Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), 1958 р

Діяльність дисидентських груп в Україні.

Український революційний центр (УРЦ), 1953 р.

Заснований у Львові. УРЦ підготував низку документів антирадянського змісту, які були надруковані на машинках та надіслані до сільських рад, навчальних закладів західного регіону. У “Маніфесті УРЦ” визначалися 33 “принципи свободи”, серед яких висувалися вимоги запровадження демократичної системи, суверенітету України, свободи діяльності різних політичних партій, право вільної критики владних структур тощо.

“Реалістичний робітничий гурток демократів”, 1956 р.

Заснований у Донбасі. Очолив – Є. Доніченко. Організація мала свій статут, сувору конспірацію. Члени гуртка планували створити демократичну партію, яка повинна була стати альтернативною КПРС і повести боротьбу за зміну суспільного ладу в СРСР. Члени гуртка розповсюджували в містах Донбасу листівки з пропагандою своїх ідей організація мала свій рукописний часопис “Свободное слово”. Не малі на меті створення незалежної України.

Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), 1958 р.

Заснована на Львівщині юристами Л. Лук’яненком та І. Кандибою. У проекті програми гострій критиці піддавалася політика Комуністичної партії, засуджувалися сталінські репресії, голодомор 1932-33 рр., національна політика. Автори проекту поставили питання про ненасильницький, конституційний вихід України зі складу СРСР. У новоствореної незалежної державі політичний лад буде залишатися радянським, а економічний – соціалістичним. Україна як суверенна й самостійна держава буде входити до співдружності таких самих незалежних соціалістичних держав.

Як результат пройшли процеси проти активних членів дисидентських організацій. У 1957-65 рр. репресії були спрямовані проти О.Тихого, Г. Гайового, В. Савченка, П. Григоренка, І. Світличного, П. Заливахи, В. Мороза та ін.. У травні 1961 р. відбувся закритий судовий процес над УРСС: Л. Лук’яненко був засуджений спочатку до вищої міри покарання, пізніше – 15 років ув’язнення, 10 -15 років отримали І. Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, О. Любовна, І. Кіпіш, Й. Боровицький.

Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття І. Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація” (1965 р.), у якій автор піддав критиці національну політику КПУ, узагальнив ідеї українського опозиційного руху, розробив культурні і політичні вимоги. Головна вимога – повернення партійного керівництва до принципів ленінської національної політики. Акцентував увагу на політичній і моральній відповідальності українського уряду за долю Української РСР тощо.

Значення паці у тому, що вона на довгі роки стала головною політичною програмою українського національно-визвольного руху й мала вплив на формування його ідеологічних концепцій.

У 1970-х рр. опозиційний рух знову активувався. У листопаді 1976 р. була створена Українська Гельсінська спілка (УГС). Лідером став Микола Руденко. Учасники О. Бердник, Л. Лук’яненко, І. Кандиба, П. Григоренко та ін.. Мета – боротьба за дотримання прав людини, досягнення суверенітету України, боротьба за звільнення політв’язнів, ліквідація цензури. Реакція влади – переслідування й репресії, із 37 членів групи 23 засуджені, 6 – позбавлені громадянства; В. Стус, О.Тихий, Ю. Литвин загинули в таборах.

Поиск по сайту: