|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Лекція 3. Утворення та розвиток держави франківДжерела вивчення розкладу родового ладу та становлення феодальних відносин у франків. Джерела по історії варварських племен дуже різноманітні. З них чи не найважливіші – збірники звичаєвого права – правди. Однією з найдавніших є Салічна правда, складена салічними франками за правління Хлодвіга (кінець V – початок VІ ст. до н.е.). Салічна правда не найбільш рання, – Вестготська та Бургундська правди, очевидно, давніші. Але в ній найменше позначилось Римське право, хоча написана вона варваризованою латиною і рахунок штрафів йде на римські соліди і динарії. Особливістю Салічної правди як джерела є чисельність її варіантів і різночитань. Справа в тому, що цей документ був у вжитку з V по ІХ ст., постійно переписувався і змінювався у ході переписок. Є понад 350 списків і компіляцій. А первісний текст, на жаль, до нас не дійшов, збереглись лише копії з нього, зроблені у VІІІ – ІХ ст. Навколо Салічної правди точиться немало суперечок. Французький історик Фюстель де Куланж ще у ХІХ ст. був противником марки і маркової теорії і не вважав Салічну правду документом, що свідчить про соціальний устрій германців. У 1947 р. австрійсько-німецький історик Штейн в одному з журналів твердив про фальшивість Салічної правди. Він не брав до уваги різних варіантів правди і стверджував, що вона написана значно пізніше, в канцелярії Карла Лисого (ІХ ст.). На Заході ця точка зору не одержала підтримки як поверхова. А в радянській історіографії вона гостро критикувалась як буржуазна, реакційна спроба дискредитувати в науці цінний документ, що підтверджує непорушність марксистської періодизації історії і дає можливість прослідкувати перехід франків від родового ладу до феодального. Рипуарська правда складена в області проживання рипуарських франків – по Рейну (VІ ст.). Текст її не є єдиним, а складається з кількох частин, але зведених до єдиної нумерації. Грошові штрафи не співпадають з Салічною правдою. При Карлі Великому була складена нова редакція і названа “Рипуарський закон, оновлений за часів Карла”. У ІХ ст. записана Правда хамавів, у VІІІ ст. – Алеманська правда. Баварська, бургундська, саксонська, тюрінгська правди складені пізніше – за Каролінгів, але й вони фіксують звичаї, що склалися раніше. Серед більш пізніх джерел каролінгського періоду – т.з. капітулярії, що відображають різні сторони життя франкського суспільства. Це – законовавство королів, їх накази, тому тон їх більш категоричний. Грамоти – це документи, з допомогою яких оформлялись різного роду куплі-продажі-дарунки. Формули – це готові грамоти, в які треба було лише вписати дати та імена учасників контракту. Формули свідчать про типові юридичні випадки. До нас дійшли картулярії – зібрання грамот, часом багатотомні. Вони зберігались в монастирських архівах і здебільшого містили дарчі грамоти. В грамотах відображено і прямий шлях до закріпачення. Є такі, де говориться про людину, що передає себе в рабство. Одночасно йде й процес відпуску рабів на волю. А в результаті утворювався клас залежних селян. Поліптики – це опис церковних володінь. Були навіть такі взірці, за якими королівські посадові особи повинні були у фіксальних цілях описувати крупні помістя. За Каролінгів вийшов “Капітулярій про помістя” – настанови управителям королівських помість, що регламентують їх внутрішнє життя. Про політичну історію свідчать хроніки та аннали – літописи. Найбільш відомі твори меровінгського періоду – “Історія франків в десяти книгах” Григорія Турського. Це досить об‘єктивний опис правління перших Меровінгів, але пронизаний клерикальними тенденціями. Хроніка Фредегара – написана пізніше, в Бургундії. Опис доведений до 642 р. Є її продовження – до 768 р. За Каролінгів були написані Лоршські аннали (це не те саме, що Великі Лоршські аннали або “Аннали Ейнгарда”). В них документи, де автор малює картину боротьби королів за централізацію. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |