АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ГОВОРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 4 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. Августа 1981 года 1 страница
  11. Августа 1981 года 2 страница
  12. Августа 1981 года 3 страница

Велика роль релігії в житті античного суспільства обумовила те, що під час колонізації, окрім звичайних міст і селищ, греки засновували також і окремі святилища.4 Окрім вівтарів і храмів або цілих священних ділянок з тими ж храмами та вівтарями, котрі розміщувалися на території міст, святими місцями могли бути печери, коси, струмки, дерева і т.п. Існували і великі святилища, що розміщувалися за межами міст, котрі шанувалися жителями не лише поліса, який їх засновував, але й іншими греками. На Боспорі такими святилищами були місце шанування Афродіти Апатури, що розміщувалось поблизу Фанагорії, святилища кабірів, Афродіти Демітри в Німфеї. В Південно-Західному Криму — мис Парфеній зі статуєю Парфенос (можливо, мис Фіолент). Серед святилищ Північно-Західного Причорномор'я слід відзначити святилище Деметри на Гіполаєвому мисі (в місці злиття Дніпра й Південного Бугу), священний гай Гекати й жертовник Ахілла на Кінбурнському півострові, а також Ахіллів Дром (Тендровська коса). Особливо шанувалось святилище на острові Левка (сучасний Зміїний), де за міфічними уявленнями греків, окрім самого Ахілла та Іфігенії, перебували душі блаженних. Повністю цей острів втрачає своє культове значення в грецькому світі лише в кінці античної епохи.

Колонізація Північного Причорномор'я була частиною так званої Великої Грецької колонізації, що охопила практично все

108

Середземномор'я — північний берег Африки, узбережжя Італії, Франції та Іспанії, а потім перекинулась і в Причорномор'я.5 Та слід ще раз підкреслити, що в даному випадку мова йде лише про вузькі прибережні зони, котрі розміщувалися вздовж морів та лиманів. Внутрішні території були зайняті місцевими племенами «варварів».

Таке масове переселення греків було наслідком ряду причин. Однією з найважливіших, мабуть, стали війни з персами, котрі спустошували малоазійські міста. Значну роль відігравало й відносне перенаселення, коли для збереження життєдіяльності суспільства необхідно було обмежити число жителів на одиницю площі. Окрім того, внутріполісні конфлікти призводили до втечі частини мешканців, які програли, до нових місць проживання. Певну роль в цьому відігравав розвиток у греків ремісничого виробництва, для потреб якого слід було шукати нові ринки збуту, а також джерела отримання сировини, що в свою чергу сприяло розвитку торгівельної діяльності. Причиною переселення на нові місця могли стати й недороди, голод і т.п. Основну масу переселенців складали землероби, а частково — ремісники, торговці та інші представники античного суспільства.



Слід підкреслити, що особливістю давньогрецьких колоній було те, що в економічному й політичному відношенні вони, зазвичай, не залежали від метрополій. Взаємозв'язок між ними здійснювався на рівноправній договірній основі. У цьому відношенні давньогрецькі колонії, на думку С.Крижицького, принципово відрізнялися від колоній в сучасному розумінні цього терміна.

В часи грецької колонізації міста частіш за все, мабуть, могли засновуватись організовано, коли акцію проголошував оракул. При цьому ще в метрополії вибирали або призначали керівника групи колоністів — ойкіста. В цьому випадку з прибуттям на місце територія нового міста розмежовувалася під оборонні стіни, на ділянки під житлові споруди, а одна десята частина площі відводилася під культові споруди. Такі нові урбаністичні центри, як правило, мали прямокутну систему планування. Паралельно з цим межувалась і

______________________________________109

сільська округа. Перші загони колоністів за своєю чисельністю були невеликими і навряд чи перевищували 100—150 чоловік.

Але археологічні матеріали дозволяють допускати, що іноді колонізаційний процес міг відбуватися стихійно, як це, мабуть, мало місце під час формування Ольвійського поліса. До речі, Ольвія, як і переважна більшість північночорноморських міст, не мала регулярного прямокутного плану. її сільська округа формувалася поступово і, скоріш за все, стихійно. Із всіх міст даного регіону лише Херсонес в околицях сучасного Севастополя мав регулярний план.

Античні держави Північного Причорномор'я мали достатньо високий рівень розвитку законодавчих і виконавчих структур, ідеологічне забезпечення котрих базувалося на високих ідеалах громадянськості. В цьому відношенні досить цікавою є громадянська присяга херсонеситів:

‡агрузка...

«Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами й богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією укріпленими пунктами херсонесців.

Я буду однодумним щодо порятунку і свободи держави та громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Калос Лімена та інших укріплених пунктів і з решти території, якою херсонесці управляють чи управляли, нічого нікому не зраджу, ні елліну, ні варвару, але зберігатиму все це для херсонеського народу.

Я не звалюватиму демократичного ладу й не дозволю цього тому, хто зраджує і звалює, й не потаю цього, але доведу до відома державних службових осіб. Я буду ворог тому, хто замишляє і зраджує чи відторгає Херсонес, або Керкінітіду, або Калос Лімен, або укріплені пункти й територію херсонесців.

Я служитиму народові й радитиму йому найкраще й най-справедливіше для держави і громадян.

Я оберігатиму для народу сестер і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елінну, ні варвару, що може зашкодити державі.

Я не даватиму або не прийматиму дарів на шкоду державі і громадянам.

Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян, що не відпали, і не дозволю цього й не потаю, але доведу до відома й на суді подам голос за законами.

Я не укладатиму змови ні проти херсонеської громади, ні проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; якщо я вступив із кимось у змову або пов'язаний будь-якою клятвою чи закляттям, то мені, що порушив це, і тому, що мені належить, хай буде найкраще, а тому, хто додержує — протилежне.

Якщо я довідаюсь про якусь змову, що існує або зароджується, я доведу про це до відома службових осіб.

Хліб, який звозиться з рівнини, я не буду ні продавати, ні вивозити з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес.

Зевс, Гея, Геліос, Діва, божества олімпійські! Тому хто перебуває в усьому цьому, хай буде благо мені самому і потомству й тому, що мені належить, а тому, хто не перебуває, хай буде зле й мені самому, й потомству, й тому, що мені належить, і хай ні земля, ні море не приносять мені плоду, хай жінки не розроджуються благополучно».6

Північнопричорноморські держави являли собою, звичайно, автономні поліси з олігархічним чи демократичним ладом. Сам поліс мав статус міста-держави, яка одночасно була й громадянською общиною рівноправних підданих (територія складалася із власне міста й сільської округи). В олігархічному полісі влада належала незначному числу привілейованих жителів, а в іншому — усім громадянам. До їх числа не входили жінки, діти, іноземці, раби й інші залежні категорії міського населення. Слід однак підкреслити, що рабство в Північному Причорномор'ї не відігравало такої значної ролі, як в Середземномор'ї. В основному це були домашні, а не державні, раби. їх використовували в сільському господарстві, в будинках, а також ремісничих майстернях.

Структура полісно-демократичної організації передбачала наявність виборної законодавчої й виконавчої влади. Законодавчі функції належали народним зборам («народу»), на яких видавалися декрети й постанови. На народних зборах вирішувались питання зовнішньої політики, оборони, взаємовідносин з сусідніми племенами, організації

посольств, надання громадянських прав іноземцям і привілеїв купцям, забезпечення населення продовольством в неврожайні роки, видавалися закони про грошовий обіг та почесні декрети на честь громадян, які надавали важливі послуги місту. Всі ці питання перед винесенням їх на народні збори обговорювались на раді, котра, окрім того, виявляла можливості кандидатів займати державні посади й контролювати роботу виконавчої влади. Виконавча влада здійснювалась через роботу різних колегій — магістратурами або ж, окремими службовими особами — магістрами, які звичайно вибиралися на один рік. Найвищою магістратурою була колегія архонтів. Існували також колегії, котрі відали фінансами, колегії стратегів, агрономів, астрономів та інші. В різних полісах могли бути відмінності в кількості та номенклатурі тих чи інших колегій і магістратів. Функціонував суд, що складався з кількох відділів, кожний з котрих відповідав за певні питання. В судочинстві брали участь суддя, обвинувачі, свідки.

Серед північнопонтійських держав у відношенні політичної організації виділявся в основному лише Боспор. Він, з одного боку, являв собою складний конгломерат античних міст-держав, що зберегли (хоча б формально) полісну організацію і по відношенню до якої боспорський цар являвся архонтом, тобто вищою посадовою особою виконавчої влади в грецькій полісній структурі. З іншого боку, для місцевих племен, котрі входили до складу Боспора, він являвся царем. Ці племена зберігали свої давні звичаї, особливості побуту, групами племен управляли вожді або царські намісники.

В етнічному відношенні населення античних держав на початковому етапі — в часи заснування міст — складалося в основному з греків. Звичайно, серед жителів були й вихідці із місцевих «варварських» племен, а до складу держав могли входити й цілі значні угруповання автохтонів. Літературна традиція, починаючи від Геродота, зберегла і назви змішаних греко-варварських племен, наприклад мікселлінів або елліно-скіфів в районі тієї ж Ольвії. Однак весь комплекс матеріальної і духовної культури, що представлено в археологічних знахідках, свідчить про незначну кількість «варварів»

 

 

серед населення не лише міст, але і селищ округи, зокрема Ольвії та Херсонеса. Але тут місцевого елемента було все ж дещо більше ніж в самих центрах. В основному це були скіфи, фракійці, а на Азійському Боспорі — сінди і меоти. Пізніше в Північне Причорномор'я переселяються і сармати, а в Північно-Західному Причорномор'ї з'являються й черняхівські племена, до складу яких входили і слов'яни. З часом, особливо в перші століття н.е., кількість «варварів» у складі населення античних міст дещо зростає.

В соціальному відношенні структура населення була досить складною. Окрім громадян і рабів існувало багато категорій як вільного, так і залежного або напівзалежного населення.

Життя у кожній північнопричорноморській державі мало свої особливості. Однак вони існували в тісному контакті як з усім античним світом, так і з місцевим «варварським» оточенням, значні історичні події в житті якого корегували загальні риси і в розвитку північнопричорноморських міст. В їх історії можна виділити три періоди.

Перший охоплює час від другої половини VII ст. до н.е., коли були засновані вже згадане Березанське і, можливо, Таганрозьке поселення, до середини І ст. до н.е. — часу початку активної експансії в Північне Причорномор'я Риму після загибелі в 63 р. до н.е. царя Понтійського царства Мітридата VI Євпатора. Цей період характеризувався тісними культурними й економічними зв'язками як з грецьким світом, так і з сусідніми племенами, що стало можливим внаслідок відносної стабільності загальноісторичних обставин перших чотирьох століть існування античних держав. В основі матеріальної та духовної культури населення домінуюче місце займали еллінські традиції. У зв'язку з цим, даний період можна назвати умовно грецьким чи еллінським. Однак при цьому слід брати до уваги, що саме в цей час формується Боспорське царство, до складу якого увійшли не лише грецькі поліси, котрі розміщувалися на берегах Керченської протоки, але і племена «варварів». Це була греко-варварська держава, зверхники якої із династії Спартакідів за своїм походженням, скоріш за все, були

___________________________________________113

якраз «варварами». Та варваризація держави в цілому майже не знайшла відображення в культурі і побуті населення як античних міст, так і їхньої сільської округи.

Протягом першого періоду в житті античних держав Північного Причорномор'я простежується кілька етапів. Найбільш ранній з них охоплює, головним чином, VI ст. до н.е. В цей час засновується більшість міст та відкритих поселень округи. Відносини з місцевими племенами, переважно кочівницькими, вірогідно були мирними. Це сприяло закріпленню переселенців на нових місцях і появі великої кількості не укріплених сільських поселень. Цей етап, що отримав в історії Стародавньої Греції умовну назву «архаїчний», для античних міст Північного Причорномор'я став часом поступового становлення економіки, основою якої було сільське господарство і, особливо, землеробство. Міста мали тісні культурні й торговельні зв'язки з середземноморськими полісами, особливо з грецькими містами Малої Азії, острівною та материковою Грецією. Однак тісні контакти причорноморських центрів між собою в цей час очевидно були відсутніми.

Вигляд античних міст Північного Причорномор'я в цей ранній час був не дуже звичним для Стародавньої Греції. Житлові квартали більшості з них складалися в основному з однокамерних землянок і напівземлянок — адже жителі не мали розвинутої бази будівельного виробництва, а тому перейняли досвід населення Південно-Східної Європи. Разом з тим вже з самого початку в містах з'явилися священні ділянки з храмами й вівтарями, виникають площі, котрі мали торговельні, адміністративні й суспільні функції — агори. Ранні храми за багатством свого декору майже не поступалися середземноморським. Однак їх розміри були набагато меншими, а за матеріал слугували, в основному, дерево й сирцева цегла, рідше — місцевий вапняк.

Але вже в кінці архаїчного етапу міста починають набувати звичайного для Стародавньої Греції вигляду — земляна забудова зникає й з'являються типові для Греції наземні житлові будинки з внутрішніми двориками, навколо яких групуються криті приміщення.

 

8 5-2

114__________________________________________

Міста входять в новий етап історичного розвитку, який отримав назву «класичний». Він охоплює V — тридцяті роки IV ст. до н.е. і є часом найвищого розвитку еллінської (тобто власне грецької) культури, коли в Афінах зводяться основні споруди акрополя. Аналогічно розвиваються і північнопричорноморські центри, але в більш скромних масштабах. В цей час укріплюється їхня економіка, активно розвивається сільське господарство, ремесла, торгівля — внутрішня і зовнішня, пряма й посередницька, зростає значення цих центрів у грецькому світі. Зв'язкам з північнопричорноморськими містами — постачальниками сільськогосподарської продукції (зокрема зерна) — надавалось у Греції досить великого значення. Наприклад, лише Боспор, за свідченням Демосфена, поставляв до Афін кожного року 400 тисяч медімнів (1600 т) зерна. В тридцяті роки V ст. до н.е. в Понт Евксинський прибула афінська ескадра на чолі з Періклом. Тому є підстави допускати, що в результаті цього походу до Афінського морського союзу ввійшли й деякі північнопричорноморські центри.

Починаючи з V ст. до н.е. значну роль у військово-політичному і економічному житті античних міст Північного Причорномор'я починають відігравати оточуючі племена. Це були скіфи, а на Боспорі ще й сінди та меоти. Взаємовідносини «варварів» і греків були особливо тісними якраз на Боспорі. Найбільший розвиток, а потім занепад античних держав Північного Причорномор'я припадає на наступний етап — «елліністичний», котрий в часі охоплював останню третину IV — середину І ст. до н.е. В Середземномор'ї він характеризувався виникненням могутньої монархії Олександра Македонського та її наступним розпадом (306 р. до н.е.) на ряд елліністичних держав, а також появою змішаних греко-східних традицій буквально у всьому: в економіці, соціально-політичних відносинах, установах, звичаях, віруваннях і, особливо, в культурі. В Північному Причорномор'ї картина була дещо іншою — тут мова може йти, в основному, лише про зміщення культурних традицій, але не греко-східних, а греко-варварських (тобто місцевих). Та і проявилося це явище не стільки в античних містах, скільки в еллінізованих поселеннях «варварських» племен.

 

115

Перша половина елліністичного етапу (остання третина IV — III ст. до н.е.) стала часом найвищого економічного й культурного розвитку античних держав Північного Причорномор'я. Значну роль в економіці почали відігравати сусідні племена. Пройшла також певна переорієнтація торговельних зв'язків — все більшого значення стала набувати торгівля з малоазійськими, острівними і особливо південнопонтійськими центрами. Налагоджувались більш тісні відносини і між самими північнопричорноморськими містами.

Однак цей розквіт не був тривалим. Активне переміщення кочових племен, зокрема сарматів, призвело до дестабілізації ситуації в степовій зоні. А це, в свою чергу, підривало основу благополуччя античних держав — їх землеробство й торгівлю з місцевими племенами. Яскраву картину вкрай загрозливої ситуації, що склалася навколо Ольвії, як одного з найбільш великих античних міст у той час, малює нам унікальна пам'ятка епіграфіки — декрет на честь багатого ольвійського громадянина Протогена (Додаток). В ньому мова йде про постійні дарунки «варварським» вождям, про запланований напад «варварів», про те, що в зв'язку з цими подіями багато іноземців і своїх громадян виселилось із міста.

Ситуація ускладнилась погіршенням клімату — переходом до засушливого періоду, максимум якого наступив, за даними природничих наук, в II ст. до н.е. Про численні засухи і неврожаї мова йде і в вищезгаданому декреті. Результатом такої ситуації стало, наприклад, згасання життя на поселеннях великої хори Ольвії вже приблизно в другій половині III ст. до н.е. Подібні кризові явища в цей час відбуваються в сільських округах Боспора, Херсонеса, Тіри й західнопонтійських міст.

З часом все більше посилюється тиск навколишніх племен на північнопричорноморські міста. На думку частини дослідників, в середині II ст. до н.е. в залежність, можливо, у формі протекторату, від скіфів попадає сама Ольвія, де проходить чеканка монети скіфського зверхника Скілура. Приблизно з середини II ст. до н.е. під владою пізніх скіфів перебував Північно-Західний Крим, а Херсонес вступає з ними в затяжний військовий конфлікт, із якого він все ж

 

116___________________________________

виходить переможцем, однак лише за допомогою царя Понтійського Мітрідата VI Євпатора, котрий посилає до згаданого міста свого полководця Діофанта.

Не краще склалися обставини і на самому Боспорі, в сільській окрузі якого одночасно зі збільшенням кількості рибальських поселень на узбережжі скорочувалась кількість землеробських, а в степовій частині держави зводилися укріплені городища. Особливо поглибилась економічна криза тут в середині II ст. до н.е. Все більше загострюються соціальні і, вірогідно, етнічні протиріччя в боспорському суспільстві. Все це скінчилось в 109/108 р. до н.е. переворотом. В кінці II ст. до н.е. Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою всі причорноморські держави — Тіру, Ольвію, Херсонес, Боспор.

Таким чином, античні держави Північного Причорномор'я опинилися в зоні зіткнення інтересів Понтійського царства і Риму. На першому етапі цієї боротьбі Північне Причорномор'я було для Понтійського царства головним джерелом сировини, продовольства й людських ресурсів. До участі в конфлікті в тій чи іншій мірі були залучені не лише міста Боспора, Херсонес і Ольвія, але й численні племена. Війна, що затяглася на довгі роки, підривала сільське господарство, торгівлю, ремесла. В результаті цього поширювалися антипонтійські настрої, що призвело в 63 р. до н.е. до повстання й звільнення з під влади Мітрідата північнопонтійських міст. Боротьба Риму з Понтійським царством скінчилася перемогою Риму і поширенням його впливу на античні держави Північного Причорномор'я.

Другий великий період в історії північнопричорноморських античних держав, так званий римський (друга половина І ст. до н.е. — 70-ті роки IV ст. н.е.), пов'язаний з поступовим проникненням в Північне Причорномор'я римського впливу і римського війська. В результаті це привело до включення Тіри, Ольвії й Херсонеса до складу римської провінції Нижньої Мезії.

Для згаданого періоду характерним є проникнення провінційно-римської культурної традиції, що проявилась, хоча і не дуже

_______________________________________________117

рельєфно, в багатьох сферах, зокрема в побуті. Так, наприклад, в містобудуванні римські впливи прослідковуються, в основному, в будівництві в старих містах римських цитаделей (Тіра, Ольвія, Херсонес), у виникненні городищ типу римському табору. В архітектурі — це поява терм, котрі, однак, за своїми розмірами й декором в жодне порівняння не йшли з римськими термами, навіть найбільш скромними. Невідомі в Північному Причорномор'ї й типові римські храми, а також багаті житлові будинки. Разом з тим, в декорі інтер'єрів приміщень північнопричорноморських житлових будівель відомо використання суто римських прийомів — мармурових облицювальних плиток і т.п. В побуті — використання червонолакового та скляного посуду. В усьому іншому переважали все ж еллінські традиції попередніх часів.

У цьому другому періоді функціонування античних держав Північного Причорномор'я, долі кожної з них і в економічному, і в політичному, і навіть в культурному відношенні відрізнялися більш рельєфно, ніж раніше. Тому виділити загальні для всіх держав етапи історичного розвитку досить важко.

Так Ольвія, територія якої на відміну від Тіри, Херсонеса і міст Боспора в перші століття нашої ери скорочується майже втроє, втрачає своє попереднє значення одного з найбільших економічних центрів. Невелике й її стратегічне значення як місця, де розміщуються частини римських легіонів. Проте вона ще залишається державою, що мала своє самоуправління, сільську округу, територіальні розміри котрої зберігаються в попередніх межах, веде досить широку торговельну діяльність. В іншому, набагато сприятливішому положенні виявляється Херсонес — основний, поряд з римською фортецею Харакс поблизу нього, опорний пункт римських військ у Криму. Територія міста тут, вірогідно, навіть дещо збільшується, хоча сільська округа, очевидно, суттєво зменшується. Беззаперечною стає важливість Херсонеса в системі римських кордонів.

Найбільш сприятлива ситуація, особливо в економічному підношенні, складається на Боспорі, відносно незалежного від Риму.

$

118__________________________________________

Територія столиці Боспора Пантікапея в перші століття нашої ери збільшується майже в два рази, сягаючи приблизно 100 га. З'являються нові поселення й городища, наприклад Ілурат поблизу сучасного села Іванівки. Масивність його фортечних мурів була винятковою для Північного Причорномор'я — в деяких місцях товщина стін сягала 6,4 м. Збільшується в перші століття нашої ери й територія Тіри. Слід також відзначити, що в культурному відношенні в перші століття н.е. було відсутнє характерне для римських провінцій нівелювання культурних традицій.

В часи початкового етапу другого періоду (від середини І ст. до н.е. — до першої половини-середини II ст. н.е.), в Північне Причорномор'я починають проникати римляни й поступово закріпляти свої позиції. Та цей процес не проходив гладенько. Так, коли в 60-ті роки н.е., не дивлячись на всі спроби Риму перетворити Боспор на свою нову провінцію, цього зробити не вдалося, хоч у політичному відношенні, хоча б номінально, ця територія була певною мірою залежною від імперії. Складна ситуація склалася і з Херсонесом. В його боротьбі із Боспором, від влади якого він неодноразово намагався звільнитися, велику допомогу йому надавав саме Рим. Кілька разів звільнюючись від Боспору, Херсонес цілковито вийшов з під влади цього царства лише приблизно в середині 40-х років II ст. н.е. за часів римського імператора Антонія Пія. Риму довелося захищати Херсонес і від нашестя пізніх скіфів. Особливо значна акція в цьому відношенні відбулася в 63 р. н.е., коли кочівники були розгромлені прибулим до Херсонеса морем значним за силою військовим загоном на чолі з Плавтієм Сильвагом — правителем римської провінції Нижньої Мезії. Та і за часів імператора Траяна (98—117 рр.) до Ольвії теж було для захисту міста і його округи послано загін римських піхотинців. І лише за Антонія Пія (138—161 рр.), коли були вислані війська для захисту ольвіополітів від нашестя тавро-скіфів, з послідуючим при Септимії Севері (193—211 рр.) входженням міста до складу провінції Нижня Мезія, в Ольвії наступає (як і в Херсонесі) майже сторічний період нового розквіту й економічного підйому.

_____________________________________________119

Найбільш стабільним в житті античних держав Північного Причорномор'я був другий етап, коли військова, політична і економічна стійкість була, судячи з усього, наслідком постійного перебування римських військ у цьому регіоні, аж до виводу їх звідти в середині — третій чверті III ст. н.е.

На сьогодні найменш вивченим є третій період в житті античних держав Північного Причорномор'я — пізньоантичний. В цілому він став часом поступового згасання Тіри і Ольвії. Очевидно в цей же час закінчило своє існування й Боспорське царство. А ось доля Херсонеса і Пантікапея була іншою — вони вистояли, а за часів імператора Юстініана І були включені до складу Візантійської імперії.7

Вище неодноразово згадувались чотири міста, котрі і були основними центрами регіону в античні часи — Тіра, Ольвія, Пантікапей і Херсонес. Тому є доцільним більш детально зупинитись на їхній характеристиці.

Назва першого з них походить від грецької назви Дністра — Тірас. Залишки Тіри знаходяться в околицях сучасного Білгорода-Дністровського. Колонія була заснована вихідцями з Мілета наприкінці VI — на початку V ст. до н.е. Нині збереглося 11—12 га території давнього городища, частина якого зруйнована водами Дністровського лиману. В розвитку Тіри виділяються два основні періоди: еллінський (від заснування міста до середини І ст. до н.е.) і римський (від середини І ст. до н.е. до 70-х років IV ст. н.е.), які розділяє готська навала під проводом Буребісти. Час першого розвитку починається з V ст. до н.е. і триває до НІ ст. до н.е. Тіра карбувала власну монету. З кінця II ст. до н.е. і до 70-х років І ст. до н.е., можливо, входила до складу Понтійської держави Мітрідата VI Євпатора. За римського імператора Доміціана (81-96 рр. н.е.) увійшла до складу вже згаданої провінції Нижня Мезія. З II ст. н.е. в місті розміщувались підрозділи V Македонського, І Італійського, XI Клавдієвого легіонів, та, мабуть, і римська Мезійська ескадра. В середині III ст. н.е. Тіра виходить із складу згаданої провінції, в цей же час римський гарнізон залишає місто. Тоді ж воно зазнає нищівного руйнування германським племенем готів, проте життя в

120_______________________________________

ньому триває ще до 70-х років IV ст. н.е. В цей час тут мешкають, головним чином, вихідці з черняхівських племен, серед яких одним з основних етнічних компонентів були ранні слов'яни.

Населення Тіри займалося переважно посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотарством, меншою мірою ремеслами. Подібно до інших полісів, місто мало сільську округу. В елліністичну епоху (IV—III ст. до н.е.) на узбережжях Дністровського лиману налічувалося близько 30 сільських поселень. В основному тут вирощували зерно, ловили рибу, випасали худобу. Садівництво й виноградарство, очевидно, були мало розвинені. Розкопками виявлені залишки житлових кварталів та оборонні споруди. Серед останніх особливий інтерес становить комплекс римської цитаделі площею близько 2,5 га.

Місто, яке виникло в зоні контактів і протистояння різних етнокультурних та соціальних спільнот, стародавня Тіра, виросла як один із центрів античної ойкумени, що сформувався біля кордонів гото-скіфських територій, і в подальшому була нерозривно пов'язана з долями цих двох світів. Ще до кінця незрозуміло чи розділило це місто участь тих римських провінційних центрів, котрі були зруйновані й перестали існувати в епоху Великого переселення народів середини І тис. н.е., чи тісні зв'язки з навколишніми племенами стали основою для її швидкого відродження в якості слов'янського Білгорода або турецького Аккермана.8

Ще одне місто — Ольвія (з давньогрецької «щаслива») — стало осередком Ольвійської держави. Розташована на правому березі Південнобузького лиману недалеко від Миколаєва. Заснована близько середини VI ст. до н.е. теж вихідцями з Мілета і проіснувала до III ст. н.е. Після цього життя тут ледь жевріло до початку IV ст., але в той час Ольвія вже остаточно втратила риси, притаманні античному центру. Топографічно складалася з трьох частин — Верхньої, Терасної й Нижньої. На етапі розквіту — наприкінці IV — в III ст. до н.е. — Ольвія займала територію площею близько 55 га, а чисельність її мешканців становила близько 20 тис. чоловік. В історії міста й держави в цілому простежуються два великі періоди. Перший охоплює

 

121

час від заснування тут колонії до середини І ст. до н.е. Забудована в другій половині VI ст. до н.е. однокамерними землянками й напівземлянками, вже в наступному столітті Ольвія набуває звичного для старогрецького міста вигляду. В V ст. до н.е., за Геродотом, вже існували укріплення, а також палац скіфського царя Скіла.

Житлові споруди Ольвії — звичайно одноповерхові з підвалами, рідше — двоповерхові. Відкрито залишки агори — площі, навколо якої зосереджувалися торговельні ряди, будинки суду, різних магістратур, гімнасій, велика стоя (колонада, біля якої городяни зустрічалися й обмінювалися новинами) та інші споруди. Виявлено також священні ділянки — теменоси (один із них присвячений Аполлону Дельфінію, інший — Аполлону Лікарю), вівтарі, рештки храмів, допоміжні будівлі, залишки оборонних споруд.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.)