Сутність феномену «українська діаспора»

В чому ж полягає сутність феномену «українська діаспора» з точки зору сучасних уявлень про закономірності виникнення й розвитку

540 __________________________

народів-етносів та про зміни їх у часі і просторі? Щоб відповісти на це запитання, потрібно з'ясувати те, як співвідносяться і як взаємодіють між собою явища, що їх прийнято визначати поняттями «етнос» і «діаспора»? На думку авторитетного етнолога Ю.Бромлея, етнос — це сукупність людей, що склалася історично, і яка характеризується спільними відносно, стабільними особливостями культури та психіки, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень.

Кожний етнос має свою оригінальну цивілізаційну структуру, що дозволяє говорити про етнічну цілісність певної сукупності людей. Особливості українського етносу великою мірою визначаються двома основними і взаємопов'язаними структурними чинниками: 1) характером його розміщення в сучасному світі; 2) рівнем етнічної самосвідомості та самоідентифікації окремих його частин або ж окремих його представників. За показником просторового, територіального розміщення в світі український етнос складається із двох структурних елементів: територіального або поселенського ядра — українців, які проживають в Україні, і діаспори — тих українців, які проживають за її межами, на території інших етнополітичних організмів (держав).

Значно складнішою є структура українського етносу, коли в її основу кладеться чинник самосвідомості, а зрештою й самоідентифікації представників його ядра і діаспорних частин.

Усвідомлення своєї єдності й відмінності від інших або етнічна самосвідомість є, з погляду фахівців, головною ознакою, що забезпечує внутрішню інтеграцію членів етносу та їхнє відмежування від інших етнічних колективів. Всі інші ознаки — спільність мови, культури, економічного життя та територіальна єдність тощо, — хоч і є важливими, але після того, як етнос-народ сформувався, перестають бути обов'язковими для його існування.

Будучи відображенням всіх об'єктивних чинників, що формують етнічну спільноту, етнічна самосвідомість з часом набуває певної самостійності. Внаслідок цього вона може зберігатися навіть за умови втрати етносом чи його частиною ряду чинників, що обумовили його

_______________ 541

виникнення, навіть таких важливих, як територія або мова. Тому, завдяки збереженню етнічної самосвідомості, діаспорні групи можуть існувати протягом тривалого часу, не асимілюючись оточуючим середовищем. Переконливим підтвердженням цього є існування упродовж двох тисячоліть єврейської діаспори, окремі частини якої, розпорошені по світу, не мали ні спільної території, ні спільної мови.

Проте, характер розселення народу, безумовно впливає на збереження і розвиток ним своєї етнічності. Це добре помітно, якщо розглянути рівень самосвідомості, зокрема самоідентифікації, територіального ядра і діаспорних частин українського етносу. Скористаємося у цьому випадку схемою англійського вченого Ентоні Сміта, згідно з якою структуру кожного етносу можна уявити у вигляді трьох концентричних кіл: 1) ядро; 2) маргінальний прошарок; 3) етнічні категорії. Для представників ядра властивий найвищий ступінь самосвідомості й самоідентифікації з українським етносом. Це рівень, коли особа не просто час від часу згадує чи заявляє про свою належність до української цивілізації, а й сприяє генеруванню, репродукції української етнічності. Ядро етносу, безумовно, знаходиться в Україні. Проте до цього ядра, визначеного за найвищим рівнем самосвідомості, входять не всі представники територіального ядра етносу, тобто, не всі українці, що проживають в Україні. Значна частина територіального ядра перебуває в маргінальному прошарку, або й поміж етнічних категорій.

До маргінального прошарку відносяться ті, кому властива подвійна, а нерідко й потрійна, етнічна самосвідомість, що формується в процесі постійних або тривалих контактів з представниками інших етносів. Маргіналізація особи виражається в такому засвоєнні нею культури та менталітету іншого етносу чи етносів, при якому людина перебуває ніби на межі між ними і, відповідно, ідентифікує себе з кількома етносами одночасно. Маргінальний стан — це щабель до асиміляції, яка первинно є об'єктивним процесом при взаємодії двох або кількох етносів, але в подальшому може стимулюватися на рівні державної політики.

З урахуванням зазначеного, маргінальний прошарок українського етносу включає певну частину територіального (поселенського) ядра

542 _________________________________

й практично всю, за окремими винятками, українську діаспору. Такі винятки можна спостерігати тоді, коли особи українського походження — громадяни інших країн — не тільки зберігають в іноетнічному середовищі українську етнічність, але й своєю діяльністю стимулюють її розвиток. До етнічних категорій відносять осіб, які практично вже втратили українську етнічність, набувши іншої, і лише їхнє походження чи певний зв'язок з українським етносом вказують на їхню належність до нього. Історична доля розпорядилася таким чином, що переважну більшість представників української діаспори за ознакою етнічної самосвідомості та самоідентифікації слід відносити саме до таких категорій. Це зумовлено тим, що в умовах іноетнічного оточення і необхідності інтеграції в місцеве соціокультурне середовище вони або не мали можливості підтримувати й розвивати українську етнічність (в колишньому СРСР за межами України), або ж українська етнічність, особливо для другого, третього і наступних поколінь, якщо не заважала, то у всякому випадку не сприяла їхній соціальній мобільності (у країнах західного світу).

Отже, етнічна самосвідомість діаспори великою мірою обумовлюється тим, що вона знаходиться за межами розселення основної маси членів етносу й існує у вигляді більших чи менших етноареальних чи етнодисперсних вкраплень в іноетнічному середовищі. Оскільки така діаспорна етнічна група, як правило, менша за кількістю порівняно з етносом, на території якого вона проживає, її місце в етнічній структурі населення тієї чи іншої країни точніше визначається поняттям «етнічна (національна) меншина». В ряді держав Східної і частково Центральної Європи політико-правовий статус українців як національної меншини закріплено законодавчо. Це забезпечує певну державну підтримку зусиллям місцевих українських громад щодо збереження своєї цивілізаційної самобутності, отримання освіти та інформації рідною мовою тощо. У більшості ж країн забезпечення національно-культурних потреб є справою самих етнічних груп, їхнього бажання, волі й організаційних зусиль.

___________ 543

Виходячи з винятково важливої ролі, яку відіграє інформація в процесі формування етнічної ідентичності та етнічного самоусвідомлення особи, етнос можна розглядати як особливу інформаційну систему. Відтворення етнокультурних та етноментальних рис членами етносу забезпечується на порядок вищою, порівняно з міжетнічними контактами, інтенсивністю інформаційних зв'язків всередині етносу. З цією метою етнос формує свою власну цивілізаційну підсистему, яка прагне набрати рис цілісності та здатності забезпечувати інформаційні потреби його членів.

Що ж до діаспорних груп, то їхня специфіка полягає в тому, що внутрішні інформаційні зв'язки у них значно слабші, ніж ті, які зв'язують їх з нацією країни поселення. Лише частина цих інформаційних зв'язків організується самою діаспорою, знаходиться в межах її специфічної культури, здійснюється її мовою. Переважна частина інформаційних зв'язків обслуговується мовою нації країни проживання через її систему національної освіти, її літературу і пресу, її спільні для всієї нації і не орієнтовані спеціально на дану діаспору радіо й телебачення.

Діаспорні групи, як правило, вкорінені в соціально-економічні, культурні й соціально-політичні параметри народів, серед яких вони проживають. Необхідною умовою такої інтеграції й подальшого існування діаспори, як життєздатної спільноти є культурна адаптація та акультурація її членів — засвоєння мови, культури, норм і стереотипів поведінки відповідного середовища. Водночас цей процес несе й певну загрозу для існування етнічної групи саме як діаспори. Нерідко частина її представників у другому-третьому поколіннях, тобто діти або онуки першопоселенців, повністю розчиняється серед основного етносу держави — асимілюється.

Дуже важливим, проте не єдиним і не вирішальним цивілізаційним чинником, що об'єднує і консолідує зарубіжних українців, є мова. Нинішня українська діаспора — це переважно друге, третє, четверте покоління колишніх українських емігрантів. Вона глибоко вкорінена в соціальне, культурне й економічне життя своїх країн і цілком природно, що її представники спілкуються головним чином або й тільки мовою,

544 ______________________________

що виконує функції державної (офіційної, загальноприйнятої) в даній країні. Статистика свідчить, що кількість тих, хто володіє українською мовою, у середовищі діаспори неухильно зменшується.

Глибока інтегрованість, вкоріненість етнічної діаспори в усі сфери життя країни проживання, засвоєння її членами цивілізаційних цінностей і стандартів місцевої спільноти обумовлюють той факт, що навіть тривале збереження в новому середовищі етнічної самобутності не переростає, як правило, у прагнення пов'язати свою долю з державою свого етносу, переселитись до неї. Діаспорні групи є органічними, хоча й дещо особливими, частинами нації (етно-політичного організму), серед якої вони проживають, а не частинами нації країни походження. Тому, з одного боку, українці, які проживають, наприклад, у США, не перестають бути частиною українського етносу, з іншого — вони належать не до української, а до американської цивілізації, є американцями українського походження. Аналогічно, частина польського етносу, що проживає в Україні, є частиною українського, а не польського етнополітичного організму або нації в політичному значенні цього терміну. Ці об'єктивні обставини життя знаходять свій відбиток у самосвідомості членів діаспорних громад, що, як правило, відзначають насамперед свою національну (в західному розумінні, тобто державну) належність, а вже потім — етнічну.

Сутність української діаспори як суспільного феномену до певної міри проявляється з вияснення того, чим вона не є. Діаспора не є еміграцією, хоч з неї починається. Завдання економічної еміграції — інтеграція. Економічні емігранти бажають якнайшвидше стати повноцінними громадянами нової країни поселення. Свої культуру, мову, звичаї вони зберігають лише тому, що їм легше жити зі «своїми» людьми, спілкуватися рідною мовою. Ці знання й цінності вони стихійно передають своїм дітям.

Від економічних суттєво відрізняються політичні емігранти. їх не приваблює інтеграція в місцеве суспільство. Вони живуть для країни, яку мусили залишити. Перебування в чужій країні вони вважають тимчасовою необхідністю, і тому намагаються збереїти себе і своїх

______________ 545

дітей в повному духовному зв'язку з батьківщиною. Довгі роки вони можуть «сидіти на валізах», чекаючи сприятливих умов для повернення на батьківщину і поступово входячи в життя країни поселення. Проте, коли можливість повернутися так і не з'являється, врешті-решт життя емігрантів (як емігрантів) вичерпується. Вони постають перед необхідністю вибору одного з двох шляхів — шляху асиміляції чи шляху діаспори.

Шлях асиміляції є цілком нормальним, природним і легшим порівняно зі шляхом діаспори. Зарубіжним українцям легше засвоїти мову і культуру свого оточення ніж дотримуватися традицій своїх батьків і дідів. Тому на збереження своєї ідентичності вони мають жертвувати багато часу, енергії, зрештою, коштів. Труднощі цього шляху полягають і в тому, що він загалом мало толерується оточенням. Ним ідуть лише ті, хто його свідомо обирає.

Які ж мотиви рухають поведінкою цих людей, що вони отримують взамін? «Задоволення діаспори, — пояснює професор з Австралії Р.Сербин, — збереження ідентичності». Засоби для кращого збереження своєї ідентичності українська діаспора шукає відповідно до обставин, що існують в країні проживання, покладаючись у цьому передусім на себе. У Канаді, наприклад, це робилося за допомогою співініційованої українцями політики багатокультурності. Ознайомлення з елементами української культури й популяризація її серед співгромадян іншого походження приносили українцям пошану і зміцнювали в молодому поколінні почуття повновартості й солідарності зі своїми батьками. Коли українські колядки, українська писанка, українські танці стали настільки відомі і шановані в Канаді, що їх часто представляли як вияв канадської мозаїки, то це консолідувало українську цивілізаційну ідентичність.

Діаспора шукає сенс свого існування в самій собі. Так як дитина не живе для матері, що дала їй життя, так і діаспора не існує для країни, з якої вона вийшла і без якої їй важко існувати.

Зв'язок етнічної батьківщини (материка) з діаспорою інший, ніж з еміграцією. Еміграція — це дорога в один бік (з можливістю зворотної рееміграції для деяких), а діаспора — шлях з постійним рухом в обох

35 5-2

546 _________________________________

напрямах. Повноцінна, справжня діаспора — це своєрідне окреме цивілізаційне суспільство. Але воно не замкнуте в собі, не відірване від оточення. Більшість потреб, турбот та інтересів діаспори є ті ж самі, що і в решти жителів країни поселення. Але у діаспори є ще й інші інтереси й ознаки, які виокремлюють її з загалу, консолідують і роблять власне діаспорою.

Тривалий розвиток українців, як бездержавного народу, справді сформував у них інше, ніж у давно «одержавлених» націй, ставлення до явища державності. Оскільки Українська держава не існувала як даність, як необхідний та звичний атрибут життєдіяльності етносу, феномен державності став однією з найвищих соціокультурних цінностей, метою, на реалізацію якої були націлені зусилля політично активної частини етносу, в тому числі й діаспорної. Але досягнення цієї мети не означає зникнення діаспори. Як зазначалося вище, діаспора існує не для країни, з якої вона вийшла, а передусім сама для себе, і сенс свого існування як своєрідного окремого суспільства вона знаходить в самій собі.

Вже не ідея держави, а реальна Українська держава продовжує консолідувати і дає стимули подальшому існуванню діаспори. Необхідним кроком до обопільного взаєморозуміння мало б бути усвідомлення того, що діаспора має свої, відмінні від наших, інтереси, обумовлені її глибокою інтегрованістю в суспільства країн проживання, і що інтереси українців в Україні й українців у діаспорі збігаються внаслідок цього лише частково.

Вже те, що діаспора існує і самим своїм буттям урізноманітнює і збагачує українську присутність у світі, що надає і буде надавати, виходячи зі своєї духовної потреби, своїх почуттів і сентиментів до «старого краю», посильну допомогу (передусім моральну і політичну) Україні, є надзвичайно цінним. Тому налагодження, розширення і всіляке зміцнення зв'язків з українською діаспорою є не тільки певним моральним обов'язком України як історичної батьківщини всіх зарубіжних українців, але й має також на меті досягнення певних раціональних політичних та економічних цілей. Зокрема, це стосується використання інтелектуального, політичного та

___________ 547

економічного потенціалу діаспори для встановлення дружніх і тісних стосунків України з державами проживання зарубіжних українців, посилення ролі, яку відіграє Україна у світовому співтоваристві. У цьому цілком збігаються цивілізаційні інтереси української держави й української діаспори.

Література

Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996.

Історія України. — К., 1997.

Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. — К., 2004.

Трощинсъкий В.П., Попок А.А. Проблеми етнічного відродження

східної української діаспори. — «Українські варіанти». — 1997.—

№2. Наулко В. Скільки нас // Наука і культура. — К., 1991, Вип. 25. Романов В. Українці на одвічних землях (XVIII — початок XXI ст.). —

К., 2004. Прибышкова И. Трудовые мигранты в социальной иерархии

украинского общества//Социология: теория, методи, маркетинг. —

К., 2002. - № 4. Про кількість та склад населення України за підсумками

Всеукраїнського перепису населення 2001 року // «Урядовий

кур'єр». — 2002. — 28 груд. Население России 2000: Восьмой ежегодный демографический

доклад / Под. ред. А.Г. Вишневского/. — М., 2001. Євтух В. та ін. Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії. —

К., 2003. Маркусь В. Чому діаспора: спроба ідентифікацї поняття // Українська

діаспора. — 1992. — 4.1. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. — ML, 1983. Трощинсъкий В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. — К., 1999.

Текст додатку підготував Д. М. Горелов

35*5-2

548 _____________________________

Додаток до розділу 7.

«МЕЛЬПОМЕНА» ГЕРОДОТА

«11; Є ще і третій переказ, якому я найбільш довіряю, а саме такий. Згідно з ним із кочовиками-скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей массагети і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію (бо країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською). Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити. Тут їхні думки поділилися надвоє, і кожна сторона наполягала на своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж залишившися наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухатися царів, ні царі більшості. Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм було добре тут і які муки спіткають їх, якщо вони втечуть разом із більшістю. Скоро вони прийняли такі рішення, вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, шо в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу (і їхні могили і тепер ще можна там бачити). Там їх поховали і після того вони покинули країну. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її...

17. Від гавані борісфенітів (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліппіди, які є напів елліни і напів скіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі над ними живуть неври,

______ 549

а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народності живуть уздовж ріки Гіпанія на заході від Борісфена.

18. Якщо перейти Борісфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея, а якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби, яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами. Отже, ці скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап, а на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфена. Далі країна, що над ними, це пустеля великих розмірів. За пустелею мешкають андрофаги, які є окремою народністю, яка не належить до скіфів. А далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки я знаю, там нема іншого народу.

19. На схід від цих скіфів-землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землі. Вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілеї. Ці кочовики живуть на схід на відстані чотирнадцяти днів шляху і доходять до річки Герра.

20. За Герром простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Тавріки, а на схід — до рову, що як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Маєтідському озері, що називається Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаіда. Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни, це вже інша народність, не скіфська. Вище від меланхлайнів, наскільки я знаю, є болота і незалюднена країна.

21. Якщо перейти ріку Танаїд, там уже не Скіфія, але перша її частина належить савроматам, які живуть у країні, що починається від затоки Маєтідського озера і простягається на північ на відстань п'ятнадцяти днів шляху, і вся ця країна позбавлена дерев і диких, і культурних. Над ними живуть будіни в країні, що вся заросла різними деревами.

22. Вище над будінами на півночі спершу простягається пустеля на відстань семи днів шляху, а за пустелею, якщо трохи ухилитися на схід, мешкають тіссагети, окрема і численна народність. Вони живуть

550

полюванням. Поряд із ними живуть у тій самій країні ті, що називаються тюрки. І вони живуть полюванням, а полюють ось як. Дерев у них дуже багато в усій їхній країні і мисливець злізає на дерево і очікує. Кожен там має призвичаєного коня, що лягає на живіт, щоб не звертати на себе уваги. І кінь очікує так само, як і собака. Щойно мисливець побачить із дерева дичину, він стріляє в неї з луку, скочує на коня і переслідує її разом із собакою. Вище від них, якщо трохи ухилитися на схід, мешкають інші скіфи, які відокремилися від царських скіфів і згодом прийшли до цієї країни...

46. На берегах Понту Евксіну, куди готувався вирушити в похід Дарій, живуть порівняно до всіх інших країн найменш освічені народи, за винятком скіфів. Бо серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія. Скіфське плем'я дуже розумно винайшло щось, чого нема в інших, вельми важливе для життя людей, наскільки я розумію. Що ж до всього іншого, то я їм не заздрю. Це найважливіше, що вони винайшли, а саме, що ніхто з тих, які нападали на них, не врятувався, і ще, коли вони не хочуть, щоб їх знайшли завойовники, скіфів неможливо зустріти. І справді люди, що не мають ні міст, ні фортець, але кочують, будучи вершниками і лучниками, які не займаються землеробством, а скотарством, житла яких на возах, як можуть такі люди бути переможеними, як можна до них наблизитися?

47. Це вони винайшли і тому, що їхня країна сприятлива для цього, і, крім того, їм допомогають ріки, їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову тепер ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має п'ять гирлів, а потім Тірас, Тіпаній, Борісфен, Пантікап, Гіпакірій, Герр і Танаід. А тепер іще про течію цих річок...

71. Могили їхніх царів розташовано в місцевості Геррів, в тому місці, до якого Борісфен судноплавний, пливучи від моря. Там, коли помирає їхній цар, вони викопують у землі велику чотирикутну яму, беруть уже підготовленого померлого, вкривають його тіло воском (перед тим очищують від нутрощів його черево), наповнюють його перетертим

________________ 551

купрієм, кмином, насінням селери, кропом, потім зашивають черево, кладуть покійника на віз і перевозять його до іншого племені. Ті, до яких привозять померлого, роблять те саме, що й царські скіфи: відрізують кінчик вуха, стрижуть на голові волосся, дряпають в різних місцях рамено, вкривають синцями лоб і ніс і проколюють стрілою ліву руку. Звідти на возі труп царя перевозять ще далі до підвладного їм племені, а ті, до яких його перед тим привозили, супроводжують його. І коли так вони об'їздять із покійником усі племена, вони прибувають у країну Геррів, яка є областю останнього підвладного їм племені і місцем поховання царів. Потім, помістивши покійника на підстилку в могильному склепі, встромлюють у землю з усіх боків від покійника списи, а над ними кладуть деревини і вкривають його очеретяними матами. В просторому приміщенні склепу ховають одну з його наложниць, яку перед тим задушили, його чашника і куховара, конюха, особистого слугу, вісника і його коней, а також певну частину його речей і так само золоті чаші (срібла та міді вони зовсім не використовують). Коли вони все це зроблять, то насипають землю і споруджують великий курган, намагаючись зробити його найвищим...

Отже, Скіфія має чотирикутну форму і дві її сторони, що скеровані до моря, одна, яка від узбережжя заходить у глиб материка, та інша, яка тягнеться вздовж моря, за розміром є однакові. Від Істру до ріки Борісфену десять днів шляху і ще десять від Борісфену до озера Маєтіди. А сторона Скіфії від моря в середину країни до меланхлайнів, що живуть на півночі від Скіфії, становить двадцять днів шляху. Одноденний шлях за моїм підрахунком дорівнює двумстам стадіям. На основі цього підрахунку сторони Скіфії поперечні становлять чотири тисячі стадій, а повздовжні, що йдуть у середину країни, мають також стільки стадій...».

Текст подано за виданням: Геродот. «Історії в дев 'яти книгах» (переклад, передмова та примітки А. О.Білецького). —

К., 1993. - С. 182-204.

552 ______________________________

Додаток до розділу 8. «ДЕКРЕТ НА ЧЕСТЬ ПРОТОГЕНА»

«А. Совет и народ постановили 20-го числа, архонты и Семь предложили: так как Геросонт, отец Протогена, оказал городу многие важные услуги и деньгами, и деятельностью, то и Протоген, унаследовав от отца благосклонность к народу, всю жизнь продолжал выступать с речами и действовать лучшим образом. Прежде всего, когда царь Сайтафарн прибыл в Канкит и требовал даров за переправу (ТА DQPA THE ПАРОД О Y), а общественная казна была пуста, он, по просьбе народа, дал 400 золотых. Когда архонты заложили священные сосуды на городские потребности Полихарму за 100 золотых и не могли их выкупить, а иностранец (т.е. Полихарм) хотел уже нести к мастеру, (Протоген) сам (их) выкупил, уплатил эти 100 золотых. Когда архонты во главе с Демоконтом дешево купили вина на 300 золотых, но не могли уплатить эту сумму, он по просьбе народа дал эти 300 золотых.

При жреце Геродоре, когда наступил голод и хлеб продавался по 5 (медимнов за золотой) и народ вследствие угрожавшей опасности считал необходимым заготовить достаточное количество хлеба и приглашал к этому имевших (запасы), он первый выступил и обещал 2000 медимнов по 10 (медимнов за золотой). И, между тем, как другие немедленно получили плату, он, оказав снисхождение на год, не взыскал никаких процентов. При том же жреце, когда явились во множестве сайи за получением даров, а народ не мог им дать и попросил Протогена помочь его (стесненным) обстоятельствам, он, выступив, предложил 400 золотых. Будучи избранным членом коллегии Девяти, он предложил от себя не менее 1500 золотых в счет будущих доходов, из которых во-время были удовлетворены многие скептухи. Немало даров было выгодно приготовлено для царя. Когда было отдано на откуп (снаряжение) посольства в резиденцию царя по постановлению, по которому откупщики должны были получить от

_____________ 553

города 300 золотых, — а взял на откуп Конон, — но, вследствие того, что архонты не могли заплатить эти деньги, которые были у откупщиков податей, отказались (Конон и его товарищи) от откупа и вследствие этого было три переторжки и в третий раз откуп остался за Формионом, — то Протоген, увидев, что город подвергнется большим неприятностям, сам, явившись в собрание, дал эти 300 золотых. Когда при жреце Плейстархе снова случился сильный голод и хлеб продавался по 1? медимна (за золотой), но было ясно, что будет дороже, — как и стал вскоре же (продаваться) медимн по 1? золотого, — и потому народ испугался и считал необходимым сделать закупку хлеба, а для этого (приглашал) зажиточных оказать услуги, Протоген первый, когда состоялось собрание, обещал на закупку хлеба 1000 золотых, которые немедленно принес и дал; из того же числа 300 без процентов на год и дав всю сумму золотом, получил медью из 400. (Он) первый обещал 2500 медимнов пшеницы, из которых 500 дал по 4 1/6 медимна (за золотой), а 2000 по 2 7/12 медимна (за золотой). Между тем, как другие, предложившие (хлеб) в это время, немедленно получили суммы из доставленных денег, он, оказав снисхождение на год, получил деньги безо всяких процентов. Вследствие этой услужливости Протогена народу было доставлено много денег и немало хлеба. Когда царь Сайтафарн прибыл на ту сторону (Гипаниса или Борисфена) за дарами и архонты, созвав народное собрание, объявили о прибытии царя и о том, что в казне нет никаких сумм, Протоген, выступив, дал 900 золотых. Когда же послы Протоген и Аристократ взяли эти деньги и пришли к царю, но царь, недовольный дарами, разгневался и выступил в поход... и архонтов недостойным образом, вследствие чего /?/ народ, собравшись пришел в ужас и послов к...

В. Более того, когда самая большая часть города со стороны реки, именно вся гаванная часть и прилегающая к прежнему рыбному рынку, до того места, где герой Сосия (курган или статуя), не была окружена стеной, — а перебежчики извещали, что галаты и скиры составили союз и собрали большие силы, которые и явятся зимою, а сверх того еще, что фисаматы, скифы и савдараты ищут

554 ______________________________

укрепленного места, точно также боясь жестокости галатов, и вследствие этого многие впали в отчаяние и приготовились покинуть город. Вместе с тем в стране случилось много и других бед: были подкуплены все ойкетейя (рабское население) и миксэллины, населяющие парорейю (предгорье), численностью не менее полутора тысяч, — они в минувшую войну были союзниками в городе; и выселились многие иностранцы и не малое количество граждан. Вследствие этого, собравшийся народ, придя в уныние и представляя себе угрожающую опасность и ужасы, приглашал всех зажиточных помочь и не допустить, чтобы отечество, с давних пор оберегаемое, подпало власти врагов. Между тем, как никто не предлагал своих услуг ни для всего, ни для части того, о чем просил народ, (Протоген) обещал сам выстроить обе стены и наперед предложил все расходы на них, хотя ему предстояло истратить не менее 1500 золотых и, тотчас принесши в собрание 500 золотых в виде залога, (он) отдал все работы на откуп через глашатая, и, вследствие того, что подрядчики сделали расчет на наличные деньги, (он) сберег для города немалую сумму. Более того, когда многие подрядчики отказались от работ, Протоген сам произвел работы для города и не причинил никакого ущерба народу. Издержав на обе стены 1500 золотых и выдав большую часть (этой суммы) золотом, получил медью из 400. Он отстроил плохие башни, две у Больших ворот, (а также) и Категорову, и придорожную, и Эпидаврову; и также исправил житницу, и построил пилон на выставке. Более того, когда город платил фрахта частным лицам, возившим камни, вследствие того, что казенные суда были испорчены и не имели ничего из оснастки, он предложил и их починить. Издержав на все это 200 золотых, немедленно сдал отчет, вследствие чего народ, и прежде часто награждавший его венками, увенчал и тогда за сдачу отчета. Более того, когда оставалось не оконченным прясло, что у башни Посия наверху, народ, пригласив его, попросил окончить и это, четвертое прясло. Протоген, не желая отказываться ни от каких услуг, взял на себя и эту постройку, на которую предложил 100 золотых. Приняв на себя общественное управление и должность казначея, распоряжаясь самыми важными

555

городскими доходами, он никого из откупщиков податей не выгнал из имения, ни у кого не отчуждал ничего из имущества, но снизойдя к их положению, одним простил долги, другим дал отсрочки на столько времени, на сколько они желали, и не взыскал никаких процентов. Распоряжаясь большею частью общественных (сумм), он в течение трех лет непрерывно всем управлял честно и справедливо, сдавая отчеты в установленные сроки, а излишки доходов за время своего управления засчитывая себе в уплату (за долги?), — хотя в действительности этого не было, — и таким образом освободил город от долгов и очистил от процентов. Когда в городе все находилось в упадке вследствие войн и неурожаев и средства совершенно истощились, так что народ вследствие этого попросил его сделать месячные отсрочки, позаботиться о кредиторах и должниках, он первый, хотя долги ему и его отцу простирались до 6000 золотых, предложил народу располагать им, как ему угодно. Когда народ попросил его простить должникам их долги, он всем все простил. И, считая, что для него нет ничего дороже благосклонности к нему народа...».

Текст подано за виданням:

СД.Крыжицкий, А.С.Русяева, В.В.Крапивина и др.

«Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье». —

К., 1999. - С.371-374.

556 ______________________________

Додаток до розділу 9. " СТРАТЕГІКОН" МАВРІКІЯ

«...4. Как можно приспосабливаться к склавам и антам и им подобным.

(1) Племена склавов и антов одинаковы и по образу жизни, и по нравам; свободные, они никоим образом не склонны ни стать рабами, ни повиноваться, особенно в собственной земле. (2) Они многочисленны и выносливы, легко переносят и зной, и стужу, и дождь, и наготу тела, и нехватку пищи. (3) К прибывающим к ним иноземцам добры и дружелюбны, препровождают их поочередно с места на место, куда бы тем ни было нужно; так что если гостю по беспечности принявшего причинен вред, против него начинает вражду тот, кто привел гостя, почитая отмщение за него священным долгом. (4) Пребывающих у них в плену они не держат в рабстве неопределенное время, как остальные племена, но, определив для них точный срок, предоставляют на их усмотрение: либо они пожелают вернуться домой за некий выкуп, либо останутся там как свободные люди и друзья. (5) У них множество разнообразного скота и злаков, сложенных в скирды, в особенности проса и полбы. (6) Жены же их целомудренны сверх всякой человеческой природы, так что многие из них кончину своих мужей почитают собственной смертью и добровольно удушают себя, не считая жизнью существование во вдовстве. (7) Живут они среди лесов, рек, болот и труднопреодолимых озер, устраивая много, с разных сторон, выходов из своих жилищ из-за обычно настигающих их опасностей; (8) все ценное из своих вещей они зарывают в тайнике, не держа открыто ничего лишнего. (9) Ведя разбойную жизнь, они любят совершать нападения на своих врагов в местах лесистых, узких и обрывистых. С выгод ночью и днем, выдумывая многочисленные уловки. (10) Они опытнее всех [других] людей и в переправе через реки и мужественно выдерживают [пребывание] в воде, так что часто некоторые из них, оставшиеся дома и внезапно застигнутые опасностью, погружаются

_______ 557

глубоко в воду, держа во рту изготовленные для того длинные тростинки, целиком выдолбленные и достигающие поверхности воды; лежа навзничь на глубине, они дышат через них и выдерживают много часов, так что не возникает на их счет никакого подозрения. Но даже если тростинки окажутся заметными снаружи, неопытные посчитают их растущими из-под воды. Поэтому опытные в этом деле, распознав тростинку по срезу и положению, либо пронзают им рты с их, [тростинок], помощью, либо, выдернув [тростинки], поднимают их из воды, поскольку они оказываются не в состоянии оставаться дольше в воде.

(11) Каждый мужчина вооружен двумя небольшими копьями, а некоторые из них и щитами, крепкими, но труднопереносимыми. Пользуются они также деревянными луками и небольшими стрелами, намазанными отравляющим веществом, которое оказывает действие, если пораженный им заранее не намазался соком тириака или другими средствами, известными врачебным наукам, либо если тотчас же не вырезал рану, чтобы отрава не распространилась на все тело. (12) Пребывая в состоянии анархии и взаимной вражды, они ни боевого порядка не знают, ни сражаться в правильном бою не стремятся, ни показываться в местах открытых и ровных не желают. Если же и придется им отважиться при случае на сражение, они с криком все вместе понемногу продвигаются вперед. И если неприятели поддаются их крику, стремительно нападают; если же нет, прекращают крик и, не стремясь испытать в рукопашной силу своих врагов, убегают в леса, имея там большое преимущество, поскольку умеют сражаться подобающим образом в теснинах. (13) Ведь нередко, неся добычу, они, при малейшей тревоге пренебрегая ею, убегают в леса, а когда нападающие сгрудятся вокруг добычи, они, набрасываясь, без труда наносят им вред. Они стремятся различными способами и преднамеренно проделывать это с целью заманивания своих врагов».

Текст подано за виданням: «Свод древнейших письменных изданий о славянах». Том 1 (I-VIee.). - М., 1991. - С.369-371.

558 _________________________________

«історія ВОЄН»

Поиск по сайту: