Про походження моральних оцінок («К генеалогии морали»)

Фрідріх Вільгельм Ніцше - німецький філософ. Своє головне завдання він вбачав у з'ясуванні причин переваги

раціональних чинників життя над інстинктивними, здійснюючи філософський задум "переоцінки цінностей". Ф. Ніцше як філософ створив нову парадигму культурно-філософської орієнтації й заклав основи філософії життя.

...Судження "добро" веде свій початок не від тих, для кого робиться "добро"! Навпаки, самі "добрі", тобто знатні, могутні, високопоставлені й ті, що благородно мислять, вважали і виставляли себе самих і свої вчинки як добре, як щось вищого сорту, на противагу всьому низькому, тому, що низько мислить, вульгарному і плебейському. З цього відчуття відстані вони вперше перебрали на себе право створювати цінності, давати назви цінностям.

...Джерелом контрасту "гарного" та "поганого" є, як сказано, відчуття знатності і відстані, тривале і те, що переважає, загальне і основне відчуття вищого панівного роду стосовно нижчого роду, чогось "нижчого"....Такого роду походження доводить, що слово "добро" спочатку не було зовсім з необхідністю пов'язане з "неегоїстичним" вчинком, як припускає марновірство деяких генеалогів моралі. Навпаки, саме при падінні аристократичних оцінок людської совісті поступово нав'язується весь цей контраст "егоїстичного" і "неегоїстичного" - цей, за моєю термінологією, стадний інстинкт, який набув тоді поширення. Але і тоді ще довгий час цей інстинкт не досягає ще такого панування, так що моральна оцінка безпосередньо залежить від цього контрасту.

...Крім історичної невиправданості такої гіпотези походження оцінки "добра", вона страждає психологічною внутрішньою суперечністю. Передбачається, що джерелом похвали неегоїстичного вчинку була його корисність і що це було забуто. Яке можливе подібне забуття? Можливо, у певний час припинилася корисність подібних вчинків? Спостерігається зовсім протилежне: корисність ця, навпаки, була завжди буденним спостереженням, тобто таким явищем, яке повторювалося безперервно знову; отже, воно не тільки не могло зникнути зі свідомості, не тільки не могло бути забуто, але повинно було все різкіше відображатися в свідомості.

Щодо нашої проблеми, яка з великим правом може бути названа мовчазною і яка доступна тільки небагатьом вибраним, вельми цікаво встановити, що часто в тих словах і корінні, яке позначає "добро", ще просвічуються головні відтінки, на підставі яких знатні саме і вважали себе людьми вищого рангу. Хоча в більшості випадків вони назвою своєю вказують на свою перевагу, могутність або на видимі ознаки цієї переваги, наприклад, як "багаті", такі, що "володіють".

Виняток із того правила, що поняття про політичну перевагу завжди переходить у поняття про духовну перевагу, не справджується в тому випадку, коли вища каста є водночас і жрецькою, й, отже, для свого загального позначення надає перевагу епітету котрий вказує на її жрецькі функції. Тут, наприклад, вперше як класова відмінність з'являються поняття "чистий" і "нечистий", і з цих понять також згодом розвивається поняття "хороший" і "поганий", вже не в класовому розумінні.

У духівництва саме все небезпечніше; не тільки цілющі засоби і мистецтва, а й зарозумілість, помста, дотепність, розпуста, любов, владолюбство, чеснота, хвороба. З деякою справедливістю можна принаймні сказати, що на ґрунті цієї за самою суттю небезпечної форми існування людини, форми святенницької, людина взагалі стала більш цікавою твариною, що тільки тут людська душа у вищому сенсі досягла глибин і стала злою - а це ж дві основні форми переваги людини над рештою тварин!..

Поза сумнівом, що церква становить щось грубе, мужицьке, яке суперечить ніжнішому розуму, істинно сучасному смаку.

Люди "благородного походження" відчували себе "щасливими"; їм не потрібно було будувати штучно своє щастя, дивлячись на своїх ворогів, не потрібно було при нагоді переконувати себе в цьому, обдурювати себе, як це звичайно доводиться робити людям ressentiment. Вони вміли так само, як люди, в повному розумінні, сповнені сил, отже, неминуче активні люди, не відокремлювати щастя від діяльності; діяльність із необхідністю відносять вони до поняття щастя. Це є повною протилежністю поняттю "щастя" на рівні безсилих, пригноблюваних, переповнених отруйними і ворожими відчуттями, в яких поняття "щастя" виступає у своїх істотних рисах як наркоз, оглушення, спокій, тиша, "шабаш", заспокоєння духу, відпочинок органів тіла, одним словом, пасивно.

Зробимо висновки. Обидві ці протилежні цінності "добре і погане", "добро і зло" протягом тисячоліть вели довгу страшну боротьбу на землі; і хоча поза сумнівом, що друга оцінка давно вже здобула перевагу, але і тепер ще немає нестачі в місцях, де боротьба триває ще з невизначеним результатом. Можна було б навіть сказати, що боротьба ця піднімається все вище і тим самим стає все глибшою, все духовнішою: отже, нині, можливо, немає рішучішої ознаки "вищої натури", більш духовної натури, як бути у розладі в цьому відношенні та уявляти арену боротьби цих протилежностей.

Поиск по сайту: