Доба лицарства. Хрестові походи та їхня роль у формуванні лицарської культури. Кодекс лицарської моралі та куртуазних естетичних норм. Нова концепція кохання

Лицарська культура і хрестові походи. Лицарська (курту­азна) література розвивалася під сильним впливом нових естетич­них вражень, набутих у хрестових походах. Складається нове уявлення про красу світу, красу побуту, красу людини, і зокрема жінки, красу почуттів і переживань. Нового змісту набуває мисте­цтво, яке долає пастаиовчий, моралізаторський, аскетичний пафос раннього середньовіччя і починає оспівувати закоханість у життя. Лицарське вежество. Віссю всієї куртуазної літератури стає поняття лицарського вежества. В ньому ми упізнаємо в естетично перетвореному вигляді основні форми васально-сеньйоріальпих відносин. При цьому сеньйором (сюзереном) стає дама, а лицар виступає як її васал. Лицарське кохання розумілося як любовне служіння дамі. Лицар мав завоювати її серце, а дама у відповідь мусила подарувати йому свою прихильність. У десятках віршів поети-лицарі нарікають на байдужість і невдячність дами у від­повідь на палке і самовіддане служіння. Висувалися нові вимоги до особи самого лицаря, де до традиційних обов'язкових рис (муж­ність, сміливість, фізична сила) додавалися раніше печувапі: щед­рість і гуманність, вишукана поведінка, естетичні здібності. Вищим виявом лицарської войовничості, агресивного прагнення феодалів до захоплення нових земель, підтриманого католицькою церквою, стали хрестові походи на Схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні Франції (Лангедок). Вони створюють культ Прекрасної Пані, служачи якій лицар повинен слідувати правилам «куртуазії».Нова етика кохання. Утворюється етика лицарського кохання. Риси відмінності від античного еросу впадають у вічі. Це стійкість і тривалість любовних переживань. Усі переваги віддаються тільки одній особі. В основі любовних переживань не чуттєвість, а на­самперед повага до душевних якостей обраниці. До нас дійшли десятки (вигаданих) біографій поетів-лицарів, з яких можна дізна­тися, як лицар закохався в даму тільки па підставі описів її краси, не бачачи її саму, а дама у відповідь закохується у нього, як тільки почула про подвиги, які він звершує заради неї. Закохані зберігають один одному вірність усе життя і помирають, так ніколи і не зустрівшись.Лицарське кохання свідчило про більш високий рівень реф­лексії і персонального самоусвідомлення. Прихильність дами ви­ступає як критерій для прискіпливої самооцінки, чого античність не знала. Кохання спонукає лицаря до самоаналізу, а отже, до самовдосконалення. Безсумнівним є вплив етики любові хрис­тиянської. Етика лицарського кохання остаточно відкинула язич­ницький звичай утримувати наложниць. Разом з тим не можна не помітити, що перед нами — етика кохання з точки зору чоловіка і що ролі у любовних відносинах строго розподілені, чого античність не знала (там жінка могла претендувати на любов однаковою мірою з чоловіком). У пізнішу добу — Відродження — спостерігається певне повернення до етики античного еросу, а чисто чоловіча точка зору поступається універ­сально осягнутому любовному почуттю.

Поиск по сайту: