Теодицея та її розв’язання у середньовічній етиці

АВРЕЛІЙ АВГУСТИН. Активний борець проти віровідступників, систематизував християнське віровчення на основі прийнятних для нього принципів платонізму та неоплатонізму. Головними предметами філософських досліджень виступають Бог і людська душа. Екзистенцiйно-гуманiстичний характер вчення Аврелiя Августiна розкривається у його вченні про душу, наділену свободою волі, як сутність людини. Бог — вища сутність, він єдиний у світі існує незалежно, існування всього іншого є наслідком божественного творіння. Бог не тільки творить світ, але й підтримує його, охороняє і зберігає, продовжуючи творити. Наслідуючи Платона, Августин стверджує, що Бог містить ідеальний зразок ідеального світу. Тобто, платонівські ідеї як незмінні роди сущого Августин трактує як одвічні думки Бога. Природний світ — боже творіння, відблиск ідеального світу. Тобто, існує два світи: ідеальний божественний та реальний — у часі та просторі. Бог — особистість і володіє волею. Всі речі створені ним доцільно — їх мета закладена в них самих. Матеріальний світ змінний. Час — це міра зміни матеріальних речей. Не існує майбутнього — це лише надія, не існує минулого — це пам’ять, існує лише теперішнє, воно і визначає майбутнє і минуле. Предметом пізнання є Бог. Людська душа — це сутність людини, це розумна субстанція, призначена управляти тілом. Душа має здатності: мислення, волі, пам’яті, які не мають нічого спільного з біологічними функціями тіла. Душа близька до Бога і безсмертна. Сутністю душі є свобода волі. Предметом етики є Бог як єдине джерело блага і прекрасного. Метою і смислом людського життя є щастя, якого людина може досягти через возз'єднання з Богом.

Абсолютний пріоритет душі над тілом вимагає поміркованості у насолодах, уникання залежностей від матеріального світу.

Теодицея — виправдання Бога за наявне в сіті зло, у Августина здійснюється у руслі неоплатонізму: зло трактується як нестача добра. Добро — абсолютне, а зло — відносне. Світ, в якому ми живемо — кращий з можливих світів. Наявність у людини свободної волі є джерелом зла у світі. Гріх — це бунт смертного тіла проти безсмертної душі, попирання божого закону. Августин узгоджує фаталізм, згідно якого Бог наперед визначив долю кожної істоти, та наявність у людини свободної волі: людська воля не абсолютна і може привести до гріха, абсолютне лише божественне провидіння, що попри всі схильності веде людину до добра. При цьому божою благодаттю наділені не всі люди, лише певну частину Бог веде до спасіння. Вся людська історія — це боротьба царства божого і царства земного. Частина людства, наділена божою благодаттю, складає царство боже — це праведники, чия любов до Бога доходить до презирства себе, вони смиренні і покірні. Та у царстві земному праведники змішані з грішниками, що приводить до суперечностей реального суспільства: насильницької влади, майнової нерівності, егоїзму, корисливості. Проте навіть найгірша влада походить від бога і реалізує його замисел, тому недопустимі заворушення і протести. Майнова нерівність — необхідне явище суспільного життя, вона нездоланна у земному житті. Повнота людського щастя можлива лише у “Граді Божому”, єдиним представником якого на землі є церква. Августин розвиває ідею “стріли часу” - односторонньої спрямованості історичного процесу, прогресу. Історія проходить 6 періодів (за кількістю днів творіння) аналогічних до розвитку людини: немовля, дитинство, отроцтво, юність, зрілість і старість. Після пришестя Христа людство вступило в епоху старості, яка закінчиться Страшним Судом.

Поиск по сайту: