Проблема свободи і необхідності в моралі

Моральна свобода є цінністю, до досягнення якої нормальна людина прагне і володіння якого є йому благо. Разом про те вона водночас і умова прояву його моральності, здійснення ним моральних вчинків і безкомпромісність дій. Це те точку відліку, від яких можна прийти доразнузданному «безмір'ю», і втекти із дійсністю, і до її беззастережному прийняттю, і до раціональному моральному вчинку.

Проблема свободи — один із найбільш складних моральних проблем, що постають перед людиною і людством. Необхідність для морального суб'єкта тими зовнішніми умовами і обставинами, у яких змушений діяти. Причому у ролі необхідності можуть виступати як об'єктивні чинники та ситуації життя (громадянської війни, ціни на всі ринку, землетрус), і усталені норми і започаткував традицію основі моралі й навіть примхи іншу людину, які веліли суб'єкту певний тип поведінки.

Існують, по крайнього заходу, дві крайні і непримиренні погляду до цієї проблеми — етичний фаталізм і етичний волюнтаризм. Перший, абсолютизуючи необхідність, ставить людини у повну — фатальну залежність від об'єктивних обставин, перетворює їх у запрограмоване пристрій, чинне по суворо визначеній (Богом, долею, космічними силами тощо.) схемою. Тому людина невільна у своїх вчинках: його життя заздалегідь визначена, не може нічого у ній, але він і несе ніякої відповідальності за дії. Наслідком такої позиції виступає, зазвичай, моральна пасивність, покірність обставинам і залежність від нього: «Чому бути, того і не уникнути».

Інша, начебто, протилежна думка — етичний волюнтаризм — заперечує будь-яку необхідність, і стверджує, що людина абсолютно вільний своїх моральних рішеннях і має надходити лише відповідність до власної волею. Таке розуміння свободи наводить, зрештою, до повної відмови від моральних норм, але це, своєю чергою, дозволяє людині стверджувати сваволю власних дій, як зразок поведінки.

Але свобода зовсім на рівнозначна сваволі. На відміну від цього свобода неможлива без обмежень. Понад те, наявність цих обмежень — необхідна умова свободи кожного. Річ у тім, що заборони звернені до всіх людей, і тому, обмежуючи, вони у той час захищають нас від можливого сваволі інших, створюють на суспільстві атмосферу реальної безпеки і забезпечують декларація про життя кожного члена суспільства.

Як це парадоксально, виправдання сваволі не що інше, як заперечення свободи, оскільки людина у разі перетворюється на раба своїх пристрастей і примх. Він потрапляє під владу випадкових впливів, цієї мети не узгоджуються із навколишньою його дійсністю. Через війну, як стверджував Спіноза, стихія захльостує людини, забирає в нього волю, лишає її гідності й сенсу життя.

Ідея необхідності як зовнішньої або внутрішньої зумовленості людської діяльності мала в філософських навчаннях різні тлумачення: наприклад, вдревнеиндийской філософії вона виступає як карми, в китайської — якдао — шлях, яким йде все суще.

Наслідування моральному закону — це менше всього виконання зовнішніх вимог боргу. Основна риса цього закону — його розумність, ми навіть сказали, доцільність. Він створює морального обов'язку, а звернений до розуму суб'єкта, закликаючи людини виявляти ці зобов'язання в існуючих цінностях. Цього закону не вимагає автоматичного підпорядкування, не позбавляє людини моральної незалежності. Він лише вчить розрізняти добро і зло. Тому цезакон-предписание, це — закон свободи, який залишає людині право з власної волі вибрати Добро і волі іти йому.

Формою прояви свободи виступає вибір, що робить людина. Натомість, вільний вибір забезпечується волею — духовної спонукальною силою — і розумом. Тому "вибір залежить від рівня пізнання і свідомості особистості, бо рішення приймається передусім розумом,подготавливающим грунт вибору.

Залежно від цього, з яким легкістю ми вибираємо між «хочу» і «треба», можна будувати висновки про силі волі і потрібна ступеня внутрішньої свободи чи несвободи. Причому ступеня ці можуть бути різними: 1) моральні вимоги сприймаються, мов зовнішнє примус — відсутність свободи; 2) моральні вимоги усвідомлюються як борг — внутрішнє примус, також що робить людининесвободним; 3) моральні вимоги зливаються з внутрішніми потребами особистості — вільний вибір. Звісно, навіть вільний вибір пов'язані з самообмеженням, але ці значить втрати свободи, а навпаки, виступає показником справжньої свободи волі, чинником самоствердження особистості.

Отже, моральна свобода — це буде непросто вибір варіантів поведінки, а перетворення моральних вимог у внутрішні потреби, в переконання людини. Свобода є чимось беззаперечно даним людині. Це програма його саморозвитку. Людина сягає свободи тоді, як і здійснює акти вибору, сприймаючи цінності, які сам навчається розпізнавати, інакше кажучи, тією мірою, якою він здатний свідомо приймати рішення, враховувати наслідки власного поведінки й керувати ним.

Моральний вибір

Розв'язання загальнофілософської проблеми вибору пов'язане із з'ясуванням природи і сутності людини, її свободи — здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.

Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків. Суб'єктом морального вибору може бути як індивід, котрий обирає той чи той вчинок у міжособистісних стосунках, так і соціальні групи (клас, нація, суспільство, політичні партії тощо), котрі діють у різних сферах суспільного життя і роблять свій, нерідко вагомий внесок, яким визначають перспективу розвитку культури та суспільства загалом.

Об'єкт морального вибору — це вибір одиничного вчинку, ідеалів і лінії поведінки, цілей, які можуть мати принципово протилежний характер, — між добром і злом, гідністю і ницістю, правдою і брехнею, та засоби реалізації цих цілей і т. ін.

Сама можливість вибору і такий широкий діапазон його об'єкта визначаються тим, що людина наділена відмітною родовою рисою — здатністю до духовно-морального самовизначення, в якому сам феномен вибору відіграє вирішальну роль, оскільки допомагає людині піднестися над обставинами, вийти за межі безпосередньої необхідності, яка скерована цими обставинами. Вибір стає стрижнем людської моральності, а міра моральної свободи вибору, прийняття чи неприйняття зовнішніх умов свого існування і внутрішніх засад поведінки виступає одним із найсуттєвіших чинників у духовному житті людини, у її моральній культурі.

Аналіз проблеми морального вибору пов´язаний із з´ясуванням таких феноменів, як моральний намір і моральна спонука. Моральний намір — рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату. Це вольова установка людини, результат її попередньої духовно-емоційної діяльності, зокрема усвідомлення моральних завдань, конкретизації цілей, вибору відповідних засобів тощо. Моральна спонука — чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку. За своєю психологічною природою вона є рушійним імпульсом, емоційно-вольовим спрямуванням, яке визначає відповідні дії людини. Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом (лат. moveo — приводити в рух, штовхати) — внутрішньою, суб´єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники.

Поиск по сайту: