АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

УКРАЇНСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ХХ СТОЛІТТІ 11 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. А. Революційна українська партія (РУП)
  11. А. Українська демократична партія
  12. Августа 1981 года 1 страница

Наслідки Другої світової війни зумовили третю хвилю масової української еміграції, яка була майже винятково політичною. У роки німецької окупації велика кількість українських юнаків і дівчат були вивезені до рейху як дармова робоча сила. Українці становили також значну частку радянських військовополонених, що утримувалися в Німеччині в концтаборах. Відомості, які доходили до них, переконували, що незалежно від обставин полонення, практично кожному військовополоненому на батьківщині загрожували репресії.

Серед великої маси української людності, що напередодні та в перші роки після капітуляції Німеччини скупчилася на її території, були й українці — недавні члени німецьких військових формувань та колишні працівники допоміжних органів окупаційної адміністрації, добровільно або насильно переміщені з Польщі, Чехословаччини, Франції та ряду інших країн українські політичні емігранти, частина бійців Української повстанської армії (УПА), яким вдалося прорватися до західних окупаційних зон Німеччини та Австрії, де їх було інтерновано, тощо.

Точних даних про загальну кількість усіх цих категорій українців не існує. За деякими відомостями, лише стосовно західнонімецького терену можна вести мову про цифру в майже 1 млн осіб, хоча іноді називається й цифра — близько 2 мільйонів. Більш-менш достовірна статистика про українців у Німеччині почала вестись після того, коли у листопаді 1945 р. на першому з'їзді української еміграції Західної Німеччини в Ашафенбурзі було створено її Центральне представництво (ЦПУЕ). В будь-якому випадку вже у перші повоєнні місяці основна маса українців, хоч і наражаючись на ризик зазнати репресій, все ж повернулася на батьківщину. Вдома справдилися найгірші їхні передбачення. Майже 300 тис. з тих, хто повернувся, одразу ж, нібито за державну зраду, були відправлені у східні райони СРСР.

Тут доречно звернути увагу й на те, що ще 10 січня 1945 р. була прийнята таємна постанова ЦК КП(б)У «Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях України», відповідно до якої з цих областей у східні та північні райони СРСР було депортовано кілька десятків тисяч українців. Новий етап депортації українського населення припадає на осінь 1947 р., коли на виконання постанови Ради Міністрів СРСР № 3214 від 10 вересня 1947 р. виселенню на спецпоселення підлягали «родини учасників банд ОУН, пособники учасників ОУН та члени їхніх родин, куркулі-націоналісти та їхні родини». Затвердженим 3 жовтня «Планом заходів Міністерства внутрішніх справ СРСР по перевезенню спецпоселенців із західних областей УРСР» передбачалося виселити 75 тис. чоловік. Проте невдовзі Міністерство держбезпеки СРСР збільшило цю цифру до 100 тис. чоловік. На початку 1950-х рр. чисельність українців, виселених на спецпоселення, досягла близько 172 тис. чоловік.



Та частина українців, яка з політичних міркувань не повернулася на батьківщину, а залишилася в західних окупаційних зонах Німеччини, перебувала головним чином у таборах для біженців та переміщених осіб. Згідно з даними ЦПУЕ, наприкінці 1946 р. на території Західної Німеччини проживало ще 177 тис. українців, у тому числі в американській зоні — 104 тис, в англійській — 54 тис, у французькій — 19 тисяч.

 

534_________________________________

Важкі умови проживання в таборах, невизначеність правового статусу, а відтак — і подальшої долі, господарська розруха перших повоєнних років у Німеччині, що породжувала масове безробіття й робила перспективи на майбутнє примарними — все це змушувало українців шукати шляхів для переселення в інші західні країни. В цілому з 1947 по 1957 рік до США переселилось приблизно 80 тис. українців, до Канади — ЗО тис, до Австралії і частково Нової Зеландії — 20 тис, до Бразилії — 7 тис, до Аргентини — 6 тис, до Венесуели — 2 тис

Наприкінці 1960-х і в 1970-х рр. до Західної Європи і Північної Америки переселилась невелика кількість осіб українського походження із Польщі, Югославії та Чехословаччини. Тоді ж і в наступне десятиліття поодиноким українцям-дисидентам, а також небагатьом єврейським емігрантам було дозволено виїхати з Союзу.

Помітно зросла еміграція до Ізраїлю в останні роки існування СРСР. Тисячі осіб української національності у складі змішаних подружжів виїхали за ізраїльськими візами також до США, Канади, ряду інших країн з причин невдоволення своїм економічним і соціальним становищем, а інколи й з політичних мотивів. Деяка кількість українців, переважно із західних областей України, виїхала на постійне проживання в країни Заходу на запрошення родичів.

‡агрузка...

Виїзд з території вже незалежної України з різних, передусім соціально-економічних, причин у 1990-ті рр. порівняно великої кількості громадян на тимчасове або постійне проживання за кордон отримав назву четвертої хвилі української еміграції.

Різні національні та міжнародні, урядові й неурядові організації вживають заходів для приведення стихійного процесу еміграції з України в певне, бодай частково організоване, русло. Це робиться в першу чергу для полегшення становища самих емігрантів, які потрапляючи у країні прибуття в зовсім не знайому ситуацію, і, не знаючи у своїй більшості законів, мови і традицій місцевого населення, часто-густо стають заручниками підпільних торговців робочою силою, що всіляко ошукують їх.

Організації української діаспори в різних країнах також надають

___________535

посильну допомогу в облаштуванні новоприбулих, зокрема в оформленні необхідних документів, вивченні місцевої мови, навчанні дітей у школі тощо. Проте діаспорні громадські структури можуть лише частково посприяти розв'язанню низки складних проблем, з якими відразу ж зіштовхуються новоприбулі. Багато чого залежить від зусиль самих емігрантів четвертої хвилі, яка нараховує вже понад 100 тис. осіб.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.022 сек.)