Походження та сутність політичних партій

ЛЕКЦІЯ 8. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ

План

1. Походження та сутність політичних партій.

2. Функції політичних партій.

3. Класифікація політичних партій. Партії як носії різних ідеологій.

4. Партійні системи і їх види у сучасному світі.

5. Виборчі системи: їх ознаки та різновиди.

Основні поняття і терміни:

політична партія, функції партії, партійна система, біпартізм, багатопартійна система, однопартійна система, система з однією домінуючою партією, громадська організація, громадський рух, групи інтересів, групи тиску, лобізм, відсотковий виборчий бар’єр, мультипартізм, центризм, коаліція, опозиція, вибори, виборча система, вето, імпічмент.

Походження та сутність політичних партій

Термін «партія » (від лат. рartіs – частина) відомий з давніх часів.

Серед чинників, що утворюють політичні партії, визначають такі:

1. наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій;

2. різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

3. незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;

4. наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються навколо національних чи релігійних ідей.

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їхня поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю за діяльністю уряду, розвитку демократії, громадянського суспільства, формування громадської думки. Свого часу М.Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Але такий шлях пройшли тільки англійські партії лібералів і консерваторів.

У сучасному вигляді партії почали формуватися наприкінці XVІІ – початку XVІІІ ст. у країнах Західної Європи і Північної Америки («вігі» і «торі» у британському парламенті, «федералісти» і «анти федералісти» у США, політичні клуби якобінців і жирондистів у Франції). Закономірно, що партії як необхідний елемент політичного життя вперше виникають у парламентських країнах. Вони репрезентували інтереси буржуазії, яка вимагала: у політиці – утвердження представницько-конституційної держави, в економіці – принципу свободи приватної власності і підприємництва.

Масові політичні партії виникають у другій половині XІX ст., коли політичні партії починають не лише вести ідеологічну роботу в суспільстві, але й відкрито боротися за владу. Створюються програми та статути партій, багато з партій оформлюються організаційно.

Наприкінці ХХ ст. сталися історичні зрушення в політичній сфері західних суспільств. Політичні партії почали позбуватися традиційної класовості та звертатися не стільки до певних соціальних прошарків, скільки до всіх груп населення. Американський політолог Дж. Лапаламбара назвав цей тип політичних партій «партіями хапай усіх», а потім «партіями виборців». Згодом до останньої додалася назва – «універсальні партії».

Політичні партії утворюються:

1. внаслідок об'єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного спрямування, які виникли та існували в різних місцях країни;

2. внаслідок розколу партії на дві та більше чи об’єднання двох та більше партій в одну;

3. у надрах масових рухів;

4. під впливом міжнародної партійної системи;

5. як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює певну наступність політичного розвитку;

6. внаслідок діяльності лідерів, які організували партії під себе;

7. ініціативи профспілок.

З алежно від того як ініціюється створення партії, виділяють: шлях „зверху" — це коли члени партії рекрутуються з чиновників державного апарату, членів політичної еліти, з парламентських груп або партійних функціонерів після розколу якої-небудь партії; шлях „знизу" — суттєву роль відіграють маси, які орієнтуються на ту чи іншу доктрину або лідера; комбінований шлях.

Найбільш поширеними є такі підходи:

1. Класовий. Становлення партії пов'язується з виділенням великих соціальних груп (класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. (Маркс, Енгельс, Ленін). Сьогодні цей підхід зустрічає найбільше критики.

2. Ідеологічний. Становлення партій пов'язується з виділенням груп, заснованих не стільки на спільності соціально-економічного становища, скільки на спільності поглядів. Сама ж партія, як писав Констан, є групою людей, які визнають одну і ту ж ідею.

3. Інституційний. Партія розуміється як організація, діюча в системі держави. (Дюверже).

4. Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов'язується з метою завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання приходу до влади. Саме даний підхід домінує в сучасній ідеології.

Загалом політичну партію можна визначити як добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.