Франкська держава Меровінгів і Каролінгів

Варварські правди відображають не лише зросле майнове розшарування, але й закріплення землі у приватну власність як процес. У Салічній правді ще немає нічого про купівлю-продаж землі. Вона ще не була у приватній власності. А з часів “Едикту Хільперіка” вже й вона перестала належати роду і нею розпоряджались сім‘ї.

Політична влада завжди залежала від форми власності і захищала власність. З формуванням приватної власності родовий політичний лад себе вичерпав і королівства прийшли йому на заміну. Найбільшим і найсильнішим було королівство франків.

Франки жили спочатку за Рейном. Таціту були відомі їх племена – хамави, батави, сугамбри. “Франк” – збірна назва, виникла в середині ІІІ ст. і означає “вільний”, “відважний”. Франки поділялись на 2 великі групи: салічні (приморські) і рипуарські (берегові), що жили по Рейну.

Один з перших королів салічних франків – напівлегендарний Меровей, від нього і назва династії – Меровінги. Особливо зміцніло королівство за Хлодвіга (481 – 511 рр.). Історія його царювання докладно викладена в “Історії франків” єпископа Григорія Турського. У 486 р. Хлодвіг завоював всю північну Галлію з центром в Парижі, де правив римський магнат Сіагрій. Поблизу м. Суассон відбулась вирішальна битва. З цим же містом пов‘язана історія з вазою, відома вам зі школи – свідчення зростання ролі короля.

Сини і онуки Хлодвіга завоювали Бургундію, а потім і решту Галлії. За Рейном їм підкорилися Алеманія, Тюрінгія, Баварія і деякі племена саксів.

Наступники Хлодвіга широко роздавали королівські землі у вигляді т.з. бенефіція (дарунка, благодіяння) своїм дружинникам, які перетворювались на землевласників- вотчинників, що передавали землі своїм дітям у спадок. Багато земель одержала і церква (ще в 90-х рр. Хлодвіг прийняв християнство, хрестились і інші франки, і не у вигляді аріанства)

Світська і духовна знать укрупнювала свої володіння за рахунок селян. З метою захисту вони передавали свої ділянки церкві для захисту за певні оброки та панщину – прекарій (буквально: ділянка, надана на прохання). У ІІ половині VІ ст. в едикті короля Хільперіка встановлювалось успадкування землі і по чоловічій і по жіночій лініях – а це вже приватна власність.

Процес зникнення вільних селян відбувався не однаково в різних районах. В Австразії оформлення приватної власності затрималось (тут слабим був римський вплив). Тут общинники – вільні селяни відігравали велику роль.

Із скороченням фонду вільних земель у короля, зростанням знаті династія Меровінгів ослабла. Між її гілками почалися усобиці. У ній особливо виділились дві королеви – Брунгільда, дружина Сігіберта, короля Австразії і Фредегонда, дружина Хільперіка, короля Нейстрії. Брунгільда знищила десять принципів королівського дому, пережила свою суперницю Фредегонду і свого чоловіка Сігіберта і правила сама – спочатку від імені свого сина, а потім – від імені внуків, поки не була вбита.

Останніх Меровінгів ще за життя називали “лінивими королями”. У VІІ – VІІІ ст. вони вже не мали реальної влади. У Нейстрії, Бургундії й Австразії виділились майордоми. Колись так називали королівських дворецьких. Тепер це були правителі земель. Найсильнішими були австразійські майордоми, які спиралися на вільне селянство, з якого створювали численні військові сили.

У 687 р. майордом Австразії Піпін ІІ Герістальський розбив свого суперника майордома Нейстрії біля м. Тертрі і став правити королівством. Династія ж одержала назву від імені Карла Великого – найбільш видного її представника.

У VІІІ ст. над Франкською державою нависла загроза завоювання арабами. Син Піпіна Карл Мартелл (Молот), зустрів арабів біля м. Пуатьє у 732 р. Тут відбулась одна з найбільших битв, за яку Карл і одержав своє прізвисько. Арабів відтиснули аж до Піренеїв. Через 5 років араби знову зробили спробу проникнути в Галлію, але знову були розбиті.

Карл Мартелл провів військову реформу, зробивши ставку на кінноту. Селяни, що зубожіли і втратили незалежність, служити в кінноті не могли. Базою для такого війська стали рицарі (від нім. – вершник, “кінний солдат”), великі і середні землевласники. Карл Мартелл широко практикував військові бенефіції. Землі брав у знаті, що брала участь у заколотах. За військові бенефіції треба було обов‘язково служити у війську. Так закладались основи дрібнопомісного рицарства.

Піпін ІІІ Короткий ще вважався майордомом, а королями були Меровінги. Щоб змінити ситуацію, Піпін заручився підтримкою папи. В 751 р. на зборах знаті в Суассоні Піпіна було оголошено франкським королем. За наказам папи архієпископ майнцський Боніфацій учинив над Піпіном обряд мирропомазання. На знак вдячності Піпін здійчнив два походи проти лангобардів – противників римського папи, котрі загрожували захопити Рим. Папа одержав землі в центральній частині Італії. Так утворилась церковна папська область – держава, що зберігалась до 1870 р. У 1922 р. була відновлена держава Ватікан в Римі, її територія значно менша від тієї, що була в середньовіччі.

Карл Великий – син Піпіна Короткого, був королем з 768 по 814 р.р., - 46 років. Він брав участь у понад 50 походах, шляхом яких створив велетенську імперію. У 800 році папа Лев ІІІ, зацікавлений у зміцненні церковної влади у захоплених Карлом землях, коронував його імператорською короною.

Імперія Карла Великого проіснувала до 843 р. і була поділена його онуками на три частини. Це сталося у Вердені у 843 р. Історія утворення і розпаду цієї імперії є предметом вивчення на семінарському занятті.

Отже, франки в Західній Європі пройшли великий історичний шлях – від союзу племен до імперії, що розпалася, давши початки трьом великим європейським державам – Франції, Італії і Німеччині.

Поиск по сайту: