Проблема самогубства. Оцінка цього акту християнською мораллю

"Інтелектуальна" самогубство, як і гамлетівське питання "бути чи не бути" -- відображення одного і того ж трагічного розладу між людиною і світом. Людина рятуємо виключно тільки ВІРОЮ - основним обмежувачем внутрішньої абсолютної свободи, проте порятунок не тотожно збереження людського в людині, плата за порятунок - це якість знайденої віри, бо і "біси вірують і тремтять ". Питання стоїть визначено: як людині влаштуватися на землі, щоб жити довго і щасливо, бо, як правило, більшість людей не вичерпує ні своїх тілесних, ні, тим більше, -- душевних потенціалів. Микола Бердяєв писав: "Для самогубці немає більше ні Бога, ні миру, ні інших людей ", і пропонував" подумати про інших і про інше, глянути на Божий світ, на зоряне небо, на страждання інших людей і на їх радості ". "Самовбивця вважає себе єдиним господарем свого життя і своєї смерті, він не хоче знати Того, Хто створив життя і від кого залежить смерть. Він вважає, що його хрест важче, ніж в інших "і це обтяжує його ще більше. Можна знайти і більш різкі рядки: "самогубство йде від сатани, воно, своєю природою є заперечення трьох вищих чеснот - віри, надії і любові. І вбиваючи себе, людина завдає рану світу як цілого, заважає здійсненню царства Божого ". Така людина не бачить благу силу Бога, без надії він не бачить майбутнього, його погляди чорніють і він впадає в смуток. А відсутність любові відштовхує його від рідних і близьких йому людей. Хоча досить пробудження хоча б однієї з цих чеснот для "пожвавлення" людини, для виходу його свідомості з темної точки. Головне, щоб це просвітлення настало раніше критичного моменту життя, який він приймає за все життя і все буття. Людина рідко хоче вбити себе як істота, він хоче припинити мить, з якого він не бачить виходу і приймає його за вічність.

Існує два кардинально протилежні позиції по проблеми якості віри, рятує від суїциду:

а) спасіння від самогубства будь-яку ціну, тобто через набуття будь-якої віри, що надає смислове навантаження індивідуальному існуванню;

б) спасіння лежить на шляхах набуття "живої віри" в індивідуальне безсмертя людської душі так, як це представлено в християнстві.

Віра - це принципова несвобода, але вона ж організуюче (смислове початок) і основний імпульс до дії (до того, щоб жити).

Християнство відноситься до життя як до блага, а до смерті як великому злу. Але смерть має і іскупляющее значення, оскільки кошмарно подання нашого життя як вічної. При цьому самогубство прямо протилежно Хреста Христову і є зрада Христу. Таким чином, ми зустрічаємо відмову самогубці від воскресіння через шлях до вічної смерті (самогубства). Багато хто при цьому помилково вважають, що неможливо вкрасти у самого себе, адже життя це єдине, що належить їм від народження, і ніхто не має права зазіхати на неї і засуджувати їх при розлученні з нею. Але не варто забувати, що, перш за все, вона належить не людині, а Творцеві, що єдина має на неї абсолютне право. Також вона є життя моїх близьких, інших людей, всього світу і т.д. Але при цьому самогубець, зайнятий лише собою, недооцінює значення, яке він має для людства і для світу в цілому. За мужністю, яке виявляє самогубець, ховається малодушність і страх перед життям. "Тільки християнську свідомість розкриває правду про самогубство і встановлює правильне ставлення до нього ".

Поиск по сайту: