Драматургія та театр

Виникнення давньогрецького театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса — Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово «трагедія» в перекладі з грецької — «гімн козлів»). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись із літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят — Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).

Міська влада знаходили хорега (людину, яка забезпечувала фінансування), відбирали постановки і на свій розсуд визначали порядок показу комедій та трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були виключно чоловіки, вони грали в особливих масках. Маски відображали характер та настрій зображуваного персонажа. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, що тривали декілька днів з ранку до вечора, спеціальні судді визначали найкращих і вручали призи у вигляді грошової премії драматургові й хорегу, лаврової гілки та пам'ятника на честь хорега.

Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл та Евріпід. Есхіл написав 90 п'єс, 13 разів він перемагав у драматичних змаганнях. Його історична п'єса «Персидці» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. До речі, сам Есхіл брав участь у найбільших битвах. Більшість давньогрецьких п'єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. Есхіл у «Прометеї прикутому» захоплюється мужністю і волелюбністю титана. У Софокла з'являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антигоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: «Багато у світі сил великих, але сильніше за людину немає в природі нічого». Більшість драматичних творів втрачені. Повністю збереглося лише сім п'єс Есхіла, сім — Софокла (написано 123, з них 24 — перемогли на змаганнях), трохи більше — 17 Евріпіда. Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив вже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, що наростала з боку Македонії. Все це і відбилося в його творчості («Медея», «Іполіт»), Арістотель називав Евріпіда «найтрагічнішим серед поетів». Майстром комедії заслужено вважався Аристофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Музика

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Образи музикантів представлені в давньогрецькій міфології (Орфей, Пан, Марсій), зображення музикантів збереглися на грецьких вазах та у вигляді скульптур. В Греції існували спеціальні колегії (об'єднання) співаків, музикантів, танцюристів; музика звучала під час урочистостей, ритуалів, ігор, супроводжувала театральні дії. Музичний інструментарій був представлений струнними щипковими (кіфара, ліра) а також духовими інструментами (авлос, флейта Пана).

Давньогрецькими мислителями були вивчені найважливіші акустичні закономірності (Піфагор, Аристоксен), розроблена детальна ладова система та система нотації, разом з тим значне місце в трудах філософів приділено і музично-естетичним та музично-етичним проблемам (Платон, Аристотель). Музична культура древніх греків передувала культовій музиці християнської Європи наступних століть (візантійська музика, григоріанський спів) і значною мірою визначила подальший розвиток європейської музики, давши більшості європейських мов також і сам термін — «музика» (від муз).

Архітектура

В умовах рабовласницької демократії створюється цілісне середовище міст-держав. Розвивається система регулярного планування міста (Гіпподамова система), з прямокутною сіткою вулиць, площею — центром торгового і суспільного життя. Культовим і архітектурно-композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя — піднесеної і укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж у древньосхідної цивілізації, тип храму — відкритий, світлий, що прославляв людину, а не вселяв трепет. Характерно, що в архітектурі присутній людський метричний початок. Математичний аналіз пропорцій давньогрецьких храмів показав, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх сторін оточений колонадою. Дах був двосхилим. Трикутні площини, що утворилися з фасадів — фронтони — як правило, прикрашалися скульптурними зображеннями.

Грецьку архітектуру відрізняє чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери («ордер» — в перекладі з грецького «порядок») — вони розрізняються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративним оздобленням. Доричний таіонічний стилі виникли у полісний період. Найчепурніший — коринфський ордер — з'являється у добу еллінізму.

Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є Афінський акрополь. Він був споруджений у другій половині V століття до н. е. в період найбільшої могутності Афін. Пагорб Акрополіс, що підноситься на 150 м над рівнем моря, здавна був фортецею, а потім місцем головних культових споруд. Однак під час персидського нападу всі вони зазнали руйнування. Перикл, що домігся перенесення в Афіни скарбниці Афінського морського союзу, в який входило багато давньогрецьких полісів, став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перикла — видатний скульптор Фідій. Відмінна риса цього комплексу — надзвичайна гармонічність, яка пояснюється єдністю задуму і короткими для таких масштабів термінами будівництва (біля 40 років).

Парадний вхід до Акрополя — Пропілеї — зведені архітектором Мнесіклом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі був побудований невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) — символ того, що богиня перемоги ніколи не покине місто. Головний храм Акрополя — біломармуровий Парфенон — храм Афіни Парфенос (Афіни Діви). Його архітектори — Іктін і Каллікрат — задумали і спроектували будову настільки пропорційною, що вона, виділяючись як безумовно найвеличніша споруда комплексу, при цьому своїми розмірами не тяжіє над іншими. У старовину в центрі Акрополя на постаменті, у золотих доспіхах, підносилася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельниці) роботи Фідія. Ерехтейон — храм, присвячений Посейдону, який за міфом суперничав з Афіною за право покровительствувати місту. Найзнаменитіший в цьому храмі портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат-каріатид. Римський історик Плутарх, що писав про споруди Акрополя: «.. їх вічна новизна врятувала їх від дотику часу».

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але нарівні зі спорудженням храмів більше уваги стало приділятися цивільному будівництву — архітектурі театрів, гімназій, палаців елліністичних правителів. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будівель стало багатшим і різноманітнішим. До того часу відноситься зведення таких прославлених «чудес світу», як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі та Фароський маяк на вході в Александрійську гавань, храм Діонісу у Теосі — творіння Гермогена.

Афінський акрополь

Парфенон

Образотворче мистецтво Ї

Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцямОлімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдені десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів, так звані, куроси — статуї оголених юнаків і кори — задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха древньогрецької класики. Сучасниками були великі майстриФідій, Мирон, Поліклет із Аргоса. Фідія сучасники називали «творцем богів». До нас його головні роботи не дійшли, судити про них можна лише за захопленими описами і римськими копіями. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була справедливо причислена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую — Афіни Парфенос (Афіна-діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати у скульптурному зображенні руху людини. У його знаменитому Дискоболі вперше у мистецтві розв'язане завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолана статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу, обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним. Поліклету належить цикл статуй атлетів — переможців Олімпійських ігор. Найвідоміша фігура — Дорифор (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті «Канон». Найпрославленішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його Афродіта Кнідська викликала безліч наслідувань. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.

Епоха завоювання Александра Македонського, подальшого краху його імперії, сповнена пристрастей, злетів і падінь людських доль, цілих держав, принесла нову атмосферу у мистецтво. Якщо порівнювати скульптури епохи еллінізму з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив незворушність, спокій. Художників (Апеллеса, Протогена та ін.)почали цікавити душевні пориви, метання людей, їх стан у трагічні моменти (наприклад, скульптурна група Лаокоон). З'являються скульптурні портрети, що передають індивідуальні риси. Яскравою була творчість Скопаса(до нас зберігся скульптурний портрет Александра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва. Одне з «семи чудес світу» — Колос Родоський, що являв собою бронзову статую бога Сонця Геліоса (висота колоса була близько 35 м).

Живописні твори (фрески, картини) час не зберіг, але про їх рівень дозволяє судити чудовий вазовий живопис. Із вдосконаленням керамічної технології ріс її художній рівень: для архаїки характерний, так званий, чорнофігурний стиль зображення (малювалися темні фігури на світлому фоні), який у класичну епоху змінився червонофігурним, що зробив зображення реалістичнішими.

Дискобол,Мирон, Гліптотека,Мюнхен

Дорифор,Поліклета Старшого

Усю історію Давньої Греції заведено поділяти на великі епохи: 1) микенская цивілізація і 2) антична цивилизация. Характерною рисою давньо грецької культури була дивовижна єдність її стилю, яскраво відзначеного самобутністю, життєвістю і гуманністю. Людина обіймала значне місце у світогляді цього товариства; причому художники приділяли увагу представникам найрізноманітніших професій і соціальних верств, внутрішнього світу кожного персонажа. Особливість культури ранньої Еллади відбилося у тому дивовижному гармонійному поєднанні мотивів природи й вимог стилю, які виявляють твори її кращих майстрів мистецтва. І особливо якщо спочатку художники, особливо критські, прагнули більше до нереальності, то вже з XVII-XVI ст. до зв. е. творчість Еллади повне життєвості. Хочу помітити, що грецькій культурі властива певна традиційність, збереження низки понять, наприклад мотиву біжучому спіралі, збереглися ще від культури северобалканских племен епохи неоліту, «Стовпи піднебесся» в Фесалії який отримав чудове розвиток в кикладскому мистецтві III тис. до зв. е. й багато разів відтворено в II тис. до зв. е. в орнаменті як монументальних царських фолосов, а й у декорі побутових предметів, особливо посуду.

У XXX-XII ст. до зв. е. населення Греції минуло важкий шлях економічного, політичного та духовної розвитку. Зазначений відрізок історії характеризується інтенсивний ріст виробництва, створив у низці областей країни умови до переходу від первіснообщинного до раннеклассовому строю. Паралельне існування цих двох громадських систем зумовило своєрідність історії Греції епоху бронзи. Слід зазначити, що чимало досягнення еллінів на той час стали основою блискучої культури греків класичної епохи й разом із нею увійшли до скарбниці європейської культури.

Потім протягом кількох століть, званих "Темними століттями" (XI-IX ст. до зв. е.) свого розвитку народи Еллади з невідомих досі обставинам, можна сказати, відкидаються до первобытно-общинному строю.

За "Темними століттями" слід період Архаики - цей час виникнення, насамперед, писемності (з урахуванням фінікійської), потім філософії: математики, натурфілософії, потім надзвичайне багатство ліричної поезії та інших. Греки, вміло, використовуючи досягнення колишніх культур Вавилона, Єгипту, створюють своє власне мистецтво, зробивши значний вплив попри всі наступні етапи європейської культури. У період архаїки поступово було створено продумана і ясна система архітектурних форм, що стали основою визначення всього подальшого розвитку грецького зодчества. Про монументальний живопис архаїчного періоду нічого невідомо. Вочевидь, що воно існувала, але з якихось причин не збереглася. Зате ми можемо бачити про вазопису, що у на відміну від багатьох інших мистецтв значно більше динамічно, багатоманітно і швидше відгукується різноманітні художні відкриття і експерименти. Отже, період архаїки може бути періодом різкого стрибка в культурний розвиток Греції.

За архаїчним періодом слід період класики (V-IV ст. е.). У філософії V в. до зв. е. основним напрямом є натурфілософія, матеріалістична у своїй основі, і пифагореїзм, протистоїть їй. Але вона відривається від знань, то більше вписувалося громадський скептицизм до натурфілософії, виразниками якого стали софісти. Виникнення софістичного руху пов'язане зі спільним ускладненням структури суспільства. Вони зіграли більшу роль духовному перевороті в грецькому суспільстві у середині V в. до зв. е., у результаті якого у центрі філософії не світ, а людина.

Кінець V-IV в. до зв. е. - період бурхливої духовного життя Греції, формування ідеалістичних ідей Сократа і Платона, які у боротьби з матеріалістичної філософією Демокрита, та механізм виникнення вчення Киников.

Характеризуючи культуру Греції цілому, треба сказати, що у політики і науці, і мистецтві було зроблено крок уперед. Культура, створена греками, займає цілком особливу увагу у цьому спадщині, яким спирається у своєму наступному історичному розвитку людська цивілізація. Невипадково ми у філософії, як та у багатьох інших галузях культури, постійно звертатися до подвигам народу, універсальна обдарованість і діяльність якого полягає забезпечили йому це місце у розвитку людства. Вважаю, що культуру Стародавню Грецію ми повному праві можемо називати колискою європейської культури.

7. Гордієнко А. М., Дуда М. Ю., Уся історія що для школярів, вид. Мінськ сучасний літератор 2005

8. Соколова М. В. Світова культура і мистецтво: навчальних посібників для студентів вузів – М: Видавничий центр «Академія», 2004

9. Історія світової культури (світових цивілізацій), навчальних посібників для вузів – Ростов-на-Дону, «Фенікс», 2004.

Поиск по сайту: