Словник термінів

62. Абулія — відсутність вольової активності, часто поєднується з моторною загальмованістю (ступором) або мутизмом (повною ні­мотою).

63. Агарофобія — страх відкритих просторів.

64. Агнозії — розлади впізнавання, невпізнавання знайомих образів (слухових, зорових, просторових).

65. Адиктивна поведінка — одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійну фіксацію уваги на певних видах діяльності, що спрямо­ване на розвиток і підтримання інтенсивних емоцій.

66. Алалія — вид розладу мовлення, що характеризується відсу­тністю і вродженою нерозвиненістю аспектів мовлення, в якому є локальне ураження мовленнєвих аналізаторів.

67. Алекситимія — утруднення чи нездатність точно описати власні емоційні переживання (людина намагається пояснити свій стан на прикладах, порівняннях, але адекватно їх сформулювати не може).

68. Алексія — повна відсутність здібності до читання.

69. Алкоголізм — хвороба, для якої характерне виникнення психіч­ної, а потім і фізичної залежності від спиртного.

70. Амбівалентність мислення — порушення цілеспрямованості мислення, що полягає у формуванні суджень, виходячи з різних принципів, співіснуванні думок і асоціацій, які взаємно виключа­ються.

71. Амбівалентність почуттів — одночасне співіснування проти­лежних почуттів.

72. Амнезія — розлад пам'яті у вигляді порушення здатності за­пам'ятовувати, зберігати і відтворювати інформацію.

73. Ангедонія — втрата людиною почуття радості, задоволення.

74. Анестезія — втрата здатності відчувати різні види подразнень, поширюється, як правило, на тактильну, больову та температурну чутливість.

75. Анорексія — втрата бажання споживати їжу, відмова від їжі.

76. Антероградна амнезія — розлад пам'яті, за якого труднощі від­творення стосуються часу після епізоду порушеної свідомості.

77. Антероретроградна амнезія — порушення пам'яті, при якому неможливо відтворити інформацію, набуту до та після епізоду порушення свідомості.

78. Апатія — хвороблива байдужість, відсутність емоцій; при цьому емоційні реакції або не виникають, або слабко виражені; поєдну­ється із звичайною втратою активності, ініціативи, повною безді­яльністю.

79. Апраксія — більш легкий ступінь розладу цілеспрямованос­ті дій.

80. Астенія — стан підвищеної втомлюваності, виснажуваності, втрата здатності тривалий час займатись фізичною і розумовою працею.

81. Аутодеструктивна поведінка (саморуйнівна) — різновид пато-характерологічного та психопатологічного типу девіантної пове­дінки, система вчинків людини, спрямована не на розвиток і особистісне зростання, і не на гармонійну взаємодію з реальністю, а на деструкцію особистості.

82. Афазія — локальний розпад мовлення через ураження мовлен­нєвих та інших зон кори півкуль великого мозку, причетних до формування та регуляції мовленнєвої функції, що характеризу­ється повною або частковою втратою мовлення.

83. Афект — інтенсивний, короткочасний емоційний стан, для якого характерні швидкий, бурхливий початок, виразні вегетативні симптоми; супроводжується істотними змінами в поведінці; може призводити до дезорганізації поведінки і немотивованих вчинків.

84. Безладність мислення — розлад мислення, що проявляється по­рушенням логічного та граматичного зв'язку у реченнях.

85. Булімія — підвищення (посилення) харчового потягу, що проявляється підвищеним апетитом і почуттям голоду, а також багатоядністю (поліфагія).

86. Вербігерація — розлад мислення, що проявляється стереотип­ним повторенням окремих слів чи складів.

87. Відчуття втрати почуттів — переживання незворотної втрати можливості почувати.

88. Галюцинації — сприймання, що виникає без наявності реа­льного об'єкта і супроводжується переконаністю в тому, що да­ний об'єкт і в даному місці дійсно існує; це найбільш яскраві по­рушення процесу сприймання, які істотно змінюють поведінку людини і можуть бути хворобливими спонуканнями до дій.

89. Гіпербулія — хворобливе посилення вольової активності, буває у наркоманів при пошуках наркотиків, у маніакальних хворих, психопатичних осіб.

90. Гіперестезія — підвищення здатності відчувати різні види по­дразнень Гіперкінезії — порушення психомоторики, що проявляються руховим збудженням, мимовільними рухами окремих м'язів або групи м'язів.

91. Гіпермнезія— порушення пам'яті часткового характеру, що проявляється підвищенням пам'яті.

92. Гіпобулія — послабленні активності, спостерігається при депре­сивних станах та інших формах пригнічення психічної діяльності.

93. Гіпоестезія — зниження здатності відчувати різні види подраз­нень.

94. Гіпокінезії — порушення психомоторики, що проявляються зменшенням дій та довільних рухів.

95. Гіпомнезія — порушення пам'яті часткового характеру, що про­являється зниженням пам'яті.

96. Дебільність — це легкий ступінь олігофренії, його основа — нездатність до понятійного мислення, переважання конкретно-образного мислення над абстрактним; хворі з ранніх років вияв­ляють відставання у фізичному розвитку: пізніше починають хо­дити, говорити; до 4-6 років це відставання згладжується, діти своєчасно йдуть до школи, але вчаться погано. Старанні спокійні діти завдяки своїй посидючості під контролем батьків задовільно вчаться у нормальній школі, закінчують перші класи; частіше, од­нак, вони неспроможні осмислити елементарного навчального матеріалу і продовжують вчитися в допоміжній школі.

97. Девіантна поведінка — система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормативам і проявляються: у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації, у вигляді ухиляння від мо­рального і естетичного контролю за власною поведінкою.

98. Делінквентна поведінка — девіантна поведінка, яка у край­ніх своїх проявах є діями, що тягнуть за собою кримінальне пока­рання.

99. Деліріозне затьмарення свідомості— розлад свідомості, при якому порушене орієнтування в оточуючому внаслідок на­пливів яскравих уявлень, уривків спогадів, що безперервно вини­кають, виникає не просто дезорієнтація, а хибна орієнтація у часі і просторі.

100. Деменції — 1) порушення пам'яті, спричинені фізіологічним причинами, що впливають і на пам'ять, і на інші когнітивні функ­ції, наприклад, абстрактне мислення чи мовлення. 2) Синдром не­доумкуватості — стійке збіднення психічної діяльності, її спро­щення і занепад, проявляється у послабленні пізнавальних про­цесів за рахунок зниження пам'яті, здатності до узагальнення, абстракції тощо. При цьому відбувається розпад особистості, втрата критичного сприйняття свого стану. Хворі не набувають нових знань і не можуть користуватись уже набутими.

101. Деперсоналізація — викривлене сприймання власної особи­стості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла. Своєрідна форма порушення самопізнання, характеризується відчуттям від­чуження власних думок, афектів, дій, свого «Я», які сприймають­ся ніби зі сторони. Частим проявом деперсоналізації є порушення «схеми тіла»— порушення відображення у свідомості людини основних якостей і способів функціонування її власного тіла, його окремих частин і органів.

102. Депресивний синдром — синдром розладу емоцій, що характе­ризується тріадою симптомів: настрій тужливий, уповільнене ми­слення, рухова (моторна) загальмованість (при маніакально-депресивному психозі, шизофренії, судинних порушеннях тощо).

103. Депресія — пригнічений, тужливий настрій, що може спо­стерігатись багато днів і місяців.

104. Дереалізаційні розлади сприймання — розлади, за яких істотно змінюється сприймання об'єктів (мікропсія, макропсія, дисмега-лопсія, порропсія).

105. Дизартрія — це порушення вимовної сторони мовлення (звуковідтворюючої та просодичної) через порушення артикуля­ційного праксису внаслідок органічного ураження центральної та периферичної інервації органів мовлення— судинного, травма­тичного, інфекційного, вродженого характеру (органи мовлен­ня — губи, піднебіння, язик, голосові зв'язки тощо).

106. Дисграфія — специфічні розлади письма, що проявляються у труднощах співвіднесення звуків мовлення з їх графічним зобра­женням, просторового розташування літер (дзеркальне письмо), розділення слів, написання літер.

107. Дискалькулія — специфічне порушення у формуванні навичок лічби, пов'язане з недостатністю зорового гнозису, проявляється у нерозумінні структури числа, діти не можуть засвоїти систему розміщення цифр, розрядність числа та ін.

108. Дислалія — порушення звуковимови, при цьому слух нормаль­ний, збережена інервація мовленнєвого апарату.

109. Дислексія — труднощі у засвоєнні навички читання, які по­лягають у тому, що дитина не може правильно співвіднести літе­ру і звук і тому не може читати текст.

110. Дисмегалопсія — розлад сприймання у вигляді видовження, розширення, скошеності, перекрученості навколо осі оточуючих предметів.

111. Диспраксія — розлад цілеспрямованості дій. Дисоціативна амнезія (с. 37) — нездатність пригадати важливі події чи інформацію, пов'язані з особистим життям, зазвичай неприємного характеру.

112. Дисоціативна фуга — вид порушення пам'яті, за якого людина не лише забуває минуле, а й може відправитись у незнайоме місце і уявити себе новою особистістю.

113. Дисфорія — стан похмурого, тужливо-злостивого настрою з від­тінком невдоволення, роздратованості, що виникає часто несподі­вано, без зовнішньої причини і продовжується від декількох хви­лин до багатьох днів.

114. Ейдетизм — слід збудження, що тільки що закінчилось, у яко­мусь аналізаторі у вигляді яскравого і чіткого образу.

115. Ейфорія — підвищений настрій з відтінком благодушності, за­доволення, радощів, що не відповідає ситуації і обставинам осо­бистого життя хворого.

116. Емоційна лабільність — коливання настрою, легкі переходи від благодушності до гнівливого чи пригніченого стану.

117. Епілепсія — хронічне психічне захворювання, яке часто про­тікає з ускладненням симптомів і розвитком грубих змін особис­тості; основна характеристика хвороби — судомні або безсудомні напади, наявність пароксизмальних станів (судомних і безсудом-них), визначені інтелектуально-мнестичні розлади та розлади особистості.

118. Ехолалії — порушення психомоторики, що проявляються повто­ренням слів.

119. Ехомімії — порушення психомоторики, що проявляються копі­юванням міміки.

120. Ехопраксії — порушення психомоторики, що проявляються по­вторенням рухів співрозмовника.

121. Загальний недорозвиток емоцій — у структурі загального пси­хічного недорозвитку (олігофренія) прояви емоцій можуть бути у формі стереотипних рухів, дій.

122. Загальний недорозвиток мовлення — вид розладу мовлення, що зумовлюється порушеннями дозрівання мозкових систем (гно­стичного і кінетичного аналізатора).

123. Заїкання — це порушення процесу мовлення: його темпу, ритму та комунікативної функції мовлення; переважно через судоми, які виникають в артикуляційному та дихальному апараті.

124. Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) — вид розладу мов­лення, що характеризується загальмуванням темпу формування в основному експресивного мовлення.

125. Затримка психічного розвитку (у дітей) — вид порушення ін­телекту, основними ознаками якого є збереженість власне інтеле­кту, розвиток психічних функцій на вік менше, тимчасовий стан; при цьому у дітей переважно мало знань, умінь, вузький світогляд тощо.

126. Зісковзування — порушення мислення, що проявляється втра­тою логічного ходу мислення, коли при розповіді про одні події

127. хворий переключається на інші, не помічаючи, що першу думку він не довів до логічного кінця.

128. Ідіотія — це найглибший ступінь психічного недорозвинен­ня, за якого мова не розвивається, хворі видають лише нерозбір­ливі звуки, відсутня спрямована увага, спостерігаються тільки ре­акції на сильні звуки, біль; хворі не відрізняють їстівне від неїстівного, нерідко пожадливі, неохайні.

129. Ілюзії — викривлене сприймання реального об'єкта; це відхи­лення сприймання конкретного об'єкта за формою, кольором, ве­личиною, консистенцією, віддаленістю від сприйнятого.

130. Імбецильність — середній ступінь психічного недорозвитку, за якого хворі володіють невеликим запасом слів, їх мова хоч і дуже бідна, але послідовна; їх вдається навчити читанню, письму, еле­ментарній лічбі, прищепити трудові навички (мести підлогу, при­готувати собі просту їжу, погодувати домашніх тварин); такі лю­ди не здатні працювати самостійно, але під наглядом і контролем інших вони можуть виконувати нескладну роботу.

131. Інкогеренція — розлад мислення, що проявляється порушенням зв'язку між складами у словах.

132. Клаустрофобія — страх закритих приміщень.

133. Кома — стан виключеної свідомості, при якому втрачаються функції усіх аналізаторів і відсутні будь-які реакції на зовнішні подразники, не викликаються неврологічні рефлекси.

134. Контрастні нав'язливості — поєднання емоційних переживань і порушення мотивації, тобто страх з приводу можливих дій лю­дини, які вона може, але не хоче здійснити.

135. Конфабуляції — обмани пам'яті, при яких нездатність закарбо­вувати події і відтворити їх призводить до відтворення видуманих подій.

136. Корсаківський амнестичний синдром — порушення пам'яті, за якого люди постійно забувають тільки що почерпнуту інформа­цію (антероградна амнезія), хоча їх загальні знання та інтелектуа­льні здібності залишаються незмінними; характерні симптоми: за­тьмарення свідомості, дезорієнтація, схильність до конфабуляцій; спричинюється хронічним алкоголізмом у поєднанні з поганим харчуванням і, як наслідок — нестачею вітаміну Ві (тіаміну).

137. Криптомнезії — розлади пам'яті, за яких людина присвоює собі чужі думки, дії.

138. Макропсія — розлад сприймання у вигляді збільшення розмірів навколишніх предметів.

139. Маніакальний синдром — синдром розладу емоцій, що харак­теризується тріадою симптомів: підвищеним настроєм, прискоре­ним мисленням, рухливою активністю (при маніакально-депресивному психозі, шизофренії, травмах мозку, отруєнні де­якими речовинами, інфекціях).

140. Маніакально-депресивний психоз — захворювання, основ­ним проявом якого є чергування маніакальних і депресивних ста­нів.

141. Маячення — ідеї, судження, які не відповідають дійснос­ті, помилково обґрунтовані, виникають на хворобливій основі і не піддаються корекції (переконанню).

142. Ментизм — порушення мислення, що проявляється «напливом думок», «вихором ідей», збільшенням кількості асоціацій за оди­ницю часу, що не супроводжується зміною мовлення хворого, ви­никає нападоподібно і мимовільно.

143. Мікропсія — розлад сприймання у вигляді зменшення розмірів навколишніх предметів.

144. Мутизм — розлад комунікативної функції мовлення (повна ні­мота).

145. Надцінні ідеї (домінуючі) — ідеї, що виникають у зв'язку з реальною ситуацією, але надалі стають домінуючими у свідомості людини, супроводжуються значним емоційним напруженням і відсутністю критичного ставлення до них; це помилкові мірку­вання, що виникають на реальній основі, але переоцінені щодо їх­ньої значущості.

146. Наркоманія — патологічна пристрасть до психоактивних речо­вин.

147. Невідчепні (нав'язливі) ідеї — думки, уявлення, спогади, що виникають попри волі людини і утримуються всупереч її бажан­ню.

148. Невроз — відноситься до пограничних станів у психіатрії. Це та­ке захворювання, яке виникає при життєвій ситуації, що різко змінилася як тяжка реакція особистості на цю ситуацію.

149. Недорозвиток інтелекту (загальний) — розлад інтелекту, за якого порушується розвиток усіх ланок структури інтелекту і на­самперед — інтелекту та його передумов, від чого інвентар інте­лекту не може бути достатньо повноцінним і використаним (при­клад: олігофренія).

150. Нозофобії — страхи захворіти на якісь захворювання.

151. Обнубіляція — легкий ступінь оглушення свідомості.

152. Олігофренія — стан психічного недорозвинення, для якого ха­рактерні низький інтелект, погана пам'ять, порушення уваги, емоційні і вольові порушення.

153. Онейроїдний (сновидний) стан свідомості — розлад свідомос­ті, що характеризується дивовижною сумішшю відображення ре­ального світу і фантастичних яскравих уявлень, які рясно вири­нають у свідомості; характеризується глибоким розладом самосвідомості.

154. Органічний дисоціативний розлад особистості — розлад пам'яті, за якого в людини наявні дві чи більше різних особистос­тей, які не завжди можуть пригадати думки, почуття і вчинки один одного.

155. Парабулія — перекручення вольової активності, що проявляєть­ся негативізмом (безпідставною впертістю, невиконанням діяль­ності), амбітендентністю (одночасно наявні активні дії та відмова від них) та імпульсивністю (безмотивність дій і вольова некеро­ваність).

156. Паракінезії — порушення психомоторики, що проявляються спотворенням рухів.

157. Парамнезії — розлад пам'яті, що проявляється конфабуляці-ями, псевдоремінісценціями, криптомпнезіями.

158. Паратимія — неадекватність, парадоксальність емоційних реакцій: при сумних подіях спостерігається радісний настрій, а при радісних — тужливий.

159. Парестезії — порушення відчуття, які проявляються неприєм­ними відчуттями оніміння, поколювання, печіння, повзання му­рашок та ін., можуть виникати в різних частинах тіла, мати тенде­нцію до переміщення.

160. Парціальний недорозвиток емоцій — синдром Каннера — ди­тячий аутизм (безпристрасне обличчя, відсутність співчуття, не дивляться у вічі, не проявляють мімічних ознак емоційних про­явів).

161. Патологічний афект — афект, що виникає без достатньої зов­нішньої причини, перебігає з ознаками порушення свідомості, значними вегетативними проявами без цілеспрямованої діяльнос­ті й амнезією своєї поведінки після закінчення афекту.

a. Патопсихологія — розділ медичної психології, який вивчає осо­бливості психічної діяльності при психічних чи соматичних за­хворюваннях.

162. Патохарактерологічний тип девіантної поведінки — поведін­ка, зумовлена патологічними змінами характеру, які сформува­лись у процесі виховання: розлади особистості (психопатії), явно виражені акцентуації характеру, невротичний розвиток особисто­сті.

163. Перверзії (парафілії) — перекручення статевого потягу.

164. Поропсія — розлад сприймання у вигляді зміни відстані, що від­діляє предмет від людини за незмінних розмірів самого об'єкта.

165. Приглушений стан свідомості — розлад свідомості, що трапля­ється за гострих порушень центральної нервової системи, інфек­ційних захворювань, отруєнь, черепно-мозкових травм та харак­теризується різким підвищенням порогу для усіх зовнішніх подразників, утрудненням утворення асоціацій.

166. Псевдодеменція — розлад самосвідомості, що може виник­нути за тяжких деструктивних змін у центральній нервовій систе­мі та реактивних станів, характеризується розладами судження, які гостро настають, а також інтелектуально-мнестичними розла­дами.

167. Псевдоремінісценції — порушення хронології в пам'яті, за яко­го окремі події минулого переносяться в теперішнє.

a. Психічна патологія — відхилення від загальноприйнятих норм, що супроводжуються постійними душевними стражданнями, пси­хічною дисфункцією і небезпекою, яку людина несе сама собі та оточуючим.

b. Психози — це такий вид психічного розладу, за якого хворий не може правильно оцінювати себе, навколишню обстановку, ста­влення інших людей до себе, вчинки його грубо неправильні.

168. Психопатія — це стан стійкої психічної дисгармонії особистості, який виникає на основі неповноцінності, недостатності характеру і формується, як правило, з юного віку.

a. Психопатологічний тип девіантної поведінки — ґрунтуєть­ся на психопатологічних симптомах чи синдромах, що є проявами тих чи інших психічних захворювань.

169. Психопатологія — галузь психіатрії, яка вивчає патологію психі­ки на підставі загальноклінічних категорій (тобто виникнення і протікання хвороби як клінічно закономірна зміна симптомів і синдромів), виявляє, описує і систематизує прояви порушених психічних процесів.

170. Резонерство — розлад мислення, що проявляється міркуван­ням заради міркування, безпредметністю мислення, коли відсутні конкретність думок, їх пізнавальний зміст.

171. Ретроградна амнезія — порушення пам'яті, за якого неможливо відтворити інформацію, набуту до епізоду порушення свідомості, що виник з людиною.

172. Розважність мислення — розлад мислення, що проявляється у викладенні хворим непотрібних деталей своєї сповіді, зайвих дрі­бниць, невмінні лаконічно висловити головну думку, яка часто губиться у великій кількості деталей.

173. Розірваність мислення — розлад мислення, що проявляється порушенням логічного зв'язку в реченні за збереження граматич­ного зв'язку.

174. Сенестопатії — різноманітні неприємні відчуття в різних части­нах тіла, які важко піддаються опису хворим і сприймаються як мігруючі образи.

175. Слабодухість — підвищена виснажливість емоцій.

176. Соматоагнозія — розлад впізнавання частин власного тіла.

177. Сопор — стан свідомості, за якого можливі відповіді лише на сильні больові, звукові, світлові подразники у вигляді малодиференційованих реакцій — повертання голови, рухи кінцівок.

178. Соціофобії — страхи, в яких людина побоюється засудження з боку оточуючих за якісь дії.

179. Страх — стан тривожного боязливого напруження, що виникає невмотивовано; почуття внутрішньої напруженості, пов'язане з очікуванням конкретних загрозливих подій, дій, яке проектується назовні.

180. Сутінковий стан свідомості — розлад свідомості, за якого коло об'єктів сприйняття обмежене, саме сприйняття нечітке, ви­кривлене, уривчасте.

181. Тривога — стан невмотивованого неспокою.

182. Туга — почуття напруження, що межує з біллю, яке хворі лока­лізують у ділянці серця.

a. Хвороба Альцгеймера — найбільш поширена форма демен­ції, що зазвичай вражає людей, віком старших за 65 років.

183. Фобія — страх, що стає нав'язливим, тобто переживається часто, погано контролюється й істотно порушує самопочуття та діяль­ність людини.

184. Шизофренія — психічне захворювання, основними проявами якого є зміни особистості (зниження активності, аутизм і т. д.), рі­зноманітні патологічні продуктивні симптоми (маячення, галю­цинації, афективні розлади, кататонія і т. д.); протікання переваж­но хронічне (у вигляді нападів чи неперервне).

185. Шпрерунг — порушення мислення, що проявляється «закупор­кою думок», «обривом думок», раптовою зупинкою, перериван­ням асоціативного процесу.

Поиск по сайту: