|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Подвоэння нирки
Подвоєння нирки є повне і неповне.повне подвоєння- нирка представлена двома половинами в кожній з яких є чашечко мискова система та сечовід.Подвоєння нирки неповне-це подвоєння паренхіми і судин нирки без подвоєння мисок.
Білет 12. 1.До фіксуючих елементів нирки відносять: фасції і жирову клітковину, які її оточують, міцну судинну ніжку, внутрішньочеревний тиск і м'язове ложе. Праву нирку додатково фіксують дві очеревинні зв'язки (дуоденально-ренальна та гепато-ренальна), а ліву – одна (діафрагмально-ободова). 2. Полакіурія (часте сечовипускання) може бути фізіологічним чи патологічним явищем. Фізіологічна полакіурія спостерігається при посиленому споживанні рідини та переохолодженні. Патологічна полакіурія може бути наслідком неурологічного або урологічного захворювання. Олігокіурія — патологічно зменшена частота сечовипускання, яка спостерігається при порушенні спіналь-ної іннервації сечового міхура. При цьому поступово розвивається атонічний сечовий міхур. Странгурія — утруднення сечовипускання в поєднанні з його почастішанням і болючістю, іноді акт сечовипускання є нестерпним. Странгурія буває симптомом багатьох захворювань, при яких порушується спорожнення сечового міхура — гострого простатиту, доброякісної гіперплазії та раку передміхурової залози, склерозу або пухлини шийки сечового міхура, стриктури сечівника, кили сечового міхура, конкременту або пухлини сечівника, нейрогенних розладів сечовипускання при захворюваннях або ушкодженнях спинного мозку. Гостра затримка сечовипускання, на відміну від хронічної затримки, виникає раптово, частіше у чоловіків похилого віку з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ) або раком простати. У молодшому віці гостра затримка сечі виникає при конкрементах у сечівнику, травмі сечівника, наявності стороннього тіла в сечівнику, гострому простатиті, і її проявом є цілковита неспроможність спорожнити сечовий міхур Хронічна затримка сечі призводить до гіпертрофії детрузора. При прогресуванні процесу детрузор надмірно розтягується, внаслідок чого порушується його гемодинаміка і лімфодинаміка, мікроциркуляція, іннервація. Сеча виділяється самовільно по кра-плях без позиву до сечовипускання (парадоксальна ішурія). Нетримання сечі — самовільне її виділення без позиву до сечовипускання. Воно може бути природженим і набутим. Нетримання сечі спостерігається також при тяжких аномалі-ях сечостатевих органів — екстрофії сечового міхура, тотальній епіспадії, ектопії вічок сечоводів при сечоста-тевих норицях, нейрогенній дисфункції сечового міхура. Набуті дефекти здебільшого зумовлені травмою. Таке нетримання сечі називають несправжнім. При справжньому нетриманні сечі немає дефектів і аномалій сечових шляхів. Сеча не утримується через недостатність сфінктерів сечового міхура. Неутримання сечі — це мимовільне виділення сечі внаслідок імперативного позиву до сечовипускання. Спостерігається при захворюваннях передміхурової залози-, гострому циститі, ураженнях шийки сечового міхура. Енурез — нічне нетримання сечі. Виникає переважно у дітей. 3. Цистоскопія - огляд внутрішньої поверхні сечового міхура за допомогою спеціального оптичного приладу - цистоскопа. Це один з головних методів інструментального дослідження при захворюваннях сечового міхура. Розрізняють оглядову (діагностичну) цистоскопію, хромоцистоскопію і операційну цистоскопію, при якій виконують катетеризацію сечоводів і ендовезикальні операції.
4. Пневморен - одержання рентгенівського зображення тіні нирок шляхом уведення кисню або вуглекислого газу в навколониркову клітковину за методом поперекової пункції.
5. Набагато частіше трапляються природжені дивертикули сечового міхура, ніж набуті, які виникають внаслідок декомпенсаціїта розширення детрузора міхура у хворих із порушеною прохідністю міхурово-уретрального сегмента. Дивертикули проявляються здебільшого у зрілому віці, тому інколи виникають сумніви щодо їх походження. Для природженого дивертикула характерне вузьке сполучення із порожниною сечового міхура. Частіше він поодинокий, стінка його складається із тих же трьох шарів, що і стінка міхура. Набуті дивертикули здебільшого множинні: помітна трабекулярність стінки міхура; сполучення між порожниною дивертикула та сечового міхура широке. Стінка набутого дивертикула або зовсім не має м’язових волокон, або вони нечисленні. Характерною ознакою природженого дивертикула є відкриття сечовода у порожнину дивертикула. Найчастіше дивертикули розташовуються на бічних стінках міхура, в зоні вічок сечоводів що завдає додаткових технічних труднощів при оперативному лікуванні. Великі дивертикули сечового міхура є причиною сечовипускан ня у два етапи: спочатку випорожнюється сечовий міхур, а потім сеча надходить з дивертикула. Такі дивертикули вдається пальпувати у вигляді круглих утворень по боках чи над сечовим міхуром, виповненим сечею. Якщо дивертикул розміщується поблизу шийки сечового міхура, у дитини можуть з’явитися дизуричні прояви. Несприятливий вплив наявності дивертикула реалізується в уростазі та інфекційному забрудненні сечі, що постійно знаходиться в його порожнині. Поступове приєднання симптомів сечової інфекції пояснює тривалий безсимптомний перебіг аномалії і прояв її лише у зрілому віці. Діагностика. Діагноз дивертикула визначають за даними цистоскопії (виявляється вхід до дивертикула). Повну інформацію про дивертикул можна дістати при цистографії у двох проекціях. Цистографія допомагає також вивчити скорочувальну здатність стінок дивертикула. Знімок повторюють після сечовипускання. Якщо сечовий міхур порожній, а в дивертикулі ще міститься контрастна речовина, то це свідчить про атонію стінок дивертикула із затриманням сечі. Лікування хірургічне — дивертикулектомія. Антибактеріальна терапія спрямована на усунення інфекції сечових шляхів.
Білет 16.1 Будова чоловічої уретри. Сечовипускний канал поділяють на три частини: простатичну, перетинчасту (мембранозну) і спонгіозну (кавернозну, губчасту або висячу). Зовнішній сфінктер розташований нижче, на рівні сечостатевої діафрагми, тобто м'язів тазового дна (уретральний), і складається із поперечно-смугастої мускулатури. Зовнішній сфінктер поділяє чоловічий сечовипускний канал на дві частини: передню і задню. Задня частина починається з простатичного, оточеного передміхуровою залозою відділу, який переходить у мембранозний, оточений сечостатевою діафрагмою, тобто м'язами тазового дна. Простатична частина сечівника починається від сечового міхура і має довжину 3-4 см. У простатичному відділі на задній стінці сечовипускного каналу розташовується сім'яний горбик, на якому відкриваються вічка сім'явиносних протоків, а з боків його — вивідні протоки передміхурової залози. Сім'яний горбик є нижньою межею під час трансуретрального видалення передміхурової залози, бо він завжди розташовується на 1-2 см від початку зовнішнього сфінктера сечового міхура. Ушкодження сфінктера під час операції небезпечне виникненням нетримання сечі. У передній частині розрізняють цибулеподібно розширений і вигнутий бульбозний відділ, що переходить у самий зовнішній (пенальний або висячий) відділ сечовипускного каналу. Цей відділ каналу входить до складу статевого члена і оточений власним кавернозним тілом. Дистальний кінець сечовипускного каналу напротязі приблизно 1 см дещо розширений (човникоподібна ямка). Сечовипускний канал вистелений послідовно перехідним, багаторядним призматичним, а у човникоподібній ямці, багатошаровим плоским епітелієм. Перетинчаста частина сечівника має довжину до 2 см і знаходиться в місці переходу його через сечостатеву діафрагму. В цьому місці сечівник має значний вигин і найменший діаметр (до 5 мм). За рахунок m. transversus perinei profundus утворюється вольовий сфінктер сечівника. Губчаста частина чоловічого сечівника має значну довжину (14–16 см), проходить через промежину, статевий член і закінчується зовнішнім отвором, діаметр якого досягає 1 см. Більшість стриктур сечівника утворюється саме у цій частині. Чоловічий сечівник оточується власним губчастим тілом статевого члена, до якого прилягають два печеристих тіла статевого члена. В чоловічому сечівнику виділяють три фізіологічні звуження: у стінці сечового міхура, в перетинчастій частині, в межах зовнішнього отвору сечівника. Крім того, в його просвіті є три розширення: в передміхуровій частині, в цибулинній частині, в ділянці голівки статевого члена. Сечівник утворює S-подібний вигин. Перша кривина утворена передміхуровою і перетинчастою частинами уретри. Вершина випуклості цього вигину знаходиться в промежнній частині, ввігнутість направлена вперед і догори. Друга кривина утворена губчастою частиною і обернена назад і вниз.
2. Протягом доби здорова людина виділяє з сечею близько 60 г твердої речовини - органічних і неорганічних солей. Вони розчинені у сечі й визначають її відносну густину. У різні періоди доби вона коливається в межах 1,010-1,025 при рН 6-7. Підвищення відносної густини до 1,030 і більше-цегіперстенурія,зниження до 1,005 і менше-гіпостенурія,монотонна відносна щільність -ізостенурія. Реакція сечі в нормі слабокисла. Ступінь кислотності залежить від рівня в ній вільних Н-іонів. У нормі рН сечі коливається від 5 до 7 і залежить від харчування. Основна (лужна) реакція сечі спостерігається при запальних процесах, які супроводжуються основно-аміачним бродінням. 3. Усі види катетерів, призначених для проведення через сечівник, мають номер (за шкалою Шар'єра), який відображує їхній діаметр. Кожний номер відрізняється від інших на 1/3 мм, тобто № 18 означає, що діаметр катетера становить 6 мм. 4.Пневморетроперитонеум є інформативнішим методом дослідження, ніж пневморен, який дає уявлення про стан лише однієї нирки.
5. Аномалії взаємних зв’язків нирок виникають внаслідок їх зрощення. При цьому у хворого виявляється одна велика нирка. Залежно від виду зрощення може виявлятися підковоподібна, L-подібна, S-подібна і галетоподібна нирка. Зрощення нирок може характеризуватися і одно-, і двобічною їх дистопією: при S-подібній нирці одна із половин знаходиться на своєму місці, а друга — у здухвинній ділянці. При об’єктивному обстеженні зрощення нирок може сприйматися за пухлини черевної Найчастішою формою зрощення є підковоподібна нирка. Нирки з’єднуються перешийком, який розташовується попереду аорти і нижньої порожнистої вени. Здебільшого пере- шийок утворює ниркову структуру, або фіброзний тяж. Нирки у цьому разі розміщуються на рівні попереку. Судинна система складається з багатьох артерій, які відходять від аорти або від інших великих артерій суміжних органів. Найчастішими ускладненнями при підковоподібній нирці є пієлонефрит і сечокам’яна хвороба, які виникають через конфлікт сечоводів із нирковими артеріями і порушення відтоку сечі з ниркових мисок. Нерідко розвивається синдром нижньої порожнистої вени. Діти скаржаться на біль у черевній порожнині (синдром Мартинова і Ровзінга). Лікування залежить від того, чи є біль і ускладнення, чи ні. При ускладненнях показано хірургічне лікування: потрібно ліквідувати перешийок і розвести полюси нирок.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |