Теорії та концепції лідерства

Проблема лідерства перебуває у центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Ф.Ніцше вбачав у лідерстві вияви „творчого інстинкту”, Г.Тард − наслідування послідовників, 3.Фрейд − наслідки ущемленого лібідо. До найважливіших теорій політичного лідерства належать: теорія рис, ситуаційна теорія, психологічна теорія, марксистська теорія лідерства.

Теорія рис (Е.Богардус, Ф.Гальтон) пояснює природу політичного лідерства видатними індивідуальними рисами людини, які рано чи пізно приводять її до влади. Серед цих специфічних рис − розвинений інтелект, сила волі, цілеспрямованість, організаторські здібності, компетентність та ін. Перелік та ієрархія соціальних якостей лідера змінюються.

Ситуаційна теорія (Р.Согділл, Т.Хілпюп та ін.) обґрунтовує ідею залежності поведінки лідера від соціальних умов. Лідерство конкретної особи є функцією ситуації. Особа, що с лідером в одній ситуації, зовсім не обов’язково буде ним в іншій. Саме конкретні обставини зумовлюють необхідність у політичному лідерстві, визначають його функції та поведінку. Проте ситуаційна теорія не враховує, що не тільки ситуація породжує лідера, а й сильна особистість спричиняє виникнення нової політичної ситуації.

Серед психологічних концепцій лідерства виділяються концепція 3.Фрейда, концепція Г.Лебона, концепція Е.Фромма та Т.Адорно.

Концепція 3.Фрейда. Витоки лідерства знаходяться у людській психіці. 3.Фрейд пояснював лідерство несвідомим прагненням індивіда панувати над іншими. У психоаналізі 3.Фрейда це прагнення іменується „лібідо”. Він виділив дві категорії індивідів за критерієм їх ставлення до лідерства: ті, хто прагнуть до влади, і ті, хто відчувають внутрішню потребу у підпорядкуванні, покровительстві.

Концепція Г.Лебона. Французький дослідник психології мас Г.Лебон поділив народ на лідерів і масу. Значення лідерів у суспільному житі він сильно перебільшує, а роль натовпу, навпаки − недооцінює. На його думку, лідери можуть все, достатньо тільки їм навчитися володіти психологією маси. Натовп завжди шукає вождя і сам, як вважає Г.Лебон, прагне до підпорядкування.

Концепція Е.Фромма та Т.Адорно. На думку Е.Фромма та Т.Адорно, індивіди, для яких влада є внутрішньою інстинктивною потребою, при певних соціальних умовах перетворюються у авторитарних вождів. Така особистість-лідер формується найчастіше у суспільствах, що охоплені системною кризою, у результаті якої існує атмосфера масового відчаю та неспокою. За цих обставин народ шукає спасителя і готовий довірити йому свою долю. Авторитарний лідер прагне підпорядкувати собі усі структури громадянського суспільства, є схильним до містики, демагогії, нетерпимий до проявів інакодумства та демократії.

Марксистські теорії при трактуванні природи політичного лідерства виходять із соціально-класових основ суспільства. На думку марксистів, політичні лідери з’являються як реакція на об’єктивну суспільну потребу. Якщо соціальна та історична ситуація потребує лідерів, то вони незмінно з’являються. Політичні лідери завжди виступають як представники певних класів.

Функції лідера.

Аналізуючи існуючі в різних теоріях типи політичного лідерства, відмінності в їх характеристиці, слід поставити питання про критерії оцінки провідника: як вирізнити його із строкатої юрби політичних діячів різних рівнів і рангів? Більшість сучасних дослідників зосереджується на трьох критеріях: наявність власної, зрозумілої для всіх політичної програми, яка відповідає інтересам більшості суспільства; особистісні якості (воля, цілеспрямованість, наполегливість), глибокі знання, що дають змогу реалізувати свою програму; популярність, здатність завоювати настрої мас, уміння створити ефективну систему політичного керівництва.

Названі критерії є водночас функціями політичного лідера у найзагальнішому їх вираженні. Найважливішими з них є такі:

1. Інтеграція суспільства, громадян, об’єднання мас довкола спільних завдань і цінностей. Прикладом практичного втілення цієї функції може бути політична біографія Віллі Брандта. Йому в усі періоди діяльності на різних постах вдавалось об’єднати маси у боротьбі з неонацизмом, навколо соціал-демократичних ідей. Завдяки прагматизму, вродженій доброзичливості, стійкості своїх переконань, наполегливій праці він зміг підняти на небачений рівень авторитет європейської соціал-демократії і досягти найвищих посад як у партійній, так і в державній діяльності.

2. Пошук і прийняття оптимальних політичних рішень. Скажімо, Маргарет Тетчер свою третю перемогу на виборах забезпечила, блискуче розпочавши передвиборну кампанію (всупереч усім уявленням про те, як мусить діяти британський прем’єр-міністр) у Кремлі, де, зустрівшись віч-на-віч з Михайлом Горбачовим, вийшла переможцем у протиборстві двох інтелектів.

3. Захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократів, підтримка громадського порядку. Як засвідчує історія, віра в „доброго царя”, „батька народу”, який прийде і наведе в країні „порядок”, є досить стійким стереотипом масової свідомості не лише країн з низькою політичною культурою, а й держав з віковими демократичними традиціями. Цим пояснюється поява в політиці таких феноменів, як „вождь” і „вожак”, які дещо відрізняються від поняття „лідер” у його демократичному розумінні. Вождями називають авторитетних політиків, які вміють повести за собою широкі партійні й народні маси. Причини появи таких вождів, як Гітлер, Муссоліні, пов’язані з недостатнім рівнем політичної свободи в суспільстві, відсутністю багатопартійності, можливостей для політичної та інтелектуальної конкуренції. Вожаком вважають того, хто вміє враховувати й адекватно виражати миттєві запити та інтереси певного соціального прошарку, а найчастіше натовпу. Однак „соціальний арбітраж і патронаж”, як іще називають у політології цю функцію, властивий не лише названим категоріям лідерів. В умовах демократичного правління поряд з дійсним захистом народу і підтримкою законності, що сприймається масами найчастіше як належне і не завжди приносить успіх політичним лідерам, останні змушені активно використовувати, особливо під час виборних кампаній, елементи популізму.

4. Налагодження системи постійного зв’язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва. У зв’язку з цією функцією наведемо характерний історичний факт. У середині XVIII ст. вперше в історії політичного життя Великої Британії (та й Європи в цілому) місцеві газети насмілилися надрукувати репортажі про парламентські сесії, розкривши деякі подробиці політичної „кухні”. За порушення існуючих політичних традицій та режиму секретності державної інформації журналістів примусили прийти до парламенту, стати на коліна й вибачитися за розголошення урядових таємниць. Нині ж ситуація кардинально змінилася. Засоби масової інформації, яких недаремно вважають четвертою владою, самі можуть поставити на коліна політичного діяча найвищого рангу. В демократичному суспільстві вони створюють лідерам широкі можливості для безпосереднього спілкування з народом, налагодження зворотного зв’язку з масами.

5. Ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей. Характерним щодо реалізації названої функції у політичній діяльності Маргарет Тетчер є вислів американського журналіста Кріса Огдена: „Вона влаштувала славній бабусі Англії грандіозний струс, якого та потребувала. Вона відкрила англійцям нові альтернативи. У тому числі й психологічно дискомфортне розуміння, що найсерйозніші перешкоди до успіху − в них самих. Вона відродила національну гордість і вказала шлях до процвітання − чимале досягнення в країні, яка довго вважала створення багатства чимось не в міру матеріалістичним, надто несмачним, надто американським”.

6. Легітимація суспільно-політичного устрою. На думку політолога Івана Ільїна, названа функція є однією з аксіом у здійсненні державної влади. Вона означає, що державна влада поза правовим повноваженням не може належати нікому.

Діяльність політичних лідерів підтверджує одну з неминущих істин: політика не може бути загальнодоступною справою, її найстрашніший ворог − некомпетентність, особливо войовнича. Адже саме вона панує у царині політики тоді, коли від політичного успіху окремої особи залежить доля народу України, за плечима якого суцільна трагедія політичних невдач у історичній ретроспективі. Звідси випливають такі найважливіші уроки для політичних лідерів.

Поиск по сайту: