Сутність та типи суспільного відтворення

Курсова робота

на тему:

«Суспільне відтворення, його типи та показники»

Виконала студентка

денної форми навчання

1-го курсу

спеціальність – “6504”

група №6

Сапільнікова О.О.

Науковий керівник:

Бортнікова Л.П.

Київ 2014

План

Вступ

1. Сутність та типи суспільного відтворення.

2. Дослідження проблеми реалізації сукупного продукту.

3. Основні показники суспільного відтворення та їх загальна характеристика.

4. Проблеми суспільного відтворення в Україні та шляхи їх вирішення.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кінцевою метою розвитку будь-якої економічної системи і голов­ною умовою нормального функціонування людського суспільства є задоволення матеріальних та духовних потреб, яке відбувається шля­хом споживання матеріальних та нематеріальних благ. Останні ж не існують у готовому вигляді – спочатку їх треба виготовити. А значить, і задоволення всіх без винятку потреб неможливе. Крім того, із розвит­ком суспільства потреби постійно зростають у кількісному вимірі і змінюються якісно, задоволення одних потреб зумовлює появу інших Тому суспільство змушене постійно відновлювати й повторювати процес виробництва, припинення якого міститиме загрозу руйнуванню людської цивілізації. Виробництво, таким чином, має постійний безперервний характер.

Актуальність теми. Одним із найбільш глобальних економічних процесів, що відбуваються на рівні всього суспільства, є процес суспільного відтворення. Його дослідження показує переваги і недоліки економіки країни, дає змогу визначити сильні і слабкі сторони її економічної діяльності. Досконалий аналіз показників суспільного відтворення дає змогу визначити пріоритети в розвитку країни, уснути проблеми на шляху економічного зростання. Особливість сучасної епохи полягає в тому, що настає час гуманістичних пріоритетів в економіці. Це обумовлює сьогодні необхідність свідомого вибору стратегії подальшого економічного і соціального прогресу. Для цього потрібно проводити аналіз суспільного відтворення. Адже рівень суспільного відтворення визначає розвиток країн, їх економічну і соціальну благополучность.

Даній темі приділялася особлива увага в усі часи. Особливо великий вклад у розвиток поняття суспільного відтворення зробили фізіократ Франсуа Кене ("Мала економічна таблиця") та основоположник марксистського напряму Карл Маркс у праці “Капітал”. Разом з тим, ці питання потребують подальших досліджень.

Об'єктом дослідження є місце і роль системи суспільного відтворення в економіці.

Предметом дослідження служить саме суспільне відтворення, як найважливіша економічна категорія.

Мета курсової роботи - провести дослідження такого складного процесу, як суспільне відтворення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– визначити суть і фази відтворення;

– вивчити види суспільного відтворення;

– дослідити основні показники суспільного відтворення;

– проаналізувати стан суспільного відтворення в Україні;

– визначити пріоритетні напрями розвитку економіки України.

Для реалізації цілей і завдань роботи були застосовані суб'єктно-об'єктний, структурно-функціональний, історико-логічний, математичний та статистичний методи дослідження, що має сприяти достовірності отриманих результатів.

Сутність та типи суспільного відтворення

Постійне і безперервне повторення та відновлення суспільного виробництва називається відтворенням.

Поняття «суспільне відтворення» можна пояснити по-різному:

– це процес безперервного відновлення виробництва, розподілу, обміну, споживання благ і послуг у суспільстві [2, c. 202];

– виробництво, яке розглядається не як окремий акт, а процес, який постійно повторюється [16, c.300];

– постійне відновлення економічної діяльності в межах національної економіки [6, c. 156];

– безперервний взаємопоєднаний розвиток продуктивних сил та виробничих відносин, тобто про­цес відтворення матеріальних умов (засобів виробництва), ро­бочої сили та відповідних виробничих відносин [11, c. 97].

Узагальнивши вище наведені визначення, можна сказати, що суспільне відтворення є основним показником розвитку економіки держави.

Суспільне відтворення часто ототожнюють з економічним. Воно відбувається як усередині окремих підприємств, домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабі усього суспільства. Одиничне, або індивідуальне відтворення, що розглядається, як відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах – є основою суспільного відтворення.

Водночас суспільне відтворення не є сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств [13, c.402]. В суспільному відтворення з’являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств. Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного виробництва — максимізація добробуту населення.

Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне виробництво – на сукупний попит і т. д.

Розглянемо основні характеристики суспільного відтворення [3, 6] (рис.1):

Рисунок 1. Основні характеристики суспільного відтворення

Відтворення природних ресурсів передбачає відтворення природних умов економічного зростання (родючості землі, корисних копалин, водних та лісових ресурсів, рибних запасів тощо), збереження і поліпшення середовища існування людини. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких не відтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.

Зміст відтворення людини з її робочою силою полягає у безпе­рервному відновленні, підтриманні та удосконаленні фізичних, інтелектуальних, духовних, професійних здібностей людини як головної продуктивної сили. Воно охоплює природний рух населення, зумовлений демогра­фічними процесами; механізми залучення працездатних до су­спільного виробництва; розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями, підприємствами, регіонами; міграційні процеси, у тому числі міжнародну міграцію робочої сили; досягнення пов­ної зайнятості населення.

За умов сучасноїринкової економіки, яка базується на корпо­ративній власності, відтворення робочої сили набуває форми від­творення людського капіталу [6, c. 161]. Цьому сприяють, по-перше, зміни у русі капіталу: технологічні та структурні зрушення потребу­ють суттєвих довгострокових інвестицій у розвиток саме люд­ських якостей робочої сили. Характер відтворення цих витрат тотожний відтворенню основного капіталу: споживання люд­ського капіталу приносить дохід, що перевищує обсяг витрат на його створення. По-друге, сучасне суспільне відтворення — це не лише відтворення робочої сили як здатності до репродуктивної праці. Робоча сила як суб’єкт творчої діяльностіне може бути відчужена від її носія, який сам може створювати певні параме­три трудового процесу, виконуючи функції, традиційно прита­манні підприємницькому капіталу.

Матеріальною основою безперервного відновлення і розвитку виробництва виступає відтворення сукупного суспільного продукту, яке включає чотири стадії його руху (рис.2):

Рисунок 2. Фази суспільного відтворення [14, c. 30]

Розподіл – фаза відтворення, де кожний учасник виробни­цтва отримує свою частину продуктів, умов і факторів виробни­цтва. Розподіл продуктів залежить від того, як розподілені фак­тори виробництва. Відносини виробництва і розподілу взаємоді­ють і впливають один на одного. Відносини розподілу є зворот­ним боком відносин виробництва.

Обмін реалізується у формах обміну товарами та обміну ді­яльністю. Посередником в обміні товарами є гроші. Обмін діяль­ністю наявний у процесі виробництва між його підрозділами, це­хами, ділянками, галузями тощо.

Споживання — це фаза відтворення, де вироблений продукт закінчує свій рух. Розрізняють споживання особисте та виробни­че. Особисте споживання задовольняє потреби людини. Виробни­че — забезпечує виробництво засобами виробництва та робочою силою.

Відтворення матеріальних благ є кінцевою метою функціонування суспільного виробництва, адже тільки через їх постійне виробництво стає можливим процес обміну речовин між людиною і природою. Цей процес є підґрунтям суспільного відтворення, відображає сутність останнього і не має аналогів щодо своєї складності. Його кінцевим наслідком є постійний процес споживання створених матеріальних благ і такий самий постійний процес відновлення всієї сукупності матеріальних благ для їх наступного споживання.

Відтворення виробничих відносин являє собою процес, кінцевим результатом якого, перш за все, є відновлення статус-кво основних суб'єктів цих відносин. Такими основними суб'єктами суспільного виробництва є з одного боку, власники засобів виробництва, а з іншого - власники робочої сили (наймані працівники). Сутність цього процесу полягає в тому, що кожен з цих суб'єктів виходить з процесу суспільного відтворення в тій якості, в якій він у нього вступив. Власники засобів виробництва не тільки залишаються власниками певної кількості об'єктивного фактора виробництва, а й збільшують його розміри. Власник же робочої сили кожного разу виходить з процесу суспільного виробництва тільки власником своєї робочої сили. Але ця постійність відновлення статусу суб'єктів суспільного виробництва має місце тільки стосовно сукупного феномену (сукупний власник, сукупна робоча сила) і не стосується кожного окремого індивіда. Серед них відбувається процес переходу зі стану, наприклад, власника, у стан найманого працівника і навпаки. Але ці одиничні й випадкові за своїм характером переходи не змінюють загальної ситуації, яка реалізується в тому, що з кожного процесу такого відтворення сукупний власник виходить власником, а той, хто входив у цей процес як найманий працівник, виходить з нього в тій самій якості.

Розрізняють просте, звужене та розширене суспільне відтворення(рис.3):

Рисунок 3. Типи суспільного відтворення [13, c. 402]

Просте відтворення це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту [5, c. 47]. Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва. Воно може відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватися на задово­лення особистих потреб товаровиробника. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси уповільненість економічного та соціального прогресу. На сьогодні просте відтворення поширене в найбідніших країнах.

Звужене відтворення характеризується повторенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді [5, c.48]. Звужене відтворення властиве економічним системам, які перебувають у стані кризи. Хоч таке негативне явище може мати тимчасові об’єктивні причини (катастрофи, аварії, стихійні лиха, війни і т. п.), загалом скорочення ви­пуску благ характеризує періодичне нездоров’я економіки, нездатність держави її належно регулювати в умовах стихійності ринку. Звужене відтворення не обійшло й Україну за новітньої доби її повернення до капіталізму.

При розширеному відтворенні процес виробництва в кожному на­ступному періоді відновлюється у зростаючих масштабах [5, c. 49]. Це можливо лише за умови, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Підприємці, намагаючись отримати щонайбільший прибуток, значну його частину капіталізують, тобто спрямовують на розширення основного та оборотного капіталу, а на цій основі – і виробництва. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу.

Розширене відтворення є типовим для інду­стріальногоі постіндустріальногосуспільства. Проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об’єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.

Проявом розширеного відтворення є економічне зростання –довгострокова динаміка збільшення суспільного продукту Економічне зростання і розширене відтворення — це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний [4, c. 157-158] – залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення (рис.4):

Рисунок 4. Типи економічного зростання

Екстенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення технічної основи виробництва та організації праці. Він характерний для країн, які ма­ють резерви трудових і сировинних ресурсів. Метод ведення господарства у цьому випадку — витратний, а форма відтворен­ня — фондомістка.

Інтенсивний тип зростання економіки базується на широко­му використанні більш ефективних факторів виробництва: про­гресивної техніки, провідних технологій і форм організації та управління виробництвом, досягнень науки, більш економічних предметів праці, підвищення рівня освіти і кваліфікації трудо­вих ресурсів. Завдяки цим факторам досягається підвищення якості продукції і зростання продуктивності праці. Тобто краще технічне оснащення процесу виробництва, більш досконала організація праці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів ресурсів.

Екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання – не про­тилежності, а утворюють органічну єдність. У реальному процесі розши­реного відтворення вони співіснують і поєднуються. Можна вести мову про переважно екстенсивне або інтенсивне зростання виробництва. Якщо понад 50% приросту продукту забезпечується за рахунок підвищення ефек­тивності виробництва, то таке розширене виробництво переважно інтен­сивне, менше 50% – переважно екстенсивне. Крім того, про переважання чи рівне співвідношення екстенсивного або інтенсивного зростання мож­на вести мову тільки стосовно певного проміжку часу. Те, що сьогодні вва­жається інтенсивним шляхом економічного зростання, завтра може стати екстенсивним.

Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку [18, c. 320]. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

Тільки розширене відтворення забезпечує постійне збільшен­ня обсягів виробництва, а отже, більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства.

Становленню теорії суспільного відтворення передувало багато наукових досліджень, що заклали першооснову цього складного процесу.

2. Дослідження проблеми реалізації сукупного продукту

Проблема реалізації сукупного продукту, виробленого за якийсь конкретний термін, є однією з головних проблем суспільного виробництва. Реалізація всього суспільного продукту полягає у тому, щоб уся сукупність вироблених матеріальних благ за певний період суспільного відтворення дійшла до свого споживача і компенсувала[16, c. 303]:

• сукупні витрати робочої сили з метою її повного відтворення;

• сукупні витрати використаних засобів виробництва;

• особисті потреби власників засобів виробництва в тій частині отриманого ними прибутку, яку вони призначають для особистого споживання;

• сукупні витрати на робочу силу та на засоби виробництва, які будуть додатково введені в процес суспільного виробництва на новому етапі його відтворення, з метою поширення виробництва.

Першим науковцем, який поставив проблему суспільного відтворення і блискуче вирішив її на рівні своєї теоретичної позиції був видатний представник школи фізіократів Ф.Кене [16, с. 304] У своїй праці "Мала економічна таблиця" суспільне відтвореннят він розглядає в межах одного року. Наочно зобразити схему відтворення сукупного суспільного продукту можна так:

Рисунок 5. Схема реалізації сукупного суспільного продукту

Кене поділив усе суспільство на три класи: продуктивний (фермери і селяни), землевласників і непродуктивний, або безплідний (усі, хто не зайнятий працею у сільському господарстві).

При аналізі відтворення Кене виходить з таких передумов: між собою обмінюються еквіваленти (тобто рівні вартості), ціни постійні, не враховується зовнішня торгівля, за вихідний момент обирається кінець сільськогосподарського року, коли збирається урожай.

У даній моделі відображено 5 послідовних актів руху (реалізації) суспільного продукту:

1) землевласники купують у продуктивного класу продукти харчування на 1 млрд ліврів;

2) землевласники купують у безплідного класу промислову продукцію (одяг, меблі, предмети розкоші тощо) на 1 млрд ліврів;

3) безплідний клас на одержані від землевласників гроші купує від продуктивного класу продукти харчування на 1 млрд ліврів;

4) продуктивний клас на гроші, одержані від безплідного класу, купує у нього ж знаряддя праці на 1 млрд ліврів;

5) непродуктивний клас купує у продуктивного сільськогосподарську сировину на 1 млрд ліврів.

Отже, після розглянутого руху сукупного суспільного продукту ми маємо таку ситуацію: селяни, які виробили продукції на 5 млрд ліврів (у тому числі додаткової продукції на 3 млрд ліврів), повністю її реалізували. Додатковий продукт пішов на задоволення потреб землевласників (1 млрд ліврів), на задоволення потреб промисловців (1млрд ліврів) і на забезпечення їх потреб у сировині (1млрд. ліврів). Продукція, що залишилась у селян на 2 млрд ліврів, іде на компенсацію їх витрат у розмірі 2 млрд ліврів, які мали місце під час створення всього сукупного продукту обсягом 5 млрд ліврів. Водночас селяни мають 2 млрд ліврів готівки, яку вони повинні віддати землевласникам у вигляді орендної плати, щоб мати можливість вести своє господарство в наступному році.

Землевласники повністю задовольнили свої потреби як у сільськогосподарській продукції, так і в промисловій. Вони повністю витратили отримані як орендну плату 2 млрд ліврів.

Промисловці тільки переробили продукцію сільського господарства на суму 2 млрд ліврів і повністю її реалізували. На 1 млрд ліврів свою продукцію вони реалізували землевласникам і на 1 млрд ліврів продали продукцію селянам. Водночас вони в селян придбали продукції для задоволення своїх потреб на 1млрд ліврів і сировини на 1 млрд ліврів і в такий спосіб знову готові для роботи в наступному році.

Таким чином, створюються умови для існування простого відтворення.

Теорія реалізації сукупного суспільного продукту, розроблена Ф.Кене, була важливим і першим кроком у вивченні проблем суспільного відтворення. Це було геніальне для того часу досягнення, незважаючи на усі недоліки даної моделі (безплідний клас залишається без засобів виробництва, а тому не може продовжити процес виробництва, нереалізованою залишається сільськогосподарська продукція на 2 млрд ліврів тощо).

Наступний крок в аналізі суспільного відтворення було зроблено великим німецьким економістом К.Марксом.

Аналізуючи процес суспільного відтворення, К.Маркс досліджує процес реалізації сукупного продукту не за один рік, як це робить Ф.Кене. Він акцентує свою увагу на проблемі повторення самого процесу виробництва, при цьому як простого, так і розширеного[16, с. 306]

До найбільш важливих припущень, зроблених К.Марксом, слід віднести такі [8]:

· усе суспільство складається з двох класів: найманих робітників і капіталістів (чистий капіталізм);

· усі товари реалізуються за вартістю;

· зовнішньої торгівлі немає, є тільки внутрішня торгівля;

· вартість постійного капіталу за рік повністю переходить на вартість виробленої продукції.

Аналізу суспільного відтворення в К.Маркса передує два важливі теоретичні моменти. По-перше, він поділяє все суспільне виробництво на два підрозділи. І підрозділ – це виробництво, яке зосереджується на продукуванні засобів виробництва. ІІ підрозділ - це виробництво предметів споживання.

По-друге, саме суспільне відтворення К.Маркс аналізує в два етапи: просте відтворення й розширене. Просте відтворення являє собою такий процес суспільного відтворення, який відновлюється в незмінних масштабах. Така модель суспільного відтворення є суто теоретичною, але просте відтворення становить невід'ємну складову частину розширеного відтворення.

Просте відтворення. Умовна цифрова ілюстрація:

І. 4000 с + 1000 v + 1000 m = 6000

ІІ. 2000 с + 500 v + 500 m = 3000, де c – постійний капітал, v – змінний капітал, m – додана вартість.

Обмін між двома підрозділами може бути здійснений за умов:

І(v + m) =ІІс

І(c + v + m) = Іс + ІІс

ІІ(c + v + m) = І (v + m) + ІІ (v + m)

Розширене відтворення:

І. 4000 с + 1000 v + 1000 m = 6000

ІІ. 1500 с + 750 v + 750 m = 3000

Маркс сформулював умову розширеного відтворення: заново створена вартість І підрозділу повинна перевищувати фонд відшкодування засобів виробництва ІІ підрозділу, тобто І(v + m) >ІІс

Додана вартість m розподіляється на частину, що нагромаджується (m1), тобто витрачається на придбання додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили, і частину, що споживається (m2). Органічна будова капіталу лишається незміною, тобто суспільний продукт першого підрозділу можна уявити як:

І. 4000 с + 400 с1 + 1000 v + 100 v1 + 500 m2

З 6000 с 4400 реалізуються всередині І підрозділу, 1500 – шляхом обміну на продукцію ІІ підрозділу, лишається 100 с для нагромадження ІІ підрозділу. Таким чином, нагромадження в ІІ підрозділі залежить від нагромадження в І. З 750 m лише 100 обмінюється на с. Вартість суспільного продукту ІІ підрозділу:

ІІ. 1500 с + 100 с1 + 750 v + 50 v1 + 600 m2

Якщо норма доданої вартості лишається незмінною, через рік вартість суспільного продукту матиме вигляд:

І. 4400 с + 1100 v + 1100 m = 6600

ІІ. 1600 с + 800 v + 800 m = 3200

Обмін між двома підрозділами може бути здійснений за умов:

1. Нова вартість (V+m), створена в І підрозділі, повинна за своєю величиною забезпечити відшкодування постійного капіталу в II підрозділі і його розширення в обох підрозділах суспільного виробництва, тобто:

І(v + m) > ІІс

2. Продукція І підрозділу по вартості і в натурі повинна забезпечити відшкодування й розширення постійного капіталу в обох підрозділах суспільного виробництва, тобто:

І(c + v + m) > Іс + ІІс

3. Продукція II підрозділу повинна по вартості і в натурі забезпечити особисте споживання робітників і підприємців обох підрозділів, а також особисті потреби додаткової робочої сили, яка залучається до виробництва в зв'язку з його розширенням, тобто:

ІІ(c + v + m) < І (v + m) + ІІ (v + m)

Таким чином, поштовх до зростання постійного капіталу в ІІ підрозділі надає І підрозділ. Ці умови відображають ідеальну ситуацію в процесі суспільного відтворення, відображають сутність самого процесу реалізації, а отже, і сутність процесу розширеного відтворення. Вони не характеризують і не можуть характеризувати реальний процес реалізації сукупного суспільного продукту в якійсь конкретній країні, вони розкривають тільки сутність цих реальних процесів. Саме розкриття суті цього складного економічного явища і було головною дослідницькою метою К.Маркса [8].

Геніальність цього вченого виявилась у тому, що він, розвиваючи ідеї Ф.Кене, розкрив сутність суспільного відтворення, без розуміння якого стає неможливим аналіз цього явища в будь-якій історичній формі його реального прояву.

В аналізі схем суспільного відтворення К.Маркс припускає, що органічна будова капіталу (спрощено це співвідношення між постійним (С) і змінним (V) капіталом) із року в рік залишається незмінною. З її зміною дослідник пов'язує цілу низку економічних явищ, наприклад, появу і зростання безробіття, тенденцію норми додаткової вартості до зниження тощо. Найбільш вірогідним здається припущення, що К.Маркс не врахував цієї особливості тільки через те, що теорію суспільного відтворення він розробив загалом і не встиг деталізувати деякі моменти, у тому числі врахувати органічну будову капіталу.

Подальшу розробку теорії суспільного відтворення з урахуванням змін органічної будови капіталу зробив В. І. Ленін [16, c. 312]. У праці "Розвиток капіталізму Росії" (1899), на основі марксистської методології він досліджує розвиток російського ринку і становлення капіталізму як у сільському господарстві, так і в економіці Росії. Конкретизуючи окремі положення марксистської теорії, Ленін аналізує проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту, формулює закон про переважне зростання виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання.

Отже, дослідження просуцу суспільного відтворення і проблем, що з ним пов’язані розпочав фізіократ Франсуа Кене. Геніальний науковець Карл Маркс вдосконалив це вчення, розглянувши зі своєї сторони проблему реалізації сукупного продукту. Разом з тим, В.І. Ленін також зробив певний внесок в розвиток теорії суспільного відтворення, взявши до уваги зміни в органічній будові капіталу.

Поиск по сайту: