Основні показники суспільного відтворення та їх загальна характеристика

Основними показниками, які характеризують економічне відтворення є макроекономічні показники – валовий внутрішній продукт і національний дохід. Кожен із них аналізується за абсолютним приростом, темпами зростання відносно попереднього року або темпами зростання відповідно базового року та темпами приросту.

Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт, або валовий суспільний продукт (ВСП).

Сукупний суспільний продукт – це сукупність матеріальних і духовних благ, створених суспільством за один рік. Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим – споживання [14, c. 348]. Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між великою чисельністю продуцентів (виробників) і споживачів ССП. Ці зв’язки знаходять свій вираз і в схемі економічного кругообігу доходів і витрат у народному господарстві (рис. 6):

Рисунок 6. Кругообіг доходів і витрат у народному господарстві

З наведеної (абстрактної) схеми циркуляції реальних благ і грошових потоків у національній економіці [9, c. 105] видно, що за годинниковою стрілкою від домогосподарств через ринок ресурсів надходять послуги факторів виробництва (праці, капіталу, землі, підприємництва). У свою чергу, через ринок економічних благ від підприємств до домогосподарств ідуть різні матеріальні та нематеріальні блага. Цей процес так само відбувається за годинниковою стрілкою. Рух даних реальних потоків ресурсів і кінцевої продукції опосередковується (сплачується) грошовими потоками. Тому проти годинникової стрілки пунктирною лінією показано зустрічний рух грошових коштів.

Сукупний суспільний продукт (ССП) можна визначити як в натурально-речовій формі, так і у вартісній [3, c. 156].

За своєю натурально-речовою формою він пода­ний матеріальними благами у вигляді певних речей і послугами, які теж є матеріальними, але не набувають речової форми. Тобто, можна сказати, що це це сукупність матеріальних і духовних благ, створених суспільством конкретною працею. За натурально-речовою формою його можна записати таким чином:

ССП = ∑ ЗВ + ∑ ПС,

де, ∑ ЗВ – сукупність засобів виробництва, створених суспільством за один рік в натурально-речовій формі;

∑ ПС – сукупність предметів споживання, створених суспільством за один рік в натурально-речовій формі.

В умовах товарного виробництва всі складові суспільного продук­ту існують у товарній формі, а відтак, мають вартість. Це означає, що і весь сукупний суспільний продукт має вартість. Його вартісна струк­тура складається з вартості постійного капіталу, вартості робочої сили і додаткової вартості.

За вартісною формою сукупний суспільний продукт можна записати таким чином:

ССП = С + V + m,

де, С – вартість засобів виробництва, створених суспільством за один рік;

V – вартість необхідного продукту, створеного суспільством за один рік;

m – вартість додаткового продукту, створеного суспільством за один рік.

У складі сукупного суспільного продукту розрізняють проміжний продукт (перенесену вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо) та кінцевий продукт, що за натурально-речовою формою включає сукупність споживних вартостей виробничого та невиробничого призначення, які не підлягають подальшій переробці й використовуються для задоволення потреб суспільства.

Сукупному суспільному продукту властиві два серйозні недолі­ки [5, c. 305]:

1) повторний рахунок спожитих предметів праці;

2) врахування резуль­татів функціонування лише сфери матеріального виробництва.

Перший характеризує його як об’ємний показник, що робило його не придат­ним для вимірювання ефективності використання ресурсів, а це з часом ставало все настійнішою необхідністю. Другий свідчить про надто вузькі його можливості для оцінювання розвитку економіки в постіндустріальному суспільстві, для якої найбільш істотним є саме зростання ролі нема­теріального виробництва.

Тому існує два методи обчислення сукупного суспільного продукту – система національних рахунків (СНР) та система балансу народного господарства (БНГ).

Система національних рахунків — узгоджена сис­тема збору, опису та ув’язування основних потоків статистичної інформації, відображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливі­ші результати та пропорції економічного розвитку [13, c. 412]. Система дає поетапну характеристику економічних процесів, а також інформацію щодо стандартного на­бору рахунків для всіх секторів економіки. Система національних рахунків заснована на принципах розмежування внутрішньої, національної та зовнішньої економіки. Всі показники можуть фор­муватися на основі територіального або національно­го підходів. За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

– всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

– всі економічні операції, які пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

– всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка ґрунтується на таких принципах:

· вважається, що продуктивною є праця, яка приносить доход;

· витрати дорівнюють доходам;

· усі показники обчислюються лише в грошовій формі;

· виробництво, розподіл, обмін продуктів – це взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення.

Баланс народного господарства обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва та предметів споживання [11, c. 134] Відповідно сукупний суспільний продукт (ССП) та національний доход (НД) як основні макроекономічні показники БНГ створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо), в розрахунок не брався.

СНР розглядає економіку як єдине ціле, без принципового розмежування матеріального та нематеріального виробництв. Тому більш досконалішою є саме система національних розрахунків. Вона включає в себе такі показники [5, c. 362]:

– валовий внутрішній продукт (ВВП);

– валовий національний продукт (ВНП);

– чистий національний продукт (ЧНП);

– національний доход;

– особистий дохід;

– дохід, що йде на використання населенням.

Центральне місце в СНР посідає показник валово­го внутрішнього продукту (ВВП).

ВВП країни — це сукупна ринкова вартість усіх продуктів матеріаль­ного і нематеріального виробництва, створених на її території, незалежно від громадянства їхнього виробника [5, c. 363].

Валовий внутрішній продукт характеризують як:

– найбільш загальний показник остаточного ре­зультату економічної діяльності на рівні національної економіки;

– вартісний, грошовий показник, що вимірює ринкову вартість річного виробництва;

– єдність взаємопов’язаних чинників економічно­го процесу: виробництва матеріальних благ і надання послуг, розподілу доходів, кінцевого використання ма­теріальних благ та послуг;

– результат економічної діяльності всіх господар­ських одиниць: підприємств, організацій та установ сфери матеріального виробництва і сфери послуг, до­машніх господарств;

– кількісний, часовий вимір.

Існує кілька методів обчислення ВВП [5, c. 365]:

• виробничий, або метод доданої вартості;

• кінцевого використання, або метод витрат;

• розподільний, або метод доходів.

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки:

Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх суб'єктів макроекономічних відносин: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

,

де С - кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

І - валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на:

· будівництво будинків і споруд;

· придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій;

· створення товарно-матеріальних запасів;

· амортизацію;

· а також витрати домогосподарств на придбання житла.

Якщо показник валових приватних внутрішніх інвестицій (I) зменшити на величину амортизаційних витрат (А), то ми отримаємо показник чистих приватних внутрішніх інвестицій, який характеризує чистий приріст обсягу нагромадженого капіталу. Співвідношення між І та А є добрим індикатором того, в якому стані перебуває економіка країни. Так, для зростаючої економіки справджується нерівність І >А; якщо економіка перебуває у стані спаду, то І <А;

G - державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

X - чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом.

При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових [10, c. 141]:

– амортизаційні витрати (А);

– чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм (Тн);

– винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо (ЗП);

– рентні платежі - це прибуток, який отримують власники нерухомості, землі включаючи ренту за проживання у власних будинках (Р);

– чисті відсотки - це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати відсотків по державному боргу (%);

– дохід від власності - це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності (Пр);

– прибуток корпорацій - цей компонент містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій:

У більшості країн світу найпоширенішими з наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.

Метод доданої вартості, метод витрат і метод доходів вважаються рівноцінними і мають давати однакову величину ВВП.

Проте обчислення ВВП (як і ВНП) на основі різних методів може призвести до незбігання його кількісних оцінок. Найчастіше такі розбіжності спричинені тим, що зібрані статистичні дані не дають абсолютно достовірного відображення кількісного змісту економічних операцій. У країнах з розвиненою статистичною службою ці відхилення незначні й на рівні ВВП, як правило, не перевищують 1—2 відсотки.

Важливо також зазначити, що не всі угоди, які здійснюються суб’єктами економічної діяльності за певний часовий період (наприклад, рік), входять до ВВП. Зокрема у ВВП не включаються [16, c. 385]:

1) операції і послуги, які дуже складно, а іноді взагалі неможливо врахувати (робота домогосподарок у власному господарстві, робота вченого «на себе», яка ще не втілена як готовий продукт, бартерний обмін, оплата у формі «чайових» тощо);

2) трансфертні платежі, які поділяються на державні трансферти (виплати по соціальному страхуванню, виплати по безробіттю, стипендії, пенсії, виплати відсотків по державному боргу тощо) і приватні трансферти (разові виплати із приватних фондів, стипендії приватних організацій, стипендії приватних осіб тощо). Тут йдеться тільки про перерозподіл уже створеного ВВП;

3) чисто фінансові угоди: купівля і продаж цінних паперів, адже вони не збільшують поточне виробництво;

4) продаж і купівля товарів, що вже були і користуванні.

Валовий внутрішній продукт враховує ринкову вартість усіх товарів і послуг, виробле­них в країні за певний період. Якщо показник їхнього використання зріс за рік, то це було зумовлено або збільшенням виробництва в країні, або зростанням цін на товари і послуги, або тим й іншим одночасно. Визначити конкретну причину допоможе відмінність у значениях номі­нального і реального ВВП [16, c. 388].

Номінальний ВВП відображає обсяг виробництва товарів і послуг у цінах поточного року. Але протягом року ціни на товари змінюються. Отже, певна сума цін товарів на початку і в кінці року відображатиме різну кількість товарів. Це означає, що за одну й ту ж суму грошей на початку і в кінці року можна купити різну кількість товарів і послуг. Одночасно зі зміною цін змінюється обсяг виробництва товарів і послуг. Таким чином, на величину номінального ВВП впливають і зміни цін, і зміни фізичного обсягу виробництва.

ВВП, обчислений у цінах певних років, не дає можливості знати, в якому році реальний обсяг товарів і послуг був більшим. Для порівняння реального обсягу товарів і послуг різних років потрібно обчислити ВВП в цінах одного, базового, року. ВВП обчислений у незмінних цінах (цінах базового року) називається реальним ВВП. Реальний ВВП вимірює економічне зростання, тобто зростання, в якому не враховується ефект інфляції. Саме цей показник дає можливість судити про зміни фізичного обсягу продукції, а отже й про стан справ в економіці. Для цього потрібно номінальний ВВП поділити на індекс цін (відносний показник, який відображає зміну реального рівня цін) і помножити на 100 %.

Співвідношення між номінальним і реальним ВВП утворює ще один показник – дефлятор ВВП.

Наступною складовою системи національних рахунків є валовий національний продукт (ВНП) – сукупна вартість кінцевих товарів та послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами [16, c. 392].

В умовах ринкової економіки ВНП обчислюється у вартісному вираженні. Він є матеріальною основою життя людей. Саме він задовольняє різноманітні потреби населення. Якщо національна економіка неспроможна створити весь набір матеріальних благ для потреб населення, то потрібно виробляти більше такої продукції, яка користується попитом в інших країнах і яку можна було б обміняти на товари, які не виробляються в країні.

ВНП обчислюється в поточних (фактичних) і незмінних (постійних) цінах. Виробництво ВНП в розрахунку надушу населення є найбільш узагальнюючим показником який характеризує продуктивність економіки.

Окрім названих основних (ВВП, ВНП), існують інші взаємопов'язані показники національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, якщо його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП допомагає визначити річний обсяг виробництва товарів і послуг, який національна економіка зможе спожити, не скорочуючи виробничі можливості майбутніх періодів. ЧВП включає не всі валові внутрішні інвестиції, а тільки чисті інвестиції. Амортизація накопичується в спеціальних фондах і добробут суспільства не підвищує. ЧВП, вільний від амортизаційних відрахувань, показує, яку величину виробництво реально додало до добробуту суспільства.

Національний доход (НД) можна отримати, якщо від величини чистого внутрішнього продукту відняти непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість,акцизи, мито тощо):

Національний доход – сукупний дохід, який отримали власни­ки факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницького таланту [16, c. 403].

Це зароблений дохід, оскільки він не охоплює не­прямі податки, субсидії і означає чистий приріст про­дуктів та послуг за рік. На практиці вирізняють ви­роблений та спожитий національний доход.

Вироблений національний доход заново створена нацією вартість усіх товарів та послуг за рік.

Використаний (спожитий) національний доход — виробле­ний національний доход за вирахуванням величини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторговельного сальдо тощо.

Структуру національного доходу можна зобразити у вигляді таблиці (рис.8):

Рисунок 8. Національний доход

Національний доход суспільства є одним з найваж­ливіших показників функціонування економіки зага­лом, критерієм результативності суспільного вироб­ництва, національної економіки. Виробництво націо­нального доходу на душу населення визначає рівень економічного розвитку країни та рівень добробуту на­селення. Від розмірів національного доходу залежать масштаби і темпи зростання виробництва, а отже мож­ливості розвитку суспільства в перспективі, оскільки він використовується не лише для споживання, а й для нагромадження.

Національний дохід створюється як у матеріальному, так і нематеріальному виробництві. На відміну від простого, при розширеному відтворенні за натурально-речовою формою національний дохід охоплює не лише предмети особистого споживання, але й додаткові засоби виробництва, за рахунок яких забезпечується розширення виробництва.

У процесі розподілу національного доходу формуються первинні та вторинні доходи суспільства [13, c. 408]. В процесі первинного розподілу утворюються заробітна плата, прибуток, рента, відсоток на капітал як первинні доходи суб’єктів суспільного виробництва. Водночас, ці доходи можна назвати факторними, адже кожен з них пов’язаний з певним фактором виробництва. Деякі вчені виступають проти включення до національного доходу доходів від непродуктивної діяльності, яка у розширеному масштабі відтворює фіктивні вартісні агрегати, не створюючи матеріальні, соціальні, культурні цінності, наприклад у сфері військово-промислового комплексу, реклами, маскультури, частково фінансового сектору тощо. Ці доходи є похідними, які формуються у процесі перерозподілу національного доходу.

Перерозподіл суспільного продукту і національного доходу, формування вторинних доходів здійснюється через державний бюджет, оподаткування, трансферти, державні позики, ціновий механізм. Таким чином визначається частка у створеному суспільному продукті кожного члена суспільства, враховуючи і непрацездатних.

У процесі розподілу в структурі національного доходу формуються фонди споживання і нагромадження [2, c. 456].

Фонд споживання (ФС) – це частина національного доходу, яка використовується для особистого споживання учасників суспільного виробництва і непрацездатних, а також колективного споживання всіх членів суспільства (йдеться, наприклад, про оборону, державне управління, культуру тощо).

Фонд нагромадження (ФН) – це частина національного доходу, переважно додаткового продукту, що використовується для здійснення розширеного відтворення.

Споживання і накопичення – два взаємодоповнювальні елементи використання національного доходу. Норма накопичення характеризує частку фонду нагромадження (виробничого нагромадження) в національному доході (ВВП). Суперечність між споживанням і нагромадженням вирішується пошуком певного оптимуму накопичення, перш за все виробничого, оскільки останнє — база економічного зростання. Воно створює імпульс для подальшого збільшення розмірів як фонду споживання, так і фонду накопичення, навіть при незмінному їх співвідношенні.

У національних рахунках використовується також показник особистого доходу(ОД), який визначається вирахуванням із національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорації і нерозподілених прибутків корпорації, а також шляхом додавання трансфертних платежів (витрат на страхування по старості, від нещасних випадків, допомоги по безробіттю, пенсій, платежів, що здійснюються урядом і споживачами).

Особистий дохід обкладається податками (прибутковий податок, податок на особисте майно, податок на спадщину). Після сплати цих податків формується величина доходу, що перебуває в особистому розпорядженні, або індивідуальний дохід (ІД). Цей дохід використовується на споживання та заощадження.

З виробництвом і відтворенням суспільного продукту безпосередньо пов’язане національне багатство – це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних та духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни. Національне багатство містить такі три складові [2, c. 460]:

1. Матеріальне багатство - це основний та оборотний капітал суспільства, а також обіговий капітал.

Основний капітал – засоби праці: будинки, споруди, верстати, устаткування тощо. Оборотний капітал – предмети праці: сировина, матеріали, енергетичні ресурси, оброблені людською працею. До обігового капіталу належать готова продукція та страхові внески.

2. Нематеріальне багатство. До нього належать грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, а також усі людські здібності й досягнення в науці, культурі, спорті, мистецтві, нагромаджений виробничий досвід суспільства, виражений у загальнолюдському знанні.

3. Природне багатство — це пізнані (розкриті) природні ресурси: земля, вода, повітря, ліс, розвідані корисні копалини, клімат.

Формування оптимального взаємозв'язку між усіма елементами структури національного багатства дає змогу збільшити багатство нації.

Отже, основні показники суспільного відтворення дають можливість побачити стан розвитку економіки будь-якої країни.

Поиск по сайту: