Походження моралі. Соціально-історичні теорії виникнення моралі

Зародження і розвиток моралі є тривалим, складним і суперечливим процесом. Єтика намагається осягнути загальну логіку, закономірності виникнення моралі, з'ясувати, коли, як і для чого вона виникла.

Розв'язання цієї проблеми залежить від розуміння природи і сутності моралі. Пояснюючи процес її виникнення, кожна з точок зору виявила свої слабкі місця. Так, у марксистсько-ленінській концепції дискусійним є твердження, ніби виникнення моралі передує зародженню самосвідомості людини. Саме це стало однією з підстав недооцінювання, ігнорування особистісного начала в моралі. А історичний підхід часто використовувався для обґрунтування класової сутності моралі, що не узгоджується із загальновизнаним твердженням про її всезагальний характер. Визнання класової сутності моралі суперечить іншому положенню цієї концепції, згідно з яким мораль виникла ще в безкласовому суспільстві.

Загалом роль моралі недооцінювалась, оскільки її розглядали як елемент надбудови. Занижувалася цінність особистісного начала в моралі, яку трактували переважно як форму суспільної свідомості. Ставлячи понад усе роль колективу, марксистсько-ленінська концепція ігнорувала свободу особи, певною мірою обґрунтовувала й виправдовувала потворні явища морального життя.

Серед різноманітних теорій походження моралі заслуговує на увагу твердження, що оскільки в первісному стаді моралі не існувало, то й стосунки стадних людей, як і поведінку тварин, не можна оцінювати моральними категоріями.

Єтика вивчає не тільки сучасну мораль, а й мораль минулого і майбутнього, а моральні норми є найфундаментальнішими, оскільки вони орієнтовані на найвищі, абсолютні вселюдські цінності — на добро.

Особливо важливим при цьому є глибоке розуміння сутності, призначення людини. Залежно від досягнень науки, світогляду авторів сформувалися відповідні концепції походження моралі, серед яких виокремлюють релігійні й нерелігійні (натуралістичні, соціально-історичні).

Соціально-історичні концепції походження моралі. Прибічниками етичних систем, у яких визнається соціально-історична природа моралі, були Арістотель, Т. Гоббс, французькі філософи Жан-Жак Руссо (1712—1778), Е. Дюркгейм, німецький філософ, соціолог і політик Макс Вебер (1864—1920) та ін. Вони належали до різних філософських напрямів і шкіл. Особливо войовничо проповідували і відстоювали соціально-історичну природу моралі марксисти.

Концепції соціально-історичної природи моралі ґрунтуються на тому, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінного ладу. Мораль була покликана до життя соціальною потребою в узгодженні, регулюванні й координації процесів виробництва, відтворення суспільного життя в нових умовах, оскільки таке регулювання доморальними засобами ставало неможливим (при цьому певною мірою визнаються біологічні передумови моралі).

Головною функцією моралі було забезпечення впорядкованості життя первісного колективу, узгодження колективної волі з волею окремих соціальних груп та індивідів, які поступово виокремлювалися з первісного людського стада, набуваючи певної соціальної визначеності й відносної самостійності.

Отже, моралі передують доморальні форми регулювання поведінки людини. Природними передумовами виникнення моралі були колективні інстинкти, а соціальними — ускладнення суспільного життя, виникнення нетрадиційних конфліктів і неможливість розв'язати їх звичними засобами. Істотну роль у виникненні моралі відіграло зародження самосвідомості індивідів.

Поиск по сайту: