 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Компоненти соціальної компетентності
| № з/п | Компонент соціальної компетентності | Напрями набуття учнями знань, умінь, навичок, цінностей та ставлень особистості |
| Когнітивний (знаннєвий) | Знання: • про правила комунікації; • про суспільство та суспільні закони; • про процеси прийняття суспільних рішень; • про основи співпраці й спілкування з іншими та розв’язання конфліктних ситуацій | |
| Ціннісний | Здатність: • відчувати власну гідність, шанувати права людини; • до співробітництва; • визначати власну позицію; • до соціальної відповідальності; • бути принциповим; усвідомлювати потребу захищати права і власні інтереси, не порушуючи прав інших; • бути толерантним | |
| Поведінковий | Уміння: • визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілкування залежно від ситуації, емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими; • продуктивно співпрацювати з різними партнерами, виконувати різні ролі в групі та команді; • застосовувати технології трансформації та конструктивного розв’язання конфліктів, досягати консенсусу, брати на себе відповідальність |
Інформаційні аспекти соціальної компетентності розвиваються в процесі самоосвіти та саморозвитку під час написання творчих і наукових робіт,
тестового контролю знань тощо.
Когнітивна компетентність дає змогу визначити, що є істина, а що-неправда. Удосконалення когнітивної компетентності сприяє, з одного боку, пізнавальній активності суб’єкта діяльності в пошуках життєвої істини, а з іншого, використанню розуму як засобу аналізу проблемної ситуації, обставин, самоаналізу, власної позиції, можливості і здатності позитивного вирішення проблеми.
На основі осмислення проблеми відбувається спочатку схвалення в почуттях, а потім здійснюється моральний вибір, вольове рішення прийняття моральних цінностей, моральних вимог як керівництво поведінкою та діяльністю.
Когнітивна компетентність визначає здатність людини розуміти саму себе, т.б. усвідомлення власних бажань, цілей та можливостей їх досягнення, нормативів поведінки у суспільстві та завдань, які ставляться перед нею.
Критеріями наявності відхилень у когнітивній сфері можна вважати: ситуативний інтерес до інших людей; відсутність розуміння мотивів поведінки та емоційного стану іншої людини; нестійка самооцінка; ситуативне самосприйняття; підвищений рівень тривожності; нездатність передбачати наслідки власних дій; нездатність до логічного узагальнення; нездатність розуміти логіку розвитку ситуації взаємодії, значення поведінки інших людей; нездатність розуміти невербальні реакції іншої людини; нездатність мислити абстрактними категоріями.
Для формування поведінкових аспектів соціальної компетентності найбільш дієвими є активні й інтерактивні методи, такі як робота в групах, парах, соціологічні опитування, інтерв’ю.
Основою соціальної компетентності є ціннісний аспект, тому на уроках слід учити дітей знаходити моральний контекст в усіх явищах і подіях.
Компетентність в емоційно-вольовій сфері несе в собі домінуюче психологічне навантаження у формуванні моралі підлітка, бо в цьому відбувається ставлення особистості до моральних вимог і норм. Вона є також джерелом мотиваційної збуджувальної функції моральної спрямованості особистості, відкриває для неї ставлення до себе як цінності і до іншого як до самого себе, відкриває цінності переживання, обрії спілкування і почуттів.
Людина, духовно дефективна з дитинства, може виробити в себе навіть особливий душевний уклад, який при неуважному спостереженні може бути прийнятий за характер, і особливі погляди, що помилково приймаються за переконання. Насправді вона, безпринципна й безхарактерна, залишається завжди рабом своїх дурних пристрастей, полоненою вироблених душевних механізмів, які тримають її і всесильні в її житті, позбавлені духовних вимірів і складають криву її потворної поведінки. Вона не опирається їм, але спритно насолоджується їхньою грою, примушуючи наївних людей приймати її злу одержимість за волю, її інстинктивну хитрість за розум, поривання її злих пристрастей за почуття. Воля – це здатність людини діяти у напрямі свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні перешкоди (тобто свої безпосередні потяги та устремління, тільки докладаючи вольових зусиль, індивід віддає перевагу мотивам, спрямованим на досягнення своєї мети, а якщо вольові зусилля не докладаються, то гору беруть безпосередні потяги і цей процес відбувається імпульсивно та ситуативно.
Критеріями несформованості емоційно-вольової компетентності, на наш погляд, можуть бути: емоційна несталість; не впевненість у власних силах; тривожність та неадекватне сприйняття дійсності; не здатність контролювати свою поведінку та емоції; погана стресостійкість; висока емоційна напруженість; не здатність адаптуватися до обставин, що змінюються; не спроможність до емпатії.
Соціальна компетентність — це складна інтегрована характеристика особистості, що забезпечує її самореалізацію. Для самореалізації в соціумі
особистості потрібно володіти відповідними знаннями про види та структуру комунікації, шляхи її здійснення, мати відповідні соціальні мотиви та по-
ведінкові алгоритми.
Поиск по сайту: