Гемодіаліз. Застосування штучної нирки

В основі гемодіалізу лежить принцип дифузії речовин через напівпроникну мембрану (целофан, ацетатцеллюлоза, поліакрилонітрил і поліметилметакрилат) з метою виведення з крові небажаних речовин і одночасного введення в неї необхідних компонентів. Постійний струм крові по одну сторону мембрани і розчину-діалізату, що очищає — по іншу її сторону дозволяє видалити залишкові продукти обміну речовин із крові способом, дуже подібним із процесом клубочкової фільтрації. Змінюючи сполуки діалізату, спосіб взаємодії крові і діалізату (геометрію діалізатора), тип і площу поверхні діалізуючої мембрани і частоту і тривалість сеансів діалізу, можна підтримувати у відносно благополучному стані навіть тих хворих, у яких нирки зовсім не функціонують. Устаткування для проведення гемодіалізу складається з трьох основних частин — системи подачі крові; системи, яка забезпечує необхідну сполуку і подачу діалізату, і самого апарата-діалізатора. Кров подається під тиском у діалізатор за допомогою роликового насоса через систему трубок, оснащених відповідними приладами для виміру величини швидкості кровотоку і тиску в системі; величина швидкості кровотоку повинна складати приблизно 250— 300 мол/хв. Величину гідростатичного тиску в системі можна змінювати відповідним чином для досягнення бажаного ступеня виведення рідини, так званої ультрафільтрації. Діалізат подається в діалізатор з ємності, у якій він зберігається, або з дозуючої системи, у якій він виробляється. У більшості діалізаторів діалізат проходить через мембрану один раз, рухаючи назустріч току крові зі швидкістю 500 мол/хв, або ж рециркулює багато разів, але відповідно з більш високою швидкістю струму. Сполука діалізату подібна зі сполукою плазмової рідини, але його можна змінювати в залежності від потреб конкретного хворого. Існують два основних типи діалізаторів — плоскопластинчатий діалізатор, у якому плоскі аркуші мембрани покладені один на іншій, із прокладеними між ними пластиковими матрицями; і пустотіловолоконний, або капілярний, діалізатор, у якому мембранний матеріал закручений у спіраль усередині тонких капілярів, тисячі яких зібрані, у пучки; кров тече через ці капіляри, у той час як діалізат циркулює з зовнішньої сторони пучків волокон.

Більшість хворих мають потребу в 10—15 год діалізу в тиждень, розділених на відносно рівні за часом сеанси. Конкретна для кожного хворого тривалість сеансів залежить від розмірів тіла, залишкової функції нирок, дієти, захворювань, що ускладнюють тощо.

Штучна нирка – апарат для екстракорпорального гемодіалізу, який застовосується з метод виведення з крові токсичних речовин, регулювання водяно-електролітного балансу і кислотно-лужної рівноваги в організмі. Штучну нирку використовують для часового заміщення видільних функцій нирок при гострій і хронічній нирковій недостатності. В основі роботи штучної нирки – принципи діалізу.

Рис. 1 - Апарат “штучна нирка”

Поиск по сайту: