Джерела комунікації та процес кодування

СКЛАДОВІ КОМУНІКАЦІІ

Політи́чна комуніка́ція — це процес, що охоплює політичну сферу життя людини, посередництвом якого відбувається спілкування між органами влади, політичними партіями, громадськими організаціями і рухами, посадовими особами, виборцями, населенням. Її обов'язковими складниками є комунікатор, повідомлення, канал, комунікант, реакція і зворотний зв'язок. Сам процес комунікації безперервний, проте його активізація спостерігається у виборчий період, коли застосовуються найрізноманітніші шляхи впливу на електорат з метою завоювання його прихильності.

Структура

Наявність різноманітних цілей і методів, структур та учасників політичних процесів, а також інших параметрів вирішення конкретних завдань у сфері державної влади зумовлює складну, багатовимірну структуру інформаційно-комунікативного обміну між людьми. В основі будь-яких інформаційних процесів лежить лінійна структура комунікації, аналіз якої дозволяє виділити її найбільш значущі принципові аспекти, властиві будь-якій системі і процесу обміну інформацією. На думку Гарольда Лассуелла, виділення основоположних компонентів такої структури передбачає відповідь на питання: хто говорить, що говорить, по якому каналу, кому, з яким ефектом?

Інша, більш складна структура інформаційно-комунікативних процесів передбачає врахування їх різних рівнів. Так, канадський учений Джон Томсон пропонує розрізняти семантичний, технічний і інфлуентальний (англ. influence — вплив) рівні інформаційно-комунікативних зв'язків. Дані рівні дозволяють вичленувати найбільш суттєві ознаки і якісно відрізняють компоненти інформаційно-комунікативних процесів, які, з одного боку, забезпечують саме їх існування, а з іншого — визначають умови ефективної взаємодії політичних суб'єктів з їх інформаційними партнерами.^[3]

Джерела комунікації та процес кодування

Телебачення без перебільшення вважається одним із найвпливовіших та найефективніших джерел комунікації, що створює своєрідну діалогічну взаємодію комунікатора й аудиторії. З огляду на певні відмінності між ефектом інформаційного впливу та ефектом віртуального діалогу, влучно названого Т. М. Дрідзе діалогом змістового контакту, який обумовлює здатність суб'єктів до адекватного тлумачення комунікативних намірів учасників процесу спілкування [1], зауважимо про необхідність вивчення телекомунікації в межах зв'язку особистості й інформаційного середовища, специфіки формування діалогічного комунікативного простору та ролі телебачення як ЗМК у контексті функціонування комунікативних і соціокультурних процесів.

· Кодування (телекомунікації) — перетворення будь-якої інформації на послідовність імпульсів, що мають властивість самосинхронізації для передачі через телекомунікаційні канали. Перш ніж передати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати її, використавши для цього слова, інтонації та жести. Таке кодування перетворює ідею в повідомлення. Деякі повідомлення можуть бути відносно простими, наприклад, знак "стоп", погодження або заперечення. Інші повідомлення складніші, тому їх важче передати одержувачу, наприклад, повідомлення бригаді про необхідність позаурочної роботи. Досягнення розуміння цього повідомлення усіма працівниками може бути ускладненим, оскільки у більшості виникне чимало запитання, можливі навіть протести.

Водночас відправнику необхідно обрати канал, що поєднується з типом символів, що використовуються для комунікації. До загальновідомих каналів належать передавання мови та письмових матеріалів, електронні засоби зв'язку (комп'ютерні мережі, електронна пошта, відео-стрічки тощо). Якщо канал непридатний для фізичного втілення символів, передавання неможливе. Наприклад, картина художника непридатна для передавання телефонним зв'язком, неможливе також одночасне спілкування зі всіма співробітниками разом. Якщо канал частково відповідає ідеї, обмін інформацією буде менш ефективним. Наприклад, керівник за чашкою кави попереджає підлеглого про неприпустимість серйозних порушень техніки безпеки. Але при цьому неможливо передати ідею серйозності порушень так ефективно, як в офіційному листі чи у виступі на нараді. Очевидно, відправлення підлеглому записки про винятковість його досягнень теж не передасть ідеї про те, наскільки важливий його внесок у загальну справу, а отже не буде таким ефективним, як пряма розмова з наступним офіційним листом, у якому висловлена подяка чи повідомлення про преміювання працівника [11].

Поиск по сайту: