Відозва Української Національної Ради (1 листопада 1918 р.)

Західноукраїнська Народна Республіка

Проголошення ЗУНР

Восени 1918 р. поразка країн Четверного блоку стала очевидною. 18 жовтня 1918 р. депутати-українці в австрійському парламенті, об’єднані в Українську парламентарну репрезентацію, скликали у Львові збори політичних і громадських діячів Галичини і Буковини (конституанту), на яких було обрано Українську Національну раду. Українська Національна рада (УНР) заявила, що усі західноукраїнські землі мають створити Українську Державу і закликала населення інших національностей послати до УНР і своїх представників.

Проголошення в Києві утворення Української Народної Республіки інтенсифікувало потяг пробуджуваного населення Західної України до об’єднання зі Східною Україною. В Західній Україні почалися виступи за створення незалежної Української держави. Особливо активними були виступи українських студентів, які вимагали приєднання усіх українських земель Австро-Угорщини до Української Народної Республіки.

Створення ЗУНР

Керівництво Української військової організації, яка виникла у Відні в жовтні 1917 р., та Українських Січових стрільців почало підготовку до реалізації вимог західноукраїнського населення. На конспіративних зборах представників різних партій обговорювалися питання створення власних державних структур.

Розпад Австро-Угорщини дав можливість Українській Національній раді добитися від австрійського уряду згоди передати владу українцям, але проти цього рішення виступили польські націоналістично налаштовані кола.

1 листопада 1918 р. внаслідок збройного виступу легіону Українських січових стрільців усі державні установи у Львові були поставлені під контроль українців, але почалися сутички з польськими військами. Делегати Української Національної ради О. Назарук та М. Шухевич звернулися до гетьмана П. Скоропадського з проханням надати військову допомогу. Той дозволив окремому загонові Січових стрільців «самовільно» перейти на галицьку територію, але січові стрільці, вважаючи за важливіше взяти участь у поваленні влади гетьмана, не скористалися зазначеною пропозицією. Коли ж владу гетьмана було повалено, уряд УНР почав надавати допомогу галицьким військам.

9 листопада 1918 р. Українська Національна рада проголосила Західну Україну незалежною державою - Західноукраїнською Народною Республікою. В екстремальних умовах був вироблений Тимчасовий основний закон ЗУНР. Він містив лише необхідні атрибути державності: кордони, назву, принцип народного суверенітету, символіку. На відміну від «другої» УНР, керівництво ЗУНР стояло на демократичних позиціях і відкидало класове представництво.

Відозва Української Національної Ради (1 листопада 1918 р.)

Український Народе!

Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний громадянин Української Держави.

Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-угорської монархії Українська Держава і її найвища влада - Українська Національна Рада.

3 нинішнім днем Українська Національна Рада обняла влада в столичнім місті Львові й на цілій території Української Держави.

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непереможний мур Українській Національній Раді й відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу.

Доки будуть установлені органи державної влади в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві й громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати владу.

Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені.

Всі жовніри української народності підлягають віднині виключно Українській Національній Раді й приказам установлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави.

Все здібне до оружжя українське населення має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок.

Особливо мають бути збережені залізниці, пошта й телеграф.

Всім громадянам української держави без різниці народності і віросповідання поручається громадську, національну і релігійну рівноправність.

Національні меншості Української Держави - поляки, жиди, німці - мають вислати своїх від-поручників до Української Національної Ради.

Аж до видання законів Української Держави обов’язують дотеперішні закони, на скільки вони не стоять у противенстві до основ Української Держави.

Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська Національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави.

Склад утвореного Українською Національною Радою кабінету і його програму буде оголошено.

Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу!

Львів, 1 падолиста 1918 р.

Закарпатські та буковинські українці орієнтувались на ЗУНР. Буковинські українці, виступаючи за Соборну Україну, створили в Чернівцях Український Крайовий комітет, який послав підрозділ Січових стрільців до Галицької армії для боротьби з польською армією. Проте в листопаді 1918 р. Буковина була окупована румунськими військами, а на Сен-Жерменській конференції в Парижі 1918 р. її було визнано частиною Румунії. Закарпаття у листопаді 1918 р. було приєднано до Чехо-Словацької Республіки. Отже, Західноукраїнська Народна республіка фактично включала тільки частину Галичини.

З моменту проголошення самостійності ЗУНР було очевидним, що дві українські держави рано чи пізно об’єднаються. 22 січня 1919 р. відбулась історична подія Злуки УНР та ЗУНР.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) змушений був під натиском польських військ переїхати вже в листопаді 1918 р. зі Львова до Тернополя, а потім до Станіслава, де перебував з січня по травень 1919 р. У Станіславі було створено колегіальний орган з десяти осіб, який виконував функції глави держави. Голова цього комітету Є. Петрушевич став йменуватися президентом. 8 листопада 1918 р. було сформовано новий Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким.

На відміну від УНР, у Західноукраїнський Народній республіці було створено досить ефективну систему державного управління. 22-26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Народної Ради, більшість на яких отримали ліберали.

Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини і була проти соціальних змін. Трудящі були розчаровані внутрішньою політикою Національної Ради. Взимку 1918-1919 p. у Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику утворилися ради робітничих депутатів. У Коломиї, Станіславі (тепер - Івано-Франківськ) і Стрию, де розміщувалися частини УГА, виникли ради солдатських депутатів. Відчувався вплив соціалістів УНР і більшовиків УСРР. З’явилися також комуністичні партійні групи, які стояли на вкрай лівих позиціях і під гаслами ліквідації приватної власності дедалі більше розпалювали класову ворожнечу. У суспільстві, вже розколотому за національними ознаками, загострення класової боротьби створювало додаткові перепони для завоювання державної незалежності.

Перші комуністичні групи або гуртки сформувалися у Львові, Дрогобичі, Станіславі, Стрию і Тернополі. У лютому 1919 р. на конференції в Станіславі на їх основі було створено Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ). Сама назва партії свідчила про те, що її члени не визнали утворення ЗУHP.

Уряд ЗУНР поспішив зі створенням жандармерії та збройних сил - Української Галицької армії (УГА). Але це не допомогло: після жорстоких боїв польські війська 22 листопада 1918 р. зайняли Львів; уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя. Національна влада намагалась вирішити аграрне питання за рахунок польських землевласників.

Наприкінці червня - на початку липня 1919 р. добре оснащені Антантою польські війська окупували всю територію Східної Галичини і Західної Волині. Було ліквідовано структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Будь-який опір окупантам нещадно придушувався.

Злука

Незабаром після проголошення ЗУНР відбулася зустріч діячів Національної Ради з представниками Українського національного союзу. Обговорювали проблему, яка звучала так: «Чи треба новій державі прагнути до злуки з Українською Державою над Дніпром негайно?» Після дебатів вирішили не проголошувати єдності з гетьманською Україною. У декларації американського президента Вудро Вільсона, підтриманій країнами Антанти, всім народам Австро-Угорщини гарантувалося право на самовизначення, а Росія розглядалася як унітарна держава. За таких обставин возз’єднання могло б призвести до механічного включення українських земель колишньої Австро-Угорщини у межі Росії.

Під час повстання проти гетьманського режиму уряд ЗУНР вислав своїх повноважних представників до УНР, щоб знову порушити справу про возз’єднання. 1 грудня 1918 p., тобто за два тижні до втечі П. Скоропадського, у Фастові було укладено попередній «Договір про злуку» між ЗУНР та УНР.

4 січня 1919 р. на Українська Національна Рада на засіданні в Станіславі затвердила попередній договір, опублікувала його і доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї соборності української нації. Остаточно акт про злуку мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю України направлялася делегація, яка складалася з представників Галичини, Буковини й Закарпаття.

22 січня 1919 р. у Києві урочисто було проголошено злуку Наддніпрянської України, Галичини, Буковини і Закарпаття в Українську Народну Республіку.

Урочиста церемонія злуки відбулася у присутності десятків тисяч киян. В. Винниченко оголосив Декларацію про об’єднання УНР і ЗУНР, яка мала бути затверджена Установчими зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР, як стала називатися ЗУНР, залишалася зі своїми власними законодавчими і адміністративно-виконавчими органами влади.

Спроба возз’єднання українських держав була приречена залишитися декларацією. Польські війська методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало дедалі більше проблематичним. діерез два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був залишити Київ.

Поиск по сайту: