Літ. доби Відродження, як історичне поняття, її значення в світовому літературному процесі

Відродження або Ренеса́нс — епоха в розвитку країн Європи (XIV—XVI), перехідна від середньовічної культури до культури нового часу. Відродження виникло в Італії, де перші його ознаки були помітні ще в XIII і XIV століттях (у діяльності сімейства Пізано, Джотто, Орканья та ін), але воно твердо встановилося тільки з 20-х років XV століття. У Франції, Німеччині та інших країнах цей рух почався значно пізніше. До кінця XV століття воно досягло свого найвищого розквіту. У XVI столітті назріває криза ідей Відродження, слідством чого є виникнення маньєризму й бароко. Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему. Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював. Характерними ознаками культури Ренесансу були такі: 1)Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом. 2) Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.3) Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків. 4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження. 5) Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування. 6) Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки. почала формуватися в епоху Відродження ідея перетворення і підкорення світу стає домінантою у всьому розвитку західноєвропейської цивілізації аж до наших днів, виступає як найважливіша складова смислового змісту, який визначив саме існування і еволюцію техногенних товариств. Найважливішою рисою світогляду людей доби Ренесансу стало формування позитивної установки на «нове», ставлення до всякого роду нововведенням як до чогось бажаного, очікуваного і корисного. «Нове» стало розглядатися як найвища цінність. Звідси наявність в культурі цієї епохи яскраво вираженого шару інновацій, які зламують і перебудовують культурну традицію.

Поиск по сайту: