Держава як макрофактор соціалізації

Держава – поняття політико-юридичне. Держава – це ланка політичної

системи суспільства, що має владні функції. Воно представляє собою сукупність

взаємозалежних установ і організацій (урядовий апарат, адміністративні і

фінансові органи, суд та ін.), що здійснюють управління суспільством.

Держава і стихійна соціалізація

Державу можна розглядати як фактор стихійної соціалізації остільки,

оскільки політика, економічна та соціальна практика, характерні для неї,

створюють певні умови життя для її громадян, їхнього розвитку та

самореалізації. Діти, підлітки, юнаки, дівчата, дорослі, більш-менш успішно

функціонуючи у цих умовах, вільно або мимоволі засвоюють норми і цінності,

які декларуються державою, і у ще більшій мірі, реалізовані у соціальній

практиці. Як відомо, вони повністю ніколи не збігаються, а у певні періоди історії

держави можуть бути протилежними.

Все це певним чином може впливати і на самозміну людини у процесі

соціалізації.

Держава і відносно соціально спрямована соціалізація

Держава здійснює відносно соціально спрямовану соціалізацію, своїх

громадян, що належать до тих або іншим статевовікових, соціально-професійних,

національно-культурних груп. Відносно соціально спрямована соціалізація тих

або інших груп населення об'єктивно здійснюється державою у процесі

вирішення завдань, необхідних для реалізації нею своїх функцій.

Так, здійснюючи функцію оборони і захисту безпеки своїх громадян,

держава розробляє військову доктрину. Відповідно до неї збройні сили

формуються або як добровільно-контрактні, або на основі загального військового

обов'язку, або сполучаючи обидва ці принципи. Залежно від цього певні вікові

групи чоловіків (а у ряді держав і жінок) або зобов'язані певний час служити вармії, або мають можливість добровільно обирати цей вид діяльності на

встановлений контрактом період життя.

У сфері соціально-економічної політики держава визначає мінімальні та

максимальні вікові рамки трудової діяльності громадян. Вона приймає закони,

що регламентують використання трудових ресурсів у тих чи інших сферах

промисловості та сільського господарства, мінімально необхідні умови праці та

рівень оплати тощо.

У сфері національно-культурної політики держава створює правові,

організаційні, матеріальні умови для рівноправної участі всього населення у всіх

сферах життя або вводить певні обмеження або привілеї для окремих груп.

Наприклад, у ряді держав цілі групи професій можуть бути доступні тільки тим,

хто досконало володіє державною мовою.

Крім того, держава визначає вік: початку обов'язкового навчання (і його

тривалість), повноліття, вступу до шлюбу, виходу на пенсію і т.д.

Держава і відносно соціально

контрольована соціалізація

Держава здійснює більш-менш ефективну відносно соціально

контрольовану соціалізацію своїх громадян, створюючи для цього як організації,

що мають своїми функціями виховання певних вікових груп, так і умови, які

змушують організації, у чиї безпосередні функції це не входить, тією чи іншою

мірою займатися вихованням.

Найбільш послідовно держава впливає на соціалізацію підростаючих

поколінь через створення спеціальної системи виховних організацій.

Для ефективної реалізації відносно соціально контрольованої соціалізації

своїх громадян держава виробляє певну політику у сфері виховання і формує

державну систему виховання.

Державна політика у сфері виховання – це визначення завдань

виховання і стратегії їхнього вирішення, розробка законодавства і виділення

ресурсів, підтримка виховних ініціатив, що у сукупності повинне створити

необхідні і досить сприятливі умови для розвитку і духовно-ціннісної орієнтації

громадян відповідно до позитивних інтересів людини та запитів суспільства.

Державна система виховання – сукупність організацій, діяльність яких

спрямована на реалізацію виховних завдань, поставлених державою. Вона

містить у собі три рівні – загальнодержавний, регіональний і муніципальний.

Державна система виховання містить у собі великий спектр різних

виховних організацій:

- навчально-виховні установи різного типу (дитсадки, загальноосвітні та

профільні школи, ліцеї, гімназії, ПТУ, технікуми, коледжі, курси і т.д.);

- установи для дітей, обдарованих у тих або інших сферах пізнання та видах

діяльності; - організації, що займаються соціально-культурними та іншими видами

оздоровлення мікросередовища; індивідуальною і груповою опікою дітей,

підлітків, юнацтва, дорослих;

- установи для дітей, підлітків, юнаків і дівчат з істотно ослабленим здоров'ям;

- установи для дітей, підлітків, юнаків і дівчат, дорослих із психосоматичними

і/або соціальними відхиленнями, дефектами;

- організації, що займаються перевихованням і реабілітацією.

Із часом збільшується різноманіття виховних організацій у зв'язку з

ускладненням і соціально-економічних, і культурних потреб суспільства,

міняються їхні ролі і значення у системі виховання.

Поиск по сайту: