Лідерство чи вождизм

Відмінності лідера і вождя. За всієї численності інтерпретацій терміна „лідер”, зазвичай виділяють два значення. По-перше, це людина, що володіє найбільш вираженими і „корисними” з точки зору групи якостями, завдяки яким його діяльність по задоволенню інтересу спільноти виявляється найбільш продуктивною. Такий лідер служить еталоном, до якого повинні прагнути інші. Його вплив базується на психологічному феномені відбитої суб’єктивності, що є ідеальною представленістю у свідомості інших членів групи. Простіше кажучи, він такий, яким група і мислить собі лідера.

По-друге, лідер − це людина, за якою співтовариство визнає право на прийняття рішень, найбільш значущих з точки зору групового інтересу. Авторитет лідера базується на умінні згуртувати, об’єднати інших для досягнення спільної мети. Така людина, незалежно від стилю лідерства, що регулює взаємовідносини в групі, відстоює її цінності в груповому спілкуванні, впливає на формування загальних цінностей (цілей) і в деяких випадках символізує їх.

Лідерство та вождизм психологічно різні. Візьмемо процес сприйняття інформації. В принципі, використання тих чи інших механізмів сприйняття для створення зручних політичних установок властиво кожній владі. Однак у відносинах „вождь − послідовники” використовується перш за все нерефлексивне уявлення про владу і свободу. Вони базуються на традиції і є ідеальною основою, на якій будується більш-менш впорядкована множина політичних гасел з центральною ідеєю нерівних прав на владу (і перед владою) вже від народження. Вождь не допускає самостійних роздумів послідовників, оскільки вони можуть вести до сумнівів у його владі. Лідер, навпаки, не може існувати без свідомої підтримки своєї програми. Він не зацікавлений у витісненні рефлексивних уявлень і позитивних знань − адже неадекватність виникнення нерефлексивного образу буде служити перешкодою у вирішенні практичних завдань.

Начебто прості відмінності в сприйнятті і породжують більш складні відмінності. Ще один приклад. Вождь спирається на підтримку населенням виключно його особистості. Лідер прагне спиратися на підтримку його програми. Вождь прагне до того, щоб його любили. Лідеру важливіше, щоб його розуміли. Прикладів таких безліч.

Лідерство та вождизм існують в різних умовах. Відносини „вождь − послідовники” зазвичай спираються на централізовану і слаборозвинену економіку. Звичайно, вони можливі і в розвинених державах, однак лише в ситуаціях загальнонаціональних криз, що супроводжуються розпадом системи нормативних уявлень. У всіх інших випадках розвинуте суспільство, давно відмовившись від традиційних вождів, вважає за краще свідомо підкорятися лідерам.

Вождизм існує як безконтрольне, тотальне панування за рахунок експлуатації найбільш примітивних архетипів масової свідомості. Його структура переповнена стереотипами, які виконують регулятивні та ідеологічні функції. Це забезпечує стійкість вождизму як політичного ладу − хоча наступники вождя можуть часто змінюватися. Масова свідомість в таких суспільствах підтримує вождизм, спираючись на пієтет перед владою, громадянський конформізм, політичну суперлояльность, відсутність усвідомленої диференціації політичних інтересів і згоду з жорсткою регламентованістю приватного життя, індивідуальну свідомість громадян, перебуває в зародковому стані. Все це відрізняє вождизм від лідерства, що спирається на усвідомлені громадянами інтереси.

Поиск по сайту: