АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 11 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. Августа 1981 года 1 страница
  11. Августа 1981 года 2 страница
  12. Августа 1981 года 3 страница

Смерть Данила спричинила до політичного розчленування Галицько-Волинської Русі. Формально великим князем вважався його брат Василько, але він володів лише частиною Волині. Іншими землями розпоряджались його небіж Ярослав і сини Данила Шварно та Лев (останній був наймогутніший). Цікаво, що при описі подій 1264 р. волинський книжник зробив ремарку: «Тоді княжили у Литві Войшелк і Шварно». Звідси можна зробити висновок, що в молодому Великому князівстві Литовському встановилась дуумвіратна форма правління, до чого литовського і руського князів підштовхнули постійна татарська загроза й необхідність протистояти агресії з боку Польщі. Однак тому дуумвіратові судилося існувати лише близько трьох років.

14 5-2

210_________________________________________

Спочатку волинсько-литовський союз виявився настільки міцним, що 1267 р. великий князь литовський з власної волі передав великокнязівський престол Шварнові Даниловичу. Волинський літописець відзначав про це: «Потім Войшелк віддав своє княжіння зятеві своєму Шварнові, а сам захотів... прийняти чернечий постриг».

Це була подія виняткової, надзвичайної ваги, що далеко виходила за межі міждержавних стосунків Русі з Литвою: один із синів Данила посів великокнязівський стіл Литви. Перед Шварном і всією династією Романовичів відкривалась заманлива й блискуча можливість створення величезної та могутньої Русько-Литовської держави — і це за 100 років до вторгнення Ольгерда Гедиміновича до Середньої Наддніпрянщини (1363 р.), але з тією принциповою різницею, що в тій державі XIII ст. правили б не литовські, а руські князі.

Та Русько-Литовському князівству не судилося утворитися. Того самого 1267 року Лев Данилович, розлючений тим, що Войшелк віддав Литву не йому, а його братові, забив цього ченця насмерть. Такий жорстокий вчинок назавжди перекреслив його власні намагання сісти на місце свого батька й дуже зашкодив становищу брата.

На думку М.Котляра, логічно припустити, що відтоді литовські пани почали з недовірою і острахом дивитися на свого руського князя, брат якого підступно вбив шанованого в суспільстві Войшелка. Поступово влада Шварна в Литовському князівстві підупадає, а сам він наступного року помирає. І заступив його на престолі вже не руський, а литовський князь.10



На початку ХIV ст. Галицько-Волинська Русь знову об'єдналася під владою одного князя — Юрія Львовича. Про далекосяжні плани цього володаря свідчить те, що він добився у константинопольської патріархії дозволу на заснування окремої Галицької митрополії, яка стала символом державного суверенітету князівства, сприяла зміцненню його реальної незалежності. Це сталося 1303 року. Відомо, що Візантія опиралася утворенню нових митрополій на теренах Русі (кілька століть існувала лише Київська). Досить згадати

211

невдалу спробу суздальського князя Андрія Боголюбського чи більш пізні спроби великих князів литовських. Нова митрополія отримала 81 місце (на 10 місць нижче Київської). До неї були віднесені галицька, володимирська, перемишльська, луцька, турівська і холмська єпископії.

Не випадково саме Юрій Львович прийняв королівський титул і став називати себе «королем Русі, князем Лодомирії». Така титулатура зафіксована на його печатці: «S[igilum] Domini Georgii regis Russiae» (аверс) і «S[igilum] Domini Georgii principis Ladimirae» (реверс). Оскільки Лодомирія — це Володимирія, тобто Волинь, історичним центром якої було місто Володимир, то цілком очевидно, що в його розумінні Руським королівством була Галицька земля. Титул короля Русі не обов'язково свідчить про коронацію Юрія, оскільки західноєвропейські джерела фіксують визначення статусу королівства за державою, а не за окремими особами.

Смерть останніх Романовичів — Андрія і Лева II — залишається загадкою, яку у зв'язку з фрагментарністю джерел неможливо однозначно розв'язати (вірогідно, вони були отруєні).

Той факт, що Галицько-Волинська Русь функціонувала як фактично самостійна держава ще понад 100 років після монголо-татарської навали, мав історичне значення для збереження і подальшого розвитку традиційної культури. Як відзначає Я.Ісаєвич, можна лише гадати, якою могла би бути доля Київського та Чернігівського князівств, якщо б їхній самостійний розвиток не був перерваний ординським лихоліттям. У той час, як зміцнювалась державність західних і північних сусідів — Польщі, Угорщини, Литви, межування з Ордою, переходи її військ через територію князівства, грабіжницькі напади з боку завойовників — все це знекровило Галицько-Волинську Русь, вона впала жертвою експансії З Заходу. При цьому доля Галичини і Волині склалася по-різному. Як нідомо, 1340 р. Галичину захопив польський король Казимир III, однак місцевим боярам вдалося витіснити його війська, і до 1349 р. Галичина зберігала відносну самостійність під владою одного з бояр. Та з 1349 р. більша частина цієї території знову потрапила під владу

‡агрузка...

14*5-2

212______________________________________

вищезгаданого короля, який спершу намагався не приєднувати цю землю до Польщі, а правити в ній на підставі династичної унії. Казимир титулував себе королем Польщі і Руського Королівства, однак під тиском південнопольських магнатів, які прагнули експансії на Схід, мусив врешті перейти від політики династичної унії до політики інкорпорації — беззастережного включення галицьких земель до Польського королівства. Однак за Казимира III інкорпорації ще не відбулося. Він змушений був визнати права на королівство за Угорщиною. Лише пізніше ці землі були анексовані Польщею.

На Волині з 1340 р. правив князь Любарт-Дмитро Гедимінович, який став православним, прийняв мову і звичаї місцевого населення, що вважало його своїм, а не чужинським князем. До своєї смерті він послідовно боровся за відродження Галицько-Волинської Русі.

Землі між Дністром і Прутом, що раніше входили до Галицько-Волинського князівства, в тому числі й Буковина, у другій половині XIV ст. увійшли до складу Молдавського князівства, що сформувалося саме в цей час. Спочатку господарі (князі) Молдавії перебували у васальній залежності від Польщі, а з першої половини XVI ст. Молдавське князівство стало васалом Туреччини. Так у другій половині XIV ст. змінилася політична приналежність майже всіх українських земель, крім Закарпаття, яке і далі залишалося у складі Угорського королівства.11

Але всі вищенаведені факти все ж безперечно свідчать про те, що цивілізаційний процес на українських теренах (зокрема, в західному регіоні) не припинявся. Просто він розвивався у новій історичній ситуації і мав певні специфічні особливості.

Література

1 Грушевський Михайло. Історія України-Руси. — К., 1993, Т.Ш. —

С. 1.

2 Ісаєвич Ярослав. Князь і король Данило: суспільство, церква, держава (до 88-річчя народження Данила Галицького).// Київська старовина, 2002, № 1. — С.З.

______________________________213

3 Крип'якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984; Котляр Николай. «Держава», олигархами умученная. Галицко-Волынское княжество в XIII веке.// Родина, 2003, № 11. — С.38.

4 Котляр Николай. Там само. — С.39—42.

5 Ісаєвич Ярослав. Вказ. праця. — С.5—6.

6 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Вольшской Руси. — М.,

1950.

7 Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. — К., 1998. — С.105, 157,

159.

8 Ісаєвич Ярослав. Галицько-Волинське князівство доби Данила Галицького та його нащадків.// Галичина та Волинь у добу середньовіччя. — Львів, 2001. — С.4—5.

9 Крип 'якевичІ.П. Вказ. праця. — С.92—104; Пашуто В.Т. Вказ. праця. — С.228-259; Історія України. — К., 2002. — С.60-61; Исаевич Я.Д. «Королевство Галиции и Володимирии» и «Королевство Руси».// Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования, 1985. — М., 1986. — С.63.

10 Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. — С.214—216.

II Исаевич Я.Д. Галицко-Волынское княжество в конце XIII — начале XIV вв.// Древнейшие государства на территории СССР. Материальї и исследования, 1987. — М., 1988. — С.73; Ісаєвич Ярослав. Галицько-Волинське князівство доби Данила Галицького та його нащадків. — С.7—10.

214

 

Розділ 14


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)