Фізіологія органа зору

Акомодація — пристосування ока до бачення предметів на різній відстані. Акомодація забезпечується кришталиком, кри­вина якого може змінюватися, причому діапазон акомодації кришталика найбільший у молодому віці. Кривина криштали­ка регулюється шляхом розслаблення або натягу війкового по­яска. Так, наприклад, якщо необхідно розглядати предмети, які знаходяться на далекій відстані від ока, відбувається розслаб­лення війкового м'яза і війкова зв'язка натягується. Натяг­нення війкової зв'язки спричинює натягнення капсули криш­талика та зменшення його кривини і фокусування предметів на сітківці. Якщо необхідно розглянути предмети, які розта­шовані на близькій відстані, війковий м'яз скорочується, ослаб­люється натягнення війкової зв'язки та капсули кришталика, і під дією еластичних сил кривина його збільшується, таким чином заломлювальна сила збільшується. Скорочення війкових м'язів відбувається рефлекторно завдяки надходженню імпу­льсів у середній мозок і збудженню парасимпатичних волокон, які входять до складу окорухового нерва. З віком у результаті зменшення еластичності кришталика і ослаблення війкових зв'язок сила акомодації знижується, найближча точка чіткого бачення поступово віддаляється. Це явище носить назву прес-біоп'й (стареча далекозорість).

Аномалії рефракції

Спостерігаються найчастіше два основні дефекти заломлю­вання світлових променів — міопія (короткозорість) і гіпер­метропія (далекозорість). Для одержання чіткого зображення головний фокус ока повинен бути на сітківці. Але якщо око у поздовжньому напрямку довше чи коротше, то, незважаючи на нормальний ступінь заломлювальної сили оптичного апара­ту, паралельні головній оптичній осі промені сходитимуться не точно на сітківці. При міопії такі промені сходяться перед сітківкою, а при гіперметропії — за нею. Звичайно корекція повинна проявлятися у зміні заломлювальної сили ока. Міо­пія коригується розсіюваними лінзами, а гіперметропія — зби­ральними. Корекція може бути виконана шляхом зміни кри­вини рогівки, наприклад, за допомогою відповідної операції або дії лазерного випромінювання. Рефракція ока може відріз­нятись у різних меридіанах. Цей стан називається астигма­тизмом. Він спричинений неможливістю концентрування всіх променів в одну точку, в один фокус, унаслідок неоднакового заломлення променів у різних напрямках.

Зіничний рефлекс полягає у зміні діаметра зіниць. Розріз­няють пряму реакцію на світло (звуження на боці освітлення) та співдружну (звуження на протилежному боці). Зіниці зву­жуються під час розглядання близько (10—15 см) розташова­них предметів (реакція на конвергенцію), розширюються при погляді вдалечінь. Зіниці розширюються внаслідок дії больо­вих подразників, при стресі, люті, при переляку, посиленні уваги, при асфіксії, при дії деяких лікарських препаратів, на­приклад, атропіну сульфату. Існує ряд фармакологічних речо­вин, які спричинюють звуження зіниці — ацетилхолін, піло­карпіну гідрохлорид.

Сприймання й оброблення світлових сигналів

Пройшовши через оптичну систему ока, світло потрапляє на сітківку, де сприймається рецепторними клітинами. Кожен із рецепторів складається із світлочутливого зовнішнього сег­мента, що містить зорові пігменти, і внутрішнього, який вклю­чає ядро, мітохондрії та інші субклітинні структури. У палич­ках міститься пігмент родопсин, або зоровий пурпур, у колбоч­ках — йодопсин, хлоролаб і еритролаб. За структурою зорові пігменти дуже близькі один до одного, але мають різну чутли­вість до дії хвиль певної довжини, так наприклад, родопсин найкраще поглинає світлові промені з короткою довжиною

хвилі, тобто синьо-зеленої частини спектра, а йодопсин — з довгою довжиною хвилі, тобто жовтої частини спектра. Унас­лідок дії світла у фоторецепторах відбувається взаємодія кван­тів світла з відповідними пігментами — фотохімічні процеси (розпад родопсину та йодопсину, причому розпад родопсину відбувається значно швидше, ніж йодопсину, тому чутливість паличок до світла приблизно в 1000 раз більша, ніж колбочок. У темряві відбувається регенерація зорового пурпура, тобто ресинтез родопсину. У разі недостатньої кількості в організмі вітаміну А порушується синтез родопсину, розвивається так звана куряча сліпота — порушення гостроти зору при погано­му освітленні. Внаслідок фотохімічних змін у сітківці виника­ють електричні процеси, які є початковим моментом зорового сприйняття.

Адаптація

Пристосування ока до бачення за умов різного ступеня освітленості має назву адаптації. Чутливість рецепторних клі­тин ока залежить від попереднього подразника. Після дії інтен­сивного світла чутливість різко знижується, а в темряві — під­вищується. З процесом адаптації пов'язана поступова "поява" предметів під час переходу з добре освітленого приміщення в темне і навпаки.

Сприймання кольору

Око людини може розпізнати світлові хвилі у діапазоні від 760 до 400 нм, які утворюють різноманітні кольори. Кожен колір має хвилю певної довжини. Так, довжина хвилі черво­ного кольору становить 700 нм, зеленого — 546 нм, блакитно­го — 435 нм. При змішуванні цих кольорів можна одержати проміжні кольори. Рівномірне їхнє змішування дозволяє одер­жати білий колір, а змішування червоного кольору і зеленого дає проміжний жовтий колір. Це лягло в основу трикомпоне­нтної теорії кольорового зору. Ця теорія пояснює кольорове бачення так: у сітківці є як мінімум три типи колбочок, кожна з них функціонує як незалежний приймач. Одні колбочки міс­тять пігмент, котрий реагує на червоний колір, пігмент інших колбочок чутливий до зеленого, ще інших — до фіолетового. Хвиля будь-якої довжини сприймається всіма типами колбо­чок, але чутливість до свого найвища. Комбінація збудження їх обробляється у всіх нервових центрах ЦНС, аж до кори ве­ликого мозку, і тільки комплекс фізіологічних процесів сприй­мається нашою свідомістю як відповідний колір.

Поиск по сайту: