Численність українців у світі

Необхідно підкреслити, що будь-які статистичні дані про кількість українців та про їхнє розселення в сучасному світі є, на жаль, досить умовними. Справа в тому, що не в усіх країнах враховується етнічне походження населення. А там, де це робиться, національна належність часто фіксується за країною виходу іммігранта. Тому значна кількість українців, які залишили рідну землю тоді, коли України як окремої політичної одиниці ще не існувало, записана в документах австрійцями, росіянами, румунами, поляками і т.п. Крім того, є статистика державна, а є громадсько-культурних організацій і церковна. їхні дані щодо етнічного складу населення суттєво відрізняються.

Потрібно брати до уваги й те, що до недавнього часу українці в країнах Східної Європи та у республіках колишнього СРСР не мали змоги вільно самоідентифікуватися. Негативне ставлення влади до проявів національної (етнічної) самосвідомості та до прагнення зберегти свою національну культуру, що виявлялося у відсутності умов для національно-культурного розвитку, у прихованій або й відкритій їх дискримінації, спричинили ситуацію приховування українцями своєї національності. Сучасні наукові дослідження засвідчують, що усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу формується ще в дитячі роки і в дорослому віці, навіть в іноетнічному оточенні, як правило, не змінюється. А тому «зникнення» за даними урядової статистики фактично упродовж життя одного покоління у колишньому СРСР, а також у ряді країн Східної Європи кількох мільйонів українців можна пояснити лише застосуванням щодо них дискримінаційних заходів.

Небезпідставність припущень щодо упередженості й недос-

536 ___________________________

товірності офіційної статистики підтвердив, зокрема, колишній міністр Російської Федерації у справах національностей та федеративних відносин В. Михайлов, зазначивши під час проведення у Москві у травні 1996 р. конференції «Діаспорні народи. Держава і суспільство», що в Росії нараховується 6 млн осіб українського походження (за даними перепису 1989 р. в Російській Федерації проживало 4,3 млн українців). Втім, в українській (часом і в російській) пресі називаються цифри від 10 до 20 млн українців, які вираховуються авторами шляхом екстраполяції показників природного приросту та міграційного притоку українського населення до Росії. Результати врахування «прихованих» українців не тільки в пострадянських державах, айв інших країнах світу, приводять деяких фахівців до висновку про те, що загальна чисельність українського етносу має сягати 60—80 мільйонів.

Очевидно, такі припущення мають під собою певну реальну основу, однак відсутність глибокого вивчення цього питання не дозволяє оперувати такими показниками як науково достовірними. Тому, незважаючи на існування доказів про неточність відтворення кількості українців у світі офіційною статистикою, ми будемо дотримуватися саме її даних як найбільш вірогідних. Будемо сподіватися, що майбутні переписи населення дадуть нам більш правдиву ніж та, що існує сьогодні, інформацію щодо українців у різних країнах світу.

Приймаємо, таким чином, за основу визначення кількості українців дані офіційної статистики, а там, де не ведеться облік етнічної належності чи етнічного походження населення, — статистику церковну та інших громадських організацій.

Складена відомим українським етнографом В. Наулком таблиця дає відомості про кількість українців у світі станом на 1989 р. (тис. чол.)

Як бачимо, станом на 1989 рік загальна кількість українців складала 46,1 млн осіб, з яких в Україні — до 37,4 млн (81,1 %), в Європі — 500 тис. осіб (1,1 %), в Америці— 1,4 млн (3,1 %).

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні налічується 37 млн. 542 тис. українців. За її межами — від 10 до 13 мільйонів. Тобто кожен четвертий—п'ятий українець у світі проживає за межами своєї історичної батьківщини.

___________ 537

За підрахунком українського етнолога В.Євтуха, на межі XX—XXI ст. у світі налічувалося від 47 до 50 млн українців. До цього числа належать як ті, хто усвідомлюють себе українцями, так і ті, які лише за своїм етнічним походженням частково чи цілком є українцями. Останнє стосується насамперед тих українців, які проживають за межами нашої держави.

Західна та Східна українські діаспори: актуальні питання З розпадом СРСР і утворенням на його колишній території нових суверенних держав відбулося не тільки різке збільшення чисельності української діаспори, але й досить значні якісні зміни в її середовищі. Водночас постали непрості проблеми в науковому осмисленні феномену діаспори. Зокрема, з'ясувалося, що ознаки і критерії, якими описувалось поняття «українська діаспора», насправді у повній мірі

538 _________________________________

стосуються тільки поняття «західна українська діаспора» і не у всьому підходять для характеристики того, що отримало назву «східної української діаспори». Так, західна діаспора упродовж проживання у відповідних країнах кількох поколінь українців розбудувала широку мережу власних етнічних організацій та установ. Тим самим західна діаспора має неабиякі можливості для збереження української ідентичності й продовження свого існування власне як діаспори, незважаючи на свою майже суцільну інтегрованість у суспільному житті країн проживання.

Що ж до українців у країнах колишнього СРСР, то вони перейшли на становище зарубіжних практично неорганізованими. Це зумовило великі труднощі не тільки для їхньої етнічної самоідентифікації, але й для взаємодії з Україною. Адже забезпечення потреб та інтересів діаспори, а також її ефективна взаємодія з країною походження можуть бути досягнуті тільки на груповому рівні, тобто коли громадські організації діаспори співпрацюють з відповідними громадськими чи державними організаціями та установами України.

Якщо проблема західної української діаспори полягає у збереженні етнічної ідентичності, то східної української діаспори — передовсім у відродженні такої ідентичності.

Але відмінності між західною і східною українською діаспорою полягають не лише в наявності чи відсутності достатньо активних власних етнічних організацій, айв характері та цілях їхньої діяльності. Так, невід'ємну складову західної діаспори складають українські політичні емігранти зі своїми специфічними організаційними структурами, які часто-густо визначали і спрямовували громадську активність української етнічної групи у країнах свого поселення в цілому. В результаті така активність західної діаспори далеко переросла цілі звичайного етнокультурного самозбереження і зумовлювалася та надихалася цілями переважно національно-політичного характеру. Тому закономірно, що моменти національно-політичного порядку нерідко домінують і в нинішніх підходах західної української діаспори до її взаємодії з Україною. Загалом, виходячи з характеру завдань та цілей громадської активності, західну українську

________________________________________________539

діаспору слід визначити не лише як етнокультурну, але й як національно-політичну, тоді як східна українська діаспора сьогодні має суто етнокультурний характер. Очевидно, що найближчим часом ситуація навряд чи кардинально зміниться.

Крім того, західна українська діаспора практично не потребує створення додаткового механізму міжнародно-правового захисту її інтересів, натомість східна — потребує. Тим більше західна діаспора не потребує матеріально-фінансової допомоги від історичної батьківщини, а східна — не може поки що без цього обійтися.

Отже, становище і проблеми українців у державах, що виникли на місці колишнього СРСР, та українців, які проживають в інших країнах світу, дозволяють вичленити дві великі підгрупи української діаспори — східну і західну. Звичайно, ситуації та умови українських спільнот всередині кожної з цих підгруп дуже різні і за рядом показників можуть наближатися до іншої підгрупи. Так, говорячи про східну українську діаспору, не можна не помітити особливості становища українських громад в країнах Балтії, де, завдяки меншому періоду панування тоталітарної системи, виявилися більш розвиненими елементи громадянського суспільства. Певні відмінності є й у становищі українських етнічних груп країн Закавказзя, Центральної (Середньої) Азії й Казахстану.

Неоднакові ситуації і проблеми також в українських громад західної діаспори. Тут вирізняються США і Канада, Східна і Західна Європа, Австралія. Швидше за принципом «стара — нова» з великою долею умовності до західної діаспори долучається незначна сьогодні українська присутність в Азії за межами колишнього СРСР та в Африці. Проте зазначені особливості є відмінностями, так би мовити, другого рівня і не заперечують об'єктивного поділу української діаспори за найбільш загальними рисами, що відображають рівень, стан та умови її розвитку, на дві великі і багато в чому дійсно відмінні між собою типологічні групи — східну і західну.

Поиск по сайту: