Фізіологія нервів

Нервові волокна -це відростки нервових клітин, вкриті оболонкою. Кожне волокно складається з відростка нервової клітини, який лежить у центрі нервового волокна і називається осьовим циліндром, і оболонки, утвореної клітинами олігодендроглії (шванівськими клітинами).

Залежно від наявності чи відсутності в складі оболонки жироподібної речовини мієліну, яка виконує роль своєрідного ізолятора, поділяють нервові волокна на:

- тонкі немієлінові - у них не розвивається мієлінова оболонка, їх осьові циліндри вкриті лише шванівськими клітинами, входять до складу вегетативних нервів і проводять нервові імпульси зі швидкістю до 15 м/с;

- товсті мієлінові - навколо осьового циліндра розміщується товста оболонка, яка містить у внутрішніх шарах мієлін, діаметр їх коливається від 1 до 20 мкм, швидкість передачі значно вища - до120 м/с. Зустрічаються переважно у складі периферійних нервів. Мієлінові волокна складаються із сегментів довжиною 0,5-2мм та перехватів Ранв’є довжиною 1-2мкм.

Нерви- пучки мієлінових та немієлінових нервових волокон,вміщені у загальну сполучнотканинну оболонку. У сполучнотканинній оболонці розташовані кровоносні та лімфатичні судини, що живлять нерви.

Розрізняють нерви:

- чутливі (аферентні) - утворені лише чутливими волокнами, які передають збудження до ЦНС,

- рухові (еферентні) - утворені лише руховими волокнами, які передають збудження від ЦНС до робочого органу,

- змішані - утворені чутливими і руховими волокнами.

Основні властивості нервових волокон:

- нервові волокна, що не втратили зв’язок з тілом клітини, здатні до відновлення - регенерації;

- висока збудливість та провідність - здатність під дією подразника переходити зі стану фізіологічного спокою в стан збудження та проводити його;

- висока лабільність - здатність за одиницю часу багато разів збуджуватися. Найбільш висока лабільність в мієлінових волокнах;

- відносна невтомлюваність - пов’язана з низькими енергетичними затратами при збудженні, високою лабільністю нервових волокон та їх роботою з постійним недовантаженням. Нервове волокно може відтворювати до 2500 імпульсів за 1с, а з нервового центру на периферію проводиться не більше 50-100 хвиль збудження за 1с, тому що лабільність нервових центрів невелика;

- збудження по нервових волокнах проводиться ізольовано в обох напрямках від місця його виникнення;

- швидкість проведення збудження по нервових волокнах залежить від діаметра волокна і структури його мембрани: чим товстіше волокно, тим більша швидкість проведення збудження в ньому. Нервовий імпульс по немієліновому волокну поширюється безперервно, а по мієліновому - стрибкоподібно від одного перехвату Ранв’є до іншого.

Синапси (центральні – між нейронами в мозку і периферичні – між нервом і м’язом чи нервом і залозою) проводять збудження тільки в одному напрямку – від нерва до м’яза чи від нерва до залози. Через синапс збудження проходить однобічно: від пресинаптичної мембрани до субсинаптичної.

Іншою особливістю проведення збудження є синаптична затримка проведен­ня протягом 2-3 мс.

Перші збуджувальні імпульси, що надійшли в синапс, підвищують його збудливість. Цим полегшується подальша передача збудження через нього. Це явище має назву полегшення.

,

Поиск по сайту: