Механізм передачі звукових коливань

Барабанна перетинка, сприймаючи звукові коливання, пе­редає їх на систему слухових кісточок. Через них коливання передаються на мембрану овального отвору. Система кісточок посилює коливання звукової хвилі, але знижує її амплітуду. Це пояснюється тим, що коливання спочатку передаються на довше плече важеля, утвореного рукояткою молоточка і відро­стками коваделка, а також різницею площ стремінця і бара­банної перетинки. Коливання мембрани овального вікна спри­чинюють коливання перилімфи у верхньому та нижньому схо­дах завиткової протоки. У подальшому вони доходять до круглого вікна і зміщують мембрану круглого вікна назовні у напрямку до порожнини середнього вуха (якби не було мем­брани круглого вікна, то коливання були б неможливі, тому що рідина не стискується). Коливання перилімфи вестибуляр­них сходів через пристінкову мембрану передається на ендолі-мфу. Разом з ендолімфою коливається й основна мембрана, на якій розташовані рецепторні клітини, що стикається з покри­вною мембраною, це призводить до її деформації і виникнення рецепторного потенціалу (збудження). Збудження передають­ся волокнами слухового нерва, які утворюють синапси на ре­цепторних клітинах кортієвого органа. Імпульси, які прохо­дять по волокнах слухового нерва, передають інформацію в центральну нервову систему. У слуховій зоні кори великих півкуль нервові імпульси трансформуються в слухові відчут­тя. Людина здатна сприймати звуки в широкому діапазоні — від 16 до 20 000 коливань за секунду.

Кісткова передача звуків здійснюється через кістки чере­па. Переконатися в наявності кісткової провідності досить лег­ко. Якщо поставити на тім'я ніжку камертона, то звук можна

почути навіть при закритому слуховому ході. Це пов'язано з тим, що звукова хвиля добре проводиться кістками черепа, пе­редається зразу на перилімфу верхнього та нижнього сходів завиткової протоки, а потім на ендолімфу, що спричинює ко­ливання основної мембрани з волосковими клітинами, внаслі­док чого вони збуджуються і виникає нервовий імпульс. Слід зауважити, що ефективність кісткового шляху провідності знач­но нижча, ніж повітряного.

Відчуття рівноваги

(фізіологія вестибулярного аналізатора)

Вестибулярний орган входить до складу перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха і є органом сприйняття положен­ня тіла і зберігання рівноваги. Будь-яка зміна положення і рух тіла в просторі спричинюють подразнення рецепторів вес­тибулярного органа. Подразнення отолітових рецепторів або ж рецепторів півколових проток відбувається залежно від харак­теру руху. Так, отолітовий апарат збуджується (змінюється тиск отолітів на рецепторні клітини) при зміні швидкості пря­молінійного руху людини, під час нахилів тіла або голови вбік; рецептори півколових проток подразнюються в момент при­скореного або сповільненого колового руху в будь-якій площи­ні за рахунок руху ендолімфи, унаслідок чого реалізуються ре­флекси, які забезпечують координовані тонічні скорочення м'язів, за допомогою яких положення тіла вирівнюється і збе­рігається рівновага. Під час збудження вестибулярного органа виникають рефлекторні реакції рухового характеру (ністагм — мимовільний рух очних яблук); реакції, які змінюють діяль­ність внутрішніх органів (зміна серцевого ритму, звуження або розширення кровоносних судин, блювання тощо), а також різноманітні відчуття (відчуття запаморочення, порушення орієнтації в навколишньому середовищі, виникнення відчуття нудоти).

Вестибулярний орган бере участь у регуляції і перерозподі­лі м'язового тонусу, який визначається у тварин з двобічним або однобічним руйнуванням вестибулярного апарату (пере­розподіл м'язового тонусу — збільшення тонусу м'язів-розги-начів кінцівки на боці операції).

Орієнтація в просторі і збереження рівноваги здійснюють­ся не тільки за допомогою вестибулярного органа. Велике зна­чення має зорове сприйняття сигналів від пропріорецепторів і рецепторів шкіри.

Поиск по сайту: