ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси — головна продуктивна сила. Аналізую­чи вплив демографічних передумов на розміщення продук­тивних сил, треба брати до уваги, що населення — не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній спожи­вач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

— чисельність населення країни (регіону), його дина­міка, характер відтворення;

— розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

— статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

— структура зайнятості населення;

— національний склад населення;

— демографічна політика держави.

У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.

Чисельність населення найбільше впливає на формуван­ня контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутріш­нього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визна­чає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю вели­чину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).

А проте країна з великою кількістю населення, як пра­вило, має чималий валовий внутрішній продукт (ВВП). Наприклад, за цим показником Індія, що розвивається, перевершує такі високорозвинуті країни, як Бельгія, Нідер­ланди, Швейцарія, Швеція. З тієї ж причини Китай, попри нижчу продуктивність праці, випередив за обсягом вироб­ництва Німеччину, Великобританію, Францію. Забезпечен­ня потреб (хоча б елементарних) населення — найголов­ніший заохочувальний мотив виробництва. Отже, чисель­ність населення регіону — один із найважливіших фак­торів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельна спроможність населення.

Аналізуючи демографічні передумови розміщення про­дуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необ­хідно для визначення цілої низки економічних показників:

забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будів­ництва житла, шкіл, лікарень тощо. Навіть власник неве­личкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність.

А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й краї­ни, але й інших країн і, навіть, усього світу.

На початок 1998 р. населення світу сягнуло близько 6 млрд. чол. У десятьох найбільших країнах зосереджува­лось більше половини всього світового населення. Населення України становило 50,5 млн. чол.

Динаміка природного приросту населення регіону зале­жить від рівнів народжуваності й смертності; приріст на­селення — це різниця між кількістю народжених і помер­лих за певний період (звичайно — за рік). Щоб дані про народжуваність, смертність і природний приріст були спів-ставні за різними регіонами, їх розраховують на 1000 душ Населення, одержуючи відповідні коефіцієнти (вони нази­ваються загальними);

коефіцієнт народжуваності»

_N_

п = Т S x 1000;

коефіцієнт смертності

_M__

m = Т S x 1000;

коефіцієнт природнього приросту

_N – M

Кпр = Т S x 1000,

де N – кількість народжених у регіоні (країні) за період T; M – кількість померлих; S – середня кількість мешканців регіону за період Т.

Якщо розраховуються річні показники, то Т = 1, і формули набувають простішого вигляду, наприклад

_N_

п = Т S x 1000;

Коефіцієнти природного руху обчислюються у проміле (%о). Народжуваність — найдинамічніший складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти народжуваності прості для обчис­лення, проте вони не зовсім точно характеризують демо­графічний процес, бо не враховують вікову структуру насе­лення. Точніші сумарні коефіцієнти, які показують кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя (умовно — від 15 до 50 років; методика розрахунку цього та інших спеціальних показників відтворен­ня населення розглядається у курсі демографічної стати­стики).

Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба аби сумарний коефіцієнт стано­вив 2,6. У країнах з високою смертністю він повинен бути ви­щий, у країнах з низькою смерт­ністю (і, відповідно, з більшою тривалістю життя) він понижу­ється. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей має (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб у країні забезпечувалося просте відтво­рення.

Найвищі показники наро­джуваності у країнах, що розви­ваються, особливо в Африці. Рекорд належить Кенії, де су­марний коефіцієнт народжува­ності становить 8,00. В Йорданії він дорівнює 7,4, у Сенегалі — 7,2, у Мексиці — 6,2. Най­нижчі коефіцієнти притаманні Європі: Угорщина — 1,8, Австрія — 1,4, ФРН — 1,3. У Японії цей коефіцієнт становить 1,7, у США— 1,8. Тобто у розвинутих країнах світу клалась дуже напружена демографічна ситуація.

Другою складовою частиною динаміки природного приросту є смертність. У сторіччі, що минає, показник смертності у цілому в усьому світі знижується, особливо це помітно у випадку країн, що розвиваються. Однак протягом останніх десятиріч у низькорозвинутих країнах світу він почав поволі зростати. У цих країнах загальний коефіцієнт смертності нерідко вищий, ніж у тих, що розвиваються.

Одним з показників, які найбільш точно відбивають демографічну ситуацію в країні, є коефіцієнт смертності! немовлят, цебто кількість дітей, які померли у віці до одного року в перерахунку на 1000 чол. І тут виявляється що він найнижчий в економічно розвиненіших країнах.

Рівень смертності населення безпосередньо впливає на середню тривалість життя. Величина середньої тривалості життя показує, в якому віці у середньому вмиратимуть люди, які народились на момент розрахунку якщо протягом усього подальшого їхнього життя рівень смертності будь-якому віці залишиться таким самим, як і на момент розрахунку.

Показники народжуваності й смертності, як вже йшлося, визначають динаміку природного приросту населенням. Коефіцієнт природного приросту в світі досяг максимуму (20,6%о) у другій полових шістдесятих років. Потім він почав знижуватись і наприкінці вісімдесятих років стано­вив 16,1%0.

Найнижчі показники приросту властиві європейським країнам. У деяких країнах (як-от Угорщина, Болгарія, Ні­меччина, Росія) показник від'ємний. В 1996 р. коефіцієнт приросту для України становив — 6,1%о.

Найвищі коефіцієнти природного приросту спостерігаються у країнах Африки й Близького Сходу, перевищуючи де-не-де 35—40%о.

Характер відтворення населення безпосередньо впливає на його статевовікову структуру. Особливе значення має Контингент осіб працездатного віку.

Частка осіб працездатного віку в економічно розвинутих країнах вища, ніж у тих, що розвиваються. Щодо економіки — це позитивний факт. Демографічне навантажен­ня на працездатне населення тут менше, бо менша частка непрацездатних поколінь, які потребують соціальної підтримки. Висловлюючись мовою статистики: якщо в Україні на одного працюючого припадає 0,6 утриманців, то у Кенії — 1,2.

В Україні визначено вік початку трудової діяльності — 16 років, а виходу на пенсію — 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. Практично у трудовій діяльності бере участь трохи інший контингент, бо продовжує працювати частина осіб пенсійного віку, але деякі категорії (напри­клад, військовослужбовці) до трудових ресурсів не зараховуються.

Середній вік мешканця України — 36,5 року, але водночас вік міського жителя становить 34,8, а селянина — 39,8 року. Наймолодше населення у Закарпатській області — 32,3 року, найстаріше — у Вінницькій — 38,9. Середній вік мешканця Одещини — 35,9 року.

В працездатному віці знаходиться 55,8% населення України (на 1 січня 1996 р.). Найбільша питома вага осіб працездатного віку — в Одеській (57,6), Харківській (57,2), І Запорізькій (57,2) областях та в Автономній республіці Крим (57,5). Найнижчий показник — в Чернігівській області (51,3). Незважаючи на те, що питома вага осіб пра­цездатного віку досить висока, ситуація з трудовими ре­сурсами в Україні непроста. Основна маса трудових ре­сурсів України працює у сфері матеріального виробництва (63,4%). Частка галузей непродуктивної сфери нижча, ніж в економічно розвинутих країнах Європи та Північної Америки.

Загальна кількість трудових ресурсів України становить близько ЗО млн чол. (1996 р.).

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України досить високий. Це випливає з рівня освіти працівників: питома вага фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою у народному господарстві становить 28,7%. Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високорозвинутим країнам світу.Територіальне розміщення населення тісно пов'язане з економічними й природними передумовами розміщення виробництва. Кращі ґрунтово-кліматичні умови сприяють більшій продуктивності сільського господарства, тому на одиниці території може прохарчуватись більше населення.

До самого початку XX ст. сільське господарство було провідною галуззю в більшості країн світу, і тому населення концентрувалось у регіонах з високою природною продуктивністю землі: східні райони Китаю, Індія, Південно Східна Азія, Західна Європа, лісостепова зона Східної Європи. Центральна Америка, долина річки Ніл, плато Східної та Південної Африки тощо. І нині щільність населення там достатньо висока.

3 розвитком промислового виробництва, особливо обробної промисловості, залежність розселення від природних умов почала слабшати. Лише добувна промисловість центрує населення у місцях видобутку корисних копалин: у Донбас і Криворізький басейн, Урал, Рурський басейн тощо.

У другій половині XX ст. населення економічно розвинутих країн має тенденцію концентруватись у регіонах з м'яким кліматом, проте це вже пов'язано не з рільництвом, а з тяжінням до комфорту. Слідом за населенням пересувається й виробництво. Зокрема, цей фактор впливає певною мірою на прискорений розвиток штату Каліфорнія в США.

Залежно від структури економіки у деяких країнах щільність населення визначається передусім сільським населенням, в інших — міським. Найчастіше на ґрунті чималих ресурсів згодом розвивається обробна промисловість, і щільність населення стає наслідком дії обох факторів.

За впливом факторів розселення наша країна ділиться на три регіони, які майже збігаються з економічними районами. У Донецько-Придніпровському районі розселення зумовлено передусім промисловим розвитком. Особливо щодо цього виділяються Донбас, Криворіжжя, Середнє При­дніпров'я, Харківська область. Західно-Український район більшою мірою зазнав впливу фактора сільського розсе­лення, бо промислове виробництво запанувало тут порів­няно пізно. У Південному районі вплив обох факторів при­близно урівноважений.

Якщо не враховувати держав-міст і дрібних за терито­рією країн, то найбільшу в світі щільність населення ма­ють: Бангладеш (818 чол./км2), Бахрейн (784), Пуерто-Ріко (410), Ліван (292), Республіка Корея (449), Бельгія (325), Нідерланди (375 чол./км2). Найменшу щільність населен­ня мають: Монголія (1,5 чол./км2), Ісландія (2,6), Лівія (3), Канада (3), Австралія (2,3 чол./км2).

Розселення тісно пов'язане з міграціями. Основні види міграцій — зовнішні й внутрішні. Останні, у свою чергу, поділяються на міжрайонні міграції та міграції між міс­том і селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять — іммігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії — до країн Західної Європи, з країн Латинської Аме­рики та Південно-Східної Азії — до США, з України, Біло­русі, Росії — до США, ФРН та Ізраїлю. З внутрішньої міграції найбільшу цікавість становить переселення з села до міста.

Збільшення питомої ваги міського населення й зростан­ня соціально-економічної ролі міст називається урбаніза­цією. У деяких економічно розвинутих країнах світу цей процес майже завершився, і відсоток міського населення сягнув високих позначок і далі майже не підвищується.

В Україні показник урбанізації становить 68%. Найви­щий відсоток міського населення в Україні — у Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) та Хар­ківській (79%) областях. Найнижчий — у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській об­ластях (41—43%). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу й Придніпров'я. Західні регіони України недостатньо урбанізовані.

Поняття урбанізації тісно пов'язане з системами роз­селення населення — територіальне цілісними і функціо­нально взаємопов'язаними сукупностями поселень. Два ос­новних типи поселень — міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Виникнення й розвиток сис­тем розселення — це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції.

Для системи розселення характерні тісні внутрішні зв'яз­ки між її елементами (поселеннями), що втілюється в інтен­сивні міжселенні потоки: виробничі, культурні, інформарційні тощо.

За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні. Локальні системи охоплюють відносно невелику територію (в Україні — звичайно область або навіть її частину). Критерієм межування такої системи є показник транспорт­ної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним зв'язкам між об'єктами системи. Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста ниж­чих рангів; так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входять в систему, також ранжируються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).

Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях; в Україні вони включають поселення декількох областей. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК (як, наприклад, для Донецької регіональної системи, що охоплює Донбас), Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони примірно рівнозначимі.

Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не являють цілковиту міську забудову території, її "галяви­ни" можуть бути зайняті селами, рекреаційними об'єкта­ми тощо. Найбільші мегаполіси світу: "Босваш" – між американськими містами Бостоном і Вашингтоном; "Чипітс" — між Чикаго й Піттсбургом; "Сансан" — між Сан-Франциско й Сан-Дієго; Тихоокеанське узбережжя між Токіо й Осакою; район нижньої течії р. Рейн (Нідерлан­ди — Німеччина).

Розселення й виробництво мають прямий та зворотній зв'язок. Довгий час домінуючим фактором було виробниц­тво, яке зумовлювало певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство й гірнича промисловість, наприклад, локалізують поселення. Але під впливом НТП великі міста "притягують" виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукоємних виробництв, формуванню потужних інформа­ційних центрів.

Подальший розвиток систем розселення веде до їх транс­формації. Друга половина XX ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон);

водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-су­путники, які перетворюються чи на "міста-спальні", чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр "розванта­жується" від надмірної кількості виробничих об'єктів і населення. Проте посилюються його зв'язки із іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назву субур-банізації. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.

Національниі склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти треба враховувати у певних економічних ситуаціях. До них від­носяться: ступінь етнічної однорідності у країні, націо­нальні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, темперамент тощо.

І Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика — комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрійному напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні.

В усіх країнам Європи, Північної Америки, у Японії та деяких інших проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медич­ного обслуговування. Як правило, в економічно розвину­тих країнах застосовують обидва методи підвищення при­родного приросту. Але треба відзначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15—20 років, а тому демогра­фічна політика має бути довготерміновою.

У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природно­го приросту населення. Тут пільги надаються сім'ям, які свідомо обмежують кількість дітей. Крім того, ведеться пропаганда малої сім'ї у засобах масової інформації та іншими шляхами. У Китаї, наприклад, запроваджено міні­мальний вік для реєстрації шлюбу: 22 роки для чоловіків і 20 років для жінок. Сім'ї, що мають понад двох дітей, сплачують 10%-й податок на заробітну плату.

Демографічна політика в Україні скерована на підви­щення природного приросту населення за рахунок наро­джуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.

Поиск по сайту: