Неринкова форма конкуренції ( недобросовісною конкуренція)

В арсеналі методів неринкової конкуренції є ті, які в принципі не пов'язані з порушенням законів. Це можуть бути судові тяжби, лобіювання інтересів окремих виробників в органах законодавчої і виконавчої влади, боротьба за певне спрямування державних субсидій, переманювання фахівців, що працюють у конкурентів, і т.ін. Але в сукупності методів недобросовісної конкуренції є й такі, які є нелегітимними і безпосередньо суперечать законодавству країни. Це підпали майна і виробництва конкурента, убивства, промисловий шпіонаж, застосування антиреклами, шантаж, рекет, використання хабарів тощо. Ці дії підпадають під карну відповідальність, і кожна держава намагається викорінити ці методи. До речі, у високорозвинених країнах, таких, як Німеччина або Японія, такі злочини, по суті, зведені нанівець. Інша ситуація спостерігається в країнах з перехідною економікою. Тут ще панує правовий нігілізм, високим є рівень корупції, недосконалість законодавства, а тому в цих країнах (до них належить і Україна) неринкові методи конкурентної боротьби, особливо ті, що пов'язані з порушенням закону, відіграють значну роль в економічному житті.

Конкуренція базується на вільному виборі покупця стосовно того, які товари купувати, де й коли їх купувати. Так само вільний вибір стосовно пропозицій свого товару має і виробник. Де, коли, який товар і за якою ціною він буде продавати свою продукцію - це вирішує він сам. Усе це вирівнює взаємне становище покупця і виробника й створює умови для вільного ціноутворення як основного елемента ринкового механізму. Це, у свою чергу, відкриває широкий простір для дії закону вартості, основні вимоги якого реалізуються якраз через ціни. Саме через конкуренцію і дію цього закону реалізується регуляторна функція ринку як механізму всієї економіки, що базується на товарному виробництві.

Типи конкуренції:

Чиста конкуренція (досконала) - це конкуренція, яка характеризується наявністю великої кількості незалежно діючих виробників, які виробляють стандартизовану, тотожну продукцію і при цьому ніхто з них не може контролювати ринкову ціну.

Прикладом можуть бути зерно, цукор тощо. Кожен виробник виробляє тільки невелику частину продукції і тому не має можливості впливати на ціну. Сфера виробництва через досить просту технологію і відносно невеликі розміри порогового капіталу є відкритою для вільного входження в неї нових товаровиробників. Таким же вільним є й вихід із цієї сфери.

Слід зазначити, що чиста конкуренція була характерною для домонополістичного капіталізму, епохи вільної конкуренції. Сьогодні ця модель ринку, як механізму саморегулювання суспільного відтворення, що базується на товарному виробництві, практично не зустрічається. Проте в деяких галузях, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, епізодично має місце і чиста конкуренція.

Наступні типи конкуренції називаються недосконалими.

Монополістична конкуренція - це такий тип конкуренції, за якої відносно велика кількість виробників виробляє схожу, але неоднакову продукцію, яка відрізняється певними якостями.

За цієї моделі ринку відносно невеликі за масштабами виробництва товаровиробники намагаються надати своєму товару якісь особливі, нестандартні якості. Останні можуть бути як реально існуючими, так і нереальними. Конкуренція виробників зосереджується не тільки на ціні, а й на цих особливих якостях товару.

Прикладом може бути, скажімо, виробництво шампуню, але не звичайного засобу для миття голови, а такого, який має і унікальну якість стримувати випадіння волосся. Отже, відносно велика кількість невеликих виробників виготовляє схожу, проте неоднакову продукцію. За цих умов конкуренція між виробниками здійснюється за допомогою як цінових, так і нецінових методів. При цьому виробник, унаслідок виробництва товару з певними особливими якостями, має можливість контролювати ціни. Але останнє є досить обмеженим, бо еластичність попиту достатньо велика, і покупець може переключитись на споживання аналогічного товару в іншого виробника, але дещо з іншими властивостями. У нашому випадку споживач, який до цього купував шампунь з якостями протидії облисінню, у зв'язку з тим, що виробник підняв на нього ціни, може переключитись, наприклад, на купівлю шампуню для чутливого волосся, який коштує менше. У зв'язку з цим цінова конкуренція тут буде обмежена, і виробник у боротьбі за свого споживача буде йти переважно шляхом удосконалення продукції, підвищення її якості, посилення реклами і т.ін.

Особливістю цього типу конкурентної боротьби є й те, що наявність великої кількості виробників не дозволяє нікому створювати суттєві перешкоди до проникнення в галузь. Цей практично вільний вхід на ринок і відносно невеликий розмір стартового капіталу, у свою чергу, пояснюються відносно невеликою технологічною складністю тих товарів, які виробляються.

В умовах сьогоднішньої ринкової економіки існують і такі ринки, на яких панує відносно невелика кількість (три-п'ять) виробників. Цей ринок називають олігополістичним.

Олігополія - це такий тип конкуренції, який має місце в умовах наявності невеликої кількості виробників, які виготовляють схожі товари.

Підприємства, які діють на такому ринку, як правило, займаються випуском як стандартизованої, так і нестандартизованої продукції. Прикладом першої можуть бути сталь, цемент і аналогічні їм товари, а прикладом другої можуть бути холодильники, телевізори, пральні машини тощо. І в першому, і в другому випадку це великомасштабне виробництво, яке є капіталомістким, і вже це є передумовою невеликої кількості виробників.

На такий ринок новому товаровиробнику ввійти дуже складно. Перепоною тут виступає низка обставин. Перш за все, для налагодження такого складного і великомасштабного виробництва необхідні великі кошти. Інша проблема, яка виникає перед претендентом на входження в олігополістичний ринок, пов'язана з тим, що для успішної реалізації цього необхідно мати значні джерела сировини й ринок збуту своєї продукції. Важливою перепоною є й те, що споживач уже звик до продукції певних виробників і змінити їх орієнтацію досить складно, а головне, недешево. Зрозуміло, що підприємства-олігополісти всіляко будуть протистояти появі новачка у сфері своїх економічних інтересів.

В умовах олігополії виробник отримує можливість вступити в зговір з іншими виробниками. Тобто, по суті, олігополія відкриває шлях до злиття, хоча воно може формально й не відбуватися. Такі угоди (здебільшого таємничі, так звані джентльменські) дають переваги фірмам-олігополістам. Вони розширюють свій ринок, зменшують витрати на виробництво і реалізацію продукції. Конкуренція між ними залишається, але вона рідко набуває форми цінової і частіше вона здійснюється неціновими методами.

Чиста монополія. Це така ринкова ситуація, коли один товаровиробник виготовляє товар чи надає послугу, у яких немає замінників. Прикладом може бути підприємство, яке забезпечує всіх жителів міста водою. Відсутність конкурентів і відсутність диференціації товару чи послуги дає такому підприємству право повного контролю за цінами. Вхід до цього виробництва практично заблоковано і, як правило, є неможливим унаслідок причин технологічного, фінансового і правового характеру. Чиста монополія, по суті, робить конкуренцію неможливою.

Слід зауважити, що чиста монополія може бути виправданою, і тоді держава захищає таку монополію. Вона має місце там, де суспільству невигідно, а часто й небезпечно мати кілька виробників. Таким монополістом є, наприклад, залізничний транспорт, електростанції, що виробляють електроенергію. Формою чистої монополії є також авторські права, патенти.

Держава повинна захищати чисту монополію такого роду. Але при цьому вона певним чином регулює їх діяльність, щоб монопольне становище цих підприємств не стало основою для невиправданого перерозподілу коштів за рахунок, наприклад, цін. Тому вона, як правило, контролює діяльність чистих монополістів, установлюючи їм цінові параметри, а також контролюючи якість їх послуг чи товарів.

Конкуренція, таким чином, є одним з найважливіших складових елементів ринкового механізму. І коли цей елемент зазнає певного утиску (у разі, наприклад, недосконалої або недобросовісної конкуренції), то це призводить до погіршення дії механізму ринкового регулювання. Тому кожна держава намагається обмежити зловживання монополістами своїм становищем і забезпечити сприятливі умови для вільної, добросовісної конкуренції. З цією метою приймаються антимонопольні закони, і держава бере під свій контроль утворення різноманітних об'єднань.

Контроль за рівнем монополізації ринку вимагає певних, достатньо чітких орієнтирів з цього погляду. Одним з них є індекс Харфіндела-Хіршмана, за яким ринок є безпечним за таких умов. Якщо на ринку діє 10 і більше фірм чи підприємств, то частка найбільшої фірми не повинна перевищувати 31 % від реалізації всього обсягу продукції, дві найбільші повинні мати не більше 44 %, три найбільші - не більше 54 %, а частка чотирьох найбільших фірм не повинна перевищувати 64 % від усього випуску продукції.

В Україні рівень монополізації, що дістався нам у спадок від Радянського Союзу, надзвичайно великий, і проблема створення сприятливих умов для вільної конкуренції є однією з найгостріших. Дещо в цьому плані зроблено. Так, у 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності". Цим законом встановлено, що монопольне становище має той виробник, частка якого в сукупних продажах певного товару перевищує 35 %. У 1993 р. було прийнято ще один важливий нормативний акт, а саме Закон України "Про Антимонопольний комітет України". Згодом життя змусило вітчизняних законодавців у 2001 р. прийняти ще один Закон України "Про захист економічної конкуренції". Цей достатньо ґрунтовний нормативний акт детально фіксує можливі антиконкурентні дії як суб'єктів господарювання, так і органів влади, визначає процедуру надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання та встановлює відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Таким чином, у правовому забезпеченні захисту вільної конкуренції Україна має деякі досягнення. Це певним чином сприяє розвитку конкуренції.

Міжнародний аспект конкуренції. Зі збільшенням інтернаціоналізації виробництва і відкритості економіки вітчизняні виробники вступають у конкурентну боротьбу на світовому ринку і це має велике значення вже для всієї держави. Слід зазначити, що стартові позиції України вже й не такі погані. Ми маємо кілька конкурентоспроможних галузей. Це, перш за все, літакобудування. Наша держава належить до 7 країн, які мають повний цикл літакобудування, починаючи від проекту й закінчуючи виготовленням літаків. Наші літаки АН-70, АН-140 є найдосконалішими серед літальних апаратів такого типу. Вагомі досягнення має і танкобудівна галузь. Танки "Булат" і "Оплот" належать до найсучасніших, і Україна у виробництві цієї продукції посідає почесне місце серед 5 країн світу, які мають повний цикл танкобудування. До того ж наші танки значно дешевші від своїх зарубіжних аналогів. Великі можливості має і наше суднобудування. Україна може виробляти і виробляє високоякісні кораблі будь-якого призначення. Ще одна галузь з потужним конкурентним потенціалом - це ракетно-космічна. Участь нашої держави в проектах "Морський старт" і "Глобалстар" є підтвердженням високоякісних досягнень України в цій надскладній і високотехнічній галузі. Великі потенційні можливості мають також інші галузі, зокрема, сільське господарство. Але для цього уряду країни необхідно постійно піклуватись про посилення і реалізацію наших конкурентних переваг.

Поиск по сайту: