Падіння Західної Римської імперії і утворення варварських держав

Упродовж кількох століть Риму доводилось вести боротьбу з германською навалою і спробами оселитись на території імперії. Першими значний успіх в цій боротьбі здобули вестготи. Племена готів до ІІ ст. проживали по нижній течії Вісли, куди вони по стародавніх переказах переселились із Скандинавії. На початку ІІІ ст. частина готів пішла на південний схід і оселилась між Дніпром і Доном і одержала назву остготів. Решта готських племен оселилась на лісистих територіях між Дунаєм і Дніпром, утворивши вестготський племенний союз. В готських племенних союзах були й підкорені ними слов`яни, фракійці, сармати. У 375 р. остготи були розгромлені кочівниками гунами, які прийшли з Центральної Азії, підкоривши собі деякі угорські й сарматські племена. Рятуючись від навали гунів вестготи у 376 р. звернулися до Риму з проханням про дозвіл оселитися на території імперії. Їм було дозволено зайняти Мезію на правому березі нижнього Дунаю і жити тут на правах федератів з обов`язком охороняти кордони імперії в обмін на поставки продовольства. Але римські власті не виконали своїх обіцянок, не забезпечили прийшле населення продовольством і серед нього почався голод. Римляни використали його для перетворення вестготів у рабів, за продовольство стали купувати дітей і дружин вестготів, що викликало масове повстання, до якого приєднались раби з маєтків та рудників Мезії та Фракії. У вирішальній битві біля Адріанополя у 378 р. готи одержали перемогу, загинув імператор Валент, а його наступнику Феодосію довелось укласти договір з вестготами і дозволити їм оселитися на кращих землях Балканського півострова.

Певний час вестготи були у мирних стосунках з римлянами, але після смерті Феодосія у 395 р. знову почали спустошливі набіги на імперію, прагнули захопити Константинополь. Імператор Східної Римської імперії Аркадій заплатив вестготам викуп і поступився багатою провінцією Іллірією. На чолі вестготів став король Алларіх, який у 401 р. Здійснив похід у Північну Італію. На чолі римського війська, де на той час було багато варварів, стояв вандал Стіліхон. Він не пропустив вестготів в Італію, успішно відбивав і напади інших германських племен. Разом з тим він розумів, що сили імперії виснажені і прагнув, коли це можливо, відкупитись від нападників.

У Римі на той час були як прибічники гнучкої тактики, які вважали, що іноді варварам треба йти на поступки, щоб зберегти державу, так і представники косної і нереалістичної позиції, що ворогів Рим повинен лише знищувати. Гору взяли останні, і Стіліхон, добрий полководець, був звинувачений у потуранні своїм співплемінникам, зміщений і згодом страчений. Це погіршило воєнне становище Риму. Вестготи знову почали набіги, вимагаючи все більших витрат контрибуції і нових земель. У 410 р. після тривалої облоги Алларіх взяв Рим і пограбував його. На сучасників ці події вплинули надзвичайно гнітюче, падіння "вічного міста" асоціювалось з кінцем світу.

В плани Алларіха входило Сицилії, тому він рушив на південь Італії. Але тут 80-річний король помер, а його наступник Атаульф уклав з імператором Гонорієм угоду - одружився з його сестрою Галлою Плацидією і одержав право для готів оселитися в Південно-Західній Галлії. Після нових походів у Галлію та Іспанію у 418 р. вестготи утворили своє королівство із столицею в Тулузі - першу варварську державу на території Римської імперії.

Вандали. Навала гунів. У боротьбі проти германських племен римляни намагались посіяти серед них ворожнечу, нерідко укладали угоди з одними проти інших. Охорону кордонів на Нижньому Рейні римляни доручили франкам, за що їм було дозволено оселитись у північній Галлії. Але у 406 р., коли основні сили імперії були кинуті на боротьбу з вестготами, вандали і їх союзники алани і квади (свеви) ринули в Галлію, зламавши опір франків. У 409 р. ці нові нападники через Піренеї рушили в Іспанію і захопили її західні території.

Вандали, на відміну від вестготів, не прагнули захопити певні території і осісти на них. Вони знаходились на нижчому ступені розвитку, відзначались виключною войовничістю і дикими грабунками земель, на які нападали. Вони напали на міста на узбережжі Східної Іспанії, захопили там кораблі і висадились у Північній Африці, де захопили колишні римські володіння і утворили свою державу із центром у Карфагені, яку Рим був змушений визнати.

Африканські володіння були важливими для Риму у господарському відношенні - звідси надходили зерно та олія, але згодом новий ворог привернув до себе всі сили вже розхитаної імперії.

З гунами римські легіони вперше зіткнулися у 379 р., коли вони, переслідуючи вестготів, вторглися у Мезію. З тих пір гуни нападали на Східну Римську імперію і вона платила їм данину. Щодо Західної Римської імперії, то вона навіть брала гунів на службу для придушення заколотів франків та бургундів, а також для боротьби з багаудами.

Особливо войовничими стали гуни за вождя Атілли (435 - 453), названого за жорстокість "божим бичем". Столиця його знаходилась на берегах Тиси, на території нинішньої Угорщини. Звідси гуни робили походи в Малу Азію, Вірменію, Месопотамію. У 451 р. Атілла рушив у Галлію, обложив і після тривалої облоги взяв Орлеан. Вирішальна битва відбулась на Каталаунських полях біля Труа. Гунам протистояло військо, що складалося з римлян, вестготів, франків і бургундів під командуванням римського полководця Аеція. Гуни були переможені, але на наступний рік Атілла ще здійснив похід в Італію, де захопив велику здобич. У 453 р. він помер і гунський союз розпався.

Крах Західної Римської імперії. Боротьба з гунами, хоч і привела до розгрому цього племінного союзу, виснажила ресурси імперії. Імператорський двір вже знаходився не в Римі, а в Равенні, при ньому точилися інтриги. Імператор боявся популярності Аеція як переможця гунів і значного політичного діяча того часу, тому й наказав його вбити. А у 455 р. сам імператор Валентиніан був убитий одним з воєначальників Аеція. Після цього імператорський престол переходив з рук в руки, імператори були ставлениками армії, Візантії, різних груп знаті і навіть германців. За 21 рік змінилось 9 імператорів.

У травні 455 р. вандали знову нагадали про себе Риму. Їх флот увійшов у гирло Тібру, імператор не зміг організувати оборону і вандали захопили місто, піддавши його ще не баченому пограбуванню та руйнуванню. 14 днів вандали громили Рим, вражаючи і жахаючи його жителів безцільним і жорстоким нищенням пам`яток культури. Так з`явився термін "вандалізм", який означає тупе й безцільне нищення.

Вандали не затримались у Римі, але імперія вже не мала сил захищатись від просування варварів. Бургунди захопили Ліон, рушили вниз по Роні і завоювали землі в Галлії, де й осіли. Великі території в центральній Галлії зайняли вестготи. Римляни намагались використати їх в Іспанії для боротьби з багаудами і свевами, і вестготи їх дійсно перемогли, але самі залишились на Піренейському півострові.

Уряд не міг допомогти віддаленим від Італії провінціям. Ще в 408 р. були забрані легіони з Британії. Її населення, щоб захиститись від нападів кельтів з Ірландії та Шотландії, запросило плем`я саксів і виділило їм землі в Кенті. Але сакси перестали коритися римській владі і разом з англами та ютами захопили більшу частину острова, відтіснивши романізоване населення на захід.

Навіть в самій Італії влада імператора в значній мірі залежала від підтримки армії, де переважали германці. У 476 р. вони, не раз вже домагаючись підвищення платні, зажадали земель для поселення. Їх воєначальник Одоакр з племені скірів підняв повстання і скинув останнього римського імператора - малолітнього Ромула Августула. Самого Одоакра військо проголосило конунгом, він правив Італією 17 років, не вважаючи себе імператором. Знаки імператорської влади були ним відіслані у Константинополь імператору Зенону. Західна Римська імперія припинила своє існування.

В падінні Західної Римської імперії важливу роль відіграли два фактори - внутрішня криза, що виявлялась у всіх сферах життя і навала германців, які нанесли імперії вирішальний удар.

Остготське королівство. Після падіння Римської імперії варварські королівства на заході, які вважались союзниками Риму, стали незалежними. В самій Італії у землевласників на користь варварів було забрано третину земель. Все це породжувало нові претензії германських племен.

Остготи, що жили в придунайських землях і вважалися федератами Візантійської імперії, із згоди її імператора рушили на завоювання Італії. На чолі остготів стояв король Теодоріх. Але остготам не вдалось одержати вирішальної перемоги і Теодоріх уклав угоду з Одоакром про поділ Італії. Однак згодом Одоакр був підступно вбитий на бенкеті у Теодоріха і вся Італія перейшла під владу остготів, які утворили тут королівство, до якого увійшли також області по Дунаю. Столицею була Равенна.

Теодоріх провів земельну реформу, відібравши третину земель у тих, кому її наділив Одоакр. Деякі італо-римські власники навіть збільшили свої володіння. Остготи, що оселилися в Італії, принесли сюди дрібне общинне землеволодіння. Під впливом римлян змінювалась і сама остготська община, в ній швидко йшла майнова диференціація.

Теодоріх вважав себе наступником римських імператорів, зберіг деякі римські інститути. Діяло римське право, функціонував сенат. Римська церква була урівнена з готською аріанською. Розуміючи істотну відмінність старого римського населення від готів, Теодоріх прагнув подолати цю прірву, своїм першим міністром він зробив двадцятилітнього римлянина Боеція, глибоко освіченого філософа. Боецій брав активну участь у вирішенні питань війни і миру, приймав посольства, упорядковував фінанси, обліковував урожаї, писав королівські укази. Він бачив, що в готському оточенні Теодоріха досягнення римської культури не мають жодної цінності. Він боявся, що надбання античної культури можуть бути втрачені, тому прагнув систематизувати їх в підручниках-енциклопедіях з арифметики, музики, геометрії та астрономії. Ці підручники містили не практичні поради, а філософські узагальнення. Вони були належним чином оцінені у середньовічних школах та університетах.

В 533 р. візантійський імператор Юстиніан, прагнучи відновити Римську імперію в її колишніх кордонах, направив військо до Італії, де його підтримали римські аристократи та духовенство. На готський престол у Равенні став Тотіла, який розправився із сторонниками реставрації імперії, позбавив їх майна і, спираючись на колонів та інших залежних людей, зумів організувати оборону і завдати візантійцям поразки. Але Юстиніан спрямував в Італію нові великі війська. У 552 р. на полі бою загинув Тотіла, а в 555 р. Італія була повністю завойована і остготська держава перестала існувати. Землі, раби і колони були повернуті до колишніх власників, а готи позбавлені значної кількості майна, багато з них покинули країну.

Лангобардське королівство. Через тринадцять років після завоювання Італії візантійцями в неї вторглися лангобарди, племінний союз яких включав германців, сарматів і болгар і розмістився в Паннонії. Поступово лангобарди завоювали більшу частину Італії, під владою Візантії залишились лише землі біля Равенни і Риму і деякі території на півдні. Лангобарди забирали у колишніх власників вже не третину землі, як готи, а майже все майно, іноді навіть робили їх своїми рабами.

На території Італії утворилось лангобардське королівство, яке все населення обложило податком. У самих лангобардів швидко розкладались родо-племінні зв`язки, утверджувалась приватна власність. Саме лангобардське завоювання нанесло остаточний удар по рабовласницьким відносинам в Італії і сприяло становленню феодалізму.

Згодом у VІІІ ст. папи римські, прагнучи завоювати землі, що були під владою лангобардів, закликали на допомогу франкських королів, які й нанесли лангобардам руйнівних ударів. Остаточно підкорив лангобардське королівство Карл Великий.

Соціально-економічні зміни в Західній Європі у V - VІ ст.

Розселення германців серед романізованого населення, що мало більш високу матеріальну культуру, сприяло змінам як у варварській общині, так і у римському суспільстві. Германці неодноразово проводили конфіскації і переділи земель, в результаті яких велике землеволодіння не зникло, але скоротилося, поступаючись дрібному та середньому. Раби та колони здобували більшу господарську самостійність. Категорія рабів ще зберігалась, але держава варварів орієнтувалась не на рабовласників, а на вільних общинників і не втручалась у відносини між землевласниками і залежними від них людьми.

Змін зазнавали й самі германці. З воїнів вони перетворювались в селян-общинників. Малі сім`ї одержували наділи земель, які поступово перетворювались у власність, зростала майнова нерівність. У германців теж з`явилась велика земельна власність. За прикладом галло-римської знаті королі, родо-племінна знать і королівські дружинники привласнили значні завойовані землі. Під впливом римських відносин в суспільстві - відносин нерівності, римського права посилився процес розкладу общинно-родових відносин у варварів, рівність відійшла в минуле, з`явились привілейовані групи населення - як правило більш заможні, наближені до короля. В середовищі германців теж з`явилась поземельна та особиста залежність.

На зміну рабовласницьким у римлян та родовим у германців відносинам приходили нові феодальні відносини. Залежними селянами ставали раби, вільновідпущеники, колони, общинники, що втратили землю, залежні категорії людей германського суспільства - літи. На іншому полюсі формувався клас великих земельних власників галло-римського та варварського походження.

На зміну римській державності з його бюрократичною системою прийшли більш примітивні варварські королівства. Центральна влада зосереджувалась в руках правителів-королів, влада яких ще носила помітний відбиток попереднього періоду воєнної демократії - велику залежність від війська - дружини, від родо-племінної знаті. На місцях ще зберігались общинно-родові органи - народні збори з виборними суддями. судили германське населення за звичаєвим правом, зафіксованим у варварських правдах.

На формування германської державності справляли вплив римські державно-правові інститути. Римське населення користувалось римським правом, управлялось колишнім судово-адміністративним апаратом, на королівській службі перебували освічені римляни, як Боецій в остготській державі.

Відбувався й процес етнічної асиміляції, особливо швидкий там, де германці селилися не відособленими групами, а в середовищі романізованого населення. Але навіть там, де створювались суцільні варварські поселення, наприклад, франків у Північній Галлії, лангобардів у Північній Італії, асиміляції сприяли об`єднання в одній державі і поширення християнської релігії. Шлюби між галло-римлянами і германцями стали звичною справою. Почалось формування нових етносів.

Поиск по сайту: