АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

УКРАЇНСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ХХ СТОЛІТТІ 8 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. А. Революційна українська партія (РУП)
  11. А. Українська демократична партія
  12. Августа 1981 года 1 страница

У взаємовідносинах між Україною і Росією склалася ситуація, яка не може не викликати занепокоєння демократичної громадськості обох країн. Так, академік НАН України ІДзюба зазначає, що «поки офіційна Росія розглядатиме Україну як сферу свого впливу і фактично свого сателіта (попри всю риторику про стратегічне партнерство), а в Росії «неофіційній» (серед широкого спектру політичних сил, від комуністів до нацистів, за винятком вузького демократичного прошарку) пануватиме мотив повернення України в «исконное лоно»... доти в Україні житимуть недовіра і тривога щодо намірів могутнього сусіда, а то й страх перед ним»17.

За таких умов, європейський вектор зовнішньої політики України став тією противагою, якою вона намагалася збалансувати загрози з Півночі. При цьому привертає увагу розуміння українським суспільством поступовості, євроінтеграційного процесу. До цього спонукали, очевидно й провали радикальних спроб лібералізації економіки з ставкою на імітацію американських чи американізованих форм життєдіяльності. Відчутною стала й тенденція до відторгнення «вестернізованих» форм масової культури, соціокультурних норм і

______________ 491

духовних настанов широкими верствами української громадськості. Популяризована західними радниками думка про потрібність радикальних реформ для досягнення гарантованого успіху не була підтверджена практикою. Нерідко такий радикалізм наражався на нездатність суб'єктів економічного життя швидко адаптуватися до форсованих змін, обертався своєрідною кризою адаптації, нездатністю забезпечити стабільність розвитку на нових засадах. Першими жертвами кризи адаптації виступали якраз складні виробничі і науково-технічні системи, а також наявний в Україні значний гуманітарний капітал. А це, в свою чергу, викликало інстинктивне відторгнення як політики інтенсивних реформ, так і культурних цивілізаційних засад Заходу.18

Проте, як слушно зазначає М.Михальченко, взаємовідносини України з ЄС перспективніше розглядати в аспекті глобалізації, під якою розуміється об'єктивно зумовлений процес посилення загальної взаємозалежності країн і союзів країн в умовах розширення господарсько-економічних, комунікативних та інших перспектив сучасного світу. Сприйняття або несприйняття процесу глобалізації на ідеологічному й психологічному рівнях не позначаться на його об'єктивності. Цей процес не потребує визнання чи заперечення з боку країн, партій або індивідів. Він має як позитивні, так і негативні аспекти, перші з яких слід якомога повніше використовувати, а другі — мінімізовувати.

Економічна складова глобалізації складається з трьох аспектів. По-перше, процес глобалізації ґрунтується на експансії західної (європейсько-американської) моделі економічного розвитку в усі регіони Землі. По-друге, в процесі глобалізації превалюють економічний зміст і економічні наслідки (ТНК, домінування кількох валют у світі, товари, послуги тощо). По-третє, економічна перевага групи могутніх держав призводить до соціальної і освітньої однорідності світу, поглиблення прірви між багатими та бідними країнами (хоча економічні еліти різних країн за рівнем прибутку зближуються, гомогенізуються). Загальна модель економічного розвитку за рахунок уніфікуючого потенціалу

 

492 ___________________________

детермінує схожі соціально-економічні зміни й наслідки в різних країнах і регіонах.

Політична складова глобалізації є продовженням економічної і виявляється в політичній взаємозалежності країн світу і в можливостях контролю за політичним розвитком окремих країн і регіонів з боку супердержав або політичних блоків. Вона не базується на демократичних цінностях, як часто намагаються довести політики, і не є змовою «світового капіталу» чи «масонів». У політичній глобалізації закладено дві головні тенденції: а) формування оптимальних політичних умов функціонування світової системи капіталізму та типів держав, які цю систему влаштовують; б) зближення народів в умовах нових засобів транспорту, інформації, освіти, науки тощо. Рівність та нерівність націй і держав, справедливий світопорядок, ліквідація конфліктів — усе це похідні від двох головних тенденцій. Навіть нав'язування народам периферійних країн «демократичних політичних систем» є своєрідниим засобом реалізації головних тенденцій економічної і політичної глобалізації, хоча й доволі ефективним і багатофункціональним.

У сучасну епоху все більшу роль відіграє культурна складова глобалізації. В її основу покладена нова технологія розвитку культури людства — нові технології виробництва товарів, знань, засобів спілкування, самої людини. Глобалізація зближує народи з культурного погляду, сприяючи утвердженню культурної кому-нікативності, одноманітності, уніфікованості. Культурна багатоманітність відступає, що часто з жалем констатують антиглобалісти й культурологи. Однак зупинити процес формування світової цивілізації як синтезу національних культур, становлення системи загальнолюдських цінностей практично неможливо. Можна частково загальмувати його в деяких регіонах і країнах, та й то лише тимчасово.

Глобалізація як єдність економічних, політичних та культурних процесів зближує економічний розвиток країн (проте не згладжує істотну відмінність між бідними і багатими), робить світовий ринок товарів і послуг єдиним, руйнує традиційні способи життя, модернізує

________________ 493

традиції управління, поступово витискає тоталітаризм і диктатуру з політичного життя, проте водночас нав'язує політичне домінування супердержав, уніфікує й нівелює форми культурною життя націй, спонукає до змагання моделі суспільною розвитку. Питання лише в тому, хто більше, а хто менше користується результатами глобалізації. Між іншим, саме нерівними умовами використання економічної, політичної і культурної глобалізації спричинені протестні рухи антиглобалістів.

Сьогодні антиглобалісти критикують Захід як джерело експансіоністських тенденцій, як головну силу, що збирає плоди позитивних аспектів глобалізації. Але ця критика безперспективна: адже суспільства, які не демонструють позитивні результати економічної і політичної модернізації, а також соціальні групи і рухи, які неспроможні пристосуватися до змін, ще ніколи не перемагали, не ставали першопроходцями для інших народів. Навіть такі грандіозні утопічні проекти, як комуністична революція, лише тимчасово можуть ввести народи в оману. Критика ж сучасних об'єктивних процесів здебільшого поверхова, а тому не може виробити позитивної програми дій.

Одночасно варто враховувати, що цінності, на основі яких здійснюється глобалізація, хоча і є універсальними, проте не абстрактними, а конкретно-історичними: ринкова економіка, демократія, соціально-правова держава, освітні цінності — різні в різних країнах, тобто реалізуються в конкретному вигляді в конкретній країні. їх реалізація — історична та національна — залежить від культури суспільства і традицій життя в ньому. Тому, будучи в первісному варіанті продуктом західної (євроатлантичної) цивілізації, вони не без труднощів «проростають» за інших історичних та культурних умов.

У контексті прискореної глобалізації Україна має врахувати вирішальну роль Західної Європи і США в цих процесах, з'ясувати і аргументовано викласти всі позитиви євроатлантичної моделі суспільного розвитку і взяти на озброєння її нові економічні та політичні, наукові та освітні технології, однак не шляхом знищення національної культури, а її збагачення. Безумовно, це дуже складно.

494 ___________________________________

Але якщо Україна справді прагне бути сучасною країною, то в неї немає іншого вибору.

У новому історичному протистоянні об'єднаної Європи і СІЛА, яке на сьогодні тільки штрих-пунктирно позначається, для Європейського Союзу важливу роль відіграють великі (за європейськими мірками) постсоціалістичні та пострадянські країни. Скільки б не висловлювали своє невдоволення країни Балтії та інші малі країни, вони завжди залишаться малими: їх економічний, політичний та інтелектуальний потенціал не матиме великого значення в урегулюванні проблем Європи й світу в цілому. Такі ж країни, як Польща та Україна, є досить помітними гравцями в європейській політиці. Наприклад, вступ Польщі до Європейського Союзу істотно підвищив як політичну, так і економічну значущість ЄС.

Україна поки що залишається запасним політичним і економічним гравцем Європи, однак від її позиції в недалекому майбутньому значною мірою залежатиме розклад сил в Європі. Будувати європейську стратегію без урахування ролі України вкрай недалекоглядно. Візьмемо гіпотетичну ситуацію. Варіант А. Україна об'єднується з Росією і Білоруссю в нову державу. У Європейського Союзу на Сході з'являється небезпечний сусід, і взагалі європейська ситуація стає непередбачуваною. Варіант Б: Україна входить у Європейський Союз. Стабільність в Європі істотно підвищується, оскільки без України Росія ніколи не зможе перетворитися на наддержаву. Варіант В: Україна залишається «вільним агентом». В цьому разі зберігається лімітрофна зона нестабільності.

Отже, Україна є перспективним запасним гравцем, який може посилити будь-яку «команду», тобто будь-яке державне об'єднання.

Поки що Україна поводить себе як дисциплінований, старанний запасний гравець ЄС — тієї «команди», в складі якої вона хоче грати. Вона відмовляється від усіх запрошень з боку Росії повернутися до попередньої «команди». Але якщо перетримати цього запасного гравця на лаві запасних, то він може переглянути свою позицію: краще грати в слабшій «команді», ніж бути вічним запасним і не мати перспективи у сильнішій.

______________ 495

Функції «тренера» цього гравця виконує насамперед, українська влада, яка обіцяє українському народові що вступ до ЄС дасть змогу вирішити багато проблем, що Україна як повноправний член європейської спільноти будуватиме сильну, вільну Європу.

Головними перевагами інтеграції України до ЄС для останнього слід визнати такі: по-перше, об'єднана Європа буде мати значно більший економічний простір для розвитку, ніж тепер. Об'єкт модернізації — народне господарство України — настільки великий, що дасть змогу створити велику кількість робочих місць не лише для України, а й для ЄС, причому і для науковців, і для проектантів, і для фахівців інших професій. Український економічний простір може виявитися плацдармом економічної співпраці з Євразією та країнами Кавказу, де українські товари конкурентоспроможні. По-друге, політична вага ЄС значно підвищується. Тут матимуть значення географічний, людський, інтелектуальний, ресурсний та інші фактори. По-третє, істотно зростає військовий потенціал Європейського Союзу. НАТО в Європі зможе спиратися винятково на європейські збройні сили. Що ж стосується СІЛА, то вони дістануть можливість повернути свої війська з Європи і значно скоротити військовий бюджет на користь цивільних (зокрема соціальних) програм.

Можна дискутувати, чи вдасться Заходу створити гомогенний і контрольований як політично, так і економічно світ, проте таке завдання сформульовано. Зрештою, ідея створення нового світопорядку зовсім не оригінальна. Вона запозичена, хоча і в новій інтерпретації, у соціалістичної системи і комуністів, які теж проголошували тезу створення гомогенної комуністичної цивілізації.

Нова стратегія Заходу поки що не проголошується відкрито. Вона маскується гаслами «відповідальності» Заходу за мир на Землі, за тріумф демократії, за утвердження прав людини, програмами боротьби зі світовим тероризмом, тоталітаризмом тощо. Певною мірою ці гасла й програми мають гуманістичний зміст, а частково є ідеологічним і політичним прикриттям нової стратегії Заходу, і, насамперед, — США.

 

496 _________________________________________

Безумовно, вступ України до ЄС може відкрити їй шлях до вступу в «клуб багатих країн». І це надзвичайно приваблива перспектива. Але Україні доведеться стати активним гравцем у здійсненні глобальної політики світової перебудови міжнародних відносин. Україна вже зробила перші кроки в цьому напрямі, коли направила своїх військових до Югославії, Африки, Лівану та Іраку. Хоча, звичайно, вона поки що залишається запасним гравцем НАТО і ЄС, якого вже почали випускати на поле світової політики, однак лише як малозначущого.

Всебічний аналіз політичних, економічних, військових і культурних процесів у Європейському Союзі та Україні показує, що в України непогані шанси вступу до ЄС: стратеги цього союзу розуміють, що це сприятиме підвищенню загальної безпеки об'єднаної Європи.

Реально ж інтеграція України в ЄС не здійсниться раніше 2020-2025 р. Якщо враховувати, що ФРН знадобилося 10 років, щоб інтегрувати східну частину країни, то приблизно стільки ж років триватиме інтеграція кандидатів ЄС першої хвилі в нього. І тільки після цього Європейський Союз зможе розглянути конкретну програму інтеграції в свої структури України. Потім доведеться почекати ще 10—12 років, аби здійснити цю програму практично. Вступ до НАТО може відбутися раніше лише в тому разі, якщо підвищиться рівень загроз ЄС.

Виклавши деякі аргументи на користь тісної співпраці ЄС з Україною, а відтак — і прийому України до Союзу важливо наголосити на тому, що ні владі, ні еліті, ні народу не слід робити трагедії з приводу неможливості найближчим часом вступити до НАТО і ЄС. Необхідно забезпечити підвищення життєвого рівня населення, демократизацію і дотримання прав людини, розвивати охорону здоров'я, науку, освіту та ін. За таких умов вступ України до ЄС перетвориться на суто технічне питання.19

Вищевикладене не означає, що задля інтеграції у Західну цивілізацію Україна має якомога далі дистанціюватися від Росії. З цього приводу хотілося б ще раз звернутися до теоретичної спадщини В.Липинського.

_____________ 497

Співвідношення «нація — держава» розглядалися ним дуже ретельно. В.Липинський вважав, що «без своєї власної суверенної державної орієнтації не може бути нації. Власна держава — це синонім влади власної аристократії, і як не може бути нації без своєї власної національної аристократії, так не може бути національної аристократії, а значить і нації, без своєї власної держави. Тільки у власній державі моральні оргацізаційні форми даної нації можуть йти паралельно й ритмічно з розвитком її матеріальної техніки та культури. Тільки власною державою може дана нація захистити свою власну матеріяльну і духовну культуру од знищення її чужими націями, однаково, чи ці нації хочуть її знищити силою якоїсь національної чи «інтернаціональної» держави, іншими словами, чи хочуть вони одірвати дану національну аристократію від її пасивних мас, від гіла її нації, гаслами чужонаціональними та денаціоналізацією чи гаслами інтернаціональними та інтернаціоналізацією. І тому протиприродний розділ понять нація і держава — теоретичне шукання формули практично неможливого мирного співжиття кількох націй в одній державі... — все це новочасна схоластика, породжена тими самими причинами, що і схоластика середньовічна... Отже, відкидаючи схоластичне одділення нації від держави — початок нації розглядатиму як початок власної окремої державної організації активних елементів серед даної пасивної маси на даній, зайнятій цією масою, території»20.

Міркуючи про майбутнє суверенної України, В. Липинський постійно звертав увагу на її стосунки з Росією та Білоруссю. Він обстоював тезу про те, що «політичний союз з Білорусею і Великорусею — це категоричний імператив закордонної політики нашої будучої держави, нашої будучої правлячої аристократії. Тільки активною політикою в справах «Руського Сходу» Україна зможе забезпечити собі — здобуте її внутрішніми силами — незалежне державно-національне існування. Пасивне ставлення приведе нас неминуче до руїни, до нового загарблення нас активнішими в цьому напрямі націями. Така політика може бути трояка: 1. Або як авангард демократичного Заходу в руйнуванню і розлаганню Руського Сходу.

32 5-2

498 ____________________________________________

2. Або як авангард охлократичного Сходу в руйнуванні Заходу. 3. Або врешті як авангард в органічнім класократичнім відродженню Руського Сходу в його обороні як перед західною демократією, так і перед азіятською охлократією. Перша політика вже змонополізована Польщею, друга змонополізована Москвою і, ставши на перший або другий шлях, ми зможемо бути тільки пасивними попихачами Польщі або Москви, гарматним м'ясом в їх боротьбі між собою. Тільки третій шлях єсть нашим старим традиційним національним шляхом, від часів держави Галицько-Володимирської, Литовсько-Руської і козацької, в добі її могутності, за великого Богдана. Як політика традиційно національна — вона мусить бути політикою всіх нас, українських консерваторів-класократів. Україна, як окрема незалежна держава, мусить або загинути, або стати на чолі великого грядучого руху — органічного і національного відрожження всіх трьох Русей»21.

Так само продуктивною є і теза Липинського про історичну роль України на Сході Європи. «Маючи в своїй нації і Схід і Захід, — писав він, — ми мусимо, коли хочемо бути нацією, ці два напрями під гаслом єдності та індивідуальності нашої національної в собі весь час гармонізувати. Без такої гармонізації ми гинемо як нація: підпадаєм — не завойовані ніколи чужою державою, а завжди власним внутрішнім розладом — під впливи то східної Москви, то західної Польщі. Гинемо, покарані за невиконання того завдання, яке дано тільки нам, бо ці дві наші, загарбуючі нас в часах слабкості душі нашої, сусідки — одна по своїй східно православній, друга — по своїй західно-католицькій ексклюзивності — його виконати не в силі»22.

Пояснюючи ці думки, український історик І.Мірчук писав, що за Липинським, перед Україною «стоїть велике завдання синтези двох культур, двох цивілізацій, об'єднання Сходу з Заходом. Щоби навіть поляки і росіяни з походження служили вірно цій державі, на якої території вони живуть, мусить ця держава мати моральні цінності, якусь притягуючу силу. І ось цю притягуючу силу дав український нації Липинський у формі месіяністичної ідеї. Досконала синтеза Сходу із Заходом — це коротка формула, в яку він вбирає українську месіянистичну ідею».23

____________________________________________________499

Важко сказати, чи виконає Україна цю місію. Також проблематично побачити її на чолі майбутнього союзу «трьох Русей». Тим більше, що й сам цей союз, на нашу думку, справа досить віддаленої перспективи.

Адже зараз політичні системи наших країн дуже різняться між собою, а після цивілізаційного прориву, який, сподіваємося, відбудеться в Україні після перемоги на президентських виборах 2004 р. Віктора Ющенка, різниця ця ще більш поглибиться. Але у перспективі глобального розвитку людства, коли Західна цивілізація буде в змозі просунутися на Схід, ідея Липинського має всі шанси на практичну реалізацію. В рамках ЄС ми бачимо приклади того, що близькі за історичною долею країни утворюють між собою субоб'єднання, які тільки поліпшують загальний клімат об'єднаної Європи. Очевидно, що Україна потрапить до Євросоюзу першою й буде дороговказом для Росії та Білорусі.

«Не має сумніву, — писав у посмертній згадці про вченого Осип Назарук, — що Липинський се найбільший з політичних мислителів нашої землі і що черга на його розуміння ще прийде. Ще здійсняться величаві замисли його»24. Переконані, що так буде і з майбутнім союзом «трьох Русей». Цьому сприятиме й те, що, як ми вже відзначали, від вступу до ЄС Україну віддаляють 15—20 років. Цей час можна з користю для України і Росії використати, вдосконалюючи відносини в рамках Єдиного економічного простору, угоду про участь в якому наша держава підписала 2004 року. Як підкреслив під час свого візиту в Україну 19 березня 2005 року Президент Російської Федерації В.Путін, «10 травня ми плануємо підписати з нашими європейськими колегами документи про план дій про створення чотирьох спільних просторів між РФ та ЄС. Одним з них стане Єдиний економічний простір з Євросоюзом. Ми, по суті, гармонізуємо російське та європейське законодавство»25. Так що участь в ЄЕП не розбігається з європейською складовою зовнішньополітичних і цивілізаційних орієнтацій нашої держави. «Оскільки геополітична ситуація України така, що на сході вона мусить розробляти один механізм регіональних інтересів, а на заході — інший, — заявив з цього приводу Президент

 

32*5-2

500 _____________________________

України В.Ющенко, — ми маємо виходити з того, що всі принципи, закладені в формування ЄЕП, не повинні блокувати наш шлях до Європейського союзу. Якщо ці позиції будуть враховані — це угода, яка відповідає інтересам України в рамках ЄЕП»27.

Як слушно констатує професор П.Рудяков, додатковий потужний поштовх європейській «потребі в Україні» надала «помаранчева революція», одним з перших і, можливо, найважливіших для України й українців наслідків якої стала зміна ставлення Брюсселя як в цілому до Києва, так і до його євроінтеграційних прагнень. Сутність цієї зміни полягає в тому, що відтепер європейці починають локалізувати Україну як країну, що розташована не просто «на сході», а «на сході Європи», визнаючи її невід'ємною складовою єдиного європейського цивілізаційного й політичного простору, тобто, іншими словами, «своєю».

Відтак, так званий «іміджевий фактор» починає працювати не проти України, а за неї, на її користь. Для забезпечення повноцінного функціонування на зовнішньополітичній сцені, зокрема, для реалізації стратегії європейської інтеграції, значення міжнародної репутації країни та її керівників є винятково важливим. Особливої ваги ця репутація набуває для тих держав, які долають перешкоди трансформаційного періоду.

Україна протягом відносно нетривалого періоду свого суверенного існування мала змогу на власному досвіді переконатися у справедливості цього постулату. Так, зокрема, й остаточно сформульована в перші роки нового тисячоліття (2002—2004 рр.) державна стратегія європейської інтеграції як безумовний зовнішньополітичний пріоритет з усіма в цілому правильними й конструктивними положеннями, що в ній містилися, «пробуксовувала», насамперед, через небажання європейців іти назустріч країні й режиму, репутація яких залишала бажати кращого.

Переважна більшість українських сусідів з числа країн Центральної Європи та Балтії мала на початку 90-х років, коли й не приблизно однакові, то принаймні цілком співвідносні з Україною стартові умови для здійснення євроінтеграційних проектів. Ці їхні

________ 501

проекти реалізувалися у вигляді членства в Європейському Союзі значною мірою внаслідок того, що в ЄС визнали за доцільне дати їм свого роду «аванс», зумовлений як геополітичними та гео-економічними обставинами, так і міркуваннями, пов'язаними зі сприйняттям країн-кандидатів як «проєвропейських», таких, що вирішили порвати з тоталітарними тенденціями в їхньому недавньому минулому.

Про будь-які аванси з боку Євросоюзу для України мова не йшла ані в 90-ті роки XX ст., ані пізніше. Для цього, безумовно, існували об'єктивні причини у вигляді недостатнього з огляду на європейські мірки рівня економічного розвитку, серйозних прогалин у законодавстві, проблем у сфері практичної реалізації цього законодавства тощо, — проте вирішальна роль належала все-таки причинам суб'єктивним. За батьківщиною Тараса Шевченка й Михайла Грушевського закріпилася репутація країни, яка не зуміла (чи не схотіла) зробити вибір між Європою й Євразією, Заходом та Сходом, безнадійно занурившись до того ж у кримінал, корупцію, переслідування журналістів та ЗМІ, масові порушення демократичних правил і норм.

Українська «помаранчева» революція змінила сприйняття України та українців у світі. Та неприхована й щира симпатія, з якою Європа й світ як на рівні органів державного управління, державних діячів і політиків, так і на рівні ЗМІ й інших інститутів громадянського суспільства поставилися до «помаранчевих» і особисто до Віктора Ющенка, поширилася на всю країну.

Є всі підстави стверджувати, що Україна не просто істотно поліпшила свій імідж у світі, а, по суті, вперше з моменту здобуття незалежності одержала його в такому обсязі й у такому масштабі. Відтепер міжнародна репутація України є виразно позитивною. Припущення про можливість надання їй певного «авансу» на кшталт того, який одержали центральноєвропейські країни всередині 90-х pp., аж ніяк не виглядає нині як щось з розряду чистої «science fiction». Питання тепер полягає в тому, щоб з максимальною користю для країни та її громадян використати той потенціал і ту позитивну

 

502 _____________________________________________

енергію, що їх покликали до життя події листопада-грудня минулого року.

Розраховувати на швидкий вступ до ЄЄ за спрощеною процедурою не варто. Заохочувальні слова з боку європейців на адресу нової української влади й українського народу продовжують лунати, проте чиновники Європейської Комісії в Брюсселі досить чітко й оперативно окреслили як перспективи двосторонньої співпраці на найближчі п'ять років, так і ті «подарунки», що їх Європейський Союз може запропонувати «помаранчевому» Києву.

ЄС готовий іти на встановлення «особливих розширених відносин співпраці» й готовий розпочати переговори про це, але — після 2008 року. До цього Євросоюз зацікавлений в Україні насамперед у якості партнера у врегулюванні «заморожених» конфліктів у регіоні Східної Європи (Придністров'я), а також у «сусідові», котрий прагне здобути статус країни з ринковою економікою й стати членом СОТ. І в першому, й у другому випадку Брюссель обіцяє режим максимального сприяння, наголошуючи при цьому, що для досягнення мети українцям ще треба «пройти шлях реформ».

Питання про членство України в ЄС у брюссельському порядку денному відсутнє. На період до 2009 р. європейська політика розширення включатиме в себе такі елементи, як прийняття Болгарії й Румунії; успішне завершення переговорів щодо членства з Хорватією й Туреччиною; вирішення «кіпрської проблеми»; початок вступної процедури для країн Західних Балкан.27

Наміри Європейського союзу щодо України викладено у прийнятому 21 лютого 2005 р. у Брюсселі Плану дій Україна — ЄС. Він, зокрема, передбачає:

- Провести консультації щодо укладення посиленої Угоди між Україною та ЄС, яка має замінити Угоду про партнерство і співробітництво по закінченню її десятирічного строку дії, як тільки політичні критерії Плану дій буде виконано.

- Вивчити можливість поглиблення співпраці у сфері зовнішньої та безпекової політики.

- Поглибити торговельно-економічне співробітництво між

________________ 503

Україною та ЄС. Буде прискорено підготовку перегляду спільного дослідження економічних передумов створення Зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС з метою невідкладного започаткування відповідних переговорів про ЗВТ після вступу України до СОТ.

- Продовжувати надавати підтримку Україні щодо набуття членства в СОТ та забезпечити необхідне сприяння у процесі виконання нею визначених вимог.

- Надати Україні ринковий статус як тільки незначна кількість проблемних питань буде вирішена належним чином.

- Розглянути можливості щодо шляхів та рамок спрощення візового режиму у чіткій відповідності до безпекових вимог.

- Посилити співробітництво у пріоритетних сферах, включаючи енергетику, транспорт, навколишнє середовище та охорону здоров'я, а також розвиток приватного сектору.

- Посилити підтримку України в процесі адаптації законодавства.

- Привітати та посилити контакти у сфері освіти та молодіжного розвитку, надання підтримки зусиллям України щодо досягнення сумісності у системі вищої освіти через участь у Болонському процесі.

- Розширити доступ до фондів Європейського інвестиційного банку (ЄІБ). Після схвалення Плану дій, Україна зможе отримати кредит ЄІБ у розмірі 250 мільйонів євро.

Українська сторона заявила про намір підготувати національний план-графік реалізації Плану дій для того, щоб забезпечити його вчасне і ефективне виконання.

Потреба економічного й політичного реформування є для Києва об'єктивною. Успіх євроінтеграційної стратегії безпосередньо залежатиме від наслідків здійснення реформ, а також оцінки цих наслідків Євросоюзом. Внутрішнє реформування, отже, слід розглядати як одну з передумов наближення до Європи. Іншою мало б стати просування європейської ідеї з рівня органів державного управління на рівень інститутів громадянського суспільства. Державну стратегію європейської інтеграції, відтак, мала б у нових умовах доповнити загальнонаціональна євроінтеграційна програма.

504 ____________________________

У своїй промові на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в січні 2005 р. Президент України Віктор Ющенко наголосив: «Україна продемонструвала, що належить до цивілізації європейських націй. Ми вже не на роздоріжжі і не на узбіччі, ми є в центрі Європи. Ми вийшли на прямий шлях. Європейський вибір України відбувся в серцях і умах українців. Сьогодні я маю честь звернутися до вас від імені вільної України. Я став Президентом волею її громадян, які обрали демократію, добробут. І в мене лише одна ціль — виконати їхню волю. Я представляю одну з найбільших країн Європи. В Україні розташований її географічний центр, українці — одна з найосвіченіших у світі націй. Ми маємо все, щоб стати в один ряд із лідерами сучасного глобального світу. Моя країна довго була мудрим і сильним, але сплячим слоном. Сьогодні вона прокидається. Демократія відкриває шлях до реалізації її потенціалу. Я переконаний, що в Україні сьогодні формується наймодерніший європейський ринок»28.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.)