Середньовічна парадигма часу. Картина світу середньовічної людини

Кожна епоха має своє обличчя, особливий світогляд. Своєї довершеності “середньовічна картина світу” досягла в Х-ХІІ ст.. Уява про світ носила описовий і багато в чому фантастичний характер. У цілому світ для середньовічної людини обмежувався видноколом її існування, в центрі якого була рідна домівка. Все, що було за її межами, сприймалося як “чуже” і “вороже”. Сталість у просторі стає своєрідною нормою людського життя. Людина повинна була жити там, де вона народилася. Все, що порушувало або не вписувалося в цей ідеал, сприймалося як антисоціальне. Такі життєві норми сприяли укоріненню у свідомості середньовічної людини недовіри до всього чужого і незрозумілого.

Основні особливості світогляду людини Середньовіччя визначають тексти.

1. Теоцентризм. Тео - Бог, спрямованість до бога. В основі всієї системи цінностей лежить релігійна ідея. Вся Епоха Середніх Віків була сформована християнством. Християнство виникає в 1 столітті й незабаром витісняє язичество, має тотальний вплив на все духовне життя людей. Християнство займає монопольне положення, вся ціннісна шкала людини визначається релігією - всі сторони життя. Християнство приносить нові уявлення про час - лінійний час, рух від створення світу до його загибелі, Страшного Суду. В античності було циклічне уявлення про час, світ уявлявся вічним. З'являються есхатологічні мотиви. Есхатологія – вчення про кінець світу.

Християнство принесло нові уявлення про людину. В античну епоху людина стояв у центрі світобудови, а її пізнавальні й перетворюючі можливості вважалися безмежними. Сама людина була ніби наділена досконалою природою, навіть боги були антропоморфні. Існувало уявлення про калокагатію – правильне поєднання етичного й естетичного, тілесного й духовного, зовнішнього й внутрішнього, коли людина прекрасна у всіх своїх проявах. У християнстві двоїсте уявлення: людина вінець творіння Бога (по образі й подобі), але з іншої сторони вона гріховний (первородний гріх). Ідея: із приходом у світ Христа від самої людини стала залежати її загробна доля. Людина повинна придушувати в собі всі гріховні думки й бажання, прагнути звільнитися від уз тілесності.

Мистецтво теж було підпорядковано теоцентричній ідеї. Воно прагнуло зміцнити релігійний світогляд. Багато сцен Страшного суду: виховується страх перед неминучим покаранням за гріхи. Особлива напружена психологічна атмосфера. Але також існує потужна народна сміхова культура, де всі ці цінності піддавалися комічному переосмисленню.

2. Для середньовічної людини було характерним уявлення про дуалізм світу: земна (іманентна) і духовна (трансцендентна) частини. Земний світ - видимий. Духовний - небесний, горішний. Будь-яка релігійна система будується на певній філософській базі. Християнство засноване на ідеалізмі, де стверджується, що первинний дух. Небесний світ - головний, вічний, незмінний.

3. Зміна моральних пріоритетів. В античності головна – громадянська доблесть. Приклад: епітафія Есхіла. В Епоху Середньовіччя - віра й вірність. Вірність феодалові. Васальна вірність своєму сюзеренові.

4. Символізм й алегоризм. Випливає з дуалізму. У реальних проявах земного світу бачиться одкровення, божественні знаки. Мистецтво теж символічне й алегоричне.

В літературі Середньовіччя поняття простору і часу тотожні місцю дії та самій дії. Час і простір – поняття дискретні. Час відповідає часу дії. У розумінні середньовічної людини час рухається за Божим законом, тому спроби виміряти його – гріх. Час – циклічний. Лінійність людського життя теж сприймається як циклічність.

Поиск по сайту: