Досвід теоретичного осмислення шкільної соціалізації в середньому дитинстві

Провідна функція школи виявляється в тому, що вона своєю дією задає головний напрямок і зміст соціальних впливів, їхню орієнтацію, їх прочитання у контексті цілеспрямованої педагогічної дії. Завдяки цьому з множини пасивних та активних чинників соціалізації, тобто з соціально-педагогічного середовища, утворюється і діє своєрідний соціальний педагогічний ансамбль.

У структурі процесу шкільної соціалізації можна вирізнити такі три головних її етапи: початкову, базову та після базову. Вони є співвідносними з віковими та освітніми рівнями, хоча й не завжди і не в усіх відношеннях збігаються з ними. Враховуючи неперервність процесу соціалізації та зумовленість його успішності у школі стартовими перед шкільними диспозиціями учнів, важливо брати до уваги і освітньо-виховний потенціал шкільних закладів, а також проблеми педагогічного супроводу випускників школі упродовж певного часу, коли розпочинається здійснення самостійних кроків у суспільстві.

В сучасному суспільстві саме школа з дедалі більшою відповідальністю має братися за розв’язання цих питань. З цією метою школа піклується про педагогічну просвіту і розвиток педагогічної культури батьків та інших агентів первинної соціалізації. Початковий етап власне шкільної соціалізації розпочинається з моменту вступу-прийняття дитини до школи. Його можна позначити як початок соціального навчання. Педагогічним завданням шкільної соціалізації на цьому етапі є утвердження, коригування та розвиток базової системи життєвих відносин та орієнтацій, чуттєвості, інтелекту та волі, формування нахилів та вподобань, соціальних інстинктів та пристрастей, утвердження соціальної форми сприйняття, переживання, усвідомлення та задоволення потреб та інтересів.

Перший середній етап шкільної соціалізації – це час соціального навчання. На цьому відтинку життєвого самоствердження дитини розв’язують такі педагогічні завдання шкільної соціалізації, як освоєння базових алгоритмів соціальної взаємодії та поведінки, початкова соціально-рольова підготовка, збагачення соціального досвіду, визрівання системи соціальних установок, осягнення розмірностей і масштабів соціального простору та часу, само ідентифікаційна консолідація особистості.

Період навчання у середній школі характеризується більш інформаційно насиченим та функціонально різноманітним змістом соціалізаційної роботи з учнями. У цей період завершується цикл засвоєння необхідних базових знань для їх спеціалізації або поглиблення розвитку набувають навички соціальної поведінки, набуті у молодшій школі. Набирають форм звичаєвості та саморегуляції значна кількість суто побутових та організаційних учнівських форм поведінки. Більше уваги приділяють засвоєнню засадових сутнісних моментів суспільного співжиття – ознайомленню з економічним, політичним, правовим, виробничим, екологічним та іншими його аспектами, а певною мірою і їх засвоєнню. Збільшується самостійність та заохочується ініціатива учнів у присвоєнні про соціальних навичок поведінки.

На межі середньої та старшої школи настає важливий період, коли набуті знання дозволяють учневі перейти від переважно адаптивних форм соціалазіації до активного формування власного "Я-образу", проектування власного соціального майбутнього, не тільки засвоєння, а й творення особистої соціальної ситуації. Соціалізаційна робота з підлітками вимагає таких підходів, за яких максимально використовувався б характерний для цього віку потяг до самостійності, нестандартності поведінки як форми утвердження індивідуальних та соціальних виявів власного "Я".

Тому в цей період доцільним є застосування методу учнівських проектів, використання неформальних та позашкільних молодіжних об’єднань, молодіжного дозвілля у навчальних та соціалізаційних цілях. Учневі потрібно надати максимально можливостей "вийти за межі" школи, не полишаючи її, і він обов’язково "повернеться", збагачений досвідом і свідомий необхідності набуття додаткових знань як засобу для підвищення та утвердження особистого соціального статусу. Застосування різноманітних форм учнівського самоврядування, індивідуально адаптованого навчання, профорієнтаційна робота, залучення батьків, підприємців, органів місцевої влади та інших суб’єктів до взаємодії із школою на цьому етапі соціалізації учнів є абсолютно необхідними формами роботи. Провідними різновидами соціалізуючої діяльності у цей час є навчання та практична дія.

Другий середній етап шкільної соціалізації передбачає розв’язання педагогічних завдань щодо формування базових життєвих концепцій, становлення світогляду та стійкої самосвідомості, концептуалізації природної, соціальної та особистісної реальності, утвердження інтелектуально-вольового, етичного та естетичного змісту та спрямованості особистості, освоєння та вибір системи життєвих орієнтацій, соціальна само- ідентифікація та самовизначення. Узагальненим наслідком цього процесу стає усвідомлення і прийняття власних життєвих перспектив і можливого місця і ролі у суспільному житті, визначення своїх покликань, оволодіння рушійною силою пристрастей і поривань, формування життєвого проекту. Напрямки шкільної соціалізації визначають, осібними сферами та рівнями суспільних відносин і діяльності, в яких покликаний брати у майбутньому участь вихованець школи. Спираючись на класифікацію цих відносин, розвинену українськими науковцями, і доповнюючи її, можемо у найзагальніших рисах визначити такі головні напрямки життєвої підготовки соціалізації школярів.

Школа зобов’язана навчити своїх вихованців головних принципів ставлення до держави та суспільства, співвіднесення та обстоювання політичних, громадських та інших інтересів представників усіх соціальних станів населення. З цієї точки зору школа має бути досконалим простором, в якому розгортаються найперші політико-правові контакти учнів – вихідців із сімей різного соціального походження, статку, конфесійних та етнокультурних особливостей. Тут, у шкільному класі та шкільному колективі набувається перший досвід таких взаємодій, утверджуються, апробуються і розвиваються відповідні ідеї, цінності та принципи.

Кінцевою метою шкільної соціалізації учнів на кожному з її напрямків є формування готовності молодої людини бути учасником відповідної сфери суспільного життя. Цілісна система таких показників утворює адекватну сучасності модель соціального суб’єкта. Інтегрована множина цих моделей є функціональним ідеалом сучасної соціально зрілої особистості, який виконує функції педагогічної мети у процесі шкільної соціалізації.

Поиск по сайту: