АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЛИТВИ І ПОЛЬЩІ 7 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. Августа 1981 года 1 страница
  11. Августа 1981 года 2 страница
  12. Августа 1981 года 3 страница

Процес «націоналізації» династії Романових вельми затягнувся і зайняв практично все XIX ст., а наслідки цього погіршувалися

302_______________________________________________

самодержавним характером їх влади. В країні практично не існувало громадянських свобод. Як зазначав маркіз А.де-Кюстін, відомий монархіст, який втік з наполеонівської Франції до Росії, і якого аж ніяк не можна було запідозрити у лібералізмі, «треба жити в цій пустелі без спокою, в цій тюрмі без відпочинку, яка зветься Росією, щоб відчути всю свободу, що надається народам в інших країнах Європи, яким би не був прийнятий там спосіб правління. Коли ваші діти здумають ремствувати на Францію, прошу вас, скористатися моїм рецептом, скажіть їм: їдьте до Росії! Ця подорож корисна для будь-якого європейця. Кожен, хто близько познайомиться з царською Росією, буде радий жити в будь-якій країні. Завжди корисно знати, що існує у світі держава, в якій неможливе щастя, бо за самою своєю природою людина не може бути щасливою, не маючи свободи»41.

Власне, намагання зберегти самодержавство в його архаїчній формі і було головною причиною такої незрозумілої для європейця неволі. Романови запекліше, ніж більшість європейських династій, гальмували націоналізацію, тим самим надовго позбавивши процес формування націй, що входили до імперії, такої ключової складової як розширення політичного життя і становлення громадянського суспільства. Справжнього контакту і співробітництва самодержавства і суспільства у справі будівництва націй в XIX ст. не було. В інших великих європейських країнах державна влада залишала помітно більше простору для громадянської діяльності, в тому числі і з будівництва нації, та сама держава помітно раніше і активніше стала брати участь в цьому процесі. Коли ж після 1905 р. Микола II почав шукати союзу з російськими націоналістами, він вирішив спертися на найбільш екстремістські й одіозні організації, зорієнтовані не на будівництво чого б не було, а на погроми.

Між моментом, коли нація «уявлена», тобто коли її образ, або «ідеальна Батьківщина», виникає у представників еліти, і моментом, коли національна ідентичність, що відповідає цьому, утверджується серед більшості членів цього уявленого суспільства й одержує політичне оформлення, зазвичай існує досить тривалий інтервал.



Процес цей абсолютно не запрограмований на успіх, тобто зусилля по утвердженню того чи іншого варіанту національної ідентичності можуть закінчитися як перемогою, так і невдачею, а кінцеве втілення нації-держави навіть у випадку здійснення проекту може суттєво відрізнятися від первинного задуму.

Різні проекти націй можуть перебувати в конфлікті один з одним, зокрема претендувати на одну і ту ж територію. Найчастіше це являє собою суперництво з приводу прикордонних територій, де мова йде про те, якому з уявлених суспільств належатиме дана територія. За приклад тут може правити конфлікт російського й польського образів «ідеальних Батьківщин». Зіткнення може носити і тотальний характер в тому сенсі, що один образ «ідеальної Батьківщини» включав в себе всю територію й населення другого, заперечуючи альтернативний проект як такий. Найяскравіший приклад — конфлікт російського й українського націоналізмів»42.

Переходячи до конкретного висвітлення подій, що відбувалися в XIX — на початку XX ст., потрібно зафіксувати: в цей час Російська імперія була однією з наймогутніших структур у Європі. А тому в процесі творення унітарної держави було вироблено концепцію збирання «исконно русских» земель. Теорія «Москва — третий Рим», що з'явилася ще в XVI ст. під пером московських книжників, тепер почала підкріплюватись апеляцією до правонаступності й цінностей Київської Русі. Окрім того, зверненням до єднання православного світу. Але доцентрова орієнтація цього політичного кредо наштовхнулась на досить відчутну відцентрову тенденцію. В даний історичний період імперія «...зустрілася із значним опором централізмові, що змушувало її іти на поступки місцевим осілим і кочовим народам, а також порубіжним козацьким формуванням. Більше того, просуваючись на Захід, Росія набула території і народи, що вже мали добре розвинуті концепції регіональних і корпоративних прав та інституцій самоврядування. Цей міцний регіоналізм серйозно загрожував ідеям централізованої та унітарної Російської імперії. Великою мірою в Гетьманщині Росія вперше зіткнулася з таким типом західного регіоналізму та само-

‡агрузка...

304___________________________________________

врядування»43. Таке прагнення розбудувати сильну державу спонукало царизм поборювати авантюризм, ліквідувати регіональні соціально-економічні права, нівелювати їх територіальні відмінності. Характеризуючи курс правлячої царської династії по відношенню до нових підданих, М.Грушевський відзначав: «Ставлення уряду Росії до української народності взагалі було однією суцільною історією репресій. Поставивши на мету досягнення зовнішньої одноманітності замість внутрішньої єдинодушності... він з енергією і послідовністю, гідними кращого застосування, прагнув до того, щоб згладити, витравити історичні форми українського життя і національної особливості, послабити все, що виділялося порівняно з життям великоруського народу і загальним тоном відносин імперії»44.

Ми не можемо повністю погодитися з категоричністю Грушевського. Не менш глибокий дослідник — М. Драгоманов — писав з цього приводу: «...обрусєніє не є система, котра витіка з духу національного великорусів або з спеціально російського державного ґрунту, а є, принаймні на добру частину, наслідуванням певної фази всеєвропейської державної політики. Специфічно російським елементом в теперішній системі обрусєнія можна вважати певну брутальність, котра проявляється, напр. в повертанні уніатів в православіє або в забороні української літератури. Та й така брутальність видається російським специфіком тільки для нашого XIX ст., бо в XVII—XVIII ст. відносини Людовика XIV до гугенотів або англійського уряду до гірських шотландців були ще більш брутальні. Та навіть тепер, коли порівняємо відносини російського абсолютного, тобто тепер архаїчного, уряду до уніатів і українців з відносинами конституційного венгерського уряду до словаків, ще хтозна-кому треба буде віддати премію на конкурсі брутальності»45.

Але російському уряду потрібні були й місцеві кадри, а тому він ішов на певні привілеї місцевій соціальній верхівці. Тож закріплені ще у Грамоті для дворянства 1783 р. права української шляхти стали величезним стимулом для подальшого злиття російської та більшої частини української еліт. Відкривши перед верхівкою українського суспільства можливості для військової або цивільної кар'єри, царизм

______305

і забезпечив собі лояльність цієї верстви. Поступово вона звиклася з думкою, що живе не в окремій державі, а у провінції, яка вмонтувалася в політичну систему імперії. А тому в основній своїй масі представники шляхти виступали не за повернення давніх прав для всього краю, а за власні корпоративні інтереси.

Слід також відзначити, що бажання потрапити до дворянства вимагало документального підтвердження. Тому вивчаючи й збираючи літописні свідчення про своїх предків, а також хроніки, грамоти, акти, геральдичні «древа», претенденти на дворянство мимохідь поринали в часи розквіту національної державності. Все це викликало патріотизм до своєї історії й сприяло українському відродженню. Тож можна погодитись з думкою Д.Дорошенка, що національне відродження першої чверті XIX ст., котре розпочиналось як чисто ідеологічний рух, було дворянським за своєю суттю46.

Німецький дослідник А.Каппелер підкреслював, що концепція російської нації була дуже розпливчаста. До неї могли входити: а) всі піддані Імперії; б) члени упривілейованих станів; в) великороси-православні; г) всі східні слов'яни (українці, росіяни, білоруси)47.

На офіційному рівні перевага віддавалася останній трактовці. Поняття «росіянин» було таким чином більш широким, ніж його сучасне значення. Воно стосувалося всіх східних слов'ян й складало основу проекту т.зв. «великої російської нації», корні якої простежувались з Київської Русі. Будучи етнічною концепцією, яка передбачала чіткі грані між росіянами й іншими народами імперії, цей проект в той же час не визнавав якісний характер етнічних розбіжностей між велико-, мало- і білорусами, включаючи всіх їх до єдиної етнічної спільноти.

Малоросіяни і білоруси ніколи не дискримінувалися в Російській імперії на індивідуальному рівні. «Українцям і білорусам, — справедливо зазначає той-таки Каппелер, — які офіційно вважаються росіянами, в принципі була відкрита будь-яка кар'єра — за умови, що вони володіли російською мовою. Не було перешкод і у дітей від змішаних браків росіян і українців. Українці не вичленялися й не утискалися ані за конфесійними, ані за расовими ознаками»48.

20 5-2

306___________________________________________

В ієрархії різних етносів імперії, яку він уявляє у вигляді системи концентричних кіл, всі православні слов'яни включались в єдиний центр системи. Це ставлення до українців як до частини російського народу збереглося як офіційна позиція влади й переконання більшості освічених росіян протягом всього XIX ст.

Розвиток тенденцій взаємовідносин української еліти з Росією призвів до появи на цьому історичному етапі двох груп. 3.Когут умовно розділив їх за підходами до проблеми на «асиміляторський» та «традиціоналістський». Прихильники першого дотримувались думки, шо автономні ідеї вже не відповідають вимогам часу, а тому сприймали імперію як власну батьківщину, очікуючи від неї моральних та матеріальних дивідендів. А табір «традиціоналістів» не відзначався однорідністю. Найбільш послідовно проти імперської політики виступала група, що прагнула повернути гетьманські порядки за допомогою іноземних держав. Основна ж група не заходила так далеко й обмежувалась лише відстоюванням залишків і традицій Гетьманщини. В цілому політичні настрої обох напрямів не були оформлені у системну ідеологію і знаходили своє відображення в епістолярному жанрі чи полемічних трактатах, що поширювалися й були популярними серед шляхти.

Війна з Наполеоном справила сильне враження на українську еліту. Свіжий подих революційних ідей, втілених, зокрема, у правових нормах, сприяли формуванню на слов'янських землях нового політичного та інтелектуального клімату. В Україні, як і в інших східнослов'янських землях Російської імперії, вплив наполеонівської кампанії «мав парадоксальний характер: з одного боку, перемога над ворогом викликала серед місцевої еліти почуття гордості за своє слов'янське походження й зміцнила лояльність до імперії, з іншого — пробудила розуміння того, що політична система цієї імперії вимагає глибоких змін. З цього духу сперечання виросли російські масони і декабристи, українські автономісти»49.

Якщо говорити про територію України, то тут в 1823 р., у Новограді-Волинському, виникла таємна військова організація «Товариство об'єднаних слов'ян», у програмних документах якої з

____307

російським патріотизмом, слов'янською єдністю, переплітались також ідеї національного визволення взагалі. Разом з тим Україні місця в майбутньому федеративному союзі не знайшлося. Як справедливо зазначає О.Реєнт, це свідчило про тодішній рівень самосвідомості національної еліти.

Значно далі пішов у національному питанні М.Муравйов — автор «Конституції», що стала програмним документом Північного товариства. Про незалежність України в ньому не йшлося. Однак у майбутній федерації передбачалося створення Української й Чорноморської «держав» з центрами в Харкові та Києві. В той же час більш консервативно виглядали підходи до цього питання керівників Південного товариства, зокрема П.Пестеля, які він виклав на сторінках своєї «Руської правди». В ній поруч з проголошенням вірності республіканським і демократичним ідеалам знайшла відображення ідеологія макіавелізму, що виражалося в досягненні добробуту країни шляхом тотальної русифікації її народів за схемою «єдина територія — єдина держава — єдина мова — єдині закони»50.

В той час в Україну із Заходу і Росії було занесене масонство. Члени окремих лож ввійшли до організацій декабристів та інших опозиційних таємних товариств, які ставили за мету боротися за права народів та їх справедливе влаштування.

Чим закінчились виступи на півночі та півдні імперії декабристів загальновідомо — імператор Микола І їх жорстоко придушив. Нема потреби тут детально зупинятися на характеристиці цих трагічних подій. Відзначимо лише, що думка М.Брайчевського про декабризм як про суто українське явище, що мало однак загальноімперський характер51, з нашої точки зору, м'яко говорячи, є сумнівною.

Контактували росіяни і українці в середині XIX ст. не лише всередині імперії, а й на міжнародному рівні. Так, під час з'їзду слов'янських громадських діячів у 1848 р., коли польська делегація вступила в гостру полеміку з «українського питання», на боці галичан зокрема виступив М.Бакунін, який заявив: «Русинское население Белоруссии, Литвы и Галиции соединится с кем захочет, и никто не может теперь определить его будущую судьбу. Мне кажется всего

20*5-2

308______________________________________

вернее и желательнее, чтобы они образовали вначале с Малороссией отдельную национальную федерацию, независимую от Великороссии и Польши»52. Це був політичний дебют українців на міжнародній арені в новій історії (хоч і не приніс вагомих результатів).

Дещо пізніше під час Кримської війни (1854-1856 pp.) українські землі стали найближчим тилом російської армії, що була задіяна на півострові. До її складу влилися значні людські ресурси — рекрутів та ополченців. Зокрема вони приймали участь в обороні Севастополя.

В даний історичний період піднесення національної свідомості з'явився такий феномен як Кирило-Мефодіївське товариство, яке виробило першу політичну програму для українства. В братстві зібрався цвіт української думки, люди, що мали величезний вплив на хід і розвиток українського відродження. Серед них був і геніальний поет Т.Шевченко, ще зовсім недавно викуплений його російськими заступниками й друзями із кріпацької неволі. Як відзначав Д. Дорошенко: «Соціяльний склад Кирило-Мефодіївського братства вже відріжняється від складу масонських лож і політичних кружків першої чверті століття: тут нема вже великих панів, багатих дідичів; членами братства були переважно діти середніх або й бідних дідичів, урядовці і навіть колишній кріпак. Це та верства, яка в сфері інтелектуального життя й ідейного провідництва виступає в 40-х роках у Росії і на Україні на зміну родовитого панства й яку в новіших часах почали називати інтелігенцією»53.

Головною метою своєї діяльності товариство вважало утвердження національно-державної незалежності України з демократичним ладом у конфедеративній спілці з іншими незалежними слов'янськими державами. Київ мав стати центральним містом даної спілки, в якому раз на 4 роки збирався б найвищий спільний консультативний орган. Ідея визволення слов'янських народів та їх державно-федеративного єднання мала поширюватись мирно, просвітницькою пропагандою. Члени товариства виступали за повалення самодержавства і ліквідацію кріпацтва в Росії.

Програмні засади братства викладено у прокламації, написаній М.Костомаровим, під назвою «До братів-українців»: «Ми прий-

309

маємо, що всі славяни повинні між собою поєднатись, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку й управляв своїми справами незалежно від інших; щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу і свій власний устрій. Такі народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани (хорвати — Авт.), серби й болгари. Щоб був один сойм або Рада Слов'янська, де б сходилися депутати від усіх республік і тим розважали б і рішали такі діла, котрі належать до цілого Союзу Слов'янського. Щоб у кожній республіці був свій сойм, вибираний на кілька літ. Щоб у кожній республіці була загальна рівність і свобода, а станів щоб зовсім не було. Щоб депутатів і урядовців вибирано не по роду, не по багатству, а по розуму й по освіті. Щоб свята віра Христова була основою закону й усієї управи в цілому союзі і в кожній окремій республіці»54.

Програмним документом товариства, на якому позначився вплив Т.Шевченка і М.Костомарова, була «Книга буття українського народу», цей твір відомий і під назвою «Закон Божий». Створений під впливом чеських і польських націоналістів, він написаний у дусі євангельських пророцтв та месіанізму. В термінах доктрини, випрацьованої християнськими отцями Церкви, тут наявне своєрідне бачення української історії, національних витоків українства. Під кутом зору ідеалізації та романтизації української цивілізаційної історії ця пам'ятка політичної думки була вперше проаналізована політологом Ю.Левенцем.

Коротко переказавши біблійну оповідь про походження світу, автори «Книги буття» зображують генеалогію українського народу. Благодать Божа, мовиться в документі, була дана усім народам, та спершу вона розповсюдилась на «коліно Яфетове». Зовсім не випадково те, що цей твір («Книга буття») називає саме біблійного Яфета першопредком слов'янських народів. У християнській традиції існувала легенда, що Європа вважалася за синів Яфета, Азія — Сима, Африка — Хама. Хам був предком селян, Сим — духовенства, Яфет — шляхетних сеньйорів. «Повість временних літ» також розпочинала родовід Русі від Яфета.

310___________________________________________

З плином історичного часу благодать Божа перейшла до грецького, романського, німецького, слов'янського племен, ведеться оповідь у «Книзі». Народ грецький не здатен був оправдати надію Божу, за пиху імператорську і панську Господь покарав їх. Романський народ занадто високо поставив Папу Римського, а німці дозволили, замість Папи і єпископів, керувати Церквою королям і панам. Французи менше шанували Христа, ніж честь національну, англійці вклонялись золоту. Замість Бога, ці народи обожнили егоїзм чи інтерес. Це спричинилося до винищення королівської панської влади та до кривавої різні, і вони «втрапили у ще гіршу неволю». Слов'яни були меншим братом в сім'ї Яфета, але стали першими у Бога. Ще до прийняття віри слов'янський народ не мав «ані царів, ані панів, і всі були рівні»55. Слов'яни мали два недоліки: незгоду між собою і те, що вони некритично переймали усе від старших, не розуміли переваг власного. Спочатку у слов'ян влада належала найрозумнішим старійшинам, проте згодом перейшла до панів. За це покарав Бог, але не остаточно. З плином часу він вивищив їх. За євангельським висловом «Камєнь єго же не брегоша зиждущий, той бисть во главу угла». Через багато літ на Слов'янщині стало три незалежних царства: Польща, Литва, Московщина. Польські пани жорстоко ставились до простого люду, Московщина піднесла свого царя вище за Бога. Україна належала Литві, потім Польщі.

Українське козацтво було справжнім християнським братством, усі вважались там рівними. Воно боронило християнську віру і визволяло ближніх з полону. «Закон Божий», ідеалізуючи козаччину, пише про неї так: «І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах міра сього, а записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, кого вони визволили з неволі».56

З кожним днем козацтво збільшувалось. Незабаром могло статися, малює політичну утопію «Закон Божий», що всі стали б козаками, «усі вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного». Приклад України наслідували б й інші слов'янські країни. Ідеальний суспільний устрій України полягав у тому, що тут ревно дотримувались Закону Божого, а чужоземці дивувалися, що в

______311

жодній країні світу немає такої щирої релігійності, любові між подружжям і дітей до батьків. Пани усіма засобами перешкоджали політичному зміцненню козацтва, а воно подолало разом з народом поневолювачів і на недовгий час всі стали вільними й рівними. Від польського протекторату Україна перейшла під московський. Далі ще раз рефреном підкреслено щиру й беззастережну готовність України до рівноправного партнерства з іншими країнами: «Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею як єдиний люд слов'янський з слов'янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі Божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов'янські між собою».57 Союз України з Московщиною розпався, бо цар був «усе рівно, що ідол і мучитель». Прагнення українців, щоб слов'янські народи жили разом, об'єднавшись в один слов'янський народ, не збулось, зате поділено було Україну навпіл по Дніпру між Польщею і Московщиною.

І знову в «Книзі» змальовується Україна в піднесено-релігійних, апокаліптичних виразах і термінах. Боротьба українців за свободу зображується як найважливіша подія світової історії, як вселенська боротьба Добра і Зла, результат якої є доленосним для цілого світу. Україна поціновується як домінуючий суб'єкт світової історії, а її народ таким, що взяв на себе священну місію звільнити країни від політичного рабства і заснувати новий світовий порядок на принципах християнства, демократизму та політичної толерантності. «І билась Україна літ п'ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії».58

Опісля зруйнування Січі царицею Катериною здавалось, що Україна вже в могилі, що вона не існує. Та, незважаючи на панування в Україні чужої влади і українських її прибічників, кожен «істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана», а повинен любити єдиного Бога Ісуса Христа. Слов'янська неволя не є її власним витвором, царська і панська влада походить з Німеччини і Татарщини. Месіанське покликання України, наголошується в тексті, полягає в тому, що вона закликає до свободи

312_________________________________________

слов'янські народи. У Польщі та Московщині вже відбулись антицарські повстання, які закінчились жорстокою розправою, але голос України не затих. «І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя..., ні князя..., ні пана, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорватів, ні у сербів, ні у болгар. Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов'янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камєнь, єго же не брегоша зиждущии, той бисть во главу».59 Такими проррчими словами закінчується цей один з перших в історії України глобальний політичний проект, що в узагальненому вигляді подав короткий огляд вузлових політичних подій, їх наслідків, зафіксував вади сучасної політичної системи і накреслив шлях до виходу з того суспільно-політичного небуття, в якому перебувала Україна.

Тут знову виразно звучить мотив «пропащого часу», але, спираючись на один з ключових євангельських принципів про те, що народи, які прийняли християнство опісля тих народів, що здійснили це раніше, будуть у Бога першими: «Багато з перших будуть останніми, а останні — першими» (Мт. 19, ЗО; 20, 16; Мр. 10,31; Лк. 13, 30), історія розвивається не за земною, а за сакральною, теологічною закономірністю. В християнській історії всі, хто пішов за Христом, набудуть вічне життя, і хоча може здаватись, що в земному житті вже все втрачено і Христові прибічники займають останнє місце, але вони все отримають сторицею і знайдуть у певний день набагато більше від того, що втратили. Це, здавалось би, алогічне з точки зору здорового глузду політичне передбачення, повинно було спричинитися до усвідомлення надзвичайної історичної місії України. Побожність українців, знання ними підтексту і тлумачення біблійних текстів, потрібно думати, при ознайомленні з текстом «Книги буття» викликало національну гордість. Цей твір пояснював читачеві, що українці «приречені» Божою волею бути провідником і лідером слов'янських народів і неодмінно привести їх до щасливого майбутнього.60

313

Братство проіснувало трохи більше одного року. В 1847 р. дванадцять постійних учасників було заарештовано, а слідством керував сам цар Микола І. Всіх їх розіслали по різних місцях, а Шевченку, як відомо, дісталось найбільше. Звичайно, цей розгром завдав відчутних втрат у лавах діячів українською національного руху.

Слід відзначити, що в другій половині XIX - на рубежі XX ст. взаємовідносини між представниками двох народів продовжували розвиватись у різних напрямах. З поширенням космополітичних та соціально-революційних ідей частина української молоді (та і не тільки її) також підпадала під їх вплив. У порівнянні з широкими політичними і соціальними гаслами, які розгортали російські революціонери, українські культурно-просвітницькі постулати здавались занадто скромними. Але, з іншого боку, на політичну арену виходили нові сили, виховані вже в поняттях безкомпромісного українського націоналізму на широкій європейській основі. Російський уряд починає помічати, що українство перестало вже бути вузькою літературною або політичною течією й виходить на ширшу арену політичного життя.

Справа полягала в тому, що виклик з боку інших націоналізмів сприймався урядом і російською громадською думкою як виклик «іззовні», в той час як загроза українського націоналізму для прибічників загальноросійської нації була диверсією з середини «національного тіла». Як слушно відзначав О.Міллер, «в той момент, коли малорос приймав українську, що виключала загальноросійську, ідентичність, він, на відміну від представників інших етнічних груп, ставав в очах прибічників концепції великої російської нації відступником. В рамцях цієї концепції справедливим було формулювання: «одним українцем більше — одним росіянином менше». «Возмутительный и нелепый софизм... будто возможны две русские народности и два русских языка, как будто возможньї две французские народности и два французских язьїка!», — чітко визначав сутність побоювання з приводу українофільства Катков. Таким чином, сприйняття українського і білоруського, в тій мірі, в якій останній проявляв себе, національних рухів докорінно

314___________________________________________

відрізнялося від сприйняття інших національних рухів в імперії. Боротьба з іншими національними рухами була боротьбою за збереження цілісності імперії. Боротьба ж з українським рухом безпосередньо стосувалася ще й питання про цілісність російського народу... або того, які території і яке населення складають те ядро імперії, яке мало консолідуватись у російську націю. Тому політика Петербурга в Малоросії і Білорусі повинна порівнюватись саме з політикою Парижа в континентальній Франції і політикою Лондона на Британських островах...».61

Попри справедливість такого висновку, не можна не відзначити, що цивілізаційний процес в Російській імперії мав свої суттєві особливості. На деяких з них ми зупинялися вище. Однак окремі нюанси потребують більш детального розгляду. Російська імперія не стала російською національною державою. Вона запроваджувала не «російськісьть», а «росіянізацію», тобто розвивала непохитну вірність та безпосереднє підкорення особі царя, Божою волею самодержцю та голові Церкви. Основа росіянізації — православ'я, а не російськість. Православна ідея у її візантійському варіанті, який визнавав царя «помазанником Божим» і необмеженим володарем всього сущого в імперії, а не російська мова чи культура, була зрігшдз гпоуєпз царизму. Росія, в особі імператора, була передусім священною, а не російською. У цьому відношенні «росіянізація» нагадує політику «радянизації» пізніших часів з її принципом «національна за формою, соціалістична за змістом»62.

У німців, французів, іспанців були їхні власні імперії, але царська імперія ніколи офіційно не була «русской». її формальною назвою була «Российская империя», а не «Русская» відповідно, і цар був «Император Российский», а не «Русский». Щоправда, деякі російські державні діячі виступали на підтримку «русской (национальной) идеи», інші обирали «российскую», тобто державну, точніше імперську. Зрештою, були й такі «що намагалися їх поєднати».63

Окремою проблемою для держави, як вже зазначалося, було українське питання. Історичні і, зокрема, релігійні чинники, дозволяли уряду розглядати українців як одну з гілок російської нації.

_____315

Саме через те, що українців вважали найближчим до росіян народом, прояви української окремішності були особливим об'єктом для переслідування.

Внаслідок цієї політики виникло таке поняття як «малоросійство». Розтлумачуючи його, академік НАН України І.Дзюба зазначає: «Хоч первісне поняття «Мала Русь» означало серцевинний характер київської метрополії щодо пізніших утворень, однак поступово воно набуло прямо протилежного характеру: вторинності, підпорядкованості старої Руси, України щодо Московії, Російської імперії. Таким чином, малоросійство стало означати комплекс редукованого патріотизму, намагання зберегти деякі місцеві особливості ціною завзятого вірнопідданства імперії. Імперія підтримувала малоросійство як запоруку провінціоналізму політичного і культурного, поступово вихолощуючи з нього рештки національних спогадів і сентиментів. І хоч в межах малоросійства деяким громадським і культурним діячам удавалося обстоювати окремі елементи національних цінностей, все ж у загальному, історичне малоросійство було ідеологічно, культурно і психологічно перешкодою на всіх етапах боротьби за державну незалежність, і хоча свідоме українство намагалося подолати його, воно й сьогодні ще вічутно себе виявляє, особливо в культурному та психологічному аспектах»64.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.018 сек.)