 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 5 страница
Ольвію добре знали в античному світі. Деякий час вона входила до складу Афінського морського союзу. Її торгівельні й культурні зв'язки сягали не лише причорноморських міст, а й Східного Середземномор'я — Греції, Малої Азії, Олександрії Єгипетської. Ольвійська держава мала свої гроші. Економічну базу поліса становило сільське господарство. Загальна кількість сільських поселень на різних етапах існування держави наближалася до 200. Розвивалися ремесла і торгівля. Відносно невелику роль відігравали промисли.
В період з останньої третини IV по середину III ст. до н.е. Ольвійська держава досягла найвищого економічного піднесення. В цей час, зокрема, виник новий тип сільських поселень у вигляді так званих колективних садиб. Проте вже з кінця III ст. до н.е. розпочинається поступовий занепад.
Наприкінці І ст. до н.е. відбувається поступове відродження, що стає початком другого періоду, котрий загалом проходив під знаком римських впливів. В цей час територія городища скоротилася майже втроє, його забудова була скупченою і досить бідною. А остаточно життя в Ольвії завмирає не пізніше другої чверті IV ст. н.е.9
Пантікапей був заснований мілетянами в першій половині VI ст. до н.е. Він розташовувався на схилах гори Мітрідат, вершина якої була зайнята палацом-фортецею. В нижньому місті розміщувався
122 _______________________________________
порт, агора, житлові квартали. Розкопані й рештки оборонних споруд різних часів, терм перших століть нашої ери. Знайдені архітектурні деталі і дали змогу відновити зовнішній вигляд пізньоархаїчного храму Аполлона і п'ятиколонного храму, присвяченого цареві Аспургу (І ст. н.е.). Зображення п'ятиколонного храму, а також міської брами, відомі на монетах боспорських правителів Котіса І (45—62 рр. н.е.) та Рескупоріда II (68—92 рр. н.е.). В перші століття нової ери територія Пантікапея досягала 100 га.
Місто на території сучасної Керчі було столицею найдавнішого великого державного утворення в Східній Європі. Досить рано ставши центром об'єднання боспорських міст, а потім і обширної (для тих часів) греко-синдо-міотської Боспорської держави династії Спартакідів, Пантікапей із значно більшим наповненням і яскравістю, ніж будь-яке інше місто, відображав історію цієї держави, ті зміни, котрі проходили в його економіці, соціально-політичному устрої, етнічному складі населення, культурі, побуті та мистецтві.
Боспорська держава, столицею якої було вищезгадане місто, виявилась однією із найбільш стійких в античну епоху — вона проіснувала близько дев'яти століть. Перенісши розгром гуннів в 375/376 рр., місто не щезло — воно досить істотно зменшилося в розмірах, але продовжувало існувати в буремні часи раннього середньовіччя, зберігаючи старі боспорські традиції.10 А в часи Київської Русі було відоме як літописний Корчів.
Назва Херсонеса походить від грецького слова «півострів». Руїни цього античного міста розташовані на околиці сучасного Севастополя. Заснований у 422/421 рр. до н.е. вихідцями з Гераклії Понтійської, Херсонес — одне з трьох великих античних північнопричорноморських міст, які дожили до пізнього середньовіччя. В часи Київської Русі відомий як Корсунь. Розквіт держави припадає на кінець IV — III ст. до н.е. Територія самого Херсонеса досягала 33 га, а населення становило не менш як 15 тисяч жителів.
Від самого початку свого існування Херсонес мав єдине регулярне прямокутне планування. Біля головної поздовжньої вулиці розміщу-
______ ___________ 123
валися агора, теменос та інші споруди громадського й культового призначення. Місто було обнесене міцними захисними стінами, що збереглися до наших часів, на висоту близько 10 м. Відкриті також залишки театру (поки що єдиного в Північному Причорномор'ї), житлових будинків, виноробень, гончарних печей, рибозасолювальних цистерн, терм, монетного двору і тощо. Місто мало добре укріплений порт, а в римські часи — цитадель. До складу Херсонеської держави увійшло узбережжя практично всього Західного Криму11.
Закінчуючи короткий розгляд античної цивілізації, до якої був причетним і північнопричорноморський регіон — частина сучасної України, варто процитувати Ю.Андрєєва, який в одній зі своїх останніх робіт відзначав: «Среди цивилизаций Древнего мира греческая цивилизация была первой и единственной, которая во всей своей жизнедеятельности ориентировалась преимущественно на человека, на самоценную и самодостаточную человеческую личность, ставя ее фактически в центр мироздания. В этом смысле мы можем говорить о греческом гуманизме или антропоцентризме, несмотря на то, что грекам были хорошо известны и кровавые, опустошительные войны, и попрание элементарных прав человека, и эксплуатация человека человеком в одной из самых жестоких ее форм — в форме рабства. Тем не менее, именно в Греции человек впервые осознал себя свободной и уникальной личностью, резко отличающейся от массы других внешне похожих на него индивидов. Уровень личной свободы, которой пользовались граждане греческих полисов, оказался недостижимым для всех прочих народов древности. В Греции мы, за редкими исключениями (среди этих исключений наиболее известна Спарта с ее казарменным строєм), не находим столь характерного для стран Востока тотального подавления интересов личности ради «высших интересов» государства, чаще всего воплощенного в фигуре самодержавного деспота. Государство не вмешивалось здесь в частную жизнь граждан с той бесцеремонностью и абсолютним безразличием к конкретной человеческой судьбе, которые были отличительньши чертами всех политических режимов Древнего Востока от египетской деспотии до иудейской теократии. Не было
124
здесь и «духовной цензури», т.е. всепроникающего контроля жрецов за настроениями и поведениями каждого отдельно взятого человека».12
Згаданий дослідник акцентує увагу на виключності, навіть унікальності, грецької цивілізації серед інших цивілізацій Стародавнього світу. По суті, греки були єдиним із усіх давніх народів, котрим поталанило вийти на магістральний шлях історичного процесу, що поєднав античний світ з європейською цивілізацією Нового часу. І дуже важливо, що саме майбутні українці мали змогу контактувати з найпотужнішою цивілізацією того періоду, виробити в собі на рівні генної пам'яті потяг до ідеалів особистої свободи.
Література
1 Давня історія України. — К., 1998, т. 2. — С.195—478; Великая Скифия. — К.- Запорожье, 2002. — С. 192-225 та інші.
2 Русяєва А. С, Русяєва М.В. Ольвия Понтийская. — К., 2004. — С.14.
3 Крижицкий С.Д., Буйских С.Б., Бураков А.В., Отрешко В.М.
Сельская округа Ольвии. — К., 1989.
4 Русяєва А. С. Идеологические представлення древних греков
Нижнего Побужья в период колонизации. // Обряды и верования древнего населення Украини. — К., 1990. — С.40—61.
5 Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья
(Критический очерк отечественных теорий колонизации). — К., 1966; Виноградов Ю.Г. Полис в Северном Причерноморье. // Античная Греция. — М., 1983. — С.366.
6 Жебелев С.А. Херсонесская присяга. // Северное Причерноморье. —
М.-Л, 1953. - С.217.
7 Крижицкий С. Д. Античные государства Северного Причерноморья. —
Николаев, 1997.
8 Карышковский П.О., Клеймам И.Б. Древний город Тира. — К., 1985.
9 Крижицкий С.Д., Русяєва А.С., Крапивина В.В., Лейпунская Н.А.,
Скржжская М.В., Анохин В.А. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. — К., 1999.
10 Блаватский В.Д. Пантикапей. Очерки истории столицы Боспора. — М., 1964.
125
11 Сорочан С.Б., Зубарь В.М., Марченко Л.В. Жизнь и гибель Херсонеса. — Харьков, 2001.
12 Андреев Ю.В. Цена свободи и гармонии. Несколько штрихов к портрету греческой цивилизации. — С-Пб, 1998. — С 10.
Розділ 9. СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМІННІ КНЯЖІННЯ
Слов'янський період в історії України можна розділити на три хронологічні етапи. Перший з них доцільно було б назвати праслов'янсько-венедським. Він визначається у хронологічних рамках І—IV ст. н.е. і відповідає римському періоду в історії Європи. Нижню дату цього етапу окреслює поява в римських джерелах перших писемних згадок про венедів Сарматії (про це пишуть такі відомі автори як Пліній Старший, Таціт, Птолемей). Верхню межу замикають гунська навала, антсько-готські війни наприкінці IV ст. і поділ венедів ще на дві групи, які фіксують виділення в межах венедської спільноти антів і склавінів, що за свідченням готського історика Йордана «походять від одного кореня». Ця теза одночасно визнає праслов'янську належність венедів.
Другий етап займає хронологічні рамки V—VII ст. н.е. У ньому закріплюється поділ венедів на три окремі групи: венедів, антів і склавінів. Етнонім sclave (склавши) — латинізована форма самоназви «слов'яни», що визначає рівень їхньої самосвідомості — починає поширюватися на всі слов'янські племена. Верхня межа другого етапу позначена появою тринадцяти нових племінних груп на території Східної Європи і багатьох таких же груп у Середній Європі, відомих київському автору «Повісті временних літ». Їхня кристалізація вже належить до третього етапу. Знаменним в історії слов'ян того часу було велике розселення за межі історичної прабатьківщини, що стало основою формування нових слов'янських груп, замішаних на субстратах (від латинського sub-stratum — підстилка) захоплених регіонів — зародків майбутніх слов'янських, в тому числі і східнослов'янських народів.
Цей період позначається великою активністю слов'ян на історичній арені про що, зокрема, свідчать численні повідомлення візантійських авторів — вони починають пильно придивлятися до
_________________________________ 127
своїх сусідів (Додаток). На цей етап припадає початок боротьби південної групи східних слов'ян з тюркськими кочовиками придніпровських степів, поразка антів від аварів, їхня інтеграція із склавінами і зникнення з писемних джерел їхнього імені — антів (окраїнних).
Третій етап в історії східних слов'ян датується VIII—X ст. Він позначається утвердженням їхньої самоназви в історичній літературі. Джерела називають велику кількість конкретних племен, поселення і городища яких густо вкривають значну частину Європи від верхів'їв Дніпра, Дону, Волги на сході, до Подунав'я і Балканського півострова на заході (сягають також окраїн Північної Балтики). Незважаючи на глибоку диференціацію слов'янського світу, племена свідомі свого слов'янського походження.1
Але в контексті написання даної праці етнічна проблематика відходить на другий план. Авторів, в першу чергу, цікавлять ті процеси, котрі призвели до формування надалі першої держави східних слов'ян — Київської Русі. Тож в другій половині І тис. н.е. у слов'янському середовищі проходить розпад первіснородових відносин і закладаються підвалини для майбутнього формування класів (або, по-іншому, соціальних стратів). Механізм формування класового суспільства можна коротко і в самих загальних рисах охарактеризувати наступним чином. Інтенсифікація матеріального виробництва (покращення обробітку землі, розвиток різноманітних ремесел тощо) призвела до появи регулярного додаткового продукту, котрий створив можливість для експлуатації людини людиною. Узурпація влади посадовими особами, що призвела до соціальної диференціації суспільства, стала причиною майнового розшарування, відчуження самого додаткового продукту на користь «сильних світу того» й експлуатації ними як залежного населення, так і пересічних общинників.
На заключному етапі первісної історії йде процес становлення приватної власності, класів і держави, а на початковому етапі цивілізації, вже в епоху класового суспільства, держава, що виникла, стає фактором знищення залишків родового й зміцнення
128 __________________________________________
нового способу виробництва.2 На цьому заключному етапі функціонування первісного суспільства виникають такі протиріччя, котрі принципово не могли з'явитись в його класичних структурах. Зокрема, «лакмусовим папірцем», котрий віддаляв епоху родового ладу від епохи його перетворення в класове суспільство, стала появ рабства.3 До цього періоду полонених, які складали основну масу рабів, знищували або використовували для жертвоприношень під час проведення релігійних обрядів.
Переходячи безпосередньо до історії східних слов'ян другої половини І тис. н.е., слід відзначити, що в цей час починається процес виникнення нової етнокультурної й соціально-економічної спільності, де провідне місце вже зайняли якраз слов'яни, котрі в більш ранній римський час не створили тут окремої культури, а були включені, як і інші етнічні групи Південно-Східної та Середньої Європи, в загальну культурну модель, провінційно-римської культури.4
Про початковий час цих кардинальних змін можна говорити на основі свідчень візантійського автора VI ст. н.е. Прокопія Кесарійського: «...Спочатку слов'яни знищували всіх жителів, котрі їм зустрічались. Тепер же вони і з іншого загону, як би напившись морем крові, стали з цього часу деяких, хто їм попався, брати у полон, а тому всі відходили додому, ведучи з собою багато десятків тисяч полонених»5. Перед нами початкова форма работоргівлі — вивід полонених з ціллю отримання викупу.
Цей же автор повідомляє про розселення слов'ян, що очевидно було викликане особливостями їх сільськогосподарського виробництва. «Живуть вони... на великій відстані один від одного, і всі вони часто змінюють місце проживання». «Тому їм і землі треба займати багато». Доповнює його і Псевдо-Маврикій: «У них велика кількість різноманітного скота й плодів земних, що лежать в кучах, особливо проса та пшениці».6
Рабство у слов'ян було тимчасовим — через певний час полонені за викуп могли повернутися додому або залишитись вже у статусі вільних і брати участь в усіх справах. Прямі аналогії такому стану
_________________________ 129
раба відомі, зокрема, в суспільстві північноамериканських індіанців. Так, наприклад, полонені ірокезів через певний час усиновлювались окремими племенами цього союзу і їм вдавалося навіть отримувати титул вождя. Таке ставлення переможців до переможених було наслідком натурального господарства та низького рівня розвитку виробничих сил. Праця залежного населення в ті часи давала мало економічної вигоди.7 Але, ще раз підкреслимо, це були вже нові стосунки, зовсім не характерні відносинам між окремими членами первісних колективів на різних територіях.
Вищеприведене свідчення про появу рабства у слов'ян в VI ст. н.е. вказує на час формування у них нових структур. Вірогідно, до цього століття лише складалися передумови для військово-демократичних відносин, в першу чергу в результаті гото-антського протистояння кінця IV — початку V ст. н.е. Боротьба закінчилася поразкою антів-слов'ян, але основи все ж були закладені. В другій половині згаданого тисячоліття у них з'являються й перші укріплені поселення, хоч переважаюча більшість люду проживала у відкритих селищах (городища використовувалися, в основному, як схованки).
Археологічні матеріали значно доповнюють наші знання про тогочасний соціально-економічний рівень, але використовувати їх для характеристики певних хронологічних періодів слід обережно. Так, наприклад, виявлені в різних районах скупчення — своєрідні «гнізда» із кількох ранньослов'янських поселень — деякі дослідники однозначно інтерпретували як сліди проживання общини з економічно незалежними великими сім'ями. Але виявилось, що в ряді випадків окремі селища одного «гнізда» різняться хронологією, а це, в свою чергу, дозволяє говорити про появу таких асинхронних поселень у зв'язку з нестабільною осілістю, обумовленою екстенсивним веденням господарства.
Безперечно, праві ті дослідники, які відзначають, що незначні розміри слов'янських жител і навіть розміщення біля них господарчих споруд ще не дають підстав однозначно говорити про
9 5-2
130 _______________________________________
те, наскільки була самостійною мала сім'я, котра там проживала. Прикладом можуть бути відносини у ескімосів, у яких на думку ряду дослідників-етнографів, існувало те, що вони називають особистою, а то й приватною власністю. У розпорядженні окремих осіб чи сімей знаходились також і продукти. Серйозним злочином вважалося взяти їжу, котру окремі сім'ї запасали на зиму. Однак коли наступав голод, всі ці обмеження знімалися, а їжа ставала загальною власністю. Кожен тоді мав право взяти зі складу любої сім'ї продукти, в яких мав потребу.8 Перед нами типова картина первісного суспільства.
Археологічні матеріали, отримані в результаті розкопок пам'яток третьої чверті І тис. н.е., вказують на те, що у слов'ян розвивалися всі галузі господарства, поступово покращувався обробіток землі, з'явились передумови відособлення різних ремесел. Але матеріали могильників свідчать про те, що соціальна диференціація розвивається ще слабо — супроводжуючий поховальний інвентар в переважній більшості представлений лише ліпною керамікою. Обряд кремації здійснювався на стороні від місця майбутнього поховання, на загальному для всієї громади вогнищі. Мабуть, найближчі родичі взагалі малоактивно брали участь в проведенні поховальних ритуалів.
Матеріали розкопок пам'яток VI—VII ст. н.е. та етнографічні паралелі дозволяють говорити про функціонування в східнослов'янському середовищі первісної сусідської або праселянської общини, яка в стадіальному відношенні була перехідною від первісної до сусідської, класового суспільства. В цей час окрема сім'я ще не користувалася економічною незалежністю. Господарськими осередками суспільства були групи людей, які мали спільну власність і котрі отримали назву «осередків відособленої власності».9 Рід в цей час належав до явищ надбудованого характеру, що знайшло відображення, зокрема, в колективній специфіці поховальної обрядовості.
Суттєві зміни відбулися у житті східних слов'ян в VIII—IX ст. н.е. В цей час починає поступово поширюватися плужне землеробство,
_________________________________ 131
відбувається виділення окремих ремесел в самостійні галузі виробництва. В другій половині періоду в житті східнослов'янського світу на базі досягнутого рівня розвитку виробничих сил в наявності було достатньо об'єктивних факторів, котрі надалі забезпечили створення держави й формування класів. Поява на цьому хронологічному відрізку слов'янської історії серій однотипних предметів озброєння, в першу чергу стріл, свідчить про виникнення постійних військових дружин.
Поховальні пам'ятки IX—X ст. н.е. вказують на зміну обрядовості: замість загального для всіх поховального вогнища, кожного вмерлого вже піддавали кремації окремо — на місці, де потім зводився курган. Враховуючи те, що поховальний обряд відображав тоді реальне життя із запізненням на два-три покоління, можна говорити про загальну тенденцію до індивідуалізації, до виділення із загальної маси общинників окремих особистостей починаючи не з ІХ-Х, а з VIII—IX ст.10 Вірогідно, першими намагалися виділитися представники общинної знаті. В суспільстві цього періода, котре нині називають «вождівством», вже існувала соціальна та майнова нерівність, але ще не було легалізованого апарату примусу.11
Відносини між общинниками і знаттю на цьому етапі суспільного розвитку досить добре відображені в одному епізоді скандинавської історії, що був приведений в «Колі земному» Споррі Стурлусона. Так, під час перебування шведського і норвезького конунгів у домі багатого селянина — бонда Акі, останній більше поваги віддавав Харальду, а це дуже не сподобалось шведському зверхнику Ейріку, який під час проводів висловив господарю садиби своє незадоволення і нагадав йому, що він його людина. На що Акі відповів: «Ти ось нагадуєш мені, що я твоя людина, але я знаю тільки, що не в меншій мірі ти моя людина».12 Розгніваний конунг зарубав Акі, але сам факт відповіді бонда вказує на значний вплив первісної ідеології на погляди людей розглянутого періода епохи класоутворення, що було, звичайно, наслідком незавершеності процесу соціальної диференціації в цей час. Всі, начебто, були рівні між собою. У вищезгаданому творі
9*5-2
132
скандинавської середньовічної літератури нерідко згадується про виступи конунгів на тінгах з проханням надати їм владу, хоча реальні свої дії вони не погоджували ні з ким і, спираючись на свої військові формування, розправлялися із супротивниками різного рангу.
Як вже відзначалось, переважна більшість населення проживала у відкритих селищах, які розмішувалися групами на відстані 0,5—3 км одне від одного. Вони були невеликими за розмірами (0,5—1 га) і за кількістю жител теж. В середньому їх нараховувалось півтора — два десятки. Проте відомі селища і з меншою або значно більшою кількістю жител. Так, на повністю дослідженому Рашківському поселенні на Дністрі їх число перевищувало сотню. Жителі таких пунктів забезпечували своє існування в межах так званої ресурсної зони, тобто території навколо конкретного селища в радіусі 10—60 хвилин пересування або, в 1—5 км від самих жител.13
Культури слов'ян другої половини І тис. н.е., як і попередніх часів, на території півдня Східної Європи охоплюють головним чином лісостепову зону й південну частину лісової. Для ландшафта першої з названих груп найбільш родючими ґрунтами були різні типи чорноземів, що залягають на лесах. А в ландшафтах другої групи родючі ґрунти відносно нечисленні й складаються з опідзоленого чорнозему та сірих лісових ґрунтів.
Ранні історичні слов'яни, як і їх безпосередні попередники, все ж орієнтувалися не на більш родючі, але й більш важкі для обробітку чорноземи, а на більш слабкі по родючості, проте більш легкі в обробітку землі перших надпойменних річкових терас. Не виключено, що в деяких випадках розроблялися і болотні чорноземи в поймі, в цілому більш пристосовані до городніх, ніж для зернових культур. Чорноземні ґрунти починають освоюватися лише в кінці І тисячоліття у зв'язку з переходом до більш високого ступеня розвитку сільськогосподарського виробництва.
Із ремесел найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, що значною мірою визначали рівень розвитку тогочасного суспільства. Слов'яни мешкали на сприятливих для залізообробної справи територіях. Тут простягалися великі лісові
_________________________ 133
масиви, що слугували джерелом виготовлення деревного вугілля, а в річкових заплавах містилося вдосталь болотної руди. Крицю — малоякісне залізо із значними домішками шлаків — отримували в горнах у сиродутний спосіб. Самі шлаки виводили куванням. Рівень ковальського ремесла у слов'ян до VII—VIII ст. н.е. був порівняно низьким. Асортимент залізних виробів становив близько ЗО найменувань, включаючи знаряддя праці, зброю, деталі одягу. Кожна громада утримувала свого коваля, який і забезпечував сам себе сировиною. Але з третьої чверті цього тисячоліття починається певна реорганізація: металургія відокремлюється від ковальства, актуальною стає торгівля напівфабрикатами. На пам'ятках VIII—X ст. з'являються складні за конфігурацією сталеві вироби. А прикраси з кольорових металів виготовлялися в техніці литва, застосовували також кування та карбування. Сировиною слугували привізні олов'яні сплави, бронза, латунь, срібло (в основному монети).
Традиційними були будівництво (головним чином, напівземлянкові житла невеликих розмірів та господарчі споруди), керамічне ремесло (ліпний посуд виготовляли жінки практично в кожній родині). Розвивались прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, кістки. Всі вони мали домашній характер і забезпечували людей найнеобхіднішими повсякденними речами — одягом, взуттям, виробами побутового призначення. Виготовлялись примітивні меблі, сані, вози, човни тощо.
У VIII—X ст. із відокремленням ремесла від сільського господарства, зародженням товарного виробництва та зростанням внутрішнього обміну певною мірою розвивається й зовнішня торгівля.14
На межі докласового і класового суспільств співплемінники, приносячи вождю данину із продуктів своєї праці, все ще сподівалися на його підтримку у випадку якоїсь біди. Від такої системи взаємовідносин залишався лише крок до того моменту, коли знать узурпувала право збирати й розподіляти в своїх цілях частину додаткового продукту, а натуральні повинності
134 _______________________________________
общинників на користь громади перетворювалися на феодальні повинності. На відміну від інституту данництва, суть якого полягала в регулярному відчуженні певної кількості матеріальних цінностей переможцями з всієї в цілому спільноти переможених, пізніше, в часи Київської Русі, «дань» збиралася з «дима», «рала», «плуга». За цими назвами дослідники вбачають господарську одиницю феодального суспільства — малу сім'ю, що складалася із чоловіка, жінки і малих, або навіть і дорослих, але неодружених дітей.
Та характеристика східнослов'янського, в першу чергу землеробського, суспільства другої половини І тис. н.е. була б неповною без розгляду ідеологічних уявлень населення тих часів.
Доповнивши дані письмових джерел археологічними, насамперед, й етнографічними матеріалами, можна в загальних рисах відтворити реальну картину, пам'ятаючи, що це величезний комплекс уявлень про світ, який складався протягом тривалого часу. Його специфікою є своєрідний характер еволюції: нове не витісняє старе, а нашаровується на нього, додається до старого.
Язичницький світогляд східних слов'ян являв складну суміш пережитків сивої давнини (уявлень, що виникли ще за часів первісного ладу) з новими їх формами, які вироблялися свідомістю в період зародження класових відносин. Наприклад, широко зберігалося обожнювання сил природи, тварин та рослин. Проте досить швидко ці стихійні сили набувають у релігійній системі уявлень вигляду людиноподібних божеств — русалок, берегинь, рожаниць. Водночас розвивається культ предків. Подальший розвиток суспільства спричиняє до того, що на перший план поступово виходять божества, котрі уособлюють сили природи, від яких залежали результати праці землероба — основного заняття осілого слов'янського населення на території сучасної України.
В пошані у слов'ян були також священні дерева і дикі тварини, насамперед могутні старі дуби й дикі кабани. Про полювання на них та урочисте споживання м'яса розповідається в літописах і билинах. Існує припущення, що щелепи з іклами кабана вставлялися в
135
священні дерева після якихось важливих жертовних церемоній. У певних випадках для проведення ритуалу вбивалося по кілька молодих тварин. За щелепами як за священними предметами вівся постійний нагляд. Через це вони залишалися цілими і довго перебували в стовбурах дерев. Дуби також зберігалися недоторканими. Вставляння щелеп у стовбури вважалося справою релігійною, а це, в свою чергу, також сприяло ритуалові ставлення до дуба як до священного предмета. Два таких дуба із іклами диких кабанів виявлені в Дніпрі та Десні — вони слугували предметами поклоніння в священних гаях на берегах цих річок, де проводилися церемонії на честь язичницьких божеств.
Сам процес поклоніння дубу на острові Святого Григорія (сучасній Хортиці) виглядав так «На цьому острові вони (руси — Авт.) здійснюють свої жертвоприношення, позаяк там стоїть величезний дуб: приносять у жертву живих півнів, укріплюють вони і стріли навколо, а інші — шматочки хліба, м'яса і що має кожний, як велить їм звичай. Кидають вони і жереб про півнів чи зарізати, чи з'їсти, чи відпустити їх живими»15.
Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян в дохристиянські часи слугують поховальні пам'ятки — матеріальне відбиття тісно пов'язаного з тогочасною ідеологією ритуалу. Вже згадувалось і те, що обряд кремації проходив дві стадії: спочатку вмерлого спалювали на стороні, а потім на місці захоронення. В багатьох могилах знайдені залишки супроводжуючих речей — адже в тогочасних уявленнях потойбічний світ нічим не відрізняється від реального, а небіжчики, переступивши поріг смерті, продовжували своє «життя» без суттєвих змін порівняно із земним. Клали вмерлого головою в західному напрямку, що пояснюється (як і для вірувань багатьох інших народів) засвоєнням слов'янами релігійної ідеї, згідно з якою потойбічний світ, куди відходять душі померлих, розташований на заході. Але спочатку душа піднімалася в гору — разом з димом поховального вогнища.
Всю складність світосприйняття слов'ян кінця І тис. н.е. відображає так званий Збручський ідол. Ця кам'яна скульптурна
136 __________________________________________
композиція являє собою чотирикутний стовп із розміщеними на кожному з чотирьох боків площинними зображеннями, розділеними на три яруси. На нижньому з них висічено фігуру вусатого чоловіка в трьох зображеннях, який підтримує середній ярус. Цей середній, тобто другий ярус заповнений фігурами чоловіків і жінок, що взялися за руки. На горішньому, третьому ярусі розміщені фігури чотирьох божеств, увінчаних спільною шапкою, що, можливо, відбиває розвиток у слов'янській міфології ідеї пошуку єдиного верховного бога.
Поиск по сайту: