Зміна етичних домінант в концепціях стоїків, епікурейців і скептиків

Етика Епікура

Як і засновник атомізму (вчення, за яким світ складається з атомів) Демокріт, Епікур визнавав, що світ є матеріальним, його предмети утворені з атомів, а душа — з атомів, подібних до вогню.

Епікур поділив бажання, потреби і втіхи на такі види:

— природні і необхідні бажання, потреби і втіхи (до них належать елементарні тілесні потреби — не голодувати, не відчувати спрагу, не мерзнути, які слід задовольняти насамперед. Людина, що задовольняє тільки їх, стає незалежною від обставин, застрахованою від зіткнень з іншими людьми. Необхідні тільки ті бажання, незадоволення яких викликає страждання);

— природні, проте не необхідні бажання, потреби і втіхи (йдеться про вишукані страви, статеві потреби тощо, їх задовольняти слід помірно);

— не природні і не необхідні бажання, потреби і втіхи (вони пов'язані з потягом до нерозумних потреб, честолюбними намірами, задумами. Такі бажання слід рішуче переборювати).

Задоволення і втіху Епікур тлумачив як відсутність страждань (у такий спосіб він захищав думку, згідно з якою індивід може і повинен знаходити задоволення в собі). Вони цінні тим, що ведуть до безтурботного, позбавленого тілесних страждань і вільного від неспокою життя.

Визнаючи необхідність задоволення природних бажань (потреб), Епікур усе-таки ставив духовні втіхи вище тілесних.

Центральною ідеєю етики Епікура є обґрунтування самоцінності індивіда, справжнє щастя якого полягає в його незалежності, внутрішньому спокої, безтурботності, атараксії (грец. ataraxia — незворушність).

Важлива роль в етиці Епікура належить категорії "справедливість". її він трактував як домовленість про корисне, спрямовану на уникнення шкоди (не завдавати нікому шкоди і не зазнавати її самому).

Щастя, за Епікуром, є наслідком морального і фізичного здоров'я.

Етика стоїцизму

Ця філософська школа отримала визнання спершу в Давній Греції, а потім і в Римі. її назва походить від портика Стоя в Афінах, де збиралися прихильники цього вчення. Вона заснована Зеноном із Кітіона (між 336 і 332 — між 264 і 262 до н. е.) у III ст. до н. е.

Стоїцизм — філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле.

Долю окремого тіла, за стоїцизмом, визначає його природа, що доцільно включається у всезагальну природу. Найважливішим своїм завданням стоїцизм вважав обґрунтування міцної і розумної основи морального життя людини, яку вбачав у подоланні пристрастей, силі духу, що виявляється у підпорядкуванні своїй долі. Основними чеснотами стоїка було проголошено стійкість, твердість у житті.

Основне положення етики стоїцизму зводиться до того, що все суще є або благом, або злом, або ні тим, ні іншим. Благом вважають такі доброчесності, як розуміння, справедливість, мужність, розсудливість тощо. Це не зовнішні щодо людини феномени, вони виражають її внутрішню сутність, постаючи як доброчесний вчинок, доброчесна людина. Злом є все протилежне благу: нерозуміння, несправедливість та ін., тобто пороки (зокрема, порочний вчинок, порочна людина). Ні те, ні інше — усе, що не приносить ні користі, ні шкоди (життя, здоров'я, насолода, краса, сила, багатство, слава, знатність, а також їх протилежності: смерть, хвороби, муки, потворність, безсилля, бідність, неслава, безрідність тощо). Природа (світ) і людина як її ланка не є ні добром, ні злом.

Основними чеснотами стоїки вважали розуміння (мудрість), мужність, здоровий глузд (поміркованість, розсудливість) і справедливість, що перебувають у єдності, за якої наявність у людини однієї з чеснот свідчить про наявність всіх інших. Вони характеризують не тільки правильне розуміння, а й належну поведінку людини.

Чотирьом основним чеснотам протиставляють основні пристрасті: бажання, страх, насолоду, скорботу. Стоїки понад усе цінують не саме життя, а ставлення до нього.

Етика скептицизму

Скептицизм (грец. skeptikos — недовірливий) — античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обгрунтування норм поведінки.

Скептики, як і епікурейці та стоїки, вбачали джерело моралі в самосвідомості індивіда. Та якщо епікурейці розглядали незворушність як наслідок утечі від світу, а стоїки — як результат беззаперечної покірності долі, то скептики джерелом незворушності вважали силу розуму. Однак вони пояснювали її досить специфічно, навіть парадоксально. За їх словами, тим, хто шукає якусь річ, доводиться або знайти її, або прийти до заперечення можливості її знаходження і визнання того, що вона недоступна для сприймання, або вперто продовжувати пошуки. Це стосується і речей, які шукають у філософії.

Згідно з гносеологією (теорією пізнання) скептицизму кожній тезі можна протиставити антитезу, яка нічим не поступається тезі. На цій основі скептики рекомендують утримуватися від категоричних суджень. Якщо в стані сумніву розум не знає, що вибирати, то у стані утримання від суджень розум знає, що нічого не слід вибирати. У цьому разі він виявляє не слабкість, а силу. Наслідком сумніву чи відсутності знання є розгубленість, сум'яття, почуття жалю і невдоволення, а наслідком утримання від суджень — спокій, незворушність, цілковита внутрішня вдоволеність.

Традиційну для античної філософії думку про залежність щастя людини від успіхів пізнання скептики вважають неприйнятною. Це твердження вони аргументували тим, що філософи не дуже близькі до істини. Істина є чимось усезагальним, що виходить за межі індивіда і загрожує його підкорити. А той, хто не має судження про те, що добре чи погане, і не уникає його, і не гониться за ним, залишається незворушним.

15. Принципи евдемонізму ( Эпикур. Письмо к Менекею )

Нехай ніхто в молодості не відкладає занять філософією, а в старості не втомлюється заняттями філософією: адже для душевного здоров'я ніхто не може бути ні недостиглі, ні перестиглих. Хто говорить, що займатися філософією ще рано чи вже пізно, подібний тому, хто каже, ніби бути щасливим ще рано або вже пізно. Тому займатися філософією слід і молодому і старому: першому - для того, щоб він і в старості залишився молодий благами в доброї пам'яті про минуле, другому - щоб він був і молодий і старий, не відчуваючи страху перед майбутнім. Стало бути, треба подумати про те, що складає наше щастя - адже коли воно у нас є, то все у нас є, а коли його у нас немає, то ми на всі йдемо, щоб його дістати.
Перш за все вір, що бог є істота безсмертне і блаженне, бо таке загальне накреслення поняття про бога; і тому не приписуй йому нічого, що чуже безсмертя і невластиво блаженства, а уявляй про нього лише те, чим підтримується його безсмертя і його блаженство.
Звикай думати, що смерть для нас - ніщо: адже все і добре й погане полягає у відчутті, а смерть є позбавлення відчуттів.
Потрібно пам'ятати, що майбутнє - не зовсім наше і не зовсім не наше, щоб не чекати, що воно неодмінно настане, і не зневірятися, що воно зовсім не настане.
Подібним чином і серед бажань наших слід одні вважати природними, інші - дозвільними; а серед природних одні - необхідними, інші - тільки природними; а серед необхідних одні - необхідними для щастя, інші - для спокою тіла, треті - просто для життя.
Так як насолода є перше і споріднене нам благо, то тому ми віддаємо перевагу не всякому насолоді, але часом багато хто з них обходимо, якщо за ними йдуть більш значні неприємності, і навпаки, часто біль ми воліємо насолод, якщо, перетерпівши довгу біль, ми чекаємо слідом за нею більшої насолоди. Стало бути, всяке насолоду, будучи від природи родинно нам, є благо, але не всяке заслуговує переваги; рівним чином і всяка біль є зло, але не будь-якої болю слід уникати; а треба про все судити, розглядаючи і розміряючи корисне і некорисне - адже деколи ми і на благо дивимося як на зло і, навпаки, на зло - як на благо.
Самодовленіе ми вважаємо великим благом, але не з тим, щоб завжди користуватися небагатьом, а потім, щоб задовольнятися малим, коли не буде багато чого, щиро вважаючи, що розкіш солодше за все тим, хто потребує в ній менше всього, і що все, чого вимагає природа, легко досяжно, а все зайве - важко досяжною.
Початок же всього цього і найбільше з благ є розуміння; воно дорожче навіть самої філософії, і від нього відбулися всі інші чесноти. Це воно вчить, що не можна жити солодко, не живучи розумно, добре і праведно, і [не можна жити розумно, добре і праведно], не живучи солодко: адже всі чесноти схожий солодкого життя і солодке життя невіддільна від них. Обмірковуй ж ці та подібні поради вдень і вночі, сам з собою і з тим, хто схожий на тебе, і тебе не спіткає сум'яття ні наяву, ні уві сні, а будеш ти жити, як бог серед людей. Бо хто живе серед безсмертних благ, той і сам ні в чому не схожості зі смертними.

Поиск по сайту: