ГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 3 страница

час припинився, однак могутність усієї Скіфії ще не похитнулася. Про це свідчать, зокрема, події 331 р. до н.е., коли намісник вже самого Олександра Македонського Запіріон із тридцятьма тисячами воїнів вдерся до Скіфії й підійшов до мурів античного міста Ольвії. Облога виявилась безрезультатною, а на зворотному шляху все його військо, як і сам Запіріон, знайшло смерть від скіфської зброї.

Розглядаючи історію Скіфії в IV ст. до н.е. не можна не згадати про один фактор, котрий з'явився саме в цей час і почав впливати на розвиток подій. Це — консолідація й посилення сарматських племен в пониззях Дону. Хоча надійних даних відносно військових конфліктів між скіфами та сарматами протягом IV ст. до н.е. нема, а теза про завоювання Скіфії новим кочівницьким угрупованням викликає суперечки, все ж немає ніяких основ для допущення безхмарних відносин між цими двома кочовими об'єднаннями. Тим більш, що правий берег Нижнього Дона, що належав до того скіфам, у IV ст. до н.е. (за археологічними даними) відходить до сарматів.

Однак ця обставина до певної пори не впливала на життєздатність Скіфії. її культура у згаданому столітті досягає найвищого розквіту, а в степових районах виникають все нові грандіозні поховальні споруди з різноманітним та багатим супроводжуючим інвентарем. Але після Такого бурхливого розвитку наступає швидкий спад — на рубежі IV—III ст. до н.е. степові скіфські пам'ятки практично зникають, що, без сумніву, свідчить про крах Великої Скіфії. На думку дослідників, до цієї катастрофи призвів цілий ряд несприятливих явищ: погіршення кліматичних умов і степові засухи, тривале витоптування трав'яного покрову як наслідок випасу численних отар, значне зменшення економічних ресурсів населення лісостепу, що трапилось через жорстоку експлуатацію степняками та інші. Все це призвело до розрухи економічної основи Скіфії і її загибелі. Негативно впливали на можливості управління структурою також її розміри — від Дону майже до Балкан і далеко на північ від берегів Чорного моря.

Але самі скіфи не щезли з історичної арени. Їхні племена ще довго контролювали Нижнє Подніпров'я, Крим і Добруджу, хоч і втратили

94 ____________________________________________

назавжди гегемонію в Північному Причорномор'ї, що переходить до сарматів¹¹.

Протягом III ст. до н.е. скотарі-кочівники перетворюються на осілих землеробів («пізні скіфи»), що значною мірою відбилося на багатьох елементах їхнього життя в межах «Малої Скіфії». А на околицях сучасного Сімферополя виникла нова столиця — Неаполь Скіфський; його укріплена площа досягала 20 га. До речі, скіфські городища більш ранніх часів займали площу в сотні, а то й у тисячі гектарів (Нільське на Полтавщині, Велике Ходосівське біля Києва, Немирівське на Вінниччині та інші).

Розгром в середині III ст. до н.е. скіфам пережити вже не вдалося. Вони втратили свою територію, спільність матеріальної й духовної культури, перестали існувати як єдиний народ. Але саме їх ім'я ще довго фігурувало в різних писемних джерелах. Недостатньо інформовані автори називали так готів, гунів, хозар, слов'ян, що пізніше селилися в Надчорномор'ї. Та і все Північне Причорномор'я часто іменувалось Скіфією.

Якщо ж повернутися до характеристики Великої Скіфії, то розвиток її економіки протягом майже всього часу існування здійснювався в межах двох — степової та лісостепової — природних смуг. Вплив природних умов на розвиток цього могутнього об'єднання був таким великим, що вони визначали етнокультурний та соціально-економічний поділ Скіфії на дві частини зі своїми специфічними територіально-галузевими структурами. Основою економіки Степової Скіфії було кочове скотарство. А на відміну від степових районів, природні умови лісостепу були сприятливими для розвитку осілості та землеробства.

Характерні риси організації влади у скіфському об'єднанні, її ієрархічність, що була заснована на уявленні про старшинство генеалогічних ліній і підтримувалася відповідною військовою організацією, влада царів, яка передавалася у спадщину, — все це дає змогу зіставити таку систему з «вождизмом», тобто такою потестарною структурою, головною функцією якої була адміністративно-економічна. Тому вождизм, на відміну від держави, був ще вільним від

_________________________________________ 95_

легалізованого примусу і насильства. Можна вважати, що у кочових скіфів, суспільство яких поєднувало у собі залишки родоплемінних відносин, котрі консерватизувалися кочовим способом життєдіяльності, і приватницькі засади, що виростали з приватного володіння худобою, організація влади навряд чи могла прийняти іншу форму, аніж вождизм, тобто вона була перехідною від додержавних до ранньополітичних утворень.

Таким же чином можна охарактеризувати й рівень розвитку населення лісостепової зони. При цьому слід відзначити, що розвиток скіфського суспільства в бік державності був переривчатим і охоплював лише окремі етапи скіфської історії VII — початок VI ст. до н.е. і V—IV ст. до н.е. Природно, ранньополітичні утворення були далекими від держав розвинутого типу і своєю невивершеністю відповідали рівню розвитку скіфського кочового суспільства, що зумовлювало й оборотність розвитку скіфської державності у період згасання зовнішньоексплуататорської діяльності. Зокрема такий процес мав місце у VI ст. до н.е.¹²

Ми ще повернемося до цього питання. А зараз розглянемо феномен самих скіфських царів та їх поховань. Адже матеріали цих поховальних комплексів досить образно свідчать про життя та могутність представників вищих прошарків тогочасного суспільства.¹³

Давні автори, котрі висвітлювали скіфську тематику, згадували про вісім особистостей, чий соціальний статус іменується грецьким титулом «басилевс», але лише п'ятеро з них відомі поіменно Аріапіф, Атей, Агай та інші. Всі скіфські зверхники, без сумніву, були поховані в так званих «царських» курганах, висота яких досягала навіть 20 м, вони могли бути ще вищими, але їх вершини зрізані пізнішими земляними роботами.

Яскраве уявлення про ці поховальні пам'ятки дає зокрема курган Чортомлик, що знаходиться біля м. Нікополя на Дніпропетровщині.¹⁴ Під його 20-метровим насипом було вирито гігантську підземну споруду у вигляді 11-метрової шахти і п'яти камер, у яких крім самого скіфського царя, були поховані його дружина чи

96 ____________________________________________

наложниця і слуги. Окремі могили прислужників (9) і верхових коней (11) у золотих та срібних прикрасах знаходились за межами центральної гробниці. Хоча остання була пограбована ще в давнину, проте тут під час розкопок виявлено сім тисяч різноманітних предметів, значна частина яких була вироблена з коштовних металів. Найціннішою з них є так звана чортомлицька срібна амфора заввишки 0,7 м, прикрашена рельєфними сценами із скіфського життя. Вона являє собою один з найвидатніших шедеврів давнього ювелірного мистецтва. Після кривавих похорон над могилою був зведений насип, для чого використано пластини із дерну загальним обсягом близько 75 тис.м³. А по завершенню цих робіт курган було оточено кам'яною стіною, котра відділила цю споруду від оточуючого її рельєфу.

В.Массон, характеризуючи суспільства на етапі формування державних структур, відзначав: «Сооружение царских гробниц в формирующихся или сложившихся раннеклассовых обществах было кульминационным пунктом процесса нарастания пышности погребальних обрядов по мере развития в обществе острого социального неравенства. Только что возникшая царская вдасть утверждала и пропагандировала своё могущество через погребальные обряды с безоглядной расточительностью. Рано или поздно это возрастающее стремление обставлять захоронения царей все с большим великолепием должно было прийти в противоречие с более насущними интересами развивающегося общества. И такой кризис наступил. Царские погребения с их сложным ритуалом по сути дела были вершиной этой нерентабельной трати общественного достояния в виде материальних ценностей или такой важнейшей составной части производительных сил, как сам человек».¹⁵ В повній мірі це відноситься і до скіфських «царських» курганів.

У Геродота є опис захоронення скіфського царя. Тіло покійного бальзамували, внутрощі заміняли пахучими травами, а потім обвозили по всіх підвладних йому територіях, де населення оплакувало вмерлого зверхника (люди обрізали волосся, наносили собі рани). Через 40 днів після смерті померлого доставляли до місця

_____________________________ 97

поховання, де вже була вирита глибока могила, куди його і клали під покривалом, що трималося на списах. Разом з ним клали жінку —-наложницю та найближчих слуг: зброєносця, виночерпія, оповісника й конюшого; по голові різного скота і дорогі золоті речі. Над могилою зводили курган, а через рік на ньому влаштовувались поминки; під час їх проведення вбивали ще 50 слуг та стільки ж коней. Тіла тих та інших насаджували на кілки так, що люди знаходились верхи на конях, і розставляли їх навколо Кургана.

Подією великого значення в історії скіфів була спроба вторгнення в Північне Причорномор'я війська персів під проводом царя Дарія І в 514 р. до н.е. Цей могутній володар поставив завдання поширити Перську імперію на весь тогочасний культурний світ і, зокрема, підпорядкувати чорноморські колонії греків, а тим самим захопити контроль над чорноморською торгівлею, особливо над переправленням необхідного Греції скіфського хліба. За легендою, викладеною тим же Геродотом, скіфи, відступаючи вглиб підвласних їм земель, заставили персів в короткий проміжок часу (за два місяці) обійти майже всю південну частину Східної Європи. Переконавшись в безнадійності переслідування скіфів і зазнаючи все більших труднощів з провізією на своєму попередньо спустошеному супротивником шляху, Дарій вимушений був відійти у зворотному напрямку, не отримавши успіху, а скіфи в свою чергу отримали репутацію непереможних.

Формування Скіфського «царства» з царськими скіфами на чолі, відноситься, вірогідно, до V ст. до н.е. оскільки тільки в цей час в степах з'являються вищерозглянуті багаті поховання з вишуканими речами грецького походження. Розвиток торгівлі з населенням лісостепу й грецькими колоніями призвів до встановлення тісних зв'язків з останніми. Зокрема цар Аріапіф мав у античній Ольвії свого повіреного в ділах грека Тімна, а його син тривалий час проживав у цьому місті в спеціально збудованому будинку. Такі стосунки царських скіфів з греками з часом перетворили їх на своєрідних посередників — відносини з землеробами велися не безпосередньо, а через них.

7 5-2

98 ____________________________________________

За Геродотом країна скіфів являла собою багату на траву і добре зрошувану рівнину, яку перетинали численні річки, найбільшими з яких були Істр (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро) і Танаїс (Дон). Природа була найщедрішою до Борисфену, що є «найприбутковіша річка: по її берегах простягаються чудові тучні пасовиська для худоби; у ній мешкає у великій кількості найкраща риба, вода має приємний смак для питва і прозора... Посіви уздовж берегів Борисфену чудові, там, де земля не засіяна, розстилається висока трава. У гирлі Борисфену сама собою осідає величезна кількість солі. У річці мешкають великі безкості риби під назвою «антаксей» і є багато інших дивин».¹⁶

Сама Скіфія нагадувала величезний квадрат, південний край якого простягався вздовж Чорного моря від Істру до Меотиди (Азовського моря). Північний її кордон мав би проходити приблизно вздовж Прип'яті, через сучасні міста Чернігів, Курськ, Воронеж. На цьому просторі у межах степу й лісостепу жили численні племена і народи.

Найближчі землі до античної Ольвії, яка знаходилась майже посередині південного краю скіфського «квадрата», займали калліпіди — еллінські скіфи, за ним були землі алізонів, а ще далі на північ — скіфів-орачів, які «сіють зерно не для власного вжитку, а на продаж». Ще далі мешкають неври. Всі перераховані народи мешкають на захід від Борисфену.

За Борисфеном спочатку розташована Гілея (тобто Полісся — вірогідно, заплавні ліси у гирлі Дніпра), а на північ від неї скіфи-землероби. Вище них по течії — велика пустеля (за свідченнями вищезгаданого грецького історика), а за нею мешкають андрофаги — особливе не скіфське плем'я.

На схід від землеробів живуть скіфи-кочівники, а за річкою Герром (сучасні Конка або Молочна) кочує найчисельніше скіфське плем'я — вищезгадані скіфи-царські. На північ від них живуть меланхлени — вже не скіфське плем'я. А за річкою Танаїсом також вже не скіфська земля: тут мешкають савромати, а територію вище них займають будини, поруч з якими мешкали також і гелони.

__________________________________ 99.

Локалізація окремих із перерахованих угруповань залишається дискусійною, хоча в цілому дослідники уявляють загальну картину їх розселення.

Скіфське «царство» було якщо не перше, от одне з перших утворень у Східній Європі, заснованих на завоюванні з метою експлуатації переможених. У попередні часи племінні об'єднання створювались у вигляді союзів для досягнення спільних цілей, а війни між племенами, якщо не враховувати грабіжницьких набігів, велися головним чином за території й призводили до знищення чи вигнання одного племені іншим, в кращому випадку — до асиміляції переможцями тієї частини переможених, яка вціліла. Нерівноправне положення тих та інших було тимчасовим і не призводило до систематичної експлуатації, навіть якщо переможені прирівнювались до рабів, так як саме рабство в його патріархальній формі не носило класового характеру. Разом зі скіфами в Північному Причорномор'ї з'явились відносини, що склалися на Стародавньому Сході.

У зв'язку з вищевказаним слід більш грунтовно охарактеризувати суспільний лад скіфського суспільства. На нашу думку, це найбільш об'єктивно зробив М.Артамонов, а тому на його концепції зупинимось більш детально.

Повернувшись із Азії скіфи склали ту групу населення Північного Причорномор'я, котра якраз і називалася царськими скіфами. Пізніше у відомому ольвійському декреті на честь Протогена вона йменується «саї», що на іранській мові відповідає грецькій назві «царі». Звідси можна зробити висновок, що своє найменування ці скіфи отримали не від греків, а йменувались царськими за характерною своєю особливістю, котра полягала в наявності у них сильної царської влади, відсутньої в інших групах скіфського населення Північного Причорномор'я. Скіфський цар не лише був «головнокомандувачем» на війні, він же розподіляв військову здобич, творив суд і розправу над своїми підданими. Неправдива клятва божествами царського вогнища, тобто царськими предками, вважалась тяжким злочином, що заслуговував страшної смерті. Це

100 ______________

означає, що особа царя вважалась священною і від благодаті, котра виходила від неї, залежало благополуччя всього підлеглого суспільства. Влада царя була настільки великою, що служити йому повинен був кожний скіф. У світлі цих даних вимальовується образ царя, досить далекий від племінного вождя, який більше нагадує східного володаря, наділеного необмеженою владою земного божества. Такі риси східного монарха скіфські зверхники могли перейняти під час перебування в Азії в оточенні давньосхідних держав і в тісних контактах з ними. З цими рисами скіфи перейшли в Північне Причорномор'я, де і склали особливу групу скіфів-царських.

Царська влада у скіфів, на певних етапах, була спадковим привілеєм певного роду або сім'ї, в межах котрої вона переходила від батька до сина або іншого найближчого родича. Новий цар, подібно східним володарям, стверджувався у своєму положенні або згодою всього народу, або його представників в особі родових старійшин, теж, до речі, спадкових, але його прерогативи залишались незмінними.

В середині V ст. до н.е. скіфи-царські займають панівне положення в Північному Причорномор'ї і починають вважати усіх інших скіфів своїми рабами, тобто підлеглими собі. Але формуванню класичного рабовласницького суспільства не сприяв сам тип кочівницького скотарського господарства у степового населення Скіфії, в якому раби могли використовуватись лише для виконання другорядних домашніх робіт. Практики купівлі рабів у скіфів не було, тобто — рабська праця не відігравала у виробництві даного суспільства скільки-небудь істотної ролі. Кочове скотарське господарство скіфів не мало необхідності у використанні рабської праці, позаяк воно, здебільшого, здійснювалось колективно. Скіфи кочували не окремими господарствами, а громадами, разом пересувались по степових просторах у будинках-кібітках на колесах, разом переганяли тварин з пасовиська на пасовисько й охороняли від звірів та ворогів. Праця рабів, якщо й була необхідною в господарствах з великою кількістю худоби, ставала потрібною лише для переробки продуктів скотарства і була переважно жіночою. А звідси виникав скіфський звичай осліплення рабів — адже для праці

_________________________________ 101

у вищезгаданій галузі могли використовуватись і сліпі, а сам господар був гарантований від втечі рабів та крадіжки довіреного їм майна.

Стародавні автори зберегли досить мало інформації про внутрішній устрій скіфського суспільства. З їх повідомлень можливо лише зрозуміти, що у скіфів були зверхники та підлеглі, багаті та бідні, котрі володіли кількома підводами і великою кількістю голів скота, і «восьминогі», тобто ті, які були власниками всього однієї підводи, запряженої парою биків. Основною господарською одиницею скіфського суспільства була сім'я зі своїм господарством та майном.

Земля знаходилась у суспільній власності, а спадкування велось по батьківській лінії. Практикувалось утримання багатьох жінок, котрі після смерті чоловіка переходили до спадкоємця (як і майно). Сім'я несла колективну відповідальність за своїх членів. Суперечки між родичами вирішувались у поєдинку під царським контролем, що виключало нічим не врегульовану кровну помсту й упорядковувало суспільні відносини.

Маючи за основу інформацію писемних джерел, скіфське суспільство слід вважати патріархально-родовим. Але звичайні для цього типу суспільства відносини у них були підпорядковані військовій організації з її ієрархією влади, яка в одних випадках, співпадала з родоплемінною, а в інших — стояла над нею. Геродот згадує у скіфів, окрім верховного царя, інших царів і номархів, тобто військових лідерів в областях, навряд відповідних за своїм соціальним станом племінним вождям і родовим старійшинам. Ці володарі, мабуть, призначалися, верховним царем із його наближених, представників родоплемінної аристократії, які зарекомендували себе вірністю. Останні, вірогідно, йменувалися «скриптухами», тобто жезлоносіями, а знаком їхнього достоїнства були маленькі сокири з головами тварин чи птахів на обушці.

Як уже відзначалось, царські скіфи усіх інших скіфів вважали своїми рабами, але з цього не випливає, що всі підвласні їм скіфи дійсно перебували в рабському стані. Експлуатація підвладного царським скіфам населення була основним джерелом збагачення їх панівного прошарку, а не лише аристократії, бо влада здійсню-

102 ______________________________________________

валась колективно і вигодами її користувалися, хоча й не в рівній мірі, не лише цар та його оточення, але також рядові воїни. У царських скіфів не було чітко сформованих соціальних стратів, а існуюча тоді експлуатація була захованою, замаскованою формами колективного виробництва. Аналогічною була організація суспільних відносин і у землеробів. В середині кожного із підрозділів скіфів спрацьовували порядки, характерні стану переходу від докласових до класових структур, хоча й з деспотичною владою царя, що не заважало «спрацюванню» цих порядків, оскільки влада була досить обмежена звичаєм, норми якого були обов'язкові і для самого царя.

В даному суспільстві експлуатація поширювалася не в середині племені, а між племенами. Одна частина — царські скіфи — володарювали над іншими і експлуатували їх в міру своїх можливостей та того супротиву, котрий підвладні племена могли виявляти. Саме для підтримки цієї системи зверхності й експлуатації царським скіфам потрібні були сильне військо й абсолютна влада лідера. Але сформована ними організація ще не була державою. Про скіфський рабовласницький лад можна говорити лише як про початковий етап, котрий суттєво не відрізнявся від патріархального рабства, яке в свою чергу зливалося із сімейними відносинами.

Скіфське «царство» не було державою в класичному його розумінні. Це була одна з форм соціальної організації, котра за сучасною термінологією зветься складним вождівством і знаходиться на межі перетворення на державу. Племена, які входили до складу Скіфського «царства», зберігали демократичний лад, оскільки цар або вождь з військовою дружиною ще не протистояли озброєному народу. Створене внаслідок завоювання, Скіфське «царство» являло собою результат воєнної діяльності одного з підрозділів скіфів, котрі не змінили свою соціальну природу, як і завойовані ними. Така система існувала лише тому, що зберігалася військова зверхність одних над іншими.¹⁷

Стан розвитку скіфського суспільства дозволяє відносити його, все ж, до протоцивілізацій, хоча і на такому етапі, коли до цивілізаційних структур залишався лише один крок.

________________________________________ 103

Література

¹ Бунатян К.П. Давнє населення України. — К., 1999 — С. 184—185.

² Крадин Николай. Номады // Родина. — 1997, № 3-4. — С.17.

³ Тереножкін О.І. Класи і класові відносини у Скіфії. //Археологія, 1975,№15.-С.З-13.

⁴ Греков Б.Н. Скифы. - М, 1971. - С.41-42.

⁵ Артамонов М.И. Скифское царство. // Советская археология, 1972,

№ 3, - С.56-67.

⁶ Давня історя України. — К., 1998. — Т. 2. — С.124.

⁷ Мурзин В.Ю. История скифов. — Николаев, 1997. — С.З—5.

⁸ Рибаков Б.А. Геродотова Скифия. — М., 1979. — С.138.

⁹ Геродот. Історія в дев'яти книгах (переклад, передмова та примітки А.О.Білецького). — К., 1993; Археологія Української РСР — К., 1971. — Т.2.

¹⁰ Дністрянський М.С. Кордони України. Територіально-адміністративний устрій. — Львів, 1992. — С.8.

¹¹ Великая Скифия. — Киев — Запорожье, 2002. — С.30—39.

¹² Васильєв Л. С. Протогосударства чифдом как политическая структура // Народи Азии и Африки, 1981, №6 — С. 157-175; Давня історія України — С.126—127.

¹³ Алексеев А.Ю. Скифские цари и «царские» курганы V—IV вв. до н.з. // Вестник древней истории. — 1996, №3. — С.99—113.

¹⁴ Алексеев А.Ю., Мурзин В.Ю., Ролле Р. Чертомлык. Скифский царский курган IV в. до н.з. — К., 1991.

¹⁵ Массон В.М. Э кономика и социальный строй древних обществ. — Л., 1976. — С.175-176.

¹⁶ Геродот, IV, 53.

¹⁷ Артамонов М.И. Киммерийцн и скифы. — Л., 1974. — С. 114, 139-143.

104

Розділ 8. АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Не викликає жодного сумніву віднесення до класичних цивілізацій античного світу — одного з найяскравіших висот у розвитку людства, до якої має відношення й територія південного регіону сучасної України. Як і виключно велика роль античних держав — давніх Греції і Рима — в історії та формуванні культури багатьох народів, і, в першу чергу, європейських. Досягнення двохтисячолітньої давнини прослідковуються і в багатьох деталях сьогодення.

На думку С.Крижицького, А.Русяєвої, В.Зубаря та багатьох інших дослідників одна із найбільш яскравих сторінок в історії давнього населення майбутньої України була відкрита з переселенням на північні береги Чорного моря — як тоді, його називали «Понта Евксинського» («Моря Гостинного») вихідців із Давньої Греції.¹ Засновані ними держави проіснували тут близько тисячоліття від VI ст. до н.е. по IV ст. н.е. Все життя греків тут було тісно пов'язане з місцевими племенами, на економічний, політичний і культурний розвиток котрих грецькі держави мали значний вплив. Велика їхня роль і в передачі культурних традицій наступним поколінням. Зокрема, саме в античних містах Кримського півострова з'являються в IV ст. н.е. елементи християнства (в першу чергу в Херсонесі).

Знайомство греків з регіоном Надчорномор'я почалося ще на початку І тис. до н.е. під час випадкових відвідань грецькими мореплавцями цих земель. Але тоді, до початку освоєння побережжя, Чорне море для них було «Понтом Аксинським» («Морем Негостинним» або «Темним»). В середині другої половині VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї виникає перше грецьке поселення — на сучасному острові Березані (в давнину це був півострів) поблизу Очакова. Греки, що поселились тут, мабуть достатньо ґрунтовно

105

ознайомились з природними умовами всього регіону. Плодючі землі, пасовиська, багаті рибою ріки та море, будівельний камінь, сприятливий клімат, а, головне, — майже повна відсутність на узбережжях — в місцях заснування колоній, в цей час осілого місцевого населення, не могло не викликати уваги еллінів, життя яких на батьківщині було далеко не безхмарним.

Назву це перше поселення переселенців отримало від давньої назви Дніпра — Борисфен. Заснування на півострові було невід'ємною нормою для вихідців з малоазійського міста Мілета (вони заснували і багато інших колоній), котрі закріплювались спочатку на островах, півостровах та мисах як найбільш захищених місцях від нападів супротивників з суші. Встановлення точної дати заснування Борисфена і збереження її в античній літературній традиції протягом багатьох століть навряд чи випадкове. Проникнення еллінів на далекі припонтійські околиці, спокійне захоплення великої території, інформація про зовсім нові етноси стали однією з важливих подій в історії архаїчної Еллади, стимулювали подальший хід колонізації Північного Понта і розвиток економіки.²

Відносно походження назви річки Борисфен немає єдиної точки зору. В науковій літературі існують три головні інтерпретації цього терміна в перекладі з іранської мови — «широке місце», з індоіранської — «високе місце» й давньогрецької, що виходить з найдавнішого періоду історії Еллади — «північна протока або пролив». Останнє пояснення найбільш достовірне ще й тому, що дає можливість встановити час появи назви ріки. За свідченнями лексикографа Гесіхія, Борисфеном до колонізації називався Геллеспонт (сучасна Дарданеллська протока). Так само, як найменування вузької протоки Боспор (Фракійський) було використано греками для сучасної Керченської протоки (Боспор Кіммерійський), назва Борисфен була перенесена на найбільшу річку в Північному Причорномор'ї, а згадану протоку в Елладі перейменовано в Геллеспонт. З відкриттям нових морів і річок стара назва не відповідала новим географічним реаліям.

106

Вірогідно назва річки Борисфен співвідноситься з найпершими проникненнями грецьких мореплавців до північних узбереж Понта Евксинського. Мабуть тоді вони ще не знали, що перед ними не протока, а велична ріка, яка і дала назву першому поселенню, що слугувало опорною базою для розвідкових робіт на всій території майбутньої колонізації.

Згадки про ці землі з'являються в Греції в першій половині VI ст. до н.е., коли мілетський філософ Анаксімандр склав карту світу, а Гекатей Мілетський її доповнив та поточнив. Згадки про цей регіон мають місце в творах грецьких драматургів, ораторів, географів, істориків. Особливе значення у висвітленні ранньої історії Північного Причорномор'я і, зокрема, Скіфії, має «Історія» Геродота.

Після заснування Березанського поселення біля нього вже в першій половині VI ст. до н.е. на берегах лимана з'являються нові грецькі сільські поселення. Пізніше вони поширюються по берегах Дніпровського і Бузького лиманів. В кінці другої чверті VI ст. до н.е. на правому березі Бузького лиману засновується поселення, котре з часом стає одним з чотирьох найбільш значних північнопричор-номорських полісів — Ольвія.

Поступово, протягом VI ст. до н.е., греки засновують в Північному Причорномор'ї ще цілий ряд міст і поселень. На берегах Керченської протоки (давнього Боспора Кіммерійського) — Пантікапей, що став столицею Боспорського царства, Феодосію, Німфей, Мірмекій, Тірітаку — на Європейському Боспорі, Фанагорію і Гермонассу — на азійському боці. На берегах Дністровського лиману з'явилися Тіра і Ніконій, а в Західному Криму — Кіркінітіда й невелике поселення на місці майбутнього Херсонеса. В свою чергу, навколо цих міст, в основному на узбережжях, виникають поселення, котрі складали їх сільську округу — хору.³ Більшість міст заснували вихідці головним чином із Малої Азії, зокрема з Іонії — района вже згаданого міста Мілета. Лише Фанагорію заснували жителі Теоса, Гермонассу — можливо метиленці, а Херсонес в останній чверті

______________________________________________ 107

V ст. до н.е. — греки з Гераклеї Понтійської та Дегоса. Разом з тим не виключено, що метрополією всіх мілетських поселень Боспора був Пантікапей.

Як відомо, в житті давніх греків досить значну роль відігравала релігія, котра пронизувала всі боки їхнього життя. Вівтарі зводилися не лише на священних теменосах, в адміністративних й суспільних спорудах, але й в кожному житловому будинку. При цьому слід підкреслити, що грецька релігія з її багатобожжям не подавляла людину, як це, наприклад, було в стародавньому Єгипті. Її боги та обожнювані герої в значній мірі співставлялися із звичайною людиною.

Поиск по сайту: