Свинська конституція

І. Франко

Іван Франко Вибрані твори у трьох томах. Том другий. Київ, Дніпро, 1973.

Присвячую пам’яті Антона Грицюняка

„Оце оповідання – не моя духовна власність. Я чув в Збаражі, в східній Галичині, від старого селянина на прозвище Антона Грицюняка, що оповідав се на народнім вічу” (281).

Опис Грицюняка: „Він не вирізняється нічим із юрби селян, рідко вмішується в розмову і на перший погляд не виявляє інтелігенції, вищої понад звичайний рівень галицького селянина. Розуміється, він не вміє ані читати, ані писати”. „Мої знайомі, переважно молоді селяни, що покінчили народні школи і пильним читанням книжок розширили свою освіту, не могли мені нахвалитися Грицюняка за його незвичайний бесідницький талант і за те, що він, один із немногих людей старшого покоління, душею і тілом прилучився до радикального селянського руху” (281).

Чоловік Грицюнякові: „ …Хіба ж се не добре, чого ми, богу дякувати, дожили? Подумай лише: панщини відколи вже не робимо, перед законами всі ми рівні, чи пан, чи хлоп, ну, та й конституцію, спасибі ій, маємо” (9282).

Грицюняк у відповідь: „Атаман не ходить уже з костуром по селу від хати до хати, се правда. Але що робить хлоп? Ось я тобі скажу, любий приятелю. Хлоп устає з доброї волі рано-ранісінько, бере курку або півкопи яєць і йде до того самого атамана – тепер він називається „пан ржонца”, – кладе перед ним свій дарунок і просить його „клінне ваше ці”, щоб позволив йому вийти робити панщину на панськім лані. А коли прийде без подарунка, то пан ржонца дасть йому в карк і полишить йому ласкаво свободу – вмирати з голоду” (283). „Чекай, хлопе! Геть відси, хлопе!”А коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника, такого цупкого та дзвінкого, як і за атаманський часів. А от погляди ти, як прийде до канцелярії пан дідич, пан державця або хоч би простий пан арендар, то його ніколи не заставляють чекати надворі, але зараз просять сідати і поводяться з ним так чемненько, так делікатно!.. Ну, таку саму рівність мали ми й перед 1848 роком! …Ну, і що ж ти скажеш, любий приятелю, про ті новомодні буки, які замість певної одної часті тіла б’ють цілого чоловіка і ще й усю його сім’ю?” (283–4).

Грицюняк розповів історію про те, як він їхав зі своїми двома синами до Тернополя на ярмарок. Перед ним їхав господар з жінкою. Вони везли на продаж здорову годовану свиню. По дорозі коло Рогачової будки бачать, що сидить підстаркуватий панисько, має в руці блискучий ніж і курить люльку. Він і зупинив господаря: „ … Та я й сам бачу, що се свиня, але як ти везеш її? Га! Чи не бачиш, що бідній худобині від посторонка геть попухли ноги? А ти, лайдаку, а ти, непотрібне, чи не знаєш, що не вільно так мучити бідну скотину?” (285). Це сказавши, панисько наблизився до свині і своїм ножем розтяв на ній посторонки так шпарко, що в поспіху покалічив свинячі ноги. І далі кричав: „Марш на поліцію! Мусимо тебе покарати як слід!” (285). Чоловік почав випрошуватися, а догадлива жінка видобула 20 крейцарів, „вона, певно, два дні гірко робила і голоду намлілася, поки заробила їх!”, втиснула їх неподатливому паниськові в жменю і почала й собі просити його разом із чоловіком. Панисько зм’як: „Ну, сим разом ще вам дарую і пущу вас вільно, але пам’ятайте собі се, доки життя вашого!” (286).

Тепер уже жінка поганяла кіньми, а чоловік тримав за шию свиню, поки не проїхали пани. Тоді свиня налякалася і вискочила. Господар вилетів з воза і розбив собі голову, а свиня – ногу.

Грицюняк так завершив свою промову: „От так-то, друже мій, виглядає свинська конституція! ” (286). „Хлоп мусить завидувати простій свині. (287).

„… Вибачайте, мої любі, я, властиво, повинен був сказати вам се при точці „причини еміграції”, але думаю, що й тепер воно не запізно” (287).

Поиск по сайту: