Західноукраїнська Народна республіка

Національно визвольний рух у Західній Україні. Західноукраїнська Народна республіка. Після завершення світової війни поразка в ній Центральних держав спричинила кризу режиму австро-угорської монархії у Західні Україні: 10 жовтня 1918 р. Українська парламентарна репрезентація разом з українськими членами Палати Панів (верхньої палати австрійського парламенту) і буковинськими послами у Відні постановили приступити до заснування української конституанти, яка б розв’язала питання про самовизначення українського народу. 16 жовтня 1918 р. австрійських цісар Карл І проголосив Маніфест «До моїх вірних австрійських народів», в якому пообіцяв перетворення монархії на федеративну державу. 18 жовтня 1918 р. у Львові у залі Української бесіди Народного Дому відбулися загальні збори за участю митрополита А. Шептицького та єпископа Г. Хомишина, депутатів Галичини та Буковини в австрійському парламенті, депутатів обох крайових сеймів, представників провідних політичних партій (Національно-демократичної, Християнсько-соціальної, Радикальної та Соціал-демократичної). Зібрання конституювало себе як Конституанту – Українську Національну Раду (головою УНРади обрано голову Української парламентарної репрезентації Євгена Петрушевича).

· Польські політичні сили, утворивши ліквідаційну комісію, планували розпустити окупаційні органи влади і передати всі повноваження польським. Для цього вони планували здійснити збройній виступ у ніч з 2 на 3 листопада 1918 р. Ініціативу перехопили українські офіцери (у вересні 1918 р. утворили Центральний Військовий комітет, діяв як штаб підготовки повстання, очолював його сотник легіону Українських січових стільців Дм. Вітовський). Коли місія до намісника Галичини графа Гуйна з пропозицією мирної передачі влади Українській Національній Раді зазнала невдачі, удосвіта 1 листопада 1918 р. українські військові сили взяли під контроль місто – Листопадова революція у Львові перемогла («Листопадовий чинш»). Майже без перешкод відбувся переворот у всіх містах і селах Східної Галичини. Українська влада була встановлена у Коломиї, Золочеві, Жовкві, Кам'янці, Теребовлі, Галичі, Бережанах, Гусятині, Самборі, Яворі та ін. Але не вдалося уникнути кровопролиття в Перемишлі, Дрогобичі та Бориславі, заселених значною частиною поляків. На початку листопада 1918 р. УНР взяла під контроль Північну Буковину з м. Чернівці. 5 листопада 1918 р. було опубліковано Декларацію до українського народу.

· 9 листопада 1918 р. Українська національна Рада утворила уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат. Очолив уряд лідер Національно-демократичної партії Кость Левицький (1859-1941).

· 13 листопада 1918 р. було затверджено нову назву держави – Західноукраїнська Народна Республіка. Президентом ЗУНР став голова Національної Ради Євген Петрушевич (1863-1940).

· Державне будівництво та соціально-економічні перетворення в ЗУНР характеризувались: створенням досить ефективної системи органів державної влади та управління (цивільну владу на місцях здійснювали державні повітові комісари, які обирали мужів довір’я УНРади; повітові й окружні коменданти керували військом, контролювали суд, залізниці, пошту і телеграф; дорадчим органом комісарів були повітові УНРади; громадський порядок забезпечувала державна жандармерія; резиденцією державних інституцій стало м. Станіслав); затвердженням державної символіки (герб - золотий лев на синьому тлі, обернений управо), активною законотворчістю, творенням власних збройних сил (упродовж грудня 1918 – січня 1919 р. – формування Української галицької армії (УГА); встановленням державного контролю над нафтодобувними та нафтопереробними підприємствами (повністю контролювати нафтовидобуток і нафтобізнес урядові не вдалося), заходи щодо монополізації продажу зерна, хлібопекарських виробів, картоплі, великої і малої рогатої худоби; регламентацією розподілу м’яса, встановлений обов’язковий мінімум компонентів, необхідних для випічки буханки хліба; проведенням у травні 1918 р. аграрної реформи (ліквідувалося велике поміщицьке, монастирське, єпископське землеволодіння; після закінчення війни земельні наділи розподілялись між безземельними і малоземельними селянськими родинами, у першу чергу між бійцями Української галицької армії та їх сім’ями (розмір наділу мав становити від 30 до 100 моргів); при цьому передбачалось покарання за самовільне захоплення землі (ціни за земельний наділ визначались рішенням сейму); ліси оголошувались власністю держави; впровадженням у квітні 1918 р. власної валюти – гривні і карбованці; підвищенням платні кваліфікованим працівникам, запровадженням 8-годинного робочого дня; проведенням освітньої реформи (школи оголошувались державними, а вчителі – державними службовцями, українська мова стала основною мовою викладанням в усіх державних школах, дозволялося відкриття шкіл для національних меншин).

· 18-19 жовтня 1918 р. на засіданні УНРади і з’їзді мужів довір’я було прийнято рішення про необхідність об’єднання з Наддніпрянською Україною. 5 листопада 1918 р. у Києві відбулися переговори з гетьманом П.Скоропадським (обіцяв допомогу зброєю та грошима, а також запропонував передислокувати з м Білої Церкви до галицького кордону полк Січових стрільців). 1 грудня 1918 р. делегація ЗУНР укладала з Директорією УНР Фастівський міждержавний прелімінарний («передвступний») договір щодо злуки обох держав. Відразу після підписання угоди Директорія УНР почала надавати дієву допомогу урядові ЗУНР у його боротьбі за незалежність: передано 10 млн корон, сформовано ешелон з вагонами, навантаженими гарматами, гвинтівками, кожухами, чобітьми, обмундируванням, а також борошном і цукром, направлено генерала М.Омеляновича-Павленка та полковника Є. Мишківського.

· 22 січня 1919 р. у Києві було затверджено Акт злуки ЗУНР з УНР. Увійшовши до складу УНР, ЗУНР отримала автономію як Західноукраїнська область УНР (ЗО УНР). Проте реального об’єднання двох частин України не відбулося.

· Нове державне утворення відразу опинилося в гострому конфлікті з поляками. З 1 листопада 1918 р. точилися бої за Львів, якими розпочалась польсько-українська війна (листопад 1918 р. – липень 1919 р.). Великою стратегічною невдачею українського командування стала втрата Перемишля 11 листопада 1918 р. Протягом грудня 1918 – січня 1919 р. УГА вела виснажливі бої за Львів. Успішною для української армії стала Вовчухівська наступальна операція. Скориставшись перемир’ям, зініційованим учасниками Паризької мирної конференції (місія генерала Марі Йозеф Бартелемі), поляки підтягнули війська і в середині березня 1919 р. завершили операцію з деблокуванням Львова, в середині травня 1919 р. розпочали наступ по всьому фронту, змусивши УГА відступати. Наприкінці травня 1919 р. румунські війська почали займати південно-східні повіти Покуття аж по Дністер, створюючи реальну загрозу з півдня. Наступні два тижні стали періодом відчайдушного наступу УГА – так званої «Чортківської офензиви» (червень 1919 р.): українські війська визволили Бучач, Струсів, Підгайці, Тернопіль і розгорнули наступ на м. Бережани з метою здобуття у подальшому Львова. 25 червня 1919 р. Найвища Рада Паризької мирної конференції своїм рішенням уповноважила польський уряд вести воєнні дії аж по р. Збруч. Польська армія перейшла у контрнаступ від Бродів до Коломиї. Виснажена 20-денними боями, 16-18 липня 1919 р. УГА перейшла р. Збруч. Територія ЗУНР була повністю окупована Польщею.

ПЕРСОНАЛІЇ

Павло Скоропадський (1873-1945) – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, за часі Центральної Ради проводив формування українських частин, гетьман України (1918).

Кость Левицький (1859-1941) – найвизначніший політичний діяч Галичини кінця ХІХ ст. – першої половини ХХ ст., голова Державного Секретаріату ЗУНР, потім – голова комісії з виборчої реформи при уряді. В липні 1941 р. був засновником і головою Національної Ради у Львові.

Дмитро Вітовський (1887-1919) – визначний український військовий і державний діяч, командир одного із підрозділів УСС, полковник Української галицької армії.

Євген Петрушевич (1863-1940) – політичний і державний діяч, 1907-1918 рр. – посол до австрійського парламенту, з 1910 р. – депутат Галицького сейму. Під час Першої світової війни – член Головної Української Ради та Загальної Української Ради, у січні 1919 р. був обраний президентом Західноукраїнської Національної ради (фактично президентом ЗУНР). Після проголошення 22 січня 1919 р. Акту злуки УНР і ЗУНР став членом Директорії УНР. У 1919 р. через політичні суперечності з С. Петлюрою покинув Кам’янець-Подільський і виїхав до Відня. У серпні 1920 р. він очолив так званий Уряд диктатора в екзилі, головною метою якого стало відновлення політичної незалежності ЗУНР дипломатичними засобами.

Поиск по сайту: