Обгрунтування напрямків вдосконалення бізнес-процесів на підприємстві

У широкому розумінні під бізнес-процесом розуміють „структуровану

послідовність дій по виконанню відповідного виду діяльності на всіх етапах

життєвого циклу предмета діяльності.

Бізнес-процес - це сукупність різних видів діяльності, в межах якої «на

вході» використовується один або декілька ресурсів, а в результаті цієї

діяльності «на виході» створюється продукт, що має цінність для споживача.

Деякі автори розглядають бізнес-процес як множину внутрішніх

кроків (видів) діяльності по створенню продукції, необхідної клієнту,

вартість, довговічність, сервіс та якість якої задовольняє споживача.

Бізнес-процеси в організації неоднорідні. По суті, організаційна

діяльність – це сукупність взаємозалежних бізнес-процесів, які відображають

реалізацію окремих функцій організації.

Бізнес процеси мають наступні важливі риси:

-мають внутрішніх і зовнішніх користувачів,

-діють усередині підрозділів компанії і між ними, а також між різними

організаціями,

-засновані на способі виконання робіт, властивому тій або іншій організації.

Відомі декілька базових класифікацій бізнес-процесів. Одна з

найбільш поширених в практиці бізнесу розрізняє:

-основні бізнес-процеси, котрі утворюють додану вартість продукту

(послуги); створюють продукт (послуги), що представляє цінність для

клієнта; формують такий результат, такі споживчі якості, за які клієнт

готовий платити гроші, сфокусовані на отриманні прибутку,

-допоміжні бізнес-процеси, що направлені на надання необхідних

внутрішніх продуктів, внутрішніх послуг для напрямів бізнесу; забезпечують

функціонування інфраструктури компанії,

-бізнес-процеси розвитку, націлені на отримання прибутку в

довгостроковій перспективі; забезпечують не організацію поточної

діяльності, а розвиток або вдосконалення діяльності компанії в перспективі,

-процеси управління, що націлені на управління всіма трьома

попередніми групами.

Таким чином на будь-якому підприємстві протікають бізнес-процеси,

але як показує бізнес-аналіз на сьогоднішній день єдина класифікація бізнес-

процесів відсутня.

Методики вдосконалення бізнес-процесів можуть бути розділені на

два класи по тривалості виконання і ступеня змін, що вносяться в бізнес-

процес. В зв'язку з цим можуть бути виділені короткострокові і довгострокові

методики (рис.2.5).

Рис.3.1 - Методи удосконалення бізнес-процесів

Методика швидкого аналізу ґрунтується на виявленні із залученням

групи експертів проблем, що виникають при реалізації окремих процесів

бізнесу, пошуку і аналізі можливих варіантів рішень для виділених

проблемних ділянок і оперативному впровадженні заходів щодо їх

поліпшення.

У основі методики ідеалізації бізнес-процесів лежить широко

використовуваний в рамках системного підходу метод ідеальної системи,

який полягає в спробі виробити ідеальні бізнес-процеси. Після того, як вони

розроблені, необхідно виділити тільки ті їх ділянки, які неможливо

безпосередньо реалізувати на практиці. Головною метою статистичного управління процесами бізнесу є виділення чинників, що впливають на його ефективність, і класифікація їх на дві групи: чинники, що викликають хронічну варіацію процесу бізнесу; чинники, що викликають спорадичну варіацію.

Метод структуризації функції якості дозволяє визначати взаємозв'язки

між вимогами і засобами їх задоволення і проводити аналіз виділених

взаємозв'язків. Метод реалізується шляхом побудови спеціальної таблиці (так

званого «будинку якості»), в якій накопичуються результати дослідження

процесів бізнесу.

Аналіз робочих осередків полягає в чіткому визначенні технічних

вимог для виробу або послуги, які необхідні для внутрішнього або

зовнішнього споживача.

Під перепроектуванням бізнес-процесів розуміється методика

поліпшення, що заснована на детальному аналізі існуючих бізнес-процесів і

припускає не створення принципово нового варіанту даного процесу бізнесу,

а приведення існуючого процесу до вигляду, найбільш відповідного

стратегічним цілям підприємства.

Бенчмаркінг є вдосконаленням, направленим на пошук, оцінку і

навчання на основі кращих прикладів ведення бізнесу конкурентами.

Бенчмаркінг вимагає менших витрат і менш ризикований, але його можна

використовувати тільки тоді, коли підприємство має вільний доступ до

інформації про діяльність сторонніх підприємств, що на практиці не завжди

реалізується.

Реінжінірінг - це фундаментальне переосмислення і радикальне

перепроектування бізнес-процесів для досягнення істотних поліпшень в

ключових показниках результативності. Використання цього підходу

дозволяє подивитися на мету бізнес-процесу по-новому, повністю ігноруючи

існуючий бізнес-процес і структуру підприємства.

Ризик реінжинірінгу досить великий, але передумови невдач

полягають не в загадковості реінжинірінгу, а в порушенні правил його

проведення. Американські дослідники М. Хаммер і Дж. Чампі вказують, що

величину результату нереально гарантувати. Основне в стратегії управління

реінжинірінгом - уникати глобальних помилок.

План маркетингу підприємства.

План підприємства (іншими словами – бізнес-план) включає в себе такий розділ, як планування маркетингу, який відображає стратегію маркетингу, прийняту на підприємстві, шляхи реалізації продукції чи послуг, способи залучення нових клієнтів, методи проведення рекламних кампаній і т.і.

Тому план маркетингу – це «маршрутна карта», яка визначає напрям

саме маркетингової діяльності компанії на конкретний період часу.

Нині термін «планування маркетингу» використовується для опису методів застосування ресурсів маркетингу для досягнення маркетингових цілей. Звучить це просто, хоча реальний процес досить складний. Кожна компанія володіє специфічними ресурсами та переслідує певні цілі, які до того ж вимірюються в часі. Завдяки плануванню використання ресурсів відбувається ефективно і підприємство готове правильно та швидко відреагувати на зміни

навколишнього середовища. Отже, маркетингове планування дозволяє компанії найкращим чином використовувати наявні обмежені ресурси для досягнення поставлених цілей. В кінцевому підсумку планування дозволяє досягнути цілі, які поставлені підприємством в цілому.

Крім того, маркетингове планування використовується для сегментації ринку, визначення його стану, прогнозування росту і планування життєздатності ринкової частки в кожному сегменті.

Таким чином, під плануванням маркетингу будемо розуміти логічну послідовність окремих видів діяльності і процедур з постановки цілей маркетингу, вибору стратегій маркетингу і розробки заходів по їх досягнення за певний період, тобто це діяльність по розробці окремих видів плану маркетингу. Ця діяльність є елементом більш загального поняття – системи планування маркетингу, яка включає, крім розробки плану маркетингу, його

реалізацію та контроль.

Рис.3.2 – Зміст планування

Мета планування маркетингу – зменшення маркетингових ризиків за рахунок зниження невизначеності умов діяльності і концентрації ресурсів на найбільш перспективних напрямках. Підприємство намагається знизити рівень ризику як у довгостроковому, так і в короткостроковому періоді, розробляючи та проводячи заходи стратегічного й тактичного планування. Предметом маркетингового планування є вивчення можливостей використання в практичній діяльності маркетингових прогнозів, проектів програм і планів, розробка методології та методики розв’язання різноманітних проблем маркетингового планування, а також організації його розробки і здійснення.

Об’єктом маркетингового планування є діяльність господарюючих суб’єктів з позиції їх діяльності, що пов’язує суб’єкта із структурами в зовнішньому середовищі та щодо використання, купівлі, продажу, впливу на продукцію та послуги. Щоразу, коли обговорюється, що запропонувати, кому, коли, де, як і за якою ціною – відбувається маркетинговий процес.

План маркетингу – це письмовий документ чи проект, який описує впровадження чи контроль маркетингової діяльності підприємства, що пов’язана із конкретною маркетинговою стратегією. У всіх сферах і на всіх рівнях організації та здійснення діяльності підприємства потрібна

підготовка та впорядкування рішень про цілі, засоби і заходи, які повинні забезпечувати виробництво та реалізацію продукції, що задовольняє наявний попит і перспективні потреби покупців.

Функції підготовки, обґрунтування, реалізації таких рішень в системі управління є складовими елементами процесу планування. Планування як процес розробки плану – безперервний пошук і використання нових шляхів і способів вдосконалення діяльності підприємства в постійно змінюючи умовах ринкових відносин.

В цілому планування – це процес формування мети діяльності підприємства, визначення пріоритетів, засобів і методів її досягнення, на основі виявлення комплексу знань і робіт, а також впровадження ефективних методів, способів, ресурсів, необхідних для виконання конкретних завдань у встановлені терміни.

Планування - процес, який спрямований на ухвалення рішення про те, що необхідно зробити. Планування буде не ефективним, якщо не визначена його значущість і не встановлена процедура його здійснення. Проте за сучасних умов не можна повністю гарантувати успішність планів, тому потрібно бути готовим до їх коректування у разі зміни кон'юнктури.

Сам процес планування є систематичним підходом до вирішення таких питань:

- де підприємство знаходиться зараз;

- яке його майбутнє;

- куди підприємство хоче прийти;

- яким чином це зробити;

- скільки це коштуватиме;

- яка ймовірність успіху.

Хоча процес планування припускає певну послідовність кроків, що перетворює планування на систематичну і логічну процедуру, але цього недостатньо. Необхідно враховувати суб'єктивність під час ухвалення рішень, що підривають стратегічне мислення визнавати політичний характер

планування. У плануванні необхідно дотримуватися таких етапів:

- розробка орієнтирів діяльності для даного ринку;

- огляд ринку та аналіз ситуації;

- інтерпретація зібраних даних;

- визначення розриву в плануванні;

- діагностика проблеми;

- стратегічний вибір;

- оцінка стратегії і вибір однієї з них;

- планування на непередбачені обставини.

Кожне підприємство, плануючи свою діяльність, здійснює вищезгадані кроки. Процес планування є раціональною функцією, систематичний підхід до обдумування того, який напрям дій прийняти, це краще, ніж просто реакція та імпровізація у відповідь на події. Процес планування має на увазі постійну роботу над цілями, пошук рішень і неупереджену оцінку фактів для кожного даного варіанта.

Встановлення планомірності та пропорційності діяльності підприємства здійснюється в процесі планування маркетингу, його стратегічних цілей. Без такого планування суттєвим є утруднення множини процесів: управління дослідженням і розвитком; управління розробкою нових продуктів, установка необхідних стандартів для постачальників, направлення зусиль збутового персоналу, постановка реалістичних цілей збуту, уникнення впливу конкурентів чи змін на ринку. Крім всього іншого, компанії в яких планування не входить в склад стандартних маркетингових процедур, можуть не мати можливостей для розвитку стійкої конкурентної переваги на своїх ринках.

Іншими словами, планування маркетингу – це процес, процедура складання плану маркетингу, вибір стратегій маркетингу, націлених на ріст обсягу продажу товарів і максимізацію прибутку підприємства. Воно також може розглядатися як обґрунтування майбутньої поведінки маркетингової системи, що забезпечує ефективне виробництво, розподіл і реалізації продукції підприємства.

Планування маркетингу охоплює всі рішення, які повинні бути здійснені для досягнення цілей підприємства завдяки реалізації цілей маркетингу, а також засоби і шляхи їх здійснення.

Хороший маркетинговий план – результат систематичного, творчого, але водночас структурованого процесу, який покликаний визначити нові можливості і потенційні ризики, які необхідно врахувати в процесі формування операційних цілей.

Таким чином, процес планування маркетингу – це впорядкована сукупність стадій і дій, пов’язаних із маркетинговим аудитом, тобто ситуаційним аналізом навколишнього середовища, постановкою цілей, розробкою стратегій, здійсненням планування, реалізацією плану маркетингу, контролем за виконанням плану маркетингу.

Стратегія маркетингу – програма маркетингової діяльності фірми на цільових ринках, яка визначає принципові рішення для досягнення маркетингових цілей. Вироблена стратегія обов’язково повинна бути пов’язана із місією організації. Встановлені стратегії маркетингу дають можливість прийняти рішення за елементами комплексу маркетингу, тобто розробляти програми маркетингу. Ці рішення стосуються товарів, рівня цін, каналів розподілу і рівнів обслуговування, системи просування товарів. Варто

розробити такий варіант комплексу маркетингу, який забезпечував би споживачам найкращу пропозицію при збереженні витрат підприємства в розумних межах.

Для впровадження стратегії формується маркетингова програма, яка за допомогою різних елементів маркетингу-мікс доводить товар, послугу до цільових покупців найбільш вигідним і зрозумілим способом.

Ризики проекту

Інвестиційний ризик має місце у підприємницькому середовищі, але може у ряді випадків виникати і в сфері споживання. Ризики інвестиційних проектів поділяються на три великі групи: фінансові, будівельні та експлуатаційні.
Інвестиційний споживчий ризик виникає у тому разі, коли вкладення, що здійснені у товари тривалого користування (котеджі, авто, гаражі та ін.) з метою їх подальшого використання у підприємницькій діяльності (продаж, наймання, гарантія, виробництво), не досягають своїх цілей через різні причини.
Підприємницький ризик зумовлюється ймовірним характером практично всіх виробничих процесів і реалізації, конкуренцією, інфляційними впливами, наявністю фізичних ризиків (втрати майна внаслідок стихійного лиха), а також невизначеністю, що спричинена неповною або неточною інформацією, яка міститься в інвестиційній програмі. Це насамперед пов’язано з можливою зміною законодавства (посилення екологічних вимог, зміна умов оподаткування, реінвестування доходів, рівня відсоткових ставок, введення обмежень і ліцензій). Крім того, за сучасних умов на ступінь підприємницького ризику великий вплив має: політична нестабільність; страйки; масове невиконання договірних зобов’язань; неплатежі; застаріла структура виробництва; інфляційні процеси тощо. До того ж у кожній галузі є свої специфічні умови, що найбільше впливають на ступінь ризику (наприклад, у сільському господарстві — це погодні умови, торгівлі — оцінка кон’юнктури ринку, в атомній енергетиці — складність і характер виробничого процесу).
Фінансові ризики — це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни кон’юнктури фінансових ринків.
Фінансові ризики, що беруть на себе банки та їх клієнти, тісно пов’язані між собою. Під ці ризики підпадають як інвестори, так і кредитори й дебітори.
Кредитні ризики посідають одне з головних місць у групі фінансових ризиків. Він так само, як ризик неповернення боргу, виникає в результаті:
- неможливості позичальника створити у майбутньому адекватний грошовий потік;
- невпевненості у реалізації в майбутньому за необхідною ціною застави під кредит;
- погіршення іміджу (репутації) позичальника через непередбачені несприятливі зміни у діловому світі. Банки повинні ретельніше оцінювати кредитні ризики, ніж інші кредитори, оскільки вони надають у користування не власні гроші, а гроші своїх вкладників.
До групи кредитних ризиків можна віднести відсотковий ризик, ризик ліквідності та у вузькому розумінні фінансовий і проектний ризики.
Відсотковий ризик зумовлений невизначеністю у майбутньому щодо напряму руху та рівня відсоткових ставок. Подібний ризик для банку — це ризик перевищення середньої відсоткової ставки по залучених коштах (депозитах) середньої відсоткової ставки за виданими кредитами.
Ризик ліквідності спричинений невпевненістю у майбутній швидкій реалізації того чи іншого активу за передбачену ціну.
Фінансовий ризик у вузькому розумінні — це ризик фінансового лівериджу. Тобто чим вищий фінансовий ліверидж компанії, тим більша невпевненість у забезпеченні позичкових коштів власним капіталом.
Проектний ризик у вузькому смислі виникає при оцінці кредитної пропозиції клієнту з метою фінансування певного інвестиційного проекту. Цей ризик містить три складові:
- ризик, пов’язаний з самим проектом, незалежно від позичальника;
- корпоративний ризик, пов’язаний з усією діяльністю позичальника та впливом даного проекту на загальний рівень ризику;
- ринковий ризик, пов’язаний з відповідністю проекту банківському кредитному портфелю, тобто з визначенням, чи підвищує, чи знижує він ризик кредитного портфеля банку.
Валютний ризик виникає через невизначеність майбутнього руху ресурсів національної валюти щодо іновалют. Під вплив валютного ризику підпадають усі суб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють фінансові операції у валюті, відмінній від їх національної валюти. Валютний ризик містить такі складові:
- курсовий ризик зміни вартості активів та пасивів банку (компанії);
- ризик переказу, пов’язаний з відмінностями в обліку активів та пасивів в іноземній валюті;
- ризик угоди, зумовлений невизначеністю у майбутньому вартості угоди у національній валюті, що деномінована в іноземній валюті.
Ризик країни з’являється внаслідок невизначеності у майбутньому змін політичних та економічних умов, які можуть вплинути на спроможність країни, корпорації, підприємства та інших позичальників відповідати за зобов’язаннями зовнішнього боргу. Складовими ризику країни виступають:
- політичний ризик, який представлений невизначеністю у майбутньому інвестиційного клімату держави — імпортера кредитів та інвестицій;
- економічний ризик — ризик, пов’язаний з невизначеністю у майбутньому платоспроможності країни, корпорації, фірми;
- експортний ризик — пов’язаний з можливістю зупинки обслуговування боргу через низьку ліквідність товарів зовнішньої торгівлі та іноземних інвестицій.

Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також визначення:
а) можливих шляхів зниження ризиків;
б) ступеня доцільності реалізації проекту за нвявного рівня ризику та способів його зниження.
Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань:
- виявлення ризиків проекту;
- оцінка ризику проекту;
- визначення чинників, що впливають на ризик;
- пошук шляхів скорочення ризику;
- врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту;
- врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування проекту.

3.4 Фінансове планування

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто про­цес формування доходів і здійснення витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Фінансове планування здійснюється на двох рівнях. На мікрорівні — це індивідуальні плани окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і тактику підприємств. Їхні головні завдання — визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості. На макрорівні — це основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави — бюджет, а також зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб’єктів фінансових відносин. Саме ці плани є відображенням фінансової політики держави. Водночас вони мають різну значущість. Бюджет, це реальний директивний документ, що затверджується у вигляді закону, і є основним засобом реалізації фінансової політики. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх розподілу і перерозподілу між окремими сферами і ланками фінансової системи. Він є основним засобом обґрунтування та збалансування фінансової політики.

Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданнями фінансової політики. Вони полягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків.

Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи її реалізацію. Фінансова політика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань.

Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. І хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики, необхідно перевірити, чи не забезпечується розв’язання окремих її завдань надмірними вкладеннями за рахунок інших напрямів видатків. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв’язок з фінансовою політикою, а не передбачати необґрунтовану її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів.

Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків, а отже, він не може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів його досягнення. За кожним варіантом стоїть особливий тип фінансової політики, яка має різні засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового плану — це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих наслідків.
У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанта забезпечує передумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх суб’єктів чітко організованою і скоординованою.

ВИСНОВОК

Практика підприємств показує, що розробка стратегій розвитку завершується формуванням обумовлених планів і прогнозів, які мають складну внутрішню структуру, тобто підприємство повинно здійснювати процес планування та прогнозування. Прискорення виходу економіки України з кризового стану вимагає дослідження ефективних шляхів адаптації промислових підприємств до конкурентного середовища, серед яких важлива роль належить реструктуризації суб'єктів господарювання та збільшенню їх інвестиційного потенціалу. Навіть на успішно працюючих підприємствах організаційна реструктуризація має бути постійним і послідовним процесом. В умовах світової фінансової кризи багато з українських підприємств не спромоглися бути конкурентними та фінансово стійкими, у зв'язку з чим посилюються вимоги до впровадження саме антикризової реструктуризації вітчизняних підприємств з метою забезпечення їх конкурентоспроможності.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що перспективи розробки обґрунтованої стратегії розвитку підприємств пов'язані саме з використанням Системи збалансованих показників та реінжинирингових заходів.

У даному бізнес - плані розглянуті питання ринкової стратегії і тактики діяльності нині діючої фірми. Наявність конкурентних цін, бажання співробітників фірми працювати

В умовах зростаючих обсягів вантажопотоків між підприємствами підвищується значення автомобільного транспорту. Автомобілісти зможуть забезпечити виконання поставлених завдань при збільшенні чисельності рухомого складу, поліпшення умов його експлуатації і технічного обслуговування.

Створення високомеханізованих і автоматизованих підприємств нерозривно пов'язано з впровадженням в практику досягнень науки, новітньої техніки і передових технологій, застосуванням найбільш раціональних і продуктивних систем машин, агрегатів і робототехнічних систем.

Ефективність використання автомобільного транспорту на перевезеннях різного застосування, перш за все, залежить від того, яка технічна готовність автотранспортних засобів.

Підтримка автомобілів в стані високої експлуатаційної надійності з мінімальними трудовими і матеріальними витратами і створення безпеки праці для умов дорожнього руху і навколишнього середовища є головною метою діяльності всіх служб автотранспортних підприємств.

Для створення таких умов експлуатації та забезпечення безперебійної роботи рухомого складу, підприємства автомобільного транспорту розташовують виробничо -технічною базою, стан і розвиток якої повинні завжди відповідати чисельності та потреби рухомого складу підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.АнісімовА.П. Економіка,організація і плануванняавтомобільного транспорту.

2. Бичков В.П. Підприємницька діяльність на автомобільному транспорті / В.П. Бичков.- СПб.: Пітер, 2004.-448с.
3. Малишев А.І. Економіка автомобільного транспорту: підручник для вузів / А. І. Малишев - М.: Транспорт, 1983. - 336с.
4. Туревский І.С. Економіка та управління автотранспортним підприємством: навчальний посібник / І.С. Туревский. - М.: Вища школа, 2005. - 222с
Додаткова література

5. Бусигін А.Р. Підприємництво. Основний курс: підручник для: вузів / А.Р. Бусигін. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 608с.

6. Нові норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті.- М.: ИНФРА - М, 2003 74с.

7. Перевезення вантажів / під ред. В.І. Савіна.- М.: «Справа і Сервіс», 2002.- 384с.

8. Економіка та організація зовнішньоторговельних перевезень: підручник / під ред.проф. К.І. Холопова.- М.: Юрист, 2000.- 684с.

9. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 384 с.

10. Балашевич БА.,Андронов А.М. Экономико-математическое моделирование производственных систем. — Минск: Университетская, 1995. — 240 с.

11. Багиев. Г.Л., Тарасевич В.М., Анн Х. Маркетинг: Учебник – М.: Экономика, 2001. – 719с.

12. Вествуд Дж. Маркетинговый план. – Санкт-Петербург, Москва, Харьков, Минск: Питер, 2001.- 98 с.

13. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. – Київ: Лібра, 2002. – 712 с.

14. Маркетинг: Підручник / В.Руделіус, О.М.Азарян, Н.О.Бабенко та ін.. – К.: Навчально-методичний центр

«Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2008. – 648 с

Поиск по сайту: