ДЕМОКРАТИЧНА РЕСПУБЛІКА КОНГО

АЛЖИР

Політична система — напіввійськовий режим;

Керівник держави — президент, що обирається на п'ятирічний термін з однією можливістю переобрання.

Ісламський фронт порятунку ( араб. الجبهة الإسلامية للإنقاذ‎) ( фр. Front Islamique du Salut ) - нелегальна ісламістська політична партія в Алжирі.

3 листопада 1988 року було прийнято зміни до Конституції Алжиру, у яких було прописано створення багатопартійної системи на зміну однопартійній диктатурі Фронту національного визволення. На цій хвилі першою було створено нову партію (18 лютого 1989) на чолі з Аббасом Медані, яка отримала назву Ісламського фронту порятунку.Аббас Медані був професором Алжирського університету й колишнім бійцем за незалежність країни..

У 1990 році на місцевих виборах ІФП здобув 54% голосів виборців. ^[1]

У травні 1991 року ІФП організував загальні протести проти дій уряду.

У січні 1992 року, у першому турі президентських виборів значну перевагу отримав кандидат від партії ІФП, але військові скасували другий тур. Після цього почались арешти лідерів Фронту. Це стало поштовхом для початку громадянської війни.

На базі ІФП було створено Армію національного порятунку.

Партія алжирського народу (фр. Parti du Peuple Algerien) — політична партія в Алжирі.

Партію створено у березні 1937 року Мессалі Хаджем, що став її головою, на базі Північноафриканської зірки. Зберігала основне ядро її членів та програму. Партія користувалась впливом серед міської дрібної буржуазії, робітників та службовців, а також селян. Націоналістичні панмагрібінські лозунги ПАН у низці випадків використовувались колами, близькими до держав «Вісі», та профашистською Партією французького народу Ж. Доріо.

1939 року партію було заборонено й вона продовжила свою діяльність у підпіллі. Після висадки в Алжирі англо-американського десанту в листопаді 1942 ПАН ще більше активізувалась. Її лідери брали участь у складанні Маніфесту алжирського народу у лютому 1943 й у формуванні асоціації «Друзі маніфесту та свободи» у березні 1944року.

Після поразки травневого повстання 1945 року багатьох лідерів та рядових членів партії було заарештовано. 1946 року частина діячів ПАН утворила партію «Рух за торжество демократичних свобод» (РТДС), що, по суті, стала легальним прикриттям партії. У лавах нелегальної ПАН велась боротьба між «революціонерами», що наполягали на підготовці нового повстання, та «легалістами», що вимагали переходу до мирних методів боротьби.

У квітні 1947 року на з'їзді партії було створено бойову Спеціальну організацію (фр. Organisation Speciale), яка склала у подальшому, поряд з іншими організаціями, основу Фронту національного визволення (ФНВ).

У 1951 році керівництво РТДС розпустило Організасьйон спесіяль і нелегальний апарат ПАН як «такі, що компрометують» її легальну діяльність. Ветерани ПАН, не визнавши цього рішення, фактично утворили особливу фракцію у лавах партії. З початком національно-демократичної революції в Алжирі більшість членів ПАН (окрім прибічників А. Мессалі Хаджа) примкнули до ФНВ.

Фронт національного визволення (фр. Front de libération nationale, FLN; араб. جبهة التحرير الوطني لجزائرية‎, Jabhat al-Taḩrīr al-Waţanī‎‎) — соціалістична політична партія в Алжирі. У роки Війни за незалежність (1954—1962) ФНВ очолював національно-визвольний рух.

Фронт національного визволення був створений 1 листопада 1954 року в результаті злиття кількох дрібних політичних угрупувань у якості загальнонаціональної організації, що очолила збройну боротьбу за незалежність Алжиру від Франції. До нього входили представники усіх соціальних груп країни, включаючи частину національної буржуазії та феодальних елементів. ФНВ мав свою військову організацію — Армію національного визволення.

До 1956 року ФНВ об’єднав практично всі націоналістичні угрупування Алжиру, що ворогували між собою.

У вересні 1958 року ФНВ створив тимчасовий уряд Алжирської Республіки.

На сесії Національної ради алжирської революції у Тріполі (Лівія), у червні 1962, після завершення національно-визвольної війни та підписання угоди про припинення вогню між ФНВ та урядом Франції (Евіанські угоди), була прийнята програма, що передбачала перехід до народно-демократичної революції, побудову держави на базі соціалістичних принципів, здійснення аграрної реформи, націоналізацію корисних копалин, транспорту, банків та зовнішньої торгівлі, індустріалізацію країни. У програмі було поставлено завдання перетворення ФНВ на політичну партію.

Невдовзі після цього стався розкол усередині ФНВ, при цьому гору взяли прихильники революційних перетворень, яким за підтримки Армії національного визволення вдалось взяти владу до своїх рук й утворити уряд Алжирської Народної Демократичної Республіки (вересень 1962). ФНВ став урядовою, а згодом — єдиною дозволеною в країні політичною організацією.

Було створено Політбюро ФНВ, до складу якого увійшли Ахмед Бен Белла, полковник Хуарі Бумедьєн та Мухаммад Хідр. Ахмед Бен Белла у 1963 році очолив уряд.

1964 року на базі ФНВ було створено політичну партію. Перший (установчий) з’їзд партії відбувся 16—21 квітня 1964 року у місті Алжир. З’їзд ухвалив програму — так звану Алжирську хартію, де вказувалось, що Алжир обирає соціалістичний шлях розвитку. З’їзд встановив, що партія має складатись переважно з селян та робітників. З19 червня 1965 року ФНВ в результаті перевороту очолив Революційну раду Алжирської Народної Демократичної Республіки під головуванням Хуарі Бумедьєна. Бумедьєн до самої смерті тримав під жорстким контролем ситуацію в партії та країні. Після його смерті (1978) партія реформувалась, набувши свого сучасного вигляду.

ФНВ був єдиною дозволеною партією до кінця 1980-их, коли до Конституції були внесені поправки, що дозволяли багатопартійну систему.

На парламентських виборах 2002 року партія отримала 34,3 % голосів та провела до парламенту 199 депутатів. А вже на виборах 2012 —220 місць у парламенті з 462^[1][2]., ФНВ нині очолює генеральний секретар Алі Бентфліс, прем’єр-міністр Алжиру.

АНГОЛА

Н ародний рух за звільнення Анголи — Партія праці ( порт. Movimento Popular de Libertação de Angola — Partido do Trabalho, MPLA, МПЛА) — політична партія Анголи, що керує країною з часів набуття нею незалежності у 1975 році. МПЛА боролась проти Португалії у війні за незалежність і проти партій УНІТА і ФНЛА у громадянській війні з 1975 до 2002 року. Первинно мала підтримку СРСР, проте у 1992 році, після його розпаду, переорієнтувалась на США.

ЄГИПЕТ

Арабський соціалістичний союз (АСС; араб. الاتّحاد الاشتراكى العربى‎, al-Ittiḥād al-Ištirākī 'l-ʿArabī — назва правлячих масових політичних організацій (партій) в Єгипті (1963—1976), Сирії (в період її перебування у складі ОАР) та Лівії (1972—1977).

Відповідно до концепції Президента Єгипту Насера, АСС включав усе доросле населення країни.

АСС Єгипту був розпущений із запровадженням наступником Насера президентом Садатом у 1976—77 роки багатопартійності. На його базі сформувалася правляча Арабська соціалістична партія президента Садата (від 1978 року — Національно-демократична партія), Ліберально-соціалістична партія (права опозиція) та Національно-прогресивна партія (ліва опозиція — насеристи і марксисти).

АСС Лівії було створено Муаммаром Каддафі під вплвом ідей Насера 1972 року. У 1977 році перетворено на систему органів влади — народні конгреси та народні комітети (див. Джамахірія).

У рамках підготовки до злиття Єгипту, Лівії й Судану подібну організацію було створено також і в Судані, але з урахуванням багатонаціонального складу населення країни вона іменувалась Суданський соціалістичний союз.

Партія свободи і справедливості (араб. حزب الحرية والعدالة‎) — одна з найбільших політичних партій Єгипту, дотримується ісламістського спрямування. Виникла в 2011 у як політичне крило Братів-мусульман. Партія «Свободи і справедливості» офіційно зареєстрована 30 квітня 2011 року.

На виборах 2011 року виступає з ісламістської програмою, що передбачає демократизацію політичного законодавства і консерватизм в соціальній політиці. На Єгипетських парламентських виборах 2011/2012 отримала 47,2 відсотка місць у парламенті.

Політичні погляди: Партія свободи і справедливості не є противником політичного життя жінок, підтримує вільний капіталістичний ринок і вважає туризм головним джерелом національного доходу.

ДЕМОКРАТИЧНА РЕСПУБЛІКА КОНГО

АБАКО (Асоціація народу баконго, Альянс народу баконго; ABAKO, Association des Bakongo, Alliance des Bakongo) — політична партія в Конго.

Партія була заснована в 1950 році як культурно-просвітницька організація, що діяла серед народу конго. Видавала кілька газет на мовах кіконго та французькій. В перші роки існування асоціація знаходилась під значним впливом католицької церкви.

В 1956 році АБАКО виступила за надання незалежності Бельгійського Конго та перетворення його в федерацію з досить автономних провінцій («Маніфест Абако»).

З поглибленням національно-визвольного руху в 1959 році асоціація була перетворена в політичну партію та признана бельгійською владою. Відображаючи інтереситрадиційної знаті та багатіїв, неодноразово закликала до створення держави народу конго в межах середньовічного Конго. В кінці 1950-их років партія об'єднала декілька етнорегіональних організацій, очоливши їхню боротьбу проти прибічників створення централізованої конголезької держави. В 1959 році АБАКО виступила за перетворення провінції Леопольдвіль в самостійну республіку Центральне Конго.

Партія брала участь в Брюсельських конференціях круглого столу в 1960 році. В ході перемовин про надання незалежності Конго АБАКО розкололась на фракціїЖ.Касавубу (очолював партію з 1955 року) та Д.Канзи. В першій половині 1960-их років (до самого її розпуску в 1965 році) партія все більше обмежувала свою діяльність провінцією Леопольдвіль.

ЛІВІЯ

Арабський соціалістичний союз (АСС; араб. الاتّحاد الاشتراكى العربى‎, al-Ittiḥād al-Ištirākī 'l-ʿArabī — назва правлячих масових політичних організацій (партій) в Єгипті (1963—1976), Сирії (в період її перебування у складі ОАР) та Лівії (1972—1977).

Відповідно до концепції Президента Єгипту Насера, АСС включав усе доросле населення країни.

АСС Єгипту був розпущений із запровадженням наступником Насера президентом Садатом у 1976—77 роки багатопартійності. На його базі сформувалася правляча Арабська соціалістична партія президента Садата (від 1978 року — Національно-демократична партія), Ліберально-соціалістична партія (права опозиція) та Національно-прогресивна партія (ліва опозиція — насеристи і марксисти).

АСС Лівії було створено Муаммаром Каддафі під вплвом ідей Насера 1972 року. У 1977 році перетворено на систему органів влади — народні конгреси та народні комітети (див. Джамахірія).

У рамках підготовки до злиття Єгипту, Лівії й Судану подібну організацію було створено також і в Судані, але з урахуванням багатонаціонального складу населення країни вона іменувалась Суданський соціалістичний союз.

МАДАГАСКАР

Аванга́рд Малагасі́йської Револю́ції (Antokon`ny Revolisiona Malagasy, Avantgarde de la Revolution Malagasy — AREMA) — політична партія Мадагаскару.

Партія заснована президентом Мадагаскару Д.Раціракою в 1976 році. Разом з іншими прогресивними партіями, що прийняли в якості своєї програми Хартію малагасійської соціалістичної революції, увійшла в створений в грудні 1976 року Національний фронт захисту революції. Об'єднує представників державної служби, військових, частинуінтелігенції, робітників, селян. Має найбільшу кількість місць в парламенті (після виборів 1983 року — 115 місць з 137). Генеральний секретар — Д.Рацірака. Друкований орган «Атрика» (Atrika).

МАРОККО

Партія справедливості і розвитку (араб. حزب العدالة والتنمية‎, фр. Parti de la Justice et du Développement) — одна з найбільших політичних партій Марокко, дотримується ісламістського спрямування. Виникла в середині 1960-х як політичне крило Братів-мусульман, під сучасною назвою відома з 1998 року.

Під керівництвом Аделіли Бенкірана виграла вибори 2011 року з ісламістської програмою, що передбачає демократизацію політичного законодавства, реформу освіти і консерватизм в соціальній політиці.

МОЗАМБІК

Мозамбікський національний опір (порт. Re sistência Na cional Mo çambicana, РЕНАМО) — політична партія Мозамбіку, друга за величиною в країні. Дотримується консервативних та антикомуністичних позицій. Голова партії — Афонсу Длакама (порт. Afonso Dhlakama).

Член Центристського демократичного інтернаціоналу та Світової антикомуністичної ліги.

ФРЕЛІ́МО (порт. Fre nte de Li bertação de Mo çambique, Фронт визволення Мозамбіку) — політична партія Мозамбіку, в наш час (2008 рік) — правляча

Президенти Мозамбіку — лідери ФРЕЛІМО[ред. • ред. код]

· Самора Машел: 25 червня 1975 — 19 жовтня 1986 року.

· Жоакім Чіссано: 6 листопада 1986 — 2 лютого 2005 року.

· Арманду Гебуза: 2 лютого 2005 — (чинний)

НАМІБІЯ

Організація народів Південно-Західної Африки (англ. South West Africa People's Organization, SWAPO нім. Südwestafrikanische Volksorganisation, SWAVO, афр. Suidwes-Afrikaanse Volk-Organisasie, SWAVO) — політична партія і колишній визвольний рух в Намібії. Правляча партія в Намібії з моменту здобуття незалежності в 1990 році. Партія отримала 75,1% голосів виборців, або 55 з 78 місць у парламентських виборах від 15 листопада 2004 року^[3].

Хоча організація відхилила термін Південно-Західна Африка і наполягала на заміні його терміном «Намібія», власна назва організації походить від старої назви території яка вже занадто глибоко вкоренилася, щоб бути змінена. Тим не менш, оригінальна повна назва більше не використовуються і тільки акронім залишився, офіційна сьогоденна назва СВАПО Намібійська партія. ^[4]

Південно-Африканська Республіка

Африкáнський Націонáльний Конгрéс (АНК) — політичне об'єднання чорношкірого населення ПАР.

Була заснована 8 січня 1912 року в місті Блумфонтейн (ПАР).

Основна мета організації — захист прав чорношкірої більшості.

Президент — Нельсон Мандела.

Організація довгий час знаходилась під ідейним впливом КПРС, маоіської КПК та троцкиського «четвертого інтернаціоналу». В АНК було інфільтровано багато активістів з забороненої Комуністичної партії ЮАР. Вони мали підтримку та проходили різноманітну підготовку та інструктаж спочатку з боку Комінтерну, а потім КДБ СРСР.

Керівництво АНК, Нельсон Мандела на початку 1960-х років провели велику низку терорестичних актів проти цивільного населення ПАР. За підготовку більш 200 терактів Нельсон Мандела та ряд його соратників в 1964 році були засуджені судом в Преторії до довічного ув'язнення.

З 1960 р. до січня 1990 р. була заборонена урядом ПАР. Відтак сформувала на території Мозамбіку військове крило (Umkhonto we Sizwe) (Спис Нації), яке займалося саботажем і терором.

З серпня 1994 р. стала правлячою партією ПАР.

Національна партія (афр. Nasionale Party) — партія, що правила в ЮАС-ПАР з 4 червня 1948 року до 9 травня 1994 року.

В 1997 році реорганізована в Нову національну партію, остаточно припинила свою діяльність в 2005 році

СУДАН

Наро́дна ар́мія ви́зволення Суда́ну та її політичне крило Народний рух визволення Судану (англ. Sudan People's Liberation Army/Movement) — повстанське угруповання, що вела боротьбу за автрономію південних негро-християнських провінцій Судану від арабсько-ісламського уряду. Рух заснував 1983 року Джон Ґаранґ. 2005 року між сторонами конфлікту було укладено перемир'я, яке триває досі. Рух підтримували Ефіопія та Уґанда.

ТУНІС

Партія відродження (араб. النهضة: хізб аль-нахда) — помірна ісламістська партія в Тунісі.

Організація з'явилася під назвою «Ісламська дія» незабаром після ісламської революції в Ірані. На рубежі 80-х-90-х партія була практично повністю розгромлена новим президентом Зін аль-Абідін бен Алі. Її лідер Рашид Ганнуші втік з країни, партійна газета Аль-Фаджр (Світанок) була закрита, а її редактор Хамаді Джебалі — посаджений у в'язницю. Після туніської революції партія відновила свою силу, Ганнуші повернувся з еміграції. Партія спочатку була одним з фаворитів виборів в Установчі зборах 23 жовтня 2011 року. За попередніми даними, партію підтримали від 30% до 40% виборців, що може дозволити їм отримати не менше половини місць в Установчих зборах. За остаточними даними, партія зайняла 89 місць в Установчих зборах з 217. У результаті угоди зі світськими партіями пост прем'єр-міністра дістався генеральному секретарю партії Хамаді Джебалі, а пост президента — представнику світських партій Монсефу Марзукі.

Партія зазвичай називається ісламістської, в той час як інші великі партії характеризуються як світські. На додаток до акцентованого ісламізму характером, програма партії декларує пріоритет демократії та ліберальної економіки. Партія також декларує свободу слова, друку та віросповідання, захист прав релігійних меншин і збереження широких за мусульманським мірками свобод жінок. Крім того, Рашид Ганнуші заявляв, що його партію слід порівнювати не з радикальними мусульманськими партіями, а з правлячої в Туреччині Партії справедливості і розвитку.

Політичні партії Тунісу. До революції в Тунісі домінуючою партією було Демократичне конституційне об'єднання. Після революції Демократичне конституційне об'єднання було розпущено новою владою і сформовані понад 70 партій.

Легальні до Туніської революції [ред. • ред. код]

· Демократичний форум за працю і свободи (Democratic Forum for Labour and Liberties, FDTL)

· Рух оновлення (Туніс) (Ettajdid Movement)

· Зелена партія за прогрес (Green Party for Progress)

· Рух соціал-демократів (Movement of Socialist Democrats)

· Партія народної єдності (Party of People’s Unity)

· Соціал-ліберальна партія (Social Liberal Party)

· Юніоністсько-демократичний союз (Unionist Democratic Union)

Легалізовані після Туніської революції [ред. • ред. код]

· Рух Баас (Ba’ath Movement, PBT)

· Конгрес за республіку (CPR, Congress for the Republic)

· Партія Батьківщини (Homeland Party, Al Watan)

· Магрибська ліберальна партія (Maghrebin Liberal Party)

· Партія відродження (Туніс) (Ennahda Movement)

· Патріотична і демократична трудова партія (Patriotic and Democratic Labour Party)

· Республіканська партія

· Піратська партія Тунісу

· Комуністична партія робітників Тунісу

Нелегальні або без ліцензії [ред. • ред. код]

· Хізб ут-Тахрір

· Ліберально-демократична партія Тунісу

Колишні партії [ред. • ред. код]

· Дустур (заснована в 1920 р., розпалася в 1934 р., перетворена в Новий Дустур)

· Новий Дустур (в 1964 р. перетворена в Соціалістичну дустуровську партію)

· Соціалістична дустуровська партія (в 1988 році перетворена в Демократичне конституційне об'єднання)

· Демократичне конституційне об'єднання (розпущено в 2011 р.)

· Туніська комуністична партія (відмовилася від марксизму-ленінізму, на її базі створено некомуністичний Рух оновлення)

· Прогресивна демократична партія Тунісу (PDP, влилася в Республіканську партію)

· Туніське прагнення (Afek Tounes, влилася в Республіканську партію)

Політичні блоки [ред. • ред. код]

· Сучасний демократичний полюс

Поиск по сайту: