Сукупна пропозиція та її характеристика

Сукупна пропозиція (AS) – це реальний обсяг валового внутрішнього продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Залежність обсягу пропозиції від рівня цін у країні називають кривою сукупної пропозиції. Крива сукупної пропозиції показує обсяг реального валового внутрішнього продукту, який може бути вироблений і запропонований для продажу за певного рівня цін.

Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) (витрат на виробництво одиниці товару): AS = f (РЦ;СеВ) (4.4). Це означає, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: рівень цін (РЦ) і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.

Форма кривої сукупної пропозиції розглядається по-різному класиками та кейнсіанцями. Так, зміна одного й того ж фактору може бути неоднаковою, що обумовлено тим, який період (коротко- чи довгостроковий) береться до уваги.

Класична модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від рівня цін, оскільки заробітна плата й ціни є абсолютно гнучкими.

Класична модель описує економіку в довгостроковому періоді. Довгостроковий період – це період, протягом якого ціни на ресурси встигають пристосуватися до цін на товари таким чином, щоб у економіці підтримувалась повна зайнятість.

Довгострокова крива сукупної пропозиції відображує виробничі можливості країни й будується на таких умовах:

а) обсяг виробництва обумовлений лише кількістю факторів виробництва та існуючою технологією і не обумовлений рівнем цін;

б) зміни у факторах виробництва й технології відбуваються поступово;

в) економіка функціонує за умов повної зайнятості факторів виробництва, отже, обсяг виробництва ВВП дорівнює потенційному;

г) ціни та номінальна заробітна плата є гнучкими, їх зміни підтримують рівновагу на ринках.

За даних умов крива сукупної пропозиції вертикальна. Вона характеризує потенційний рівень обсягу виробництва (тобто обсяг виробництва за умов повної зайнятості, при якому ресурси економіки використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні).

Таким чином, довгострокова крива сукупної пропозиції – крива, що відображує незалежність сукупної пропозиції від цін у довгостроковому періоді й набуває вигляду вертикальної лінії, яка починається в точці потенційного ВВП.

Головним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу її виробничих можливостей. У верхній точці економічного циклу економіка може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; у періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання тимчасові. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, що виконує цю роль, є механізм гнучких цін і заробітної плати. Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна показати на прикладі падіння сукупного попиту.

Рис. 4.6. Класична модель сукупної пропозиції

Згідно з класичною моделлю, падіння сукупної пропозиції відносно потенційного ВВП миттєво породжує такі наслідки: 1) зниження цін; 2) падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне зменшення попиту на ринку праці та зменшення номінальної заробітної плати. За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не змінюється. Тому в підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишається на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок класичної моделі: сукупна пропозиція не залежить від цін. У класичній моделі абсолютно гнучкі ціни та заробітна плата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива сукупної пропозиції має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП.

Класична модель вступає у протиріччя із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто й на тривалий період може відхиляться від потенційного ВВП. Насправді, ринковий механізм не здатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але, незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, в довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на основі конструктивної критики класичної моделі. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою між рівнем цін і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки заробітна плата є негнучкою в короткостроковому періоді.

Кейнсіанська модель пояснює зв’язок між рівнем цін і сукупною пропозицією в короткостроковому періоді (зазвичай протягом року) та базується на таких передумовах: а) неповна зайнятість у економіці; б) ціни на товари та номінальна заробітна плата жорсткі (не гнучкі). Тобто особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що вона показує неоднаковий зв’язок між цінами й сукупною пропозицією в умовах різних рівнів зайнятості.

Вона ґрунтується на положенні про негнучкість заробітної плати (ЗП) протягом короткострокового періоду.

Ціни вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно сукупного попиту. Це пояснюється існуванням колективних угод між профспілками й підприємцями, а також небажанням підприємців зменшувати заробітну плату, щоб уникнути послаблення мотивації до праці та соціальних конфліктів. Цьому сприяє закон про мінімальну заробітну плату. В короткостроковому періоді гнучкими є лише ціни. Це пояснюється ефектом конкуренції.

Якщо сукупний попит падає відносно потенційного ВВП, то знижуються лише ціни, а заробітна плата тимчасово залишається стабільною. За цих умов прибутковість виробництва зменшується, що стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Звідси висновок кейнсіанської моделі: в короткостроковому періоді, протягом якого заробітна плата не змінюється, сукупна пропозиція перебуває в прямій залежності від товарних цін. Тому крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Вищі ціни стимулюють виробництво додаткової кількості товарів. Навпаки, нижчі ціни ведуть до зменшення виробництва товарів.

За таких умов крива сукупної пропозиції має три відрізки: горизонтальний (кейнсіанський); проміжний (висхідний) та вертикальний (класичний).

Рис. 4.7. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції

Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресійний стан економіки). Обсяг реального ВВП тут нижчий від потенційного (тобто обсягу за умов повної зайнятості, де ресурси використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні). На цьому відрізку існують значні не використані потужності та безробіття. Тому тут немає вузьких місць та дефіциту в жодній галузі і збільшення ВВП може відбуватися при постійних (стабільних) цінах.

Проміжний (висхідний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВВП супроводжується підвищенням рівня цін. Причина зростання цін і реального ВВП полягає в тому, що повна зайнятість виникає не водночас. На цій ділянці окремі галузі вже можуть відчувати нестачу ресурсів, що призводить до збільшення витрат на одиницю продукції та до зростання цін.

Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі ВВП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю й додаткового зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання. Цей відрізок, зазвичай, збігається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції.

Ціновими факторами, які визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції, є зміна процентної ставки та зміна рівня цін.

Крім цін на сукупну пропозицію впливають нецінові фактори (зміни в яких приводять до зміни витрат на одиницю продукції). До них належать:

1) зміна цін на ресурси. Відбувається під впливом таких чинників:

а) наявність внутрішніх ресурсів. Якщо кількість внутрішніх ресурсів збільшиться, то крива виробничих можливостей переміщується праворуч – відбувається збільшення виробництва. При цьому ціна внутрішніх ресурсів зменшується, оскільки їх стає більше;

б) ціни на імпортні товари. Зниження цін на імпортні товари збільшує пропозицію, оскільки зростає обсяг ресурсів у країні (їх більше імпортують);

в) домінування на ринку. Це можливість встановлення цін, вищих за ті, які могли би бути за умов конкуренції (ціни на нафту, що встановлюються країнами ОПЕК);

2) зміни в продуктивності ресурсів (відношення реального обсягу виробництва до затрат). Збільшення продуктивності означає, що за наявного обсягу ресурсів можливо виробити більший реальний обсяг валового внутрішнього продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію та зміщує її криву праворуч;

3) зміни економічних правових норм можуть призвести до змін витрат на одиницю продукції в результаті дії таких чинників:

а) податки (підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію);

б) субсидії (збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати та збільшує сукупну пропозицію);

в) державне регулювання економіки, яке може призвести до зменшення або збільшення середніх витрат.

На графіку це викликає відповідні зміщення кривої сукупної пропозиції у відповідний бік.

Поиск по сайту: