Доба лицарства.Загальна характеристика.Куртуазна література і її жанри

Сам образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою лицаря в латах. Лицарі — професійні воїни — являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, етичні цінності, особові ідеали. Лицарська культура виробляється в феодальному середовищі. У лицарів вироблявся особливий тип психології. Ідеальний лицар зобов'язаний володіти безліччю достоїнств. Він повинен був бути зовні красивий і привабливий. Тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу, прикрасам. Віссю всієї куртуазної літератури стає поняття лицарського вежества. В ньому ми упізнаємо в естетично перетвореному вигляді основні форми васально-сеньйоріальпих відносин. При цьому сеньйором (сюзереном) стає дама, а лицар виступає як її васал. Лицарське кохання розумілося як любовне служіння дамі. Лицар мав завоювати її серце, а дама у відповідь мусила подарувати йому свою прихильність. У десятках віршів поети-лицарі нарікають на байдужість і невдячність дами у від­повідь на палке і самовіддане служіння. Висувалися нові вимоги до особи самого лицаря, де до традиційних обов'язкових рис (муж­ність, сміливість, фізична сила) додавалися раніше печувапі: щед­рість і гуманність, вишукана поведінка, естетичні здібності. Вищим виявом лицарської войовничості, агресивного прагнення феодалів до захоплення нових земель, підтриманого католицькою церквою, стали хрестові походи на Схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні Франції (Лангедок). Вони створюють культ Прекрасної Пані, служачи якій лицар повинен слідувати правилам «куртуазії». Існує деяка відмінність між лицарською і куртуазною літературою. Куртуазна має соціальне й моральне значення, це придворна, салонна література обраних. А лицарська окреслює коло тем, образів, має певну ідеологічну спрямованість. Всю куртуазну літературу умовно ділять на лірику і роман. Лірика виникла спочатку в південних районах Франції, зокрема у Провансі, а потім поширилася па півночі Франції і в Німеччині. Вона мала пісенно-музичний характер. Поет був автором слів і музики, а нерідко виконавцем і акомпаніатором самому собі. Ноти дійшли до нас. У Провансі цехова назва поетів була трубадури — дослівно «винахідники», бо вони винайшли риму. У Франції їх називали трувери (з тим же значенням), а в Німеччині міннезінгери («співці кохання»). Соціальний склад труверів був строкатий. Тут були навіть короновані особи (король Річард Левове Серце, графиня Марія Шампанська, та іп.). Відрізнялися цехові організації поетів і стилем: в одних він був більш ускладненим, вишуканим, «темним» («закритим»). Інші брали за зразок простоту і дохідливість народної пісні.. Жанри любовної поезії: 1) Консона (просто пісня) 2) Альба пісня ранкової зорі) 3) Серена (вечірня пісня) 4) Пасторелла (пастушеська пісня) 5) Балада (танцювальна пісня) Жанри службової поезії: 1) Сірвента (військова політична пісня) 2) Тенсона (діалог-суперечка двох лицарів, 2 трубадурів)

Поиск по сайту: