Етичні проблеми екзистенціалізму

Екзистенціалізм, який виник перед Першою світовою війною й остаточно сформувався у 30-ті роки XX ст., не одне десятиліття зараховували до провідних напрямів у західноєвропейській філософії. Своїми ідеалами він значною мірою вкорінений в ірраціоналістичні мотиви. Як учення він має яскраво виражений морально-етичний характер.

Екзистенціалізм (лат. — існування) — суб'єктивістське вчення, основним завданням якого є встановлення змісту людського існування, безпосередньо даного індивіду як його переживання свого буття у світі", через яке відкривається буття світу.

Репрезентували його французькі філософи Г.-О. Марсель, Ж.-П. Сартр, А. Камю, німецькі — М. Хайдеггер і К. Ясперс, датський С. К'єркегор та інші європейські мислителі.

Основоположник католицького екзистенціалізму Габріель-Оноре Марсель (1889—1973), Переконавшись у тому, що релігія не піддається раціональному обґрунтуванню, відмовився від томізму, зосередившись на релігійно-етичних проблемах. Бог, на його думку, існує, але не є об'єктивною реальністю, не належить до світу " речей ". Його не можна уявити, визначити, помислити, оскільки "мислити віру — значить уже не вірити". Світ знання і світ віри перебувають у різних площинах.

Увесь світ розкривається в суб'єкті і через суб'єкт. Людське життя Г.-О. Марсель розглядав переважно крізь призму протилежності між тим, чим людина володіє (речі, думки, почуття), і тим, чим вона є, що становить її сутність. Якщо те, чим людина володіє, поневолює її, змушує прислужувати йому, її буття затьмарюється.

Враховуючи, що зовнішній світ з його лжепрогресом (наукою, технікою, що стали самоціллю, предметом "ідолопоклонства") негативно, знеосібнююче діють на особистість, Г.-О. Марсель рекомендував послабити вплив суспільства на особисте життя і спілкуватися лише з "духовною аристократією". Переборення трагізму індивідуального існування можливе також у містичному спілкуванні з божественним "Ти", що є джерелом "віри, надії, вірності і любові".

Німецький філософ Мартін Хайдеггер (1889—1976) теж основою всього існуючого вважав людське існування, бо тільки людина знає про свою скінченність, смертність і тільки їй відома тимчасовість, а тому й буття. Смисл буття він прагнув розкрити у процесі аналізу людського буття, оскільки тільки людині відома тимчасовість і тільки їй "відкрите" її буття. Онтологічна основа людського існування — його скінченність, тимчасовість, яка і є найістотнішою характеристикою буття.

Людське буття буває дійсним і недійсним. Недійсним є буття, в якому переважає сьогоднішнє, а людське буття розглядається як річ. Традиційно людину розглядали саме як річ. Наслідком цього було переконання, ніби будь-яка особистість може бути замінена іншою особистістю ("незамінних людей немає"). Такий підхід орієнтує на формування пересічної людини, яка прагне бути "такою, як всі", не здатної відповідати за свої вчинки. Справжнє буття, за Хайдеггером, передбачає усвідомлення людиною своєї минущості і свободи.

Формування філософських поглядів німецького мислителя К. Ясперса відбувалося під впливом праць багатьох філософів різних епох. Не погоджуючись із "похмурим фанатизмом" С. К'єркегора і з "екстремізмом та несамовитістю" Ф.-В. Ніцше, він зазнав впливу і їх ідей, відмежувався від раціоналістичної лінії (концепцій Р. Декарта, Г.-В.-Ф. Гегеля і К. Маркса), оскільки був переконаний у неможливості філософії як науки. Істинною філософією, за Ясперсом, є процес філософствування, якому властиві незавершеність, відкритість розумового процесу і в якому більше запитань, ніж відповідей.

Філософія, за Ясперсом, не пізнає буття, а засвідчує його існування. Перевагу слід надавати тій філософії, комунікативність якої найефективніша.

Філософ А. Камю належав до екзистенціалістів атеїстичного напряму. Заперечуючи на словах примат існування щодо сутності, він ототожнював сутність буття з "абсурдом нещасної свідомості".

Виступаючи проти марксистської моралі, А. Камю заявляв, що надає перевагу жертовності тих, хто "історію не робить, а зазнає її напасті". Бунт — це не революція, а повстання проти своєї долі, проти абсурду буття. Перемога тут неможлива, але "немає такої долі, яка не перемагалася б презирством". Досвід людського існування, що неминуче завершується смертю, приводить мислячу людину до відкриття "абсурду" як кінцевої правди своєї "долі" на землі. Ця істина повинна не обеззброювати, а пробуджувати в душі мужню гідність до життя всупереч вселенському "хаосу". У своїх художніх творах А. Камю часто протиставляв справжні цінності, які виявляються у спілкуванні людини з природою, несправжнім, що виявляються у суспільному житті. На його думку, не людина служить моралі, а мораль — людині. Людина живе для чогось більшого, ніж мораль.

Спільним для різноманітних етичних концепцій, які належать до екзистенціалізму як філософського напряму, є аналіз існування особистості у світі. Аналізуючи структуру її екзистенції, екзистенціалісти акцентують увагу на знеосібленості людини, втраті нею свободи й індивідуальності в сучасному світі.

Вихід з моральної кризи вони вбачають у здатності індивіда перебороти (через ставлення до Бога, до "ніщо", до смерті) своє "неістинне", "несправжнє" існування і знайти притаманну лише йому екзистенцію. Згідно з цим вченням "справжнє" буття особистість обирає вільно за власним бажанням. Безумовне визнання особистістю своєї нічим не обмеженої свободи вважається неодмінною умовою повернення її до справжнього буття. Ігноруючи або недооцінюючи єдність об'єктивної обумовленості існування людини та її практичної активності, представники цього напряму протиставляють свободу і необхідність, вважаючи, ніби людина може бути свобідною тільки у сфері своїх духовних устремлінь. Вони доводять, що кожний індивід абсолютно свобідно обирає вчинки, знаходить себе, ігноруючи суспільні норми, об'єктивні критерії.

Поиск по сайту: