Проблеми суспільного відтворення в Україні та шляхи їх вирішення

Відтворювальні процеси економіки України мають свої тенденції на різних фазах суспільного відтворення. Їх можна узагальнити так [4, c. 137-139]:

1. Фаза виробництва

– домінування екстенсивних факторів розширеного відтворення;

– збільшення обсягів проміжного споживання;

– зростання органічної будови промислового капіталу внаслідок збільшення матеріаломісткості виробничого процесу й здешевлення робочої сили;

– зниження ефективності суспільної праці;

– спрощення технологічної структури економіки;

– підвищення ступеня експлуатації робітника внаслідок відносного зростання частки абсолютної доданої вартості і монопольної ренти в новоствореній вартості.

2. Фази розподілу і перерозподілу:

– розподіл ресурсів не підпорядковується стратегічним потребам розвитку;

– загальне зростання доходів супроводжується посиленням диференціації як регіонів і областей, так і видів економічної діяльності за рівнем середніх доходів та середньою нормою рентабельності;

– неефективний розподіл інвестиційних ресурсів за видами економічної діяльності у результаті деформації структурних пріоритетів нерівномірним податковим навантаженням;

– нелегальні, “тіньові” та кримінальні форми розподілу доходів;

– недосконалість механізму розподілу первинних доходів призводить до того, що доходи певних власників факторів виробництва ними особисто недоотримуються, а перерозподіляються на користь інших осіб (наприклад, рента як дохід держави — власника надр і землі, доходи від інтелектуальної власності тощо);

– значна частка доходів фізичних та юридичних осіб перероз­поділяється через податково-трансфертні механізми дер­жавного бюджету за позитивного сальдо даних бюджетних операцій з населенням та від’ємному із промисловими під­приємствами.

3. Фаза обміну:

– нееквівалентність у певних зовнішньоекономічних експортно-імпортних операціях;

– перехід більшості внутрішніх ринків природних, та енергетичних ресурсів на світові ціни;

– часткове зберігання успадкованих від радянської економіки “ножиць цін” між сільським господарством і промисловістю;

– надмірна монополізація, що блокує еквівалентний обмін на більшості внутрішніх товарних і ресурсних ринків.

4. Фаза споживання:

– посилення впливу зовнішньоторговельних відносин на проміжне та кінцеве споживання;

– збільшення у витратах на поточне споживання частки видатків уряду й відповідне зменшення фонду споживання домогосподарств;

– песимістичні очікування щодо економічного майбутнього, певною мірою підірвана довіра до фінансово-кредитних інститутів деформують співвідношення між поточним та майбутнім споживанням (заощадженнями).

5. Фаза нагромадження:

– річні інноваційно-інвестиційні потреби національного розширеного відтворення в повному обсязі не задовольняються;

– підвищення ролі та значення процесів міграції капіталів у валовому нагромадженні, інтенсифікація якого супроводжується досить високими темпами зростання капітального зовнішнього боргу;

– суттєва диференціація видів економічної діяльності та верств населення за нормою і темпами валового та чистого нагромадження;

– нецільове використання фонду відшкодування та його інфляційне “роз’їдання”, що робить у деяких галузях пробле­матичним навіть просте відтворення і зумовлює від’ємне нагромадження;

– нагромадження фінансового капіталу випереджає за темпами зростання нагромадження реального капіталу у промис­ловості та сфері послуг.

Суспільне відтворення України на різних його фазах має свої особивості, що впливають на рівень життя населення, відтворення усіх ланок господарського життя країни.

Найважливішим показником, що показує рівень зростання економіки країни є ВВП (рис. 9).

Рисунок 9. Поквартальна динаміка ВВП України в 2010-2012 роках, % до відповідного періоду попереднього року [1, с.26]

Протягом 2012 р. в Україні під впливом світової економічної депресії сповільнювалася економічна динаміка. У І і ІІ кв. порівняно з відповідними кварталами 2011 р. приріст ВВП складав 2,2 і 3% відповідно. ІІІ і ІV кв. показали протилежний результат – скорочення реального ВВП проти відповідних періодів 2011 р. на 1,3 і 2,5% відповідно. Як наслідок, загалом за рік економічне зростання, за попередніми оцінками Держстату України, склало лише 0,2 проти 5,2% приросту ВВП у 2011 р.

Кінцеві споживчі витрати стали головним рушієм економічного зростання, сформувавши 8,6% приросту ВВП у 2012 р. Визначальним чинником зростання споживчих витрат був попит з боку домогосподарств, обумовлений тим, що реальні наявні доходи населення за 2012 р. порівняно з 2011 р. за попередніми даними збільшилися на 9,7%, а витрати на придбання товарів і послуг зросли на 14,4% [1, с.28]

Значно знизилася вага валового нагромадження як джерела економічного зростання, яке у 2012 р. зменшилося на 12,9%. При цьому два попередні роки зростання валового нагромадження складало понад 20%. Проте такий негативний вплив пов’язаний передусім зі зменшенням запасів, тоді як обсяги нагромадження основного капіталу мали незначну позитивну динаміку.

Вплив валового нагромадження основного капіталу у I півріччі був позитивним (14,5%), проте в II – спостерігалося зниження цього показника, і за підсумком року приріст у постійних цінах склав лише 0,9%.

У 2012 р. помітне сповільнення динаміки економічного зростання супроводжувалося значним зниженням динаміки інвестиційної діяльності.

За результатами 2012 р. вкладено лише на 8,3% більше капітальних інвестицій, ніж у 2011 р. Отже, частка валового нагромадження основного капіталу у структурі ВВП залишається вельми низькою. У 2012 р. вона складала відповідно 18,8%. Такий розподіл ВВП на користь споживання формує загрози для подальшого забезпечення розширеного економічного відтворення та реалізації модернізаційних реформ [12, c. 108].

Значна час­тина приросту ВВП припадає на зростання цін, або інфляцію [20, с. 53] Інфляція витрат в Україні стає все більш серйозною перешкодою на шляху економічного зростання, оскільки обмежувальні заходи НБУ і стримуюча фіскальна політика не можуть забезпечити зниження її темпів, а приводять лише до зниження сукупного попиту і, як наслідок, – рівноважного обсягу ВВП; а це, знову-таки, приводить до зростання витрат виробників і скорочення інвестицій.

Головними чинниками зростання реального ВВП є зростання використовуваних ресурсів і технологічне зростання [19, с.6-7].

Зростання використовуваних ресурсів означає зростання робочої сили і капіталу. Кількість робочої сили збільшується із зростанням населення. Проте для ВВП важливе значення має не тільки і не стільки збільшення робочої сили, скільки її використання. В Україні офіційний рівень безробіття в 2013 становив 7,2% на противагу показнику 2012 року – 7,5%. Тому, можна сказати, що безробіття прямо і безпосередньо впливає на реальний ВВП: чим виший рівень безробіття, тим більшу частку ВВП не доотримує країна.

Зростання капіталу пов’язане з тим, виробництву яких товарів надає перевагу країна: споживчих товарів чи засобів виробництва. Зростання розвитку невиробничої сфери є пріоритетним напрямом економіки держави.

Технологічне зростання означає збільшення виробництва, а отже, і величини ВВП завдяки застосуванню нових наукових знань, впровадженню нових технологій і нових методів економічної діяльності. Технологічне зростання зумовлює розширення виробництва товарів і послуг навіть тоді, коли обсяг ресурсів залишається незмінною величиною або зменшується. Якщо технологічно процес суспільного виробництва не змінюється або відбуваються великі технологічні розриви, то країна знову ж таки недоотримає значну частину ВВП. Томі потрібно впроваджувати інноваційні розробки у виробництво для покращення його ефективності.

Важливими чинниками розвитку економіки України стають глобальна інтеграція та кооперування [17, с. 27], що є не лише складниками національних процесів розширеного відтворення, а й головними чинниками, що визначають масштаби, темпи та пропорції суспільного виробництва, закономірності науково - технічного прогресу й модель глобальної економіки, а отже, і світової політичної системи. Визначальними чинниками цього процесу є інтернаціоналізація виробництва й обігу, яка своєю чергою стимулює процеси в напрямі глобальної інтеграції економічного, політичного, соціального та духовного життя людства.

Основним напрямом державної стабілізаційної політики повинне стати не тільки стимулювання інновацій, фінансування фундаментальних наукових досліджень, упровадження нових технологій, що забезпечить конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку, але і соціалізація економіки, серйозні інституціональні зрушення, підвищення рівня соціальної відповідальності бізнесу і, насамперед, державі, яка дотепер не приділяє уваги проблемам оптимального розподілу доходу і захисту доходів населення від інфляції [7, с. 91].

Україні зараз потрібні значні кошти на розвиток наукомістких і ви- сокотехнологічних галузей, здійснення активної інноваційної, струк­турної, фінансово-кредитної, амортизаційної і т. д. політики. Але голо­вним залишається людський фактор (капітал). Саме його інтенсивне нагромадження вирішально зумовлює ріст національної економіки.

Висновки

Суспільство не може перестати споживати, не може перестати виробляти. Для того щоб споживати, потрібно відновлювати спожиті продукти, і тому процес виробництва безперервний.

Суспільне відтворення – це процес суспільного виробництва, що взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні і відновленні. Для того, щоб здійснювався процес відтворення, необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва:

– робочої сили (їхньої працездатності, підготовки належної зміни);

– засобів виробництва (ремонт або заміна спрацьованих засобів праці, відновлення предметів праці);

– природних ресурсів (як основи предметів праці і середовища проживання);

– виробничих відносин.

Існує три типи суспільного відтворення.

Просте – відтворення в незмінних масштабах щодо кількості і якості виготовленого продукту (чинники виробництва лишаються незмінними, додатковий продукт йде на особисте споживання).

Розширене – відтворення в зростаючому масштабі (додатковий продукт йде як на споживання, так і на придбання додаткових засобів виробництва).

Звужене – відтворення виробництва в зменшеному обсязі через брак доходів.

Розширене відтворення втілюється в економічному зростанні (це ідентичні, але, на думку деяких авторів, не тотожні поняття). Економічне зростання поділяється на два типи:

· екстенсивне – залучення до процесу виробництва додаткових факторів переважно на незмінній технологічній основі;

· інтенсивне – зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності.

В другій половині XIX ст. закінчився перший і дуже важливий етап розвитку теорії суспільного відтворення. Перші наукові підвалини теорії заклав Ф. Кене. Його ідеї отримали подальший розвиток у роботах К.Маркса, який блискуче розкрив сутнісні зв'язки всієї системи суспільного відтворення, проаналізував механізм реалізації сукупного суспільного продукту, розкривши його кінематичну схему й сформулювавши загальні, принципові умови реалізації сукупного суспільного продукту. Певний внесок у розвиток теорії суспільного відтворення зробив і В.І.Ленін, доповнивши схеми відтворення, розроблені К.Марксом тим, що урахував зростання органічної будови капіталу.

Результатом конкретного виробництва є сукупність економічних благ. Щоб їх підрахувати, треба використовувати вартісну форму. Для цього створено унікальну систему національних рахунків – сис­тему збору, опису та ув’язування основних потоків статистичної інформації, відображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливі­ші результати та пропорції економічного розвитку.

Вона включає в себе такі показники:

– валовий внутрішній продукт (ВВП);

– валовий національний продукт (ВНП);

– чистий національний продукт (ЧНП);

– національний доход;

– особистий дохід;

– дохід, що йде на використання населенням.

Ці показники показують рівень ровитку економіки країни.

Існують показники, що дозволяють оцінити створене економікою країни не за рік, а за багато років. Національне багатство – це багатолітній результат процесу відтворення, яким розпоряджається суспільство на даний момент. Його поділяють на матеріальне, нематеріальне і природне.

У суспільному відтворенні України на виникають наступні протиріччя:

· між самоусуненням держави від управління процесами суспільного відтворення і недосконалістю ринкового механізму, що проявилось в консервативних установках на нагромадження капіталу і надії на "невидиму руку" ринку;

· між економічним зростанням і невідповідністю реальних доходів більшості населення;

· між недовантаженням виробничих потужностей і значним безробіттям;

· між необхідністю оновлення основного капіталу і недостатністю для цього коштів;

· між ростом інвестицій в основний капітал і відсутністю галузевої та технологічної перебудови галузей;

· між низьким рівнем впровадження нового устаткування і штучним стримуванням ліквідації застарілого, зношеного обладнання.

У відтворенні, як показав попередній аналіз, сформувались також певні диспропорції:

· між стрімким розвитком експортоорієнтованих галузей і збитковістю інших, важливих для економіки і суспільства галузей;

· між поточним споживанням і нагромадженням;

· між темпами нагромадження і неможливістю їх конвертації в інвестиції;

· між сукупним попитом і пропозицією, що проявляється в недостатніх потужностях галузей кінцевого виробництва.

Вирішення цих проблем потребує активної реформаторської діяльності, залучення інвестицій у виробництво, ефективного використання наявних ресурсів, зрушення в соціальній сфері (зниження рівня безробіття, підвищення добробуту населення).

Поиск по сайту: