Добро і зло – стрижньові моральні поняття

Людині постійно доводиться вдаватися до категорій "добро" і "зло", оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критерієм моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. За словами В. Соловйова, щоб спромогтися на здійснення добра, необхідно знати, чим воно є насправді. В іншому разі будь-які намагання зробити це будуть лише механічною дією. В історії людства відомо немало подій і фактів, коли хибні уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків (хрестові походи, інквізиція, фашизм). Тому з'ясування природи та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою.

Добро є те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значиме для життя людини і суспільства. Добро є те, що дозволяє людині та суспільству жити, розвиватися, бути щасливою, досягати гармонії й досконалості.

Добро, таким чином, вже в першому наближенні асоціюється з життям, процвітанням, повнотою буття, гармонійною взаємодією з навколишньою дійсністю. Добро - це те, що добре, прекрасне і гідне всілякої похвали.

Поняття добра дуже близьке за змістом до поняття блага, вони нерідко виступають як синоніми. У повсякденній мові обидва слова характеризують не тільки моральну поведінку, але і матеріальний достаток. Ми говоримо: «Він накопичив багато добра» або «Там був достаток матеріальних благ». Однак позитивна оцінка речей, продуктів і грошей як благ ґрунтується на більш широкому розумінні добра (блага) як того, що цінне і значуще для людей.

Поняття добра співвідноситься з двома іншими поняттями -доброти і чесноти.

Доброю ми називаємо людину, яка несе людям добро, що розуміється як любов, допомога, прихильність. Доброта не буває агресивною і ніколи насильно не нав'язує благ, залишаючи іншим свободу вибору. Доброта - риса, що виражає себе в практичному житті, у поведінці людей, вона характеризує цілісність особистості. Тому не можна бути доброю людиною у душі, але жорсткою, грубою, авторитарною у поведінці. Така поведінка руйнує доброту. Доброта пов'язана зі здатністю поступитися власними інтересами й амбіціями заради блага іншої людини, вона принципово неегоїстична.

У рамках однієї й тієї самої моральної системи різні чесноти виражають різні грані добра. Так, чеснотами є одночасно смиренність і мужність, доброта і строгість, щедрість і ощадливість, справедливість і великодушність. Чесноти не просто дані людям, а виховуються в них. Кожне суспільство і кожна культура виробляє ряд прийомів, які дозволяють сформувати в членів співтовариства ці високо цінні моральні риси, які необхідні для виживання і розвитку суспільства в цілому. В усіх культурах носіями найкращих чеснот виступають народні герої та святі.

У моральній свідомості справжнє добро - це те, що є добром для всіх, як для цілого людства, так і для кожного індивіда. Зрозуміло, таке добро дуже абстрактне у світі, де зіштовхуються потреби, бажання і думки. Ідеал добра для всіх - це регулятивна ідея, щось на зразок стрілки компаса, що вказує напрямок руху. Корисне для людства може бути некорисним для мене. Так, наприклад, приборкання своїх негідних потягів - жадібності, похоті, заздрості - важка і неприємна справа, але це добро для людей як роду: що було б з культурою, якби всі стали потурати своїм потаємним пристрастям? Напевно, люди вже винищили б одні одних у війні «усіх проти всіх». Тому моральна людина приборкує свої егоїстичні бажання, вона у певному розумінні жертвує задоволенням власних примх, амбіцій і бажань, наслідуючи благу соціо-культурного цілого. Для загального добра нерідко треба відступитися від свого маленького добра, від своєкорисливої користі, добровільно принести їх у жертву інтересам роду і цим допомогти людству гармонізувати соціальні та моральні відносини.

Якщо добро асоціюється в нас з життям, процвітанням і благоденством для всіх людей (а в межі - для всіх живих істот), то зло - це те, що руйнує життя і благополуччя людини. Зло -завжди знищення, придушення, приниження. Зло деструктивне, воно веде до розпаду, до відчуження людей одних від інших і від життєстверджуючих джерел буття до загибелі.

Говорячи про емпіричне життя людини, ми повинні відзначити, що зло, яке існує в світі, може бути розділено принаймні на три види Перший - фізичне, чи природне зло. Це всі природні стихійні сили, які руйнують наше благополуччя: землетруси і повені, урагани і виверження вулканів, епідемії та звичайні хвороби. Історично природне зло не залежить від людської волі та свідомості. Біологічні та геологічні процеси відбуваються незалежно від людських бажань і дій. Утім, з давніх-давен існували вчення, які стверджували, що саме негативні людські пристрасті - злість, гнів, ненависть - створюють особливі вібрації на тонких рівнях світобудови, що провокують і викликають природні катаклізми. Таким чином, духовний світ людей виявлявся істотно пов'язаним з нібито суто природним злом. Подібний погляд знаходив вираження й у релігії, яка завжди стверджувала, що фізичні нещастя, зненацька звалившись на людей, - це результат Божого гніву, тому що люди накоїли стільки неподобств, які й спровокували покарання.

У сучасному світі багато явищ природного зла прямо пов'язані з масштабною діяльністю людства, з порушенням екологічного балансу. І все-таки шторми і смерчі, зливи і посухи - насамперед дія об'єктивних стихій - зло неминуче і від нас не залежне.

Другим видом об'єктивного зла є зло в суспільних процесах. Правда, воно відбувається вже за участю людської свідомості, але все-таки багато в чому незалежне від неї. Так, соціальне відчуження, що знаходить вираження в класовій ненависті, насильстві, у важких почуттях заздрощів, презирства, народжується з об'єктивного процесу поділу праці, який неминуче призводить до приватної власності й експлуатації. Так само об'єктивне протистояння інтересів - боротьба за землю, джерела сировини -обертається агресією, війнами, в які безліч людей утягнені без своєї волі. Соціальні катаклізми вибухають так само стихійно і неконтрольовано, як бурі, й важке колесо історії безжалісно проїжджає по тисячах і мільйонах доль, ламаючи їх і калічачи. Виникають катаклізми із взаємодії і зіткнення багатьох воль, виявляють себе в історичних подіях як сліпа і могутня сила, яку не приборкати індивідуальним зусиллям, не відвести від себе. Будучи зразково моральною, щирою, порядною людиною, можна волею долі виявитися в епіцентрі соціального зла, яким є війна, революція, рабство тощо.

Сучасні дослідники виділяють два основні різновиди морального зла - ворожість і розбещеність. Вони виявляються в цілому букеті людських вад - морально засуджуваних рис.

До ворожості ми відносимо прагнення до руйнування, агресію, насильство, гнів, ненависть, бажання загибелі, придушення інших. Це зло активне, енергійне, прагне знищити чуже буття і благополуччя. Воно спрямоване назовні. Вороже налаштована людина свідомо прагне нанести іншим шкоду, збитки, страждання, приниження.

Розбещеність - інший різновид морального зла - поєднує такі людські вади: малодушність, боягузтво, лінь, невміння подолати свої потяги, бажання й пристрасті. Розпусна людина легко піддається спокусам, недарма християнство стверджує, що диявол опановує душею двома шляхами - або силою, або звабою. До розбещеності можна віднести жадібність, обжерливість, хтивість, невгамовну пристрасть до найрізноманітніших задоволень.

З розвитком етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи — моральний абсолютизм і моральний релятивізм.

Поиск по сайту: